Розкрито нові аспекти взаємодії дендритних клітин (ДК) та пухлини, досліджено вплив її локалізації на дозрівання та функціональні властивості ДК. Вперше на моделі лімфоми EL-4 виявлено, що залежно від характеру росту пухлини, зумовленого різними шляхами введення пухлинних клітин, ДК, виділених з селезінки (СДК), кістково-мозкових клітин-попередників (КМДК), мають різний імунофенотип та функціональну активність. Встановлено, що КМДК, які контактували з пухлинними антигенами, введені тваринам з лімфомою EL-4, відновлюють дозрівання КМДК реципієнтів та пригнічують в них розвиток лімфоми. Зазначено, що дана стимуляція імунної відповіді, зумовлена активованими КМДК, залежить від способу їх введення і більш виражена за внутрішньовенозного введення.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Вивчено біохімічні умови реалізації апоптозу та клітинної проліферації за рівнем енергозабезпечення, вмісту маркерних цитокінів IL-10, sCD30 та часу релаксації протонів водню у процесі пухлинної трансформації лімфоцитів у разі лімфопроліферативних захворювань (ЛПЗ). Для проведення дослідження були відібрані зразки сироватки та плазми від 74-х хворих на лімфоми. Проведено визначення у лімфоцитах рівня апоптозу за ДНК-фрагментацією з морфологічною детекцією з застосуванням Хехст 33342 за умов флуоресцентної мікроскопії, вивчено проліферативні процеси за активністю мітохондріальної дегідрогенази за результатами МТТ-тестування, проаналізовано енергетичний обмін за рівнем аденілових нуклеотидів, у сироватці крові проведено оцінювання показників загальної лактатдегідрогенази, рівнів IL-10 і sCD30, показників релаксометрії з використанням ядерно-магнітного резонансу. Хворі на ходжкінські лімфоми та неходжкінські лімфоми (НХЛ) були поділені на 3 групи відповідно до стадії прогресування. За результатами проведеного дослідження встановлено, що проліферативна активність лімфоцитів, залучених до патогенезу лімфом, значно зростає у разі прогресування цих хвороб, а кількість клітин, що гинуть шляхом апоптозу, зменшується. У трансформованих клітинах створюються несприятливі енергетичні умови для завершення апоптотичної загибелі. Протягом прогресування відбувалось зниження кількості аденозинтрифосфату (АТФ), аденозиндифосфату (АДФ) та збільшення аденозинмонофосфату (АМФ). Кількість загальної лактатдегідрогенази значно перевищувала верхню межу норми тільки у хворих на НХЛ на останніх стадіях. Збільшення пулу проліферуючих клітин відбувається на тлі експресії IL-10 та sCD30 та залежить від стадії та нозології лімфом.

  Скачати повний текст

Досліджено питання використання великопільного опромінювання високою одноразовою дозою 6 Гр у комплексному лікуванні хворих з поширеними формами злоякісних лімфом. Наведено дані порівняльної характеристики різних режимів опромінювання хворих з ІІА, ІІБ, ІІІА, ІІІБ, ІVА та ІVБ стадіями злоякісних лімфом. Доведено високу ефективність методики великопільного опромінювання високою одноразовою дозою 6 Гр з подальшою гемосорбцією на першому етапі комплексного лікування даного контингенту хворих, що визначалось більш тривалим безрицидивним перебігом та високим показником загальної 10- та 15-річної виживаності.

  Скачати повний текст

Встановлено, що розвиток Т-клітинної лімфоми шкіри (ТКЛШ) супроводжується характерними, залежно від стадії, імунологічними змінами: зниженням експресії антигенів загальних Т-клітин, супресорів, зростанням експресії гесперних клітин, зниженням проліферативної та фагоцитарної активності лейкоцитів периферичної крові. Застосування плазмофотоферезу (ПФФ) призвело до зниження експресії CD4, CD5, CD16, CD22 та зростання експресії CD7, CD8 та HLA-Dr антигенів, а також відмічено зростання проліферативної активності лімфоцитів периферичної крові у відповідь на мітогени фітогемаглютиніну та туберкулін. У хворих після ПФФ виявлено зростання фагоцитарної активності нейтрофільних лейкоцитів і зниження вмісту циркулюючих імунних комплексів. Зазначено, що ПФФ призводив до нормалізації біохімічних показників сироватки крові, які характеризують білковий, електролітний, азотний, ліпідний склад крові та функцію печінки у хворих на Т-клітинні лімфоми шкіри. Визначено, що нормалізація досліджуваних параметрів корелювала зі стадією та тяжкістю захворювання. Найбільш інформативним біохімічним показником протікання злоякісного процесу є рівень сироваткової лактатдегідрогенази.

  Скачати повний текст

Вивчено експресію, аутофосфорилювання та внутрішньоклітинну локалізацію серин/треонін протеїнкінази D2 (PKD2) в нормальних і злоякісно трансформованих B-лімфоцитах людини. Показано, що на рівні мРНК та на рівні білка B-лімфоцити людини експресують PKD2, а не PKD1. Досліджено рівні експресії та аутофосфорилювання PKD2 в різних субпопуляціях нормальних B-лімфоцитів. Виявлено антиген-залежну активацію PKD2 в нормальних та злоякісно трансформованих B-клітинах. Показано, що у разі ВКР-індукованої активації B-клітин відбувається внутрішньоклітинна релокалізація PKD2 з цитоплазми в ядра. На біопсійному матеріалі показано, що для злоякісно трансформованих клітин у разі лімфоми з малих лімфоцитів, лімфоми з клітин мантійної зони та лімфоми Беркітта спорадничого типу характерним є помірний рівень експресії PRD2 і низький рівень її аутофосфорилювання. У разі класичної лімфоми Ходжкіна високий рівень експресії та аутофосфорилювання PKD2 виявлено в цитоплазмі та ядрі переважно у клітинах Ходжкіна та Березовського - Штенберга. Дифузійні крупноклітинні B-клітинні лімфоми (ДКВЛ) були гетерогенними за внутрішньою локалізацією, рівнем експресії та аутофосфорилюванням PKD2. Виділено три групи ДКВЛ, злоякісні клітини яких мали різний рівень диференціювання та відрізнялись за внутрішньоклітинною локалізацією, рівнем експресії та аутофосфорилюванням PKD2 і експресією протеїнкінази C (PKC) beta-II, яка є прогностичним маркером для дослідженої форми лімфом.

  Скачати повний текст

Уперше визначено, що CD150 рецептор й адапторний білок SH2D1A, який регулює CD150-опосередковані сигнальні шляхи, ко-експресовані злоякісними клітинами дифузійної крупноклітинної лімфоми з фенотипом активованих B-лімфоцитів (АВК - ДКВЛ) та лімфоми Ходжкіна, за яких злоякісні клітини мають фенотип активованих B-клітин. З використанням моделі клітинної лінії DT40 B-лімфоцитів курчат визначено, що CD150 рецептор активує анти-апоптичні Akt та ERK1/2 сигнальні шляхи, а також з'ясовано механізми регуляції CD150-опосередкованих ERK1/2 та Akt сигнальних шляхів. Активацію Akt сигнального шляху показано у клітинах ліній, які проходять з лімфоми Ходжкіна, та у клітинах лімфобластоїдних клітинних ліній, в яких рецептор CD150 асоційований з адапторним білком SH2D1A. Базуючись на моделі клітинних ліній, які проходять з лімфоми Ходжкіна, показано взаємозв'язок між CD150 рецептором та MAPK сигнальними каскадами (ERK1/2, JNK1/2, p38MAPK), які відіграють важливу роль у регуляції проліферації та виживання B-клітин.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Застосовано гемопоетичні клітини ембріональної печінки (ГПЕК) людини для лікування цитостатичної мієлодепресії у хворих на гостру лейкемію (ГЛ), у хворих на рак шийки або тіла матки та в інших онкологічних хворих. Використано кріоконсервовані ГКЕП, отримані з печінки ембріона людини, терміном гестації 7 - 12 тижнів. У хворих на ГЛ, починаючи з 11-ї доби після трансплантації, виявлено відновлення показників периферичної крові: кількості лейкоцитів за рахунок нейтрофілів; скорочення тривалості періоду глибокої нейтропенії. Зменшується частота важких і клінічно підтверджених інфекцій. ГКЕП сприяють зменшенню ступеня важкості анемії та тромбоцитопенії, проте не впливають на частоту досягнення повних ремісій ГЛ. У хворих на рак шийки або тіла матки виявлено протекторний ефект ГКЕП на стан кровотворення під час проведення поєднаної променевої терапії (ППТ), що сприяло дотриманню запланованих режимів опромінення. Відзначено зменшення частоти рецидивів раку шийки або тіла матки протягом двох років після трансплантації ГКЕП та ППТ. Розроблено показання та протипоказання щодо трансплантації ГКЕП онкологічним хворим.

  Скачати повний текст

Досліджено клінічні, морфологічні та імунологічні особливості лімфогранулематозу (ЛГМ) IIIB - IV стадій. Вперше запропоновано комплекс достовірних прогностичних чинників, до якого, крім загальновизначених, віднесено рівень лімфопенії, кількість сироваткової лужної фосфатази, сироваткового альбуміну, наявність антитіл до вірусу Епштейна-Барр. Встановлено залежність прогностичного індексу від кількості достовірно несприятливих прогностичних чинників. Вперше сформовано прогностичні групи хворих на ЛГМ IIIB - IV стадій на підставі запропонованого прогностичного індексу. Встановлено, що тяжкість перебігу ЛГМ IIIB - IV стадій залежить від рівня ініціальної лімфопенії, а також тієї, що виникла внаслідок лікування. Виявлено негативний вплив попереднього інфікування вірусом Епштейна-Барра хворих на ЛГМ IIIB - IV стадій на перебіг захворювання та результати лікування. Встановлено позитивний вплив комбінованої терапії, що має проводитись з урахуванням комплексу прогностичних факторів та значення прогностичного індексу, на підвищення ефективності лікування та 5-річного специфічного виживання хворих на ЛГМ IIIB - IV стадій.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Наведено результати досліджень імунологічно фенотипу лімфоїдних клітин крові та селезінки, видаленої у хворих на спадковий сфероцитоз (ССц), автоімунну гемолітичну анемію (АІГА), імунну тромбоцитопенічну пурпуру (ІТП), лімфоїдні пухлини (ЛП). Доведено участь лімфоїдної системи селезінки у виникненні та перебігу доброякісних (неклональних) патологічних процесів даного органу, за яких спленектомія має лікувальну дію. Встановлено, що до процесу функціональної гіперплазії селезінки залучається її імунна система. З'ясовано, що характер розладів лімфоїдної системи селезінки у разі АІГА та ІТП неоднаковий. Показано лікувальний вплив кортикостероїдів на імунну систему селезінки, ураженої лімфоїдною пухлиною та периферичної крові за наявності процесу лейкемізації, що дозволило ідентифікувати неопластичний клон лімфоцитів, визначити Т- і В-клітинний тип проліферації та встановити варіант злоякісного процесу.

  Скачати повний текст

Встановлено значення кількісного та видового складу мікробіоти слизових оболонок носової порожнини, зіва та кишечнику в розвитку інфекційно-запальних ускладнень (ІЗУ) у хворих на гостру та хронічну лейкемію в залежності від стадії захворювання та програм цитостатичної терапії. Виявлено найбільш значимі збудники інфекційних епізодів ІЗУ шляхом вивчення фізіолого-біохімічних властивостей контамінантів різних біотопів. Вивчено видовий склад грибів у біотопах хворих та етіологічну структуру збудників у разі мікотичних ускладнень. Проведено оцінювання системно-функціональних порушень гуморальної та клітинної ланок імунітету та визначено ступінь імунодефіцитних змін у хворих на лейкемію з інфекційними ускладненнями. Досліджено вплив сучасних антимікробних та імунокоригувальних засобів на етіологічні агенти ІЗУ, стан мікроекології біотопів та імунологічні характеристики хворих. Визначено вплив препаратів пуринових аналогів (на прикладі флударабіну) на фізіолого-біохімічні властивості мікроорганізмів. Розроблено алгоритм діагностики та прогнозу виникнення ІЗУ у хворих на лейкемію та рекомендації щодо застосування відповідної етіотропної терапії.

  Скачати повний текст

Проведено порівняльне дослідження ефективності застосування лаферону для лікування хворих на ідіопатичний мієлофіброз (ІМ) I та II стадій. Наведено дані клініко-гематологічного, імунологічного й біохімічного обстеження пацієнтів до лікування та після проведення терапії з використанням лаферону. Показано, що застосування даного препарату дозволяє контролювати органомегалію, достовірно знижує підвищений вміст лейкоцитів та тромбоцитів, віддаляє термін призначення та є альтернативою цитостатичного лікування. Виявлено, що використання лаферону дозволяє одержати позитивну відповідь у 90 % хворих та зменшує потребу в цитостатичних препаратах. Показано переваги призначення інтерферону на I стадії хвороби з вираженим гіпертромбоцитозом у порівнянні зі стандартним лікуванням й обгрунтовано можливість його використання як терапії 1-ї лінії. Встановлено, що застосування лаферону срияє зменшенню патологічної проліферації клітин кісткового мозку, появі осередків нормального кровотворення, зменшенню фіброзоутворення. Виявлено, що застосування лаферону у хворих на ІМ призводить до достовірного збільшення імунокомпетентних клітин, нормалізації рівня імуноглобулінів класів M, G, що сприяє зменшенню кількості інфекційно-запальних ускладнень і знижує потребу в антибактеріальних препаратах. З'ясовано, що захворювання на ІМ супроводжується активацією процесів перекисного окиснення нейтральних ліпідів та фосфоліпідів в еритроцитах і плазмі крові хворих. Встановлено, що зростання рівня цитотоксичних продуктів перекисного окиснення ліпідів призводить до суттєвих змін у структурно-функціональній організації клітинних мембран. Обгрунтовано доцільність використання терапії з включенням лаферону для корекції метаболічних порушень.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Виявлено комплекс клінічних і гематологічних порушень, що характеризують перебіг фази акселерації хронічної мієлоїдної лейкемії (ХМЛ). Встановлено, що проявом імунологічних порушень у пацієнтів із ХМЛ стадії акселерації є розвиток глибокого імунодефіциту до початку хіміотерапії (ХТ), доведено їх зв'язок з імуносупресивною дією цитостатичних препаратів. Вперше охарактеризовано клініко-імунологічні показники пацієнтів, сформовані під впливом різних видів терапії - від режимів з помірною токсичністю до інтенсивних режимів ХТ. Детально досліджено зміни клінічних та імунологічних параметрів під впливом імунохіміотерапії (ІХТ) із включенням різних доз рекомбінантного інтерферону-альфа. Вперше виявлено відсутність достовірних змін клініко-імунологічних параметрів за використання малих і середніх доз рекомбінантного інтерферону (рІФН). Зроблено висновок про більшу ефективність малих доз препарату. Виявлено особливості дії рекомбінантного інтерлейкіну-2 (pІЛ-2) на склад периферичної крові та кісткового мозку під час проведення індукійних і консолідувальних курсів ІХТ. Доведено, що за ХМЛ у стадії акселерації включення pІЛ-2 у комплексну терапію сприяє нормалізації дисбалансу Т-хелперів, Т-супресорів і збільшенню кількості природних кілерних лімфоцитів. Вперше встановлено, що частота досягнення гематологічної ремісії та її тривалість залежить від інтенсивності ХТ і включення в протоколи терапії рекомбінантних цитокінів (інтерферону й ІЛ-2).

  Скачати повний текст

Проведено дослідження лектинового фенотипу субстратних клітин периферичної крові, кісткового мозку та лімфоїдних органів у хворих на мієлоїдні та лімфоїдні пухлини. Доведено, що склад глікокон'югатів мембрани відображає походження, напрямок і ступінь диференціювання малігнізованих гемопоетичних і лімфоїдних клітин. Встановлено та систематизовано зміни лектинозв'язувальних детермінант мембрани злоякісних клітин для FAB-варіантів гострої мієлоїдної лейкемії (ГМЛ) та лімфоїдних неоплазій з клітин-попередників і зрілих лімфоцитів. Доведено діагностичне та прогностичне значення лектинового фенотипу у разі даних патологій. Показано можливість використання лектинового фенотипу для оцінки прогресування В-клітинної хронічної лімфоїдної лейкемії (ХЛЛ), виявлено кореляційний зв'язок між експресією вуглеводних компонентів та деяких CD-маркерів. Продемонстровано особливості лектинового фенотипу субстратних лімфоцитів за B- та T-клітинних (низького та високого ступеня злоякісності) та окремих варіантів (за класифікацією ВООЗ) негоджкінських лімфом (НГЛ) з лейкемізацією. Виявлено відмінності вуглеводних залишків мембрани у разі лімфоїдних лейкемій, зокрема ХЛЛ та волосистоклітинної лейкемії (ВКЛ), та лімфом з лейкемізацією. Встановлено, що лектиновий фенотип субстратних клітин з уражених лімфоїдних органів (селезінки та лімфовузлів) у разі лімфоїдних пухлин відповідає характеристиці неопластичних лімфоцитів периферичної крові, а у разі НГЛ відзначається вищим рівнем сіалізації. Розроблено методику використання лектинового фенотипу злоякісних клітин для окремих варіантів гематоонкологічних хвороб з метою їх діагностики та диференційної діагностики.

  Скачати повний текст

Вивчено механізми індукції апоптозу під впливом чотирьох основних алкалоїдів чистотілу (Chelidontium majus L.) хелідоніну, сангвінарину хелеритрину та коптизину. Установлено, що хелідонін, сангвінарин, хелетринин та коптизин індукують апоптоз, який реалізується на мітохондріальному рівні, про що свідчать вивільнення цитохрому c з мітохондрій, активація каспази-9 та каспази-3. Індукція апоптозу лімфоїдних клітин під впливом цих алкалоїдів може реалізуватись також з залученням каспази-8, яка бере участь у здійсненні рецептор-опосередкованого шляху апоптозу. У механізмах індукції апоптозу сангвінарином, хелеритрином і коптизином залучені їх пошкоджувальний вплив на мітохондрії та інтеркаляцію у структуру ДНК лімфомних клітин. Сангвінарин і хелетринин є сильними інтеркаляторами в структуру ДНК лімфомних клітин, спричинюють одно- та двониткові розриви в ланцюнах ДНК, знижують трансмембранний потенціал мітохондрій, а також вміст АТР на ранніх етапах своєї дії. Хелідонін не інтеркалює у структуру ДНК лімфомних клітин, зупиняє клітинний цикл у G2/M фазі й активує проапоптичну дію білка Bad.

  Скачати повний текст

Вивчено діагностичні можливості УЗД і допплерометрії, проведено комплексне імунологічне дослідження з визначенням панелі маркерів клітинного диференціювання (CD) та встановлено інтенсивність експресії CD-рецепторів в тканинах яєчникових новоутворень з метою покращання диференційної діагностики доброякісних новоутворень яєчників і результатів лікування даного контингенту хворих. Встановлено, що діагностичну чутливість і специфічність ехографії органів малого таза в поєднанні з допплерометрією в диференційній діагностиці доброякісних новоутворень яєчників становили 70,3 % за доброякісних пухлин яєчників (ДПЯ) та 91,3 % за пухлиноподібних утворень яєчників (ППУЯ) та 57,6 % і 85,4 % відповідно. У пацієнток з ДПЯ, на відміну від ППУЯ, виявлено низьку частоту експресії маркерів CD і значне зниження функціональної активності фагоцитуючих клітин, які мали специфіку для кожного типу новоутворення. Інтенсивність інтратуморальної пенетрацї CD-маркерами корелює з рівнем експресії даних маркерів в крові. Розроблено алгоритм диференційної діагностики доброякісних новоутворень яєчників, застосування якого дозволяє визначити найбільш оптимальний метод лікування, уникнути як зайвих і неадекватних операцій, так і повторних оперативних втручань внаслідок недостатньої інформативності існуючих методів діагностики та критеріїв показань для оперативного лікування.

  Скачати повний текст

Досліджено клініко-гематологічні, імунофенотипові та молекулярно-генетичні ознаки хронічних лімфопроліферативних захворювань (ХЛПЗ) низького ступеня злоякісності. Розроблено критерії діагностики та прогнозу перебігу захворювання. Обгрунтовано програми диференційованого лікування хворих з застосуванням новітніх засобів хіміотерапії та трансплантації стовбурових клітин. На підставі обстеження 540 хворих (324 хворих на хронічну лімфоїдну лейкемію (ХЛЛ), 115 - на множинну мієлому (ММ), 101 - на неходжкінську злоякісну лімфому (НЗЛ)) розроблено комплекс критеріїв, які дозволяють прогнозувати перебіг захворювання та призначити диференційовану терапію. Встановлено, що факторами прогнозу для хворих на ХЛЛ є: вік, стадія захворювання за Rai та Binet, кількість лейкоцитів у периферичній крові, наявність попереднього лікування, рівень експресії антигену CD38, а також антигенів CD5, CD23, CD22, мутаційний статус варіабельних ділянок важких ланцюгів генів імуноглобулінів (IgVH). Визначено фактори прогнозу розвитку захворювання, що дозволяють передбачити загальну тривалість життя (мутаційних статус IgVH генів), відповідь на терапію, тривалість досягнутої повної та часткової ремісії). Виявлено, що значення окремих маркерів варіює залежно від призначеного виду терапії. З'ясовано, що ефективність лікування хворих на ММ (вірогідність досягнення ремісій та їх тривалість) залежить від стадії захворювання за Durie, Salmon з урахуванням підстадії та додаткових параметрів, що визначають функціональний стан нирок (концентрацію креатиніну у сироватці крові, рівень протеїнурії, наявність білка Бенс-Джонса у сечі). Встановлено, що на частоту досягнення повної ремісії впливає тип моноклонального парапротеїну та генетичні особливості хворих (присутність у генотипі HLA-CW*0602-07 та HLA-DQAI*0101 алелей). Виявлено фактори прогнозу для хворих на НЗЛ низького ступеня злоякісності, якими є: гістологічний варіант НЗЛ, рівень лейкоцитозу, індекс Карновського на момент початку терапії. За даними параметрами для кожної нозологічної форми ХЛПЗ запропоновано проводити стратифікацію хворих на групи низького ризику (без наявності факторів несприятливого прогнозу), середнього (за наявності 1-2 факторів ризику) та високого ризику (за наявності 3-х та більше факторів ризику). Розроблено протоколи терапії хворих на окремі форми ХЛПЗ з урахуванням групи ризику, які передбачають використання пуринових аналогів (за ХЛЛ та НЗЛ) та проведення високодозової хіміотерапії з наступною трансплантацією аутолітичних гемопоетичних стовбурових клітин периферичної крові (за ММ). Для моніторингу відповіді на терапію запропоновано визначення кількості <$Eroman {CD5 sup + CD20 sup + }> патологічних клітин у пунктах кісткового мозку за ХЛЛ, експресії гена PRAME та проведення інфрачервоної спектроскопії сечі у хворих на ММ.

  Скачати повний текст