Розглянуто хорову спадщину як складову регіонального функціонування виконавсько-хорової справи. Досліджено головні тенденції становлення та розвитку українського хорового виконавства у ХХ ст. Розкрито типологічні ознаки школи (усталені механізми спадкоємності та наступності, творчості та навчання, нормативності та новаторства) та їх уособлення у конкретному досвіді. Обговорено роль історичного досвіду у формуванні хорової освіти, механізми та фактори її переходу від аматорського до професійного статусу. Запропоновано двопланову методику вивчення даного музичного явища: історико-культурологічну, що включає соціально-політичні та музично-естетичні контексти формування школи та художньо-професійну, яка передбачає заглиблення у мікросвіт творчої спрямованості та взаємодії суб'єктів хорової діяльності. Визначено складові майстерності хорового виконавства представників Київської школи. Розглянуто засоби взаємодії дирегента з хоровим колективом, педагога з учнем у класі хорового дирегування.

  Скачати повний текст