У роботі вперше в слов'янському мовознавстві визначаються етапи розвитку серболужицької нормативної ботанічної номенклатури, досліджуються її генетичні, лексико-семантичні, словотворчі особливості. З'ясовано, що формування цієї групи лексики відбувалося протягом ХІХ-ХХ ст. З точки зору генезису нормативна ботанічна номенклатура є неоднорідною. В її складі виділяється спільнослов'янська лексика, власне серболужицькі фітоніми й запозичення зі слов'янських і неслов'янських мов. В основі найменувань, що зберігають зв'язок із початковим принципом номінації, знаходяться кваліфікативні ознаки, які відображають властивості та якості реалії, а також релятивні ознаки, які вказують на зв'язок рослини з іншими предметами або явищами. У рамках ботанічної номенклатури розрізняється три типи лексико-семантичних відношень, а саме: синонімія, полісемія, омонімія. Словотворча структура нормативних назв визначається існуванням трьох типів фітонімів: простих, складних і складених найменувань (двочленних).

  Скачати повний текст