За методологією дискурс-аналізу досліджено процес формування сценічної культури в Україні в останній третині XIX ст. і на початку XX ст. як вияв дискурсивної практики стилю реалізму. Виявлено художню специфіку українського інваріанту "великого" стилю реалізму у зіставленні з його інонаціональними варіантами, сформульовано європейський і український порядки реалістичного дискурсу. Зазначено, що дискурсивна практика українського реалізму визначається у драматургічній і сценічній площинах, що дозволяє повною мірою окреслити феномен вітчизняної "нової" драми та сформованого на її основі "нового" (режисерського) театру. Визначено феноменологічні особливості українського драматургічного та сценічного стильових інваріантів натуралізму, неореалізму, неоромантизму, символізму, які корелюють з ідейно-естетичним комплексом драматичного доробку І. Франка, Лесі Українки та В. Винниченка та коригуються шляхом аналізу його сценічного відображення у 1890 - 1910-х рр.

  Скачати повний текст