Досліджено походження та функціонування діалогу у філософських і літературних концепціях від античності до модернізму та з'ясовано значення діалогічної природи мовлення як засобу спілкування в контексті драматичного діалогу. На підставі дослідження особливостей рецепції Лесею Українкою європейської літературної традиції виявлено форми міжлітературної взаємодії: через перекладацьку діяльність, літературно-критичні праці та художню творчість. Доведено, що знайомство з європейською літературою відгукнулося багатьма інспіраціями у творчості Лесі Українки (В. Шекспір, Дж. Байрон, М. Метерлінк, Г. Гауптман). Дослідження драматичних творів показало, що письменниця створила кілька типів драм, у яких реалізовано провідні художні тенденції літератури кінця XIX - початку XX століть (неоромантизм, символізм, неокласицизм). Враховуючи синтез філософської традиції діалогу, концепцій "драми ідей" та "драми для читання" в драматургії Лесі Українки, твори письменниці визначені як драма-діалог.

  Скачати повний текст