Удосконалено заходи комплексної терапії та попередження розвитку ускладнень і рецидивів сечостатевого трихомоніазу у жінок з урахуванням показників стану піхвового середовища та характеру клінічного перебігу захворювання. Доведено діагностично-прогностичну значимість комбінованого дослідження показників стану загального та місцевого імунітету репродуктивного тракту у хворих на сечостатевий трихомоніаз жінок для своєчасної індивідуалізованої корекції терапевтичних заходів. Розроблено новий патогенетично обгрунтований комплексний метод лікування сечостатевого трихомоніазу у жінок, спрямований на повну ерадикацію збудників запального процесу, нормалізацію загального та місцевого імунного статусу в організмі, відновлення фізіологічної піхвової мікрофлори та нормальне функціонування уражених органів і тканин.

  Скачати повний текст

Доведено етіологічне значення M. genitalium у розвитку запальних процесів урогенітального тракту чоловіків. Встановлено, що їх питома вага в загальній структурі мікоплазмових урогенітальних інфекцій становить 13,8 % як монозбудника та 39,7 % у поєднанні з іншими відомими видами урогенітальних мікоплазм (M. Hominis, Ur. urealyticum). Виявлено порушення деяких показників імунного статусу організму у хворих на мікоплазмову урогенітальну інфекцію. Відзначено, що центральні імунологічні порушення є несутттєвими та не залежать від виду урогенітальних мікоплазм або їх асоціацій. Виявлено, що основні механізми резистентності реалізуються на рівні місцевого імунітету слизової оболонки з провідним накопиченням сенсибілізованих Т-лімфоцитів ефекторів і збільшенням кількості клітин мононуклеарно-фагоцитарної системи. Доведено, що за даної патології порушується продукція основних цитокінів запальної реакції інтерферонів (ІФН) і фактора некрозу пухлин (ФНП), які є провідними чинниками інфекційних процесів з внутрішньоклітинною локалізацією збудника. На підставі вивчення тривалості та характеру клінічного перебігу запального процесу визначено ступінь виявлених порушень і розширено уявлення про патогенез урогенітального мікоплазмозу, зокрема розвиток вторинних імунодефіцитних станів. Науково обгрунтовано доцільність проведення етіотропної та комплексної імунокоригуючої терапії урогенітального мікоплазмозу шляхом комбінованого застосування препаратів вилочкової залози (Т-активіну, тималіну) та препаратів-індукторів ІФН, що попереджує розвиток персистуючих форм урогенітальних мікоплазм, а також хронізацію й ускладнення запального процесу. Досліджено ефективність використання методів реакції прямої імунофлюоресценції, культурального методу та полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) для діагностики урогенітального мікоплазмозу та контролю терапевтичного процесу. На підставі порівняльного аналізу сучасних способів діагностики досліджуваної патології встановлено, що метод ПЛР є найбільш чутливим і специфічним тестом детекції збудників, а для контролю терапевтичного процесу більш доцільно застосовувати культуральний метод. Удосконалено комплексну імунокорегуючу терапію мікоплазмової урогенітальної інфекції, використання якої дозволяє підвищити ефективність етіотропних препаратів, запобігати утворенню персистуючих форм збудників та упереджувати розвиток ускладнень і рецидивів інфекції.

  Скачати повний текст

Проаналізовано статистичні дані щодо поширення хламідійної та мікстхламідійних урогенітальних інфекцій в Одеському та деяких інших регіонах України. Вивчено клініко-епідеміологічні особливості змішаних урогенітальних інфекцій, доведено необхідність їх реєстрації у зв'язку з можливістю значного поширення. Визначено групи ризику в Одеському регіоні, що сприяють поширенню хламідійної інфекції та її асоціацій: комівояжери, безробітні, працівники автомобільного транспорту, сфери харчування. Досліджено патоморфоз клінічного перебігу та особливості імунологічного статусу в хворих на хламідійну та містхламідійну урогенітальні інфекції. Запропоновано комплексну систему заходів для діагностики, лікування та профілактики цих захворювань. Розроблено високоефективний алгоритм обстеження пацієнтів з урогенітальним хламідіозом та його асоціаціями з застосуванням комплексу лабораторних методів. Доведено необхідність серологічного моніторингу з визначенням IgG, IgA, IgM для підтвердження діагностики стадії перебігу захворювання та ефективності лікування. Установлено значення системи фактора некрозу пухлини та його розчинних рецепторів для діагностики характеру враження та оцінки ефективності лікування хронічної урогенітальної патології хламідійної етіології.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано можливість суттєвого підвищення ефективності лікування хворих на реактивні артрити (РеА), поєднані з хронічним урогенітальним хламідіозом, шляхом включення в терапевтичний комплекс нового антихламідійного засобу флуренізиду. Вперше досліджено ефективність флуренізиду в комплексному лікуванні реактивних хламідій-асоційованих артритів, встановлено його виражений антихламідійний ефект, а також позитивний вплив на перебіг суглобового синдрому у хворих на РеА, поєднані з хронічним урогенітальним хламідіозом. Розроблено нову методику лікування РеА, поєднаних з хронічним урогенітальним хламідіозом. Удосконалено методологічний підхід щодо діагностики та лікування даних патологій. Розроблено загальний комплексний показник у балах для оцінки ефективності лікування РеА, поєднаних з хронічним урогенітальним хламідіозом. Розширено спектр показань для нового українського препарату "Флуренізид".

  Скачати повний текст

На підставі результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологічних досліджень установлено, що на характер і тяжкість клінічного перебігу запального процесу урогенітального тракту, індукованого хламідійною інфекцією, впливає наявність змішаної хламідійної інфекції та стан імунореактивності організму. Це потребує комплексного індивідуалізованого підходу до її діагностики та проведення поетапного лікування з урахуванням мікстінфекції та механізмів утворення та запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції. Внаслідок проведення діагностики та контролю ерадикації урогенітального хламідіозу (УГХ) з урахуванням механізмів персистенції збудників інфекції та латентного хламідійного перебігу інфекції, науково обгрунтовано доцільність застосування двох, а краще трьох діагностичних методів, що дає змогу уникати діагностичних помилок. Визначено, що найбільш раціональними та вірогідними є комбінації діагностичних методів ПІФ і ПЛР або ІФА, ПІФ, ПЛР. З урахуванням результатів клінічних, серологічних, імунологічних і молекулярно-біологчних досліджень та на підставі їх аналізу одержано нові дані стосовно патогенетичних механізмів розвитку та перебігу УГХ, а також виникнення персистентних форм збудників інфекції. Виявлено основні механізми, які призводять до формування імунодефіцитних станів у разі маніфестних і персистуючих форм клінічного перебігу УГХ, а також взаємозв'язок між інтерфероновим статусом, системою імунітету організму хворих і характером клінічного перебігу хламідійної інфекції. Запропоновано комплексний підхід до лікування УГХ з урахуванням запобігання розвитку персистентних форм збудників інфекції. Науково обгрунтовано доцільність проведення індивідуальних імунограм та визначення чутливості організму хворих до імунотропних препаратів за умов розробки тактики комплексної патогенетичної терапії УГХ.

  Скачати повний текст

Проаналізовано особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя у чоловіків під час хронічного бактеріального простатиту, трихомоніазу, хламідіозу, бруцельозу. Визначено взаємозв'язок патоспермії з нейрогуморальними та імунними порушеннями, печінковим і нирковим комлексом. Досліджено особливості патогенезу екскреторно-токсичного безпліддя залежно від етіології, що виявляються в різному ступені залучення органів і систем у патологічний процес. Відзначено, що зміни спермограми олігоастенотератозооспермії різної виразності є загальними для даного захворювання. Доведено, що хронічний простатит (бактеріальної, хламідійної, трихомонадної, бруцельозної) етіології призводить до зниження запліднювальної здатності еякуляту у результаті сполученого порушення складових репродуктивної функцій: гепотобіліарної системи, ендокринного статусу та розвитку вторинного імунодефіциту. Розроблено трьохетапне обстеження та лікування хворих на екскреторно-токсичне безпліддя, зокрема, діагностика та припинення запального процесу зі санацією статевих органів, діагностика і корекція всіх складових репродуктивної функції, стимуляція сперматогенезу.

  Скачати повний текст

Вперше проведено комплексний аналіз імунного стану та функціональної активності клітин, що його формують, за хламідіозу, уреа- та мікоплазмозу. Встановлено, що імуноагресивні особливості збудників урогенітальних інфекцій (УІ) суттєво впливають на різні ланки природної резистентності макроорганізму. Доведено недостатність Т-клітинної ланки імунітету, обумовлену пригніченням кількості 3D+ і CD4+ целюлярних елементів і функціональної активності лімфоцитів, що залежить від спектра етіологічних факторів. Продемонстровано домінуючий серед представників мікоплазм імуноагресивний вплив Ureaplasma urealyticum. Вперше у хворих на УІ виявлено імунологічний дисбаланс: підвищену кількість клітин-попередників реалізації антитілоутворення, пригнічення вмісту імуноглобулінів і стану компенсаторних можливостей організму зв'язування антигенів. Доведено дестабілізувальний вплив на фагоцитарну реакцію урогенітальної мікст-інфікованості. Виявлено дискоординацію змін цитокінового профілю у хворих на УІ. Встановлено клініко-імунологічну ефективність сумісного застосування імунотропних засобів спорідненої та, частково, різновекторної дії - циклоферону та ехінацеї композитум.

  Скачати повний текст

Проведено порівняльне вивчення поширеності хламідійної інфекції, з'ясовано спектр патології та клініко-епідіміологічні особливості хламідіозу серед різних вікових груп неповнолітніх. Показано залежність виявлення хламідійної інфекції від фаз менструального циклу: у разі циоскопії імовірність виявлення хламідій чітко зростає в лютеіновій фазі та в передменструальний період. Найбільшу величину титру хламідійних антитіл визначено у фолікулярній фазі, а найменшу - у периовулярний період; виявлення хламідійного антигену зростає в периовулярний період і зберігається протягом лютеінової фази. Одержані докази залежності виявлення хламідійної інфекції від фази менструального циклу дали змогу обгрунтувати новий підхід у діагностуванні хламідіозу в дівчат-підлітків та жінок дітородного віку, який передбачає під час проведення діагностичних досліджень враховувати фази фізіологічного менструального циклу, забір матеріалу для досліджень з осередків уражень, використовувати не окремі лабораторні тести, а їх комплекси. Оцінено ефективність та переносимість еритроміцину та макролідів нового покоління (азітроміцину, кларитроміцину, спіроміцину, джозаміцину) під час лікування різних форм хламідійної інфекції у вагітних, що годують грудьми, дітей та підлітків. Аргументовано їх правильне дозування, дотримання режиму прийому, що забезпечує стійкий терапевтичний ефект (95,2 %) макролідних антибіотиків за відсутності побічної дії в цього контингенту хворих. На підставі результатів дослідження обгрунтовано комплекс специфічних заходів щодо профілактики поширення хламідійної інфекції серед дітей і підлітків з урахуванням соціально-психологічних вікових особливостей; створення системи первинної медико-санітарної допомоги цьому контингентові хворих.

  Скачати повний текст

Досліджено питання вивчення імунопатогенезу: змін у клітинній та гуморальній ланках імунітету, неспецифічних факторів захисту, в тому числі інтерферонового статусу, у разі хронічних інфекційних запальних процесів чоловічих статевих органів за наявності хламідійно-бактеріальної, герпетично-бактеріальної та трихомонадно-бактеріальної інфекцій. Завдяки порівняльному статистичному аналізу імунопатологічних змін у випадку хронічного інфекційного простатиту, залежно від варіанта інфікування, одержано нові відомості щодо патогенезу імунних порушень за даної патології. Встановлено, що зміни певних параметрів імунного гомеостазу зумовлені впливом інфекційного фактора, інші показники функціонального стану імунної системи практично не залежать від варіанта інфікування і відображають лише вплив хронічного запального ураження передміхурової залози. Запропоновано нові схеми лікування хронічних простатитів за наявності хламідійно-бактеріальної, герпетично-бактеріальної та трихомонадно-бактеріальної інфекцій із застосуванням імунотропних препаратів у поєднанні з антибактеріальними та противірусними засобами, принципово нові методи місцевого лікування.

  Скачати повний текст