Симфонізм розглянуто як Логос культури, генеза якого зумовлена потребами соціокультурного буття та відповідає розвитку духовності. Зазначено, що розгортання симфонізму від почуттєвого сприйняття дійсності, крізь систему образів, до її усвідомлення на ейдичному рівні свідчить про його тісний зв'язок з метамовою мистецтва, що зростає з синкетичної єдності всіх видів мистецтв, позначеної у соціокультурному просторі своєрідними жанровими утвореннями (від ритуалів, сакральних дійств до опери, балету, кінороману), завдяки чому формуються нові уявлення щодо художньо-естетичного освоєння дійсності. Зазначено, що симфонізм прокладає шлях між усталеним і новим у мистецтві, здатний споріднитися з міфологічним і релігійним світосприйняттям, та набуває можливості відтворення духовної драми, що відбиває драму самої історії, а також, що він взаємодіє з кожним відомим стильовим утворенням. Опиняючись між стильовими парадигмами - модернізмом і постмодернізмом, симфонізм доводить свою життєздатність, оскільки вже у своїй генезі має властивість протистояння деструкції.

  Скачати повний текст