Теоретично обгрунтовано концепцію гендерного виміру екологічної комунікації, соціальна легітимація якого базується на екологічній етиці й ідентифікаційних практиках. Розроблено й упроваджено методологічну програму, яка дозволяє подолати матріархальні стереотипи філософського та повсякденного розуміння ролі чоловіків і жінок у екологічній комунікації. Визначено вагомість у цьому процесі біоетики та трансформацій сучасної сім'ї. Розкрито значення екофіміністичного дискурсу у поширенні деліберативної демократії, а також артикульовані основні вимоги етики щодо екологічних проблем, аргументовано можливість розглядати природу як квазісуб'єкт екологічної комунікації. Базуючись на контекстуальній взаємозумовленості екологічної, гендерної та національної ідентичностей в Україні, показано, що демократичний проект дає змогу поєднати в екологічній комунікації традиційні національні й універсальні норми та цінності, забезпечуючи взаємне визнання значущості чоловіків і жінок у вирішенні екологічних проблем.

  Скачати повний текст