Досліджено літературний процес кінця XIX - початку XX ст., проаналізовано типологічні та генетичні зв'язки творчості В.Винниченка з художниками-модерністами російської та західноєвропейської літератур. Визначено дві тенденції модернізації жіночого образотворення: зміна художньо-зображальних засобів та ідейно-смислових акцентів. Проаналізовано Щоденник та епістолярій В.Винниченка щодо виявлення специфіки авторського ставлення до жінки. Розглянуто форми модернізації В.Винниченком традиційного для української літератури образу жінки. Вперше здійснено системний аналіз характерів жінок у прозі та драматургії письменника 1902 - 1923 рр. з урахуванням здобутків екзистенційної філософії, психоаналізу та соціологічних концепцій початку XX ст. Доповнено та розширено наявну типологію жіночих образів, детально проаналізовано типи революціонерок у контексті діалектики соціального та природного, наведено нову інтерпретацію образу жінки, зокрема, "пушистих самочок", розглянуто їх рольові варіанти (самку-хижачку та матір). Визначено дві моделі поведінки жінок, які вдаються до сублімації материнскього інстинкту. Осмислено процес створення письменником художньої моделі жінки-ідеалу.

  Скачати повний текст