Розглянуто етикетні латиномовні твори української літератури, написані протягом XVI - XVIII ст., а саме різноманітні види етикетної поезії: панегірики (енкомії), епіталами, генеліакони, епіцедії, патетичні вірші, парамітетику, які оспівували людину, її земне життя і здобутки. До наукового обігу введено тексти української латиномовної етикетної поезії зазначеного періоду, здійснено їх опрацювання та детальне вивчення, що дало змогу реконструювати цілісну картину поступу українського письменства та простежити його тісний зв'язок з суспільними процесами.

  Скачати повний текст

Уперше в українському літературознавстві здійснено спробу по-новому осмислити проблему української російськомовної літератури на матеріалі прози В. Наріжного, О. Сомова, А. Погорільського. Українські російськомовні прозаїки, орієнтуючись на мову середовища, в якому фомувався їх світогляд, продовжують традиції даної української літератури, що творилася чужими мовами (латинською, польською). Відзначено, що проза В. Наріжного, О. Сомова, А. Погорільського належить до української літератури, тому що відображає українську культурну та літературну парадигму. З'ясовано, що прозаїки у творах відображають "колективне несвідоме" українців у вигляді архетипів (Великої Матері, хати), міфем (Перуна, Купала). У даній прозі відображено українські прислів'я, легенди, перекази, пісні, казки. Зазначено, що у етнічній компетентності літераторів має прояв їх етнічна свідомість, що уможливлює розгляд прозової спадщини у контексті української літератури. На підставі аналізу української російськомовної прози кінця XVIII - першої третини XIX ст. у аспекті зв'язків з національною культурою та літературою доведено, що вона є ланкою, яка поєднує давню українську белетристику з прозою нового часу, яку започаткував Г. Квітка-Основ'яненко.

  Скачати повний текст