Узагальнено антитрагедійні риси естетико-художнього дискурсу. Виокремлено антитрагедійне як одну із своєрідних ознак сучасного мистецтва, проаналізовано проблемне коло у категоріальному співвідношенні "трагічного"- "комічного", "поетичного" - "прозового" в історико-естетичному аспекті. Встановлено, що антитрагедійне набуває категоріальних ознак, виходячи за межі суто постмодерністської настанови пов'язувати антитрагедію виключно із постмодерною трансформацією традиційних засад доби модерну. Антитрагедійне визначено як естетичну категорію. Запропоновано схему корелятивного співвідношення антитрагедійного з прозовим, що дозволяє простежити у контексті великого культурного часу антитрагедійне як нівелювання поетичного у бік прозового. Сутність антитрагедійного виокремлено у площину буденості як принципу світобачення і як художнього методу. Антитрагедійне охарактеризовано шляхом деієрархізації людського та речового, за принципу рівності між світом людей та світом речей. Антитрагедійне визначено як корелят між трагічним та комічним, їх "третій" стан. У психологічному сенсі антитрагедійне охарактеризовно як нездатність людини постійно перебувати у стані смислопошуків та граничних ситуацій, обгрунтовано положення про антитрагедійне як певний механізм захисту. Розглянуто категоріальне співвідношення "поетичне" - "прозове", в якому поетичне виступає ознакою трагедійного, а прозове - антитрагедійного. Зроблено висновок, що антитрагедійні риси виникають у площині буденності, повсякдення, прозовості, коли "стомленість" від трагедії та трагічного вимагає відходу у неконфліктний світ звично-звичайного.

  Скачати повний текст