Визначено, що прикордонне становище Боспорського царства на краю середземноморських цивілізацій та великого поясу степу вимагало постійного маневрування між натиском степових кочівників та Імперією, але Боспор на останньому етапі свого існування не міг активно протистояти натиску варварських орд. В результаті боспоряни були вимушені постійно шукати союзників і грати на протиріччях між ромеями та варварами. Таке балансування було можливим тільки за умов рівнозначності сил між Імперією та кочівниками. Проаналізовано, що, якщо у другій половині ІІІ - V ст. Боспорське царство ще знаходило сили на збереження номінального суверенітету, то у VI - VII ст. воно не тільки втрачає незалежність, але й припиняє існувати, обмежившись у розмірах до одного візантійського провінційного містечка на місці колишньої столиці великого царства. Встановлено, що протягом всього періоду напади варварів призвели не тільки до колапсу Боспору, але й до неухильного зменшення чисельності боспорських греків. Результатом цього історичного процесу, внаслідок взаємопроникнення різних культурно-цивілізаційних світів, стало руйнування античної Боспорської держави, зникнення боспорських греків і зародження нового типу цивілізації.

  Скачати повний текст