Проаналізовано витоки й особливості становлення офіційної ідеології принципату імператора Августа. Відзначено існування в епоху Пізньої республіки двох "ідейно-політичних" течій - optimates (або boni) та populares. Вказано, що притаманною рисою пізньореспубліканської ідеології була опора "оптиматів" та "популярів" на одні й ті ж самі традиційні цінності, у зв'язку з чим "традиціоналізм", "популяризм" та ідеологію "популярів" можна розглядати у рівній мірі як гіпотетичні основи для офіційної ідеології раннього Принципату. Показано, що Август на початку своєї політичної кар'єри та у 30 - 20-ті рр. до н.е. не використовував "республіканську" ідеологію. Він спирався на традиційні римські уявлення та поняття, широко застосовуючи пізньореспубліканську термінологію та політичні гасла, які використовувалися у політичній боротьбі епохи Республіки. Зазначено, що принцепс, прагнучи уникнути відродження опозиції під прапорами ідеології optimates усіляко підкреслював "популярне" звучання своєї агітації. Між тим, користуючись гаслами populares у невластивій їм манері та змінюючи їх внутрішній контекст і значення, Август за їх допомоги нав'язував римському суспільству ідеї одноособової влади.

  Скачати повний текст

Вперше розглянуто історію культу правителів ранньоелліністичної доби як цілісний ідеологічний феномен. Докладно проаналізовано проблему походження античного царського культу. Доведено, що він не мав східного коріння та був породженням греко-македонської ідеології. Культове шанування правителів зародилося в грецькому світі вже наприкінці V - у першій половині IV ст. до н.е. як один з засобів легітимації єдиновладдя. В епоху раннього еллінізму культ правителів вперше в історії античності набув масового характеру. Доведено, що причиною цього була гостра потреба наступників Олександра Македонського, діадохів у обгрунтуванні власної одноособової влади. Докладно розглянуто всі форми та прояви культового шанування ранньоелліністичних монархів, відтворено загальну еволюцію цього феномену, виявлено місце культу правителя в системі легітимації влади кожного з діадохів. За результатами комплексного аналізу існуючих джерел спростовано поширену в історіографії думка про те, що культ правителів ранньоелліністичної доби був обожнюванням людини чи сакралізацією одноособової влади. Культове шанування мало лише надавати діадохам харизматичного статусу, який зрівнював їх з героїчними царями міфічного минулого. Культ правителів як цілісна система виконував роль адаптивного механізму персональної елліністичної монархії, що репрезентував нову авторитарну владу у звичних еллінам і македонянам символах і образах.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості реалізації релігійної політики О.Македонського на території Ірану. Проаналізовано переказ про Олександра, що існує в зороастрийській квазіісторичній традиції. Послідовно розглянуто звинувачення на адресу Олександра, що містяться в релігійних зороастрийських текстах. Зроблено висновок про необ'єктивність пізньої зороастрийської традиції. Акцентовано увагу на відсутності будь-яких надійних історичних свідчень про існування доолександрівського письмового тексту Авести та необгрунтованості звинувачення Олександра у його знищенні. На підставі вивчення античної історичної традиції критично переосмислено твердження про навмисне та масове вбивство магів греко-македонськими завойовниками. Проаналізовано свідчення античних авторів і доведено, що антизороастрийська політика македонського царя не передбачала руйнування перських храмів і культових місць. Досліджено квазіісторичну зороастрийську оповідь і зроблено висновок, що основною метою сасанідського жрецтва у формулюванні звинувачення проти Олександра Македонського є обгрунтування легітимності Сасанідів на іранському престолі.

  Скачати повний текст

Виявлено взаємозв'язок між рівнем суспільного розвитку варварських народів Балканського півострова та характером їх участі у міжнародних відносинах. Висвітлено взаємини варварів і цивілізації, а також питання стосовно включення варварів у міжцивілізаційні відносини. Обгрунтовано тезу, що в еліністичну епоху вони виступали як самостійні суб'єкти міжнародної політики. Проаналізовано невоєнні форми контактів варварських народів з грецькими колоніями, еліністичними державами, Римом. Розглянуто міжплемінні стосунки, вплив на них еліністично-римської дипломатії та їх трансформацію на різних етапах елліністичної історії. Простежено причини становлення, форми та еволюцію варварського найманства, показано місце варварських найманих контингентів у еліністичних арміях.

  Скачати повний текст

Розглянуто процес трансформації еллінізованих прибульців до елліністичного Єгипту у підданих Птолемеїв, які були абсолютними володарями країни, а також визначено вплив цього процесу на загальний історичний розвиток держави Птолемеїв. Зазначено, що складний, тривалий процес трансформації був об'єктивно обумовлений необхідністю всебічного підпорядкування царській владі всіх жителів елліністичного Єгипту, незалежно від їх соціальної чи етнічної незалежності. Виявлено, що ця необхідність була викликана бажанням Птолемеїв повноправно розпоряджатись Єгиптом, який вони за фараонівською традицією розцінювали як власний домен. Відзначено, що у внутрішній політиці Птолемеїв, починаючи з засновника династії, простежуються два паралельні напрямки, нівеляцію елінізованих іммігрантів до рівня підданих єгипетського зразка та подолання перешкод, що виникали на шляху до цієї нівеляції. Зауважено, що в обох випадках використовувались елементи греко-македонської та місцевої політичної традиції. Виявлено заходи, за допомогою яких проводилось нівелювання населення країни: інспірування ситуації загального юридичного безправ'я стосовно царя, створення слухняного, централізованого, дієвого адміністративно-бюрократичного апарату, фактичну монополізацію царем системи заохочень і соціальної "амортизації", запровадження династичного культу та практики доброзичливого невтручання до процесу залучення іммігрантів до місцевої релігії. Показано, що подолання перешкод на шляху до нівеляції, пов'язаних з еллінською системою цінностей, завдяки притаманним прибульцям колонізаторському світогляду та елементам македонської "спадщини" (ради царських "друзів" і військовим зборам), було поступово здіснено трьома першими Птолемеями. Безпосередніми наслідками цього явища стала відсутність у країні колоніальної ситуації та зовнішньополітична пасивність, що розпочалася у 30-х рр. III ст. до Різдва Христова, яка стала однією з головних причин занепаду держави Птолемеїв.

  Скачати повний текст