Проведено дослідження наукових комунікцій за умов сучасного українського суспільства, визначено чинники, які обумовлюють їх особливості. З використанням системного, конструктивістсько-структуралістського, дискурсивного, структурно-функціонального та соціокультурного підходів проаналізовано комунікації як систему, що забезпечує відтворення науки у суспільстві. Запропоновано класифікацію, що охоплює наукові комунікації, а також організаційні, комунікації-ритуали, допоміжні та зовнішні щодо системи науки, які становлять комунікаційну систему науки. Досліджено культуру наукових комунікацій, яка в Україні має бюрократичні передумови розвитку, розвинену сферу інформаційних комунікацій, що компенсує недоліки роботи формальної системи комунікацій та за сучасних умов є перевантаженою функціями. Зазначено, що мережева форма комунікацій, яка набуває нового еволюційного етапу з розвитком в інтернет-середовищі, є шляхом самоорганізаційного пристосування системи наукових комунікацій до сучасної ситуації. Визначено подвійну природу соціального конструювання наукового капіталу "науковим" (інтелектуальним) і "політичним" (влада організаційної позиції) шляхами. Охарактеризовано чинники, що обумовлюють ефективність наукових комунікацій. Проаналізовано передумови виникнення проблем і бар'єрів, наявних у наукових комунікаціях України. Визначено характерні риси та тенденції розвитку наукових комунікацій з урахуванням залежності від типу наукової організації, типу дисциплінарного факторного оточення, кваліфікаційної позиції та комунікаційної інтегрованості науковця. Запропоновано напрямки подолання осередків неефективності у наукових комунікаціях. Наведено рекомендації щодо застосування елементів ринкової гнучкої культури наукових комунікацій, активації використання можливостей інтернет-комунікацій, стимулювання мотивації вчених до опанування міжнародних комунікаційних практик.

  Скачати повний текст