Висвітлено суспільно-просвітницькі джерела та орієнтири виникнення громадсько-освітнього руху в Україні. Розглянуто освітню діяльність і науково-педагогічну спадщину учасників національного громадсько-просвітницького руху ХІХ ст., їх педагогічний досвід, теоретичні узагальнення, надбання в царині виховання, демократизації та націоналізації освіти, ролі української мови у розвитку дитини, які збагатили українську педагогічну думку, сприяли піднесенню її до рівня європейської. Обгрунтовано висновок, що основу педагогічних поглядів української інтелігенції склала ідея народності у вихованні. На основі зібраних і систематизованих архівних матеріалів, документів, посібників, довідників та епістолярної спадщини розкрито форми та способи поширення освіти серед широких верств населення. Визначено роль і місце найвизначніших представників громадсько-просвітницького руху (В.Білозерського, О.Кониського, М.Костомарова, П.Куліша, І.Нечуя-Левицького, О.Потебні,П.Чубинського та ін.) у формуванні національної самосвідомості українського народу.

  Скачати повний текст