Встановлено концептуальні засади еволюційно-стилістичної парадигми у лінгвостилістичних та літературознавчих дослідженнях, а саме у стилістиці байки як жанру та типу тексту, які базуються на системно-структурному та синергетичному підході. Еволюцію стилю німецької байки досліджено з погляду теорії самоорганізації систем. З'ясовано, що синергія стилю обіймає всі рівні системи "соціально-мовленнєве середовище - мова - байка - стиль - архетип". Проаналізовано еволюцію стилю німецької віршованої байки протягом 8 сторіч з виокремленням декількох епох: Середньовіччя, Гуманізму, Реформації, Бароко, Просвіти, XIX та XX ст. Запропоновано базову модель еволюції стилю й відповідні моделі за епохами, в яких враховуються головні соціальні, тематичні, стильові атрактори та відповідні стилістичні засоби, а також стильові риси. Розроблено еволюційно-стильову типологію байки: виокремлено головні стильові архетипи, які складалися й еволюціонували протягом сторіч та існують і в наш час: риторично-стислий, поетично-розважальний, соціально-критичний, дитячої та юнацької байки, жартівливо-комічної байки, сучасної абстрактно-інтелектуальної байки з глобалізованим образно-символічним значенням. Здійснено стилістико-порівняльний аналіз еволюції німецької, української та російської байок, у процесі якого застосовано розроблену методику класифікації образів-символів за їх семантичною ємністю та методику виокремлення й опису стильових архетипів. З'ясовано, що еволюція стилю німецької, української та російської байок відбувається за однаковими літературознавчими законами.

  Скачати повний текст

На підставі джерел європейської культури розглянуто феномен сміху та іронії в українській філософії. Досліджено традицію формування іронічного світосприйняття в українській духовній культурі. З'ясовано, що своїм корінням воно сягає бурлескно-травестійної творчості школярів та мандрівних дяків, а також чисельних пародій XVI - XVIII ст. Зазначено, що епоха романтизму в українській духовній культурі розпочалася майже одночасно з німецьким романтизмом, і діячі українського романтизму поряд з іншими ідеями, зокрема, з ідеєю одухотвореності природи Ф.Шеллінга, осмислили й прищепили на українському грунті концепцію романтичної іронії, що має свої витоки в філософії неоплатонізму, яка особливо близька специфіці українського менталітету. Опрацьована теоретиками єнської школи, зокрема, Ф. Шлегелем, концепція романтичної іронії має в своїй основі ідею неспівпадання дійсності з її духовним джерелом, що за умов поневолення України дозволило романтикам привернути увагу до української історії, критично осмислити колоніальну політику царизму, кріпацтво, конформізм та пасивність еліти тогочасного українського суспільства. З урахуванням концепції романтичної іронії розглянуто творчість класиків українського романтизму І. Котляревського, М. Гоголя й Т. Шевченка, а також крізь призму романтичної іронії травестійну поему І. Котляревського "Енеїда". Показано, що концепція романтичної іронії сприяє розкриттю ідейного змісту творів М. Гоголя, а також осмисленню сатиричних творів Т. Шевченка, що дозволяє збагнути його роздвоєність у ставленні до релігії, Бога та інших святинь.

  Скачати повний текст