Досліджено проблему діалогу у її традиційно українських парадигмальних, міжкультурних, суспільно-політичних та екзистенційно-персоналістичних проявах. Проаналізовано теоретико-методологічні підходи щодо проблеми філософського діалогу, розглянуто історію його виникнення. Розкрито значення діалогічного підходу як методу наукового пізнання та морально-етичної основи відповідальності, співпричетності у спілкуванні між людьми та співпереживання з Іншим. Визначено особливості діалогічного пізнання, розкрито специфіку його ролі та проявів у процесі становлення та розвитку української філософської думки. Доведено присутність латентного діалогу у феномені двовір'я як поєднання народної, язичницької традиції та християнської парадигми, на базі якого сформовано українське світосприйняття й ідейне підгрунтя єдності давньоукраїнської спільноти. Досліджено витоки діалогічного мислення в українській філософській культурі, особливу увагу приділено вивченню традиційних ідей "софійності", толерантності та неперервного діалогу народно-оптимістичної, активно-громадянської та аскетично-споглядальної течій у спадщині давньоруських філософів та українських полемістів. На прикладі діалогічного викладу ідей Г.Сковороди та І.Франка доведено присутність двох значень діалогу як методу пошуку загальної істини та кордоцентрично-екзистенційного виявлення істини життя та щастя у самій людині.

  Скачати повний текст

Розглянуто єдність гуманістичних і раціональних спрямувань діалогу у просторі постмодерністських науково-діалогічних інтенцій. Висвітлено питання диверсифікації гуманістичного та наукового діалогу у першу чергу в людиноутверджувальних потенціях науково-діалогічних інтенцій раціональності.

  Скачати повний текст