Досліджено особливості проявів інтересу до арістотелізму у філософських курсах Києво-Могилянської академії. Простежено поступове зацікавлення ідеями Арістотеля в Київській Русі, формування раціоналістичної традиції в українській духовній культурі. Визначено причини звернення професорів Києво-Могилянської академії до філософії Арістотеля, проаналізовано прояви схоластизованого арістотелізму та простежено його трансформацію в арістотелізм ренесансний і постренесансний.

  Скачати повний текст

Здійснено спробу вивчення теорії архетипів у вітчизняній і зарубіжній філософській літературі (працях Л.Гумілова, М.Еліаде, С.Кримського, О.Лосєва, Т.Манна, Ф.Ніцше, Платона, П.Флоренського, Н.Хамітова, Ф.Шеллінга, К.Юнга). Проведено структурно-функціональний аналіз амбівалентної суті образу міфічного першогероя у контексті архетипу культурного героя, здійснено спробу реконструкції основних елементів даного архетипу у загальноіндоєвропейській традиції. Установлено функціонування його складових (захисної, перетворювальної та сакральної функцій) в українській духовній традиції. Історико-філософський зміст архетипу культурного героя визначено як іманентну націленість особи, якій притаманні риси міфічного першогероя, на перетворення, реорганізацію життя людської спільноти

  Скачати повний текст

Запропоновано концепцію українського романтизму як філософії національної ідентичності. Український романтизм розглянуто не як літературно-мистецький напрям, а як потужний ідейний рух, що зумовив напрямок розвитку української національної самосвідомості. Як головні методологічні принципи застосовано концепцію емотивізму М.Шелера, інтерпретацію життєвого світу Е.Гусерлем, концепцію семіосфери Ю.Лотмана та теорію наративної ідентичності П.Рікера. На базі цих підходів показано, що романтизм через зміст текстів цієї філософської течії відображає глибинні архетипні структури народного світосприйняття, виражені міфо-образами та символами народної творчості, які є світоглядними засадами національної ідентичності. Вивітлено розвиток українського романтизму від його ідейних витоків до формування історіософської концепції, яка у своїй еволюції трансформувалась до філософії та ідеології українського консерватизму. Доведено, що основним результатом цього процесу було конституювання субстанційних духовних структур національної самодостатності на рівні національних наративних практик. Буттєві смисли національної ідентичності визначено на підставі інтерпретації романтиками структури українського світу й архетипної матриці "єднання - розбрат". Розкрито особливості конституювання малоросійської ідентичності, яку виражає малоросійський національний метанаратив "Історія Русів". Занепад українського світу внаслідок актуалізації моменту розбрату відображено через концепт "буттєвий блуд" в аналізі наративів Г.Квітки та М.Гоголя. Ствердження української ідентичності найбільш повною мірою виражає український метанаратив "Кобзар". Аргументовано, що формування історіософської концепції "Книги буття українського народу" свідчить про конституювання української ідентичності на рівні національної самодостатності.

  Скачати повний текст

Здійснено історико-філософський аналіз етико-правового вчення П.Д.Юркевича у контексті науково-теоретичного осмислення проблеми співвідношення категорій моралі та права. В антрополого-екзистенційному аспекті розглянуто ідею моральної свідомості людини. Досліджено поняття серця та любові як бази моральних взаємовідносин у суспільстві. З'ясовано роль моральних законів та значення права у системі моральних ідей суспільства. Проаналізовано ідею справедливості як основу концепту морально-правових відносин. З'ясовано критерії розмежування моралі та права у контексті концепції природного права. Розкрито суть тези про взаємозв'язок, взаємовплив і взаємообгрунтування категорій моралі та права у філософії П.Д.Юркевича.

  Скачати повний текст

Досліджено витоки й еволюцію ідеології українського державотворення в середньовічну та ранньомодерну добу. Розглянуто розвиток ідеосфери слов'янських племен на території України в ранньому середньовіччі. Розкрито ідейні першочинники державотворення Русі, структуру давньоруської ідеології, актуалізовано питання її ефективності в Галицько-Волинській державі. Розглянуто Литовсько-Руський і Річпосполитий періоди в контексті еволюції ідеології державотворення в Україні. Розкрито вплив зміни юрисдикції Київської митрополії на еволюцію ідеології українського державотворення. Розглянуто проблему мазепинства в контексті еволюції ідеології державотворення в Україні. Висвітлено зміни ідеосфери Гетьманщини під дією ідеології імперського централізму. Розкрито роль малоросійської ідеології, запропоновано авторське бачення витоків комплексу меншовартості.

  Скачати повний текст

Вперше проаналізовано витоки української духовної культури у творчій спадщині М. Брайчевського. Висвітлено основні етапи життя та діяльності ученого з метою визначення пріоритетних напрямів його наукових досліджень. Розглянуто концепцію етногенезу українського народу, розроблену М. Брайчевським, проаналізовано археологічні культури, зокрема черняхівську, та писемні пам'ятки. Доведено, що метод фіксації поступової зміни культур у часі на конкретній території дозволяє реконструювати процес еволюції культурних типів у даному регіоні, ствердити або заперечити безперевність і спадковість культурного розвитку. Досліджено процеси становлення й утвердження християнства, появу перших зразків світської художньої літератури у творчій спадщині науковця. Вивчено документи особового архівного фонду ученого, що стосуються його культурознавчої діяльності. З'ясовано, що у наукових працях М. Брайчевський вживав такі терміни: "український" - у дослідженнях ранньої та сердньовічної історії України, "українські племена", "українська державність" - у контексті Антського царства, "Україна - Русь" стосовно X - XI ст., "українське королівство", "друге українське королівство" - під час вивчення історії України XIII ст.

  Скачати повний текст

Проаналізовано філософську інтерпретацію творчості Т.Г.Шевченка в українській діаспорі як складову української філософії. Виявлено основні об'єкти та проблеми діаспорних досліджень стосовно відношення "людина і світ" у творчості Т.Г.Шевченка. Висвітлено діаспорні інтерпретації за категоріальним принципом, розглянуто категорії, що розкривають філософський зміст творчості поета: "світу", "людини", "суспільства", "Бога", "зла", "морального ідеалу". Обговорено суспільно-релігійні погляди поета щодо взаємодії об'єктивного та суб'єктивного в його творчості. Доведено спорідненість всього діаспорного шевченкознавства зі світовим гуманітарно-філософським дискурсом.

  Скачати повний текст

Визначено місце, роль і значення філософії патристики у розвитку української духовно-академічної філософії XIX ст. Розкрито сутність понять "патристична традиція" та "українська духовно-академічна філософія". Встановлено що творчість філософів-академістів пов'язує з філософією Отців Церкви ідейна спільність, а зверненість до патристичної спадщини обумовлює історико-соціальний контекст. Виявлено, що філософи-академісти розглядали такі питання, як шлях Богопізнання, проблеми особистості та свободи волі, апелюючи до творчості ранньохристиянських авторитетів. З'ясовано, що особливістю прочитання патристичної спадщини філософами-академістами є глибоке зацікавлення апологетичним періодом, в якому вони знаходили аргументи на захист православної віри від нападів сучасних їм філософських учень атеїстичного спрямування.

  Скачати повний текст

Здійснено цілісний компаративістський аналіз філософсько-антропологічних поглядів Г.Кониського та Г.Сковороди. Досліджено літературні пам'ятки XV - XVIII ст. та доведено, що в українській філософії існували певні напрями у трактуванні суті людини, а саме: ранньогуманістичний, утраквістичний, релігійно-містичний та раціоналістична течія нової християнської філософії. Показано найтиповіші риси людини бароко, які грунтуються на ідеях Г.Кониського та Г.Сковороди стосовно співвідношення душі та тіла, теорії пізнання, концепції щастя. Реконструйовано складові практичної філософії Г.Кониського та Г.Сковороди та з'ясовано особливості обгрунтування ними ролі морального вдосконалення людини, пізнання Бога та самореалізації у земному житті як основних чинників досягнення щастя, що свідчить про синтез у межах культури українського бароко філософських ідей, продукованих в інтелектуальному середовищі братських шкіл та Острозького культурно-освітнього осередку, з західноєвропейськими дудховними надбаннями.

  Скачати повний текст

Проведено комплексне дослідження феномена нації, подальший розвиток якого визначається складною взаємодією об'єктивних і суб'єктивних чинників його функціонування. Встановлено, що суттєвим чинником формування нації є самоідентифікація людини, її особистісне самовизначення відносно нації як спільноти, що є для особи простором її існування та розвитку. Досліджено процес ідентифікації особи як механізм її соціалізації та становлення суб'єктивності у взаємозв'язку з процесами націєтворення, визначено детермінанти формування громадянської ідентичності за умов полікультурного суспільства, показано його роль у націєтворчих процесах. Встановлено, що детермінантами самоідентифікації більшості громадян України є їх регіональна та етнічна складові. Виявлено, що причиною виникнення даного явища посткомуністичної трансформації, що є не стільки процесом економічних і суспільно-політичних змін, скільки трансформацією багатовимірних соціальних і громадянських ідентичностей широких верств населення, доведено пріоритетність суб'єктивних чинників націєтворення, позитивний ефект яких пов'язаний з толерантністю, лояльністю, солідарністю, несприйняттям ксенофобії та шовінізму. Зроблено висновок, що лише поєднання у процесі націєтворення етнокультурного плюралізму та загальногромадянської рівності є домінантою консолідації української політичної нації та фактором забезпечення безпеки держави.

  Скачати повний текст

З використанням широкого кола опублікованих й архівних джерел проаналізовано стан вивчення державної, громадсько-політичної, культурно-освітньої та наукової діяльності В.Зіньківського. Розкрито процес формування суспільно-політичних і наукових поглядів ученого. Висвітлено його ставлення до проблем розвитку української державності, становлення й організацію української науки й освіти кінця XIX - першої половини XX ст. Проаналізовано вплив В.Зіньківського на розвиток національно-визвольного руху у зазначений період в Україні та формування політики держави у сфері релігійних відносин. Визначено роль діяча у розвитку української освіти та науки за кордоном, у формуванні організаційних основ наукових установ і політичної діяльності еміграції. Доведено, що діяльність і творчий доробок В.Зіньківського є важливою складовою загального контексту історії України кінця XIX - першої половини XX ст. реконструйовано не тільки невідомі сторінки життя В.Зіньківського, а й загалом українського руху, деякі аспекти державної політики України, Росії та країн еміграції вченого (Югославії, Чехословаччини, Франції).

  Скачати повний текст

Досліджено проблему діалогу у її традиційно українських парадигмальних, міжкультурних, суспільно-політичних та екзистенційно-персоналістичних проявах. Проаналізовано теоретико-методологічні підходи щодо проблеми філософського діалогу, розглянуто історію його виникнення. Розкрито значення діалогічного підходу як методу наукового пізнання та морально-етичної основи відповідальності, співпричетності у спілкуванні між людьми та співпереживання з Іншим. Визначено особливості діалогічного пізнання, розкрито специфіку його ролі та проявів у процесі становлення та розвитку української філософської думки. Доведено присутність латентного діалогу у феномені двовір'я як поєднання народної, язичницької традиції та християнської парадигми, на базі якого сформовано українське світосприйняття й ідейне підгрунтя єдності давньоукраїнської спільноти. Досліджено витоки діалогічного мислення в українській філософській культурі, особливу увагу приділено вивченню традиційних ідей "софійності", толерантності та неперервного діалогу народно-оптимістичної, активно-громадянської та аскетично-споглядальної течій у спадщині давньоруських філософів та українських полемістів. На прикладі діалогічного викладу ідей Г.Сковороди та І.Франка доведено присутність двох значень діалогу як методу пошуку загальної істини та кордоцентрично-екзистенційного виявлення істини життя та щастя у самій людині.

  Скачати повний текст

Проведено історико-філософське дослідження духовної культури України XVII - першої половиини XVIII ст. як цілісного історико-культурного феномену, вираженого в ідеях, що її структурують та забезпечують її цілісність. На підставі аналізу концептів, які дозволяють розкрити суть української ранньомодерної духовної культури - конфесіалізації, бароко, раннього просвітництва, а також теолого-політичних і політичних теорій, розуміння історії та історичного часу, статусу знання в житті людини та суспільства у творах українських церковних інтелектуалів XVII - першої половини XVIII ст. Визначено інтелектуальний статус української ранньомодерної філософської думки. Розкрито її роль в ураїнській ранньомодерній історії та культурі та місце у загальноєвропейському контексті. Доведено, що в цей період в Україні, як інших країнах Європи відбуваються процеси, корелятивні модернізації на її ранніх етапах, зокрема, показано, що релігійно-політичні перетворення цього періоду призводять до появи прошарку церковних інтелектуалів, у творах яких висвітлено інтелектуальні інструменти, узгоджене та свідоме задіяння яких має стати основою європейського модерну.

  Скачати повний текст

Зроблено спробу осмислення та систематизації філософських поглядів митрополита В.Липківського. Визначено засади соціально-релігійної філософії мислителя. Проаналізовано основні філософські питання та проблеми, які він досліджував. Розкрито місце духовної спадщини В.Липківського у морально-етичній традиції українського філософування, зокрема його концепції вільного українського національного розвитку та її засадничого принципу - "всенародної соборноправності". Розглянуто виділену мислителем важливу проблему особливої історичної спільності церкви та народу у процесах українського державотворення. Виокремлено значущу роль світської та духовної інтелігенції у формуванні української нації, а також історично вагому роль кобзаря-лірника у контексті збереження та утвердження української національної гідності та свідомості.

  Скачати повний текст

Досліджено природу духовності та способи її представлення в українському етносі. На базі синтезу методологічних підходів розроблено теоретичну модель духовності, яка предбачає поєднання наукового та релігійного аспектів. Встановлено, що духовність включає раціональну та ірраціональну складові, які знаходяться у діалектичному взаємозв'язку. На підставі застосування даного підходу розкрито новий вимір у вивченні сутності духовності. Запропоновано системний підхід до духовності, яка у своєму розвитку проходить послідовні етапи ускладнення та диференціації. Проаналізовано еволюцію трансцедентного характеру духовності і показано специфіку її прояву на різних етапах культурно-історичного розвитку. Виділено наступні етапи у розвитку духовності: цілісності, розірваного характеру, а в перспективі - нову цілісність духовності. Здійснено конкретизацію духовності на прикладі українського етносу. Розкрито суперечливий характер його духовності, який досліджено у двох напрямках - еволюції та інволюції. Показано, що формами виявлення духовності українського етносу є національна ідея, патріотизм та жіночність.

  Скачати повний текст

На підставі вивчення автентичних джерел досліджено уявлення мислителів Київської Русі про духовно-символічні основи буття. Здійснено зіставлення філософських ідей досліджуваного періоду з українськими національними та загальнолюдськими поглядами на духовні цінності. Висвітлено ідеї духовного зростання ("обоження") у контексті символізму духовної культури Київської Русі X - першої третини XIII ст. Символіку Давньої Русі розглянуто як елемент комунікативно-діалогічного простору культури, спосіб подальшого єднання поколінь. З використаням феноменологічного підходу щодо явища "національного" зроблено припущення про наявність сталих самоочевидностей української нації, які репрезентують себе у символіці "софійного" періоду української філософської думки.

  Скачати повний текст

Виявлено концептуальні характеристики українського мистецького модерну як стилю мислення та духовно-культурної течії, що засобами образотворчого мистецтва виразили напрям і зміст світоглядно-філософської еволюції у духовному житті України у добу зміни філософської та культурної парадигм у кінці XIX - на початку XX ст. Доведено, що дане перетворення було осмислено та відображено в українській культурі у формі національного варіанта стилю модерн. Зроблено висновок, що інтелектуальна інновація модерну за умов світоглядної кризи полягає у свідомій спробі зберегти цінність і впорядкованість картини світу шляхом накладання універсальної системи значень і логічних схем на художньо-образне світосприйняття. Розкрито вплив ідей провідних філософів XIX - початку XX ст., зокрема, А. Шопенгаура, Ф. Ніцше, З. Фрейда, А. Бергсона, В. Дільтая на світоглядні виміри європейського, зокрема, українського мистецтва даного періоду. Досліджено вплив світоглядної системи романтизму (Новаліса, Л. Тіка, Ф. Шлегеля), на формування ідейних основ мистецького модерну. Виявлено гносеологічний, антропологічний, онтологічний виміри художньо-образного осмислення буття людини в Україні в кінці XIX - на початку XX ст. у їх взаємозв'язку з європейським модерном як цілісним світоглядно-культурним феноменом. Експліковано зміст сформованих модерном концептів: новий образ дійсності, "базова" особистість доби, цілісність особи та цілісність життєвого світу людини, перетворення суспільства засобами "естетичної революції". Доведено, що у добу модерну прагнення відновити зруйновану систему цінностей обумовило підвищення інтересу до міфу як методології художнього конструювання дійсності. Виявлено особливості переосмислення функцій міфу у суспільній свідомості європейців, зокрема, українців XX ст. у контексті нових філософських учень, яке кардинально відрізнялося від класичного підходу до міфології. Розкрито методологічну роль опозиції космос - хаос у символічному реконструюванні світу в світоглядній системі модерну. Показано принципові відмінності вияву даної опозиції в художньо-образній рефлексії мистецтва Західної Європи й України. Встановлено особливості експлікації української ідеї в символічно-образній системі мистецтва модерну. Аргументовано, що український модерн, на відміну від космополітичного європейського, в Україні став еквівалентом національного світоглядного стилю, в якому тісно переплелися національне та сакральне.

  Скачати повний текст

Систематизовано світоглядні закономірності й особливості еволюціонування української національної ідеї у соціально-філософській думці України на зламі ХІХ - ХХ ст. Здійснено комплексний аналіз чинників, які детермінували розвиток суспільної свідомості України в даний період. Узагальнено й ієрархізовано фактори, які визначили становлення уявлень про українську національну ідею. Проведено порівняльний аналіз ідейно-світоглядної спадщини діячів, які стояли біля витоків українського національного відродження, теоретично обгрунтовували національну ідею, сприяли своєю суспільно-політичною та науковою діяльністю утвердженню національної свідомості українців. Визначено функціонально-інструментальні, аксіологічні та телеологічні пріоритети оптимальної корелятивної відповідності уявлень про національну ідею як об'єктивний статус-кво суспільної дійсності, окреслено перспективи його еволюції. Обгрунтовано тезу, згідно з якою ключовим критеріальним орієнтиром коректної концептуалістики національної ідеї є симбіоз теоретико-інтерпретаційної переконливості та практичної ефективності.

  Скачати повний текст

На підставі грунтовного дослідження відомих і маловідомих творів В.Лесевича, а також поглядів опонентів ученого в ідейному аспекті представлено більш деталізовану концепцію еволюції філософських орієнтацій українського мислителя. Встановлено вплив на розповсюдження ідей позитивізму в Російській імперії таких чинників, як капіталізація економічного життя, спеціалізація освіти (поява "реальних" освітніх закладів), антисхоластичні (антиметафізичні) духовні тенденції в середовищі "спеціалістів". З'ясовано, що позитивістські погляди В.Лесевича грунтуються на ідеях просвітництва. Розроблено періодизацію еволюції філософських поглядів ученого, визначено контіанський, кантіанський, емпіріокритичний етапи. Охарактеризовано основні фази кожного періоду - асиміляцію, обгрунтування, застосування. Детально описано третю (прагматичну) фазу першого етапу, пов'язану з методологією позитивістської критики магістерської дисертації В.Соловйова. Показано, що саме дискусія з В.Соловйовим зумовила звернення В.Лесевича до кантіанства з його антропологічними орієнтаціями, які домінували у поглядах мислителя протягом другого (кантіанського) етапу. Доведено вплив провідних ідей кантіанства на формування емпіріокритичних поглядів мислителя. На підставі наявності антропологічних тенденцій в емпіріокритицизмі В.Лесевича зроблено висновок про відповідність його позитивістського вчення загальному гуманному характерові вітчизняної філософської думки. Доведено українську культурну належність В.Лесевича та його статус найбільш визначного представника філософії позитивізму в Україні.

  Скачати повний текст

Досліджено екзистенціальні ідеї у філософсько-літературній творчості В.Винниченка у контексті європейської соціальної філософії. Виокремлено основні підходи до розв'язання проблеми. Виявлено філософсько-антропологічні феномени у творчості В.Винниченка, їх розглянуто у контексті екзистенціального вчення української та світової соціальної філософії. Проаналізовано національно-екзистенційні пошуки у філософсько-літературній спадщині філософа. Здійснено історико-філософський порівняльний аналіз екзистенційного вчення В.Винниченка та Ж.-П.Сартра. Доведено, що філософські ідеї В.Винниченка виявляють себе у традиційній формі філософування - літературі, відповідають екзистенціально-кордоцентричному типу філософування, який є однією з домінант української світоглядно-філософської ментальності і потужним джерелом сучасної екзистенціальної філософії.

  Скачати повний текст