На підставі клінічного обстеження та узагальнення безпосередніх результатів дослідження, девіацій біохімічних показників та параметрів центральної гемодинаміки, дихальної системи у разі застосування методики альбумінового перитонеального діалізу та інших еферентних методів у процесі лікування хворих з печінковою недостатністю здійснено спробу систематизувати основі зміни, що відбуваються у метаболізмі, серцево-судинній та дихальній системах з метою вивчення ефективності лікувальних засобів і своєчасного виявлення та запобігання ускладненням. Для лікування хронічної печінкової недостатності розроблено програмну методику замісної терапії, що включає альбуміновий перитонеальний діаліз, ультрафільтрацію, сорбцію асциту з наступною внутрішньовенною реінфузією у комбінації з гіпербаричниою оксигенацією. Для лікуваня фульмінантної печінкової недостатності запропоновано варіанти замісної терапії альбуміновим перитонеальним діалізом з можливим комбінуванням з іншими еферентними методами гемокорекції (гемодіаліз з ультрафільтрацією, застосування дискретного плазмаферезу). Визначено ефективність використання методу альбумінового перитонеального діалізу у лікуванні хворих з хронічною та фульмінантною печінковою недостатністю.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему покращання результатів хірургічного лікування гострокровоточивих гастродуоденальних виразок (ГКГДВ) шляхом оптимізації виконання антрумектомії з ваготомією (АЕ + ВТ). Виявлено, що на тлі зниження з 40,9 % до 3,6 % загальної оперативної активності збільшується з 18,4 % до 30,8 % внаслідок поширеної виразкової деструкції частка АЕ + ВТ у разі ГКГДВ. Проведено порівняльний аналіз частоти та структури ранніх післяопераційних ускладнень (РПУ). За результатами патоморфологічних досліджень доведено, що у слизовій оболонці антрального відділу спостережено гіперпластичні (73,7 %) або субатрофічні (26,3 %) зміни, а м'язовий шар зазнає гіпертрофії, склерозу та різноспрямованої орієнтації волокон, що негативно впливає на моторику шлунка. Розроблено та впроваджено раціональну тактику й алгоритм виконання АЕ + ВТ у разі ГКГДВ, завдяки яким зменшилась кількість РПУ з 28,9 % до 13,2 %, деструктивного панкреатиту з 5,1 % і летальність з 2,1 % до 0. У віддаленому (до 10-ти років) періоді досягнуто зменшення з 42,3 % до 21,2 %. кількості постваготомних і пострезекційних синдромів. За даними анкетування (SF-36) досягнуто покращання якості фізичного, психічного та загального статусів життя пацієнтів.

  Скачати повний текст

Досліджено оперативно-технічні можливості і клінічну доцільність застосування ваготомії в лікуванні виразкової хвороби дванадцятипалої кишки у хворих, які раніше перенесли операцію ушивання перфорації виразок. Статистика включає 555 спостережень хворих віком від 16 до 78 років, з них чоловіків - 533 (96,73%), жінок - 18 (3,3%). Цей контингент прооперованих було розділено на 2 групи: 250 хворих, для яких в якості основного лікувального чинника було використано різні варіанти ваготомії в "чистому виді" або в поєднанні з дренуючими, чи дуоденопластичними доповненнями - основна група, і 301 хворий, прооперований з використанням резекційних методів - група порівняння. Усі зіставлені оперативно-технічні та клініко-фізіологічні показники в основній групі виявилися переважними, тому операцію ваготомії можна розглядати як метод вибору, особливо за умов спеціалізованих стаціонарів хірургічної гастроентерології.

  Скачати повний текст

Вивчено морфологічні особливості динаміки загоєння термінолатерального гастродуоденоанастомозу, сформованого за допомогою синтетичного шовного матеріалу з антибактеріальним покриттям з ентеральним застосуванням перфторану. Обгрунтовано переваги його використання у післяопераційному періоді як препарату, здатного стимулювати репаративні процеси. Експериментально доведено ефективність використання синтетичного шовного матеріалу з антибактеріальним покриттям і перфторану для підвищення біологічної герметичності гастродуоденального анастомозу. Обгрунтовано доцільність ентерального застосування перфторану для профілактики запальних ускладнень гастродуоденального анастомозу. За умови резекції шлунка за ускладнених форм виразкової хвороби шлунка та дванадцятипалої кишки (ДПК) розроблено, експериментально обгрунтовано та впроваджено в хірургічну практику спосіб формування термінолатерального анастомозу. Відзначено, що завдяки постійній декомпресії ДПК через анастомоз і додатковій герметизації лінії швів кукси ДПК тканинами шлунка, ризик виникнення неспроможності швів дуоденальної кукси мінімальний. На основі клінічного матеріалу доведено функціональну спроможність запропонованого способу формування термінолатерального гастродуоденального анастомозу, а також відсутність рубцевого звуження гастродуоденальних анатомозів у віддаленому періоді. На підставі всебічного оцінювання безпосередніх і віддалених результатів хірургічного лікування хворих з ускладненими гастродуоденальними виразками доведено ефективність запропонованого способу.

  Скачати повний текст

Встановлено, що в пацієнтів з хімічною фазою перитоніту пригнічення клітинного імунітету має тимчасовий характер: вже з 5-ї доби після операції спостерігається тенденція до відновлення кількості Т-лімфоцитів та їх проліферативної активності. Розвиток бактеріального перитоніту призводить до тривалого зменшення кількості CD3 та CD4 лімфоцитів, їх проліферативної здатності та зростання рівня циркулюючих імунних комплексів. У пацієнтів з перфорацією виразки та перитонітом спостерігаються виражені деструктивні зміни клітин шлунка та пілородуоденальної зони, особливо міоцитів шлунка та ультраструктури мікроциркуляторного русла. Визначено прогностичні чинники летальності, а також чинники віддаленого прогнозу після операцій за різними методиками. Розроблено індивідуальну лікувально-реабілітаційну тактику у разі перфорації виразки. Запропоновано методики дуоденопластики та зашивання проривного отвору виразки, заходи щодо профілактики окремих післяопераційних ускладнень.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано рекомендації щодо вибору тактики й об'єму оперативного втручання на підставі вивчення результатів лікування 103-х хворих на гострий панкреатит (ГП) і супровідну серцево-судинну патологію. Досліджено зміни електричної функції міокарда, показники скоротливої здатності міокарда лівого шлуночка, перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) й антиоксидантної системи (АОС), а також гідратації тканин й ендогенної інтоксикації за різних форм панкреатиту та у разі наявності серцево-судинної патології за гострого панкреатиту. Визначено найбільш інформативні критерії ранньої діагностики та вибору об'єму лікування різних форм ГП з урахуванням тяжкості та прогнозу перебігу захворювання за наявності серцево-судинної патології. Наведено патогенетичне обгрунтування консервативної інтенсивної терапії та критерії оцінки її ефективності за різних форм ГП за умов супровідної серцевої патології. Розроблено показання та визначено об'єм оперативних втручань залежно від функціонального стану серцево-судинної системи та тяжкості й прогнозу перебігу ГП. Встановлено, що малий об'єм за відкритої лапаротомії та малоінвазивний метод з тиском карбоксиперитонеуму 8 - 11 мм рт. ст. є оптимальними методами оперативного лікування хворих з деструктивним панкреатитом та органічними захворюваннями серцево-судинної системи, використання яких сприяє зменшенню частоти, тяжкості інтра- й післяопераційних серцево-судинних ускладнень і покращанню післяопераційної реабілітації міокарда у даної категорії хворих.

  Скачати повний текст

Уперше науково обгрунтовано диференційоване застосування й ефективність основних інтегральних функціональних показників кардіореспіраторної системи (фракції викиду, ступеня легеневої недостатності) та рівня ендогенної інтоксикації, з розподілом на компенсований і декомпенсований типи, що визначають вибір і послідовність оперативних втручань у хворих з ускладненим холелітіазом і високим операційно-анестезіологічним ризиком, особливо в осіб з декоменсацією, які вимагають усунення тільки домінувального усладнення основного захворювання. Розвинуто й удосконалено диференційоване застосування мінімального правостороннього транспектрального лапаротомного доступу для виконання холецистектомії у хворих з високим операційно-анестезіологічним ризиком як альтернативу використовуваній традиційній лапаротомії, зокрема за різних видів конверсій лапароскопічного способу видалення жовчного міхура. Обгрунтовано ефективність диференційованого підходу з використанням регіонарних методів (субплевральної аналгезії, епідуральної анастезії) за схеми інтра- та післяопераційного знеболювання у хворих з ускладненим холелітіазом і поліморбідністю, зумовленою переважно серцево-судиними захворюваннями.

  Скачати повний текст

Наведено результати ретро- та перспективного аналізу хірургічного лікування хворих з механічною жовтяницею непухлинного та пухлинного генезу. Проаналізовано методи декомпресії біліарного тракту, визначено пріоритетність, показання та протипоказання до їх застосування залежно від характеру захворювання та рівня обструкції. Проведено стандартизацію ускладнень антеградних ендобіліарних втручань, виділено тяжкі та легкі ускладнення. Визначено причини виникнення ускладнень, пов'язані з недоліками методів декомпресії біліарного тракту, двомоментного дренування за Сельдингером. Впровадження вдосконалених методів антеградних ендобіліарних втручань дозволило зменшити частоту ускладнень дренувальних операцій з 29,4 до 14,4 %. Встановлено, що стентування біліарного тракту може бути остаточною маніпуляцією, альтернативною реконструктивним втручанням.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена питанням хірургічного лікування перфоративної виразки шлунка та дванадцятипалої кишки. Визначений характер запально-деструктивних змін парієтальної і вісцеральної очеревини в різні строки від моменту перфорації. Встановлений вплив тяжкості ендогенної інтоксикації на частоту післяопераційних ускладнень та летальність. Проведено кількісний і якісний аналіз мікрофлори ексудату черевної порожнини. Досліджені частота і тяжкість порушень гемодинаміки. На основі одержаних результатів запропоновані засоби удосконалення хірургічної тактики лікування хворих з перфоративною виразкою. Доведена можливість виконання радикальних операцій у строки до 10 год з моменту перфорації. Обгрунтована необхідність обов'язкового видалення виразкового субстрату.

  Скачати повний текст

На підставі експериментального дослідження, проведеного на 140 білих щурах лінії Вістар, вивчено перебіг пілородуоденального та товстокишкового перитоніту залежно від строків перфорації. За умов експериментального пілородуоденального перитоніту, якщо з моменту перфорації не минуло 18 годин, виявлено, що запальні зміни в черевній порожнині відповідають синдрому системної запальної відповіді, а низький ступінь її бактеріальної контамінації (до Ig 5 КУО/мл), морфологічні органні зміни (гемодинамічні та гемореологічні) носять зворотний характер. Проаналізовано віддалені результати хірургічного лікування 248-и хворих з проривними пілородуоденальними виразками. На підставі оцінки ступеня ендотоксину та бактеріальної контамінації черевної порожнини, характеру та поширеності морфологічних змін у зоні перфорації, важкості фізичного стану 167-и хворих з даною патологією вивчено перебіг поширеного перитоніту залежно від строків з моменту перфорації. З використанням одержаних результатів розроблено алгоритм вибору методу та об'єму радикального оперативного втручання за наявності проривних пілородуоденальних виразок за умов поширеного перитоніту. Уточнено показання щодо виконання радикальних оперативних втручань у хворих з проривними пілородуоденальними виразками за умов поширеного перитоніту, що дозволило збільшити радикальність операцій до 92,8 %, зменшити частоту ранніх післяопераційних ускладнень у 1,5 рази, без летальних наслідків, з 84,6 % відмінних і добрих результатів після виконання радикальних операцій у віддаленому післяопераційному періоді.

  Скачати повний текст

Наведено результати дослідження структурно-функціонального стану кісткової тканини, мінерального обміну, ендокринної системи хворих на виразкову хворобу (ВХ) й оперованих з застосуванням методів органозберігальних і органощадних операцій резекцій шлунка за Більрот-I і Більрот-II. Встановлено, що у хворих на ВХ ступінь ураження кістової тканини залежить від тривалості хвороби. Виявлено, що після резекції шлунка за Більрот-I і Більрот-II нормальний стан кісткової тканини зберігається у кожного четвертого та кожного третього оперованого хворого. Доведено, що після органозберігальних і органощадних операційних втручань у 60,6 % оперованих кісткова тканина зберігається в нормі. Встановлено, що після операційного лікування хворих на ВХ у віддаленому післяопераційному періоді порушується функція гіпофізарно-тиреоїдної системи та статевих залоз. В експерименті на білих щурах, у яких моделювали резекцію шлунка за Більрот-I та Більрот-II і селективну проксимальну ваготомію, після резекційних методів виявлено структурні зміни стінки шлунка та дванадцятипалої кишки, а також виражені зміни остеоморфометричних показників стану кісткової тканини. Запропоновано алгоритм вибору оптимального методу хірургічного лікування хворих на ускладнені виразки шлунка та дванадцятипалої кишки на тлі остеопенічного синдрому.

  Скачати повний текст

Встановлено, що підвищення рівня церулоплазміну та трансферину залежить від тривалості клінічних проявів кишкової обструкції у хворих на гостру спайкову кишкову непрохідність. Уперше оцінено основні показники синдрому інтраабдомінальної гіпертензії в динаміці лікування хворих на гостру спайкову кишкову непрохідність, поєднану з вентральною грижею, та подано характеристику їх змін залежно від обраної хірургічної тактики за гострої кишкової непрохідності та вибору методу герніопластики. Встановлено, що у хворих на гостру спайкову кишкову непрохідність на фоні синдрому інтраабдомінальної гіпертензії спостерігаються ознаки порушення перфузії печінки, про що свідчить різке зниження кровонаповнення її судин, підвищення тонусу магістральних артерій, зниження тонусу артерій опору та венозного відтоку, які діагностуються у разі лікування пацієнта в стаціонарі і зберігаються впродовж третьої-четвертої доби післяопераційного періоду. Уперше в досліджуваних хворих відзначено ознаки гіпоксії обох нирок, яка має прямий взаємозв'язок з показниками синдрому інтраабдомінальної гіпертензії та може бути пусковим фактором розвитку репальної дисфункції в післяопераційному періоді.

  Скачати повний текст

Досліджено можливість збереження функціонуючих м'язових волокон пілоричного сфінктера у зоні кровоточивої виразки. Розроблено та впроваджено нові способи зберігання та відновлення воротаря за наявності даної патології. Розроблено оригінальну методику прогнозування ускладнень, яка дозволяє вибрати адекватний об'єм оперативного втручання. Розроблено показання та протипоказання щодо застосування лапароскопічних операцій за кровоточивої виразки дванадацятипалої кишки. Досліджено моторну активність та функціональний стан шлунка та дванадцятипалої кишки після різних видів пілорозберігаючих та пілоровідновних оперативних втручань, встановлено зменшення післяопераційних ускладнень під час проведення даних операцій, вивчено зв'язок між способами їх виконання та результами залежно від важкості кровотечі.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена розробці пілорусзберігаючого напрямку в невідкладній хірургії ускладнених дуоденальних виразок. У експерименті на безпородних собаках доведено більш глибоке пригнічення шлункової секреції, стимульованої пентагастрином, після пілорусзберігаючої дуоденопластики з селективною проксимальною ваготомією (СПВ) в порівнянні з іншими видами ваготомій. Запропоновані класифікації пілорусзберігаючих і пілорускоригуючих операцій. Розроблені нові способи пілорусзберігаючих операцій: розширююча комбінована дуоденопластика при стенозуючих кровоточивих та перфоративних виразках, клапанна дуоденопластика. Розроблені нові способи ваготомій (субтотальна СПВ, "Експрес"-спосіб інструментальної СПВ), а також чотири нових способи операцій при ускладнених навколососочкових виразках. Розроблені алгоритми тактики і застосування функціонально вигідних способів органозберігаючих операцій при гострокровоточивих і прободних виразках дванадцятипалої кишки.

  Скачати повний текст

Запропоновані і науково обгрунтовані критерії вибору способу оперативного лікування при перфоративних виразках шлунка або дванадцятипалої кишки в умовах перитоніту. Вивчений взаємозв'язок між клінічними проявами, зміненнями активності катепсина-Д сироватки крові і морфометричними показниками парієтальної очеревини (відносний питомий об'єм еритроцитів і щільність розподілу сегментоядерних лейкоцитів). На підставі математичного аналізу результатів дослідження розроблені об'єктивні критерії прогнозу захворювання і вибору обсягу і характеру оперативного лікування. Використання даних критеріїв дозволило збільшити кількість радикальних оперативних втручань, добитися більшого числа відмінних і гарних віддалених результатів при низьких показниках летальності. Вивчення клінічної ефективності розробленого підходу на 117 хворих з перфоративними виразками показало його високу ефективність, обгрунтовану необхідність застосування.

  Скачати повний текст

Наведено теоретичне обгрунтування та результати практичного вирішення задачі сучасної хірургії, спрямованого на хірургічну реабілітацію хворих з колостомою шляхом оптимізації терміну та методу операції. Установлено, що відновлення моторики після відновного етапу залежить від тривалості періоду ізольованого функціонування петлі, що призводить до кукси прямої кишки (ПК). Відзначено, що особливостями морфологічної структури відключеного відділу товстої кишки (ТК) у хворих з колостомою є розвиток на тлі хронічного запалення атрофічних, склеротичних та мікроциркуляторних порушень, прогресуючих за умов існування стоми. Колостома погіршує фізичні, психічні, соціальні показники якості життя. Вибір способу відновлення безперервності ТК залежить від довжини кукси ПК та топографо-анатомічних взаємовідносин органів у малому тазі та повинен бути індивідуальним. Оптимальним терміном проведення реконструктивно-відновної операції є термін 3 місяці, який проходить за умов мінімального дисбіозу та морфологічних змін, забезпечує кращі умови для відновлення періодичної моторної діяльності, більш швидкого відновлення фізичної та соціальної активності, емоційно-психологічного статусу, вірогідно покращує якість життя хворих.

  Скачати повний текст

Розроблено методику одномоментної стимуляційної механоентерографії та механоколонографії за експериментальних і клінічних умов, що дозволило якісно та кількісно оцінити зміни моторики кишечнику за норми та у випадку перитоніту. Вивчено особливості фонової та стимуляційної моторики тонкої та товстої кишки за цих умов, що дозволило за інформацією, одержаною стосовно товстої кишки з'ясувати стан моторики всього кишечнику. Виявлено роль порога чутливості стінки товстої кишки у динаміці у разі перебігу та прогнозування перитоніту. Науково доведено, що ефективність лікування парезу кишечнику можна контролювати у випадку змін цього порога за силою струму. Розроблено методику підбору параметрів електростимулів для стимулювання моторики шлунково-кишкового тракту. Розроблено класифікацію ступеня порушення моторики у випадку перитоніту, а також електрофізіологічні методи диференційної діагностики механічної та динамічної лапароскопії у разі перитоніту.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано вибір оптимальної лікувальної тактики у випадку хірургічного лікування (ХЛ) гострої тонкокишкової непрохідності. На підставі проведеного ретроспективного аналізу результатів ХЛ 137-ми хворих з даною патологією виявлено головну причину летального кінця - неспроможність швів анастомозу після резекції некротизованої ділянки кишки. Проведено експериментальне дослідження динаміки протікання кишкової непрохідності з вивченням загальнолабораторних і біохімічних змін. Викладено патоморфологічне обгрунтування розробленого об'єктивного інтраопераційного способу визначення межі життєздатності кишки у разі її резекції.

  Скачати повний текст

На підставі результатів клінічних спостережень розроблено технічні аспекти виконання лапароскопічних ваготомій у модифікації задньої стовбурової ваготомії та передньої сероміотомії з використанням лазерного випромінювання та доведено, що лазерний варіант сероміотомії більш безпечний і гарантує тотальну, безкровну та дозовану невротомію. Доведено, що удосконалена методика лапароскопічної ваготомії в модифікації задньої стовбурової ваготомії та резекції малої кривизни шлунка за допомогою ендостеплерів надійно денервує кислотопродукуючу зону шлунка та призводить до загоєння виразок. Вдосконалено методику лапароскопічної ваготомії у варіанті - задня стовбурова ваготомія та передня селективна проксимальна ваготомія - з використанням біполярної коагуляції невеликих судин малої кривизни шлунку. Розроблено методики лапароскопічної ваготомії з операціями, що дренують шлунок, у лапароскопічному варіанті, або через мінілапаротомний розтин. Вивчено віддалені результати лапароскопічних ваготомій і проведено порівняльну оцінку різноманітних модифікацій ваготомій у лапароскопічному та лапаротомному варіантах. Доведено, що лапароскопічна ваготомія в сполученні з еридикацією Helicobacter pylori дають такі ж результати, що і лапаротомні ваготомії. Визначено показання та протипоказання до виконання лапароскопічних ваготомій.

  Скачати повний текст

Цей метод застосовано для лікування 35-ти хворих на гострий холецистит (ГХ) у разі лапароскопічної холецистектомії. Одержано клініко-лабораторні дані, які свідчать про його ефективність у клініці. Проаналізовано 106 лапароскопічних операцій, виконаних лапаротомного доступу. Одержані результати досліджень дають змогу визначити лапароскопічну холецистектомію як операцію вибору у разі гострого калькульозного холециститу. Розроблено тактичну схему оперативного лікування хворих з гострим калькульозним холециститом. Відзначено, що лапароскопічна холецистектомія здійснюється в екстреному порядку протягом перших шести годин з моменту надходження до стаціонару у разі гострого гангренозного та гангренозно-перфоративного холециститу, жовчного перитоніту, біляміхурового абсцесу. Зазначено, що терміново, протягом 12 - 36-ти год., оперативному лікуванню підлягають хворі за наявності біляміхурового інфільтрату, флегмонозного та катарального холециститу. Вивчено та подано порівняльну оцінку стану імунореактивності організму в хворих на ГХ до та після лапароскопічної холецистектомії, лапароскопічної холецистектомії з кріовпливом на ложе жовчного міхура та традиційної холецистектомії. Відзначено значно більш ранню компенсацію імунологічних показників після лапароскопічних операцій. Розроблено шляхи профілактики інтраопераційних і післяопераційних ускладнень у разі лапароскопічної холецистектомії у хворих з ГХ.

  Скачати повний текст