Уперше в українському музикознавстві визначено два історичні типи духовності: породжений канонічною творчістю й авторитетом літургійної традиції (первинно-храмовий, сакральний) та представлений оригінальною авторською ініціативою (вторинно-художній, ліричний). Запропоновано поняття щодо літургійної музики. Доведено необхідність цього поняття у зв'язку з актуальністю даної жанрово-стильової галузі для сучасних українських композиторів. Розкрито перехідний характер і неостильовий зміст духовної теми у творчості вітчизняних композиторів як умови появи нової музичної символіки. Обгрунтовано історичну стильову панорамність даної символіки та "семантики духовного" у контексті синтезу ідей Ренесансу, Бароко, Просвітництва, явища стильового плюралізму. Розкрито значення жанрово-номінативного підходу у зв'язку з неоканонічною тенденцією літургічної музики. Здійснено аналітичне вивчення зазначеної тенденції у контексті авторського стилю Л.Дичко, що дозволяє знайти особливий метод композиції - метод реінтерпретації. Доведено типовість даного методу для неоканонічної тенденції в цілому.

  Скачати повний текст