Доведено, що на основі взаємодії релігії та мистецтва у процесі їх історичного розвитку сформувалося релігійне мистецтво як специфічне явище історії культури. Сугестивний вплив сакрального мистецтва зумовлений не догмами й обрядами релігійного плану, а світоглядно-пізнавальними особливостями людини, її переживаннями та емоціями у процесі естетичного освоєння світу. Сакральне мистецтво є самодостатнім об'єктом, який має специфічну природу, обрядове та соціокультурне призначення, а також неабияку силу психологічного впливу на свідомість віруючих, що є основою для введення в науковий обіг поняття "релігійний катарсис". Співмірно із соціальними і духовним розвитком суспільства сакральне мистецтво трансформується, перебуваючи під впливом загальних модернізаційних процесів у християнстві. Визначено перспективи розвитку мистецтва у християнському культі за умов загострення глобальних проблем сучасності, соціальних і політичних протиріч, кризи духовності.

  Скачати повний текст

Досліджено питання духовної зумовленості витоків оперної вокальності та самого змісту оперних творів. Зазначено, що сучасні відомості про притаманість візантійській традиції Вселенської церкви використання співу кастратів, установлення у сучасному творчому обігу посилань на літургійну драму - християнську містерію, яка історично передувала саме оперному театру та сприймається як оновлена оперна концепція (опери-містерії Б. Бріттена, О. Мессіана, К. Шокхаузена), та інші чинники дають змогу стверджувати щодо християнсько-містеріальних джерел оперності, на базі яких традиційне, раціоналістично вибудоване музикознавство абстрагувалося, відстоюючи художньо-самодостатні засади музики. Запропонована думка щодо світської природи опери в логічній послідовності спрямована на відсторонення від містики музичного єства, що є невід'ємною стороною художнього вираження в цілому та потребує спеціального розгляду й узагальнення відповідних спостережень. Розкрито причетність оперної вистави та композиції до духовно-церковних витоків з посиланням на ознаки містеріальності, що відзначили історичний початок оперного шляху в римській школі у безпосередньому продовженні концепції літургійної драми та містерії-гри християнської візантійської традиції. Розглянуто опери XVII - XX ст., в яких ознаки містеріального дійства достатньо виражені (твори С. Ладі, А. Скарлатті, М. Глінки, Р. Вагнера, М. Римського-Корсакова, Ф. Шрекера, О. Мессіана), а також оперні твори, в яких містеріальність є драматургічною складовою.

  Скачати повний текст