Проведено порівняльне дослідження ефективності застосування лаферону для лікування хворих на ідіопатичний мієлофіброз (ІМ) I та II стадій. Наведено дані клініко-гематологічного, імунологічного й біохімічного обстеження пацієнтів до лікування та після проведення терапії з використанням лаферону. Показано, що застосування даного препарату дозволяє контролювати органомегалію, достовірно знижує підвищений вміст лейкоцитів та тромбоцитів, віддаляє термін призначення та є альтернативою цитостатичного лікування. Виявлено, що використання лаферону дозволяє одержати позитивну відповідь у 90 % хворих та зменшує потребу в цитостатичних препаратах. Показано переваги призначення інтерферону на I стадії хвороби з вираженим гіпертромбоцитозом у порівнянні зі стандартним лікуванням й обгрунтовано можливість його використання як терапії 1-ї лінії. Встановлено, що застосування лаферону срияє зменшенню патологічної проліферації клітин кісткового мозку, появі осередків нормального кровотворення, зменшенню фіброзоутворення. Виявлено, що застосування лаферону у хворих на ІМ призводить до достовірного збільшення імунокомпетентних клітин, нормалізації рівня імуноглобулінів класів M, G, що сприяє зменшенню кількості інфекційно-запальних ускладнень і знижує потребу в антибактеріальних препаратах. З'ясовано, що захворювання на ІМ супроводжується активацією процесів перекисного окиснення нейтральних ліпідів та фосфоліпідів в еритроцитах і плазмі крові хворих. Встановлено, що зростання рівня цитотоксичних продуктів перекисного окиснення ліпідів призводить до суттєвих змін у структурно-функціональній організації клітинних мембран. Обгрунтовано доцільність використання терапії з включенням лаферону для корекції метаболічних порушень.

  Скачати повний текст

Виявлено комплекс клінічних і гематологічних порушень, що характеризують перебіг фази акселерації хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ). Встановлено, що проявом імунологічних порушень у пацієнтів із ХМЛ стадії акселерації є розвиток глибокого імунодефіциту до початку хіміотерапії (ХТ), доведено їх зв'язок з імуносупресивною дією цитостатичних препаратів. Вперше охарактеризовано клініко-імунологічні показники пацієнтів, сформовані під впливом різних видів терапії - від режимів з помірною токсичністю до інтенсивних режимів ХТ. Детально досліджено зміни клінічних та імунологічних параметрів під впливом імунохіміотерапії (ІХТ) із включенням різних доз рекомбінантного інтерферону-альфа. Вперше виявлено відсутність достовірних змін клініко-імунологічних параметрів за використання малих і середніх доз рекомбінантного інтерферону (рІФН). Зроблено висновок про більшу ефективність малих доз препарату. Виявлено особливості дії рекомбінантного інтерлейкіну-2 (pІЛ-2) на склад периферичної крові та кісткового мозку під час проведення індукійних і консолідувальних курсів ІХТ. Доведено, що за ХМЛ у стадії акселерації включення pІЛ-2 у комплексну терапію сприяє нормалізації дисбалансу Т-хелперів, Т-супресорів і збільшенню кількості природних кілерних лімфоцитів. Вперше встановлено, що частота досягнення гематологічної ремісії та її тривалість залежить від інтенсивності ХТ і включення в протоколи терапії рекомбінантних цитокінів (інтерферону й ІЛ-2).

  Скачати повний текст

Досліджено клініко-гематологічні, імунофенотипові та молекулярно-генетичні ознаки хронічних лімфопроліферативних захворювань (ХЛПЗ) низького ступеня злоякісності. Розроблено критерії діагностики та прогнозу перебігу захворювання. Обгрунтовано програми диференційованого лікування хворих з застосуванням новітніх засобів хіміотерапії та трансплантації стовбурових клітин. На підставі обстеження 540 хворих (324 хворих на хронічну лімфоїдну лейкемію (ХЛЛ), 115 - на множинну мієлому (ММ), 101 - на неходжкінську злоякісну лімфому (НЗЛ)) розроблено комплекс критеріїв, які дозволяють прогнозувати перебіг захворювання та призначити диференційовану терапію. Встановлено, що факторами прогнозу для хворих на ХЛЛ є: вік, стадія захворювання за Rai та Binet, кількість лейкоцитів у периферичній крові, наявність попереднього лікування, рівень експресії антигену CD38, а також антигенів CD5, CD23, CD22, мутаційний статус варіабельних ділянок важких ланцюгів генів імуноглобулінів (IgVH). Визначено фактори прогнозу розвитку захворювання, що дозволяють передбачити загальну тривалість життя (мутаційних статус IgVH генів), відповідь на терапію, тривалість досягнутої повної та часткової ремісії). Виявлено, що значення окремих маркерів варіює залежно від призначеного виду терапії. З'ясовано, що ефективність лікування хворих на ММ (вірогідність досягнення ремісій та їх тривалість) залежить від стадії захворювання за Durie, Salmon з урахуванням підстадії та додаткових параметрів, що визначають функціональний стан нирок (концентрацію креатиніну у сироватці крові, рівень протеїнурії, наявність білка Бенс-Джонса у сечі). Встановлено, що на частоту досягнення повної ремісії впливає тип моноклонального парапротеїну та генетичні особливості хворих (присутність у генотипі HLA-CW*0602-07 та HLA-DQAI*0101 алелей). Виявлено фактори прогнозу для хворих на НЗЛ низького ступеня злоякісності, якими є: гістологічний варіант НЗЛ, рівень лейкоцитозу, індекс Карновського на момент початку терапії. За даними параметрами для кожної нозологічної форми ХЛПЗ запропоновано проводити стратифікацію хворих на групи низького ризику (без наявності факторів несприятливого прогнозу), середнього (за наявності 1-2 факторів ризику) та високого ризику (за наявності 3-х та більше факторів ризику). Розроблено протоколи терапії хворих на окремі форми ХЛПЗ з урахуванням групи ризику, які передбачають використання пуринових аналогів (за ХЛЛ та НЗЛ) та проведення високодозової хіміотерапії з наступною трансплантацією аутолітичних гемопоетичних стовбурових клітин периферичної крові (за ММ). Для моніторингу відповіді на терапію запропоновано визначення кількості <$Eroman {CD5 sup + CD20 sup + }> патологічних клітин у пунктах кісткового мозку за ХЛЛ, експресії гена PRAME та проведення інфрачервоної спектроскопії сечі у хворих на ММ.

  Скачати повний текст