Обгрунтовано, що визначення границі юри та крейди за тинтинідами у розрізах Українського Передкарпаття є найбільш достовірним. Визначено головні етапи еволюції мікрофауни, пов'язані з евстатичними змінами. Створено седиментаційну модель карбонатного комплексу оксфорду-валанжину Українського Передкарпаття та встановлено п'ять етапів седиментації даних утворень. Оновлено стратиграфічну схему цих відкладів. Проведено кореляцію досліджуваних відкладів з одновіковими відкладами Тетичної палеопровінції за тинтинідами, зіставлення одновікових відкладів Карпатського, Кримсько-Кавказького та прилеглих регіонів за форамініферами та фаціальним складом.

  Скачати повний текст

Розроблено зональну шкалу за визначенням 13-ти біостратонів за форамініферами, які узгоджені із зональним поділом за нонопланктоном. За результатами біофаціального аналізу встановлено, що протягом палеоцен-еоцену седиментація відбувалась за відносно глибоководних умов відкритого морського басейну - в ориктоценозах постійно присутні планктонні форамініфери. Виділено п'ять типів біофацій за форамініферами: планктонний, планктонно-бентосно-секреційний, планктонно-бентосно-аглютинований, планктонно-бентосно-секреційно-аглютинований, бентосно-аглютинований, побудовані схематичні карти поширення біофацій та відновлені умови седиментації цих відкладів. За зональним поділом деталізовано розріз еоцену Прикерченського шельфу Чорного моря. У Північно-східному й Індольському структурно-фаціальних районах виявлено перерви, встановлено відсутність значної частини еоценового розрізу.

  Скачати повний текст

Розглянуто нанопланктонне зонування, палеогеографічні та палеоекологічні реконструкції палеоцен-еоценових басейнів седиментації південної частини Східно-Європейської платформи. Проаналізовано систематичний склад нанопланктону з розрізів палеоцен-еоценових відкладів свердловин Бахчисарайського району Криму, Північного Передкавказзя, Східного Донбасу та розрізу Інгулецького кар'єру Українського Щита (УЩ). У палеоцен-еоценових відкладах встановлено комплекси 12-ти нанопланктонних зон: Cruciplacolithus tenuis (NP2), Chiasmolithus danicus (NP3); Heliolithus kleinpelli (NP6) і Heliolithus riedeli (NP8), Discoaster lodoensis (NP13), Nannotetrina fulgens (NP15), Discoaster tani nodifer (NP16), Discoaster saipanensis (NP17), Chiasmolithus oamaruensis (NP18), Isthmolithus recurvus (NP19), Shphenolithus pseudoradians (NP20), Ericsonia subdisticha (NP21). Уточнено відносний вік палеогенових відкладів Північного Передкавказзя, Східного Донбасу та Інгулецького кар'єру, а також встановлено перерви у розрізах палеоцену та еоцену Криму та визначено їх тривалість. З відкладів малинівської та староінгулецької світ бучацького та київського горизонтів південного схилу УЩ встановлено зони Nannotetrina fulgens (NP15) і Discoaster tani nodifer (NP16), за якими ці віклади зіставлено з лютецьким і бартонським ярусами ЗСШ. Проведено кореляцію встановлених зональних підрозділів у кожному конкретному регіоні зі стратиграфічними шкалами палеогену України (Зосимовича та ін., 2005), Росії (Ахметьєва і Беньямовського, 2003), Міжнародною Стратиграфічною Шкалою (Berggren et al., 1995) і Геологічною Часовою Шкалою (GTS, 2004). За результатами палеоекологічного аналізу виділено п'ять екогруп нанопланктону: екваторіально-тропічні, широкотропічні, вузькотропічні, субтропічні та види холодних субтропіків і помірних областей. За палеобіономічними умовами встановлено види мілководного шельфу, відносно мілководного шельфу і відкритоокеанічного басейну. Наведено атлас, що містить 111 фотографій характерних видів нанопланктону, зроблених з допомогою світлового та скануючого мікроскопів.

  Скачати повний текст

Вперше детально вивчено за допомогою палінологічного методу відклади найбільш повних і показних розрізів континентальних утворень пери- та екстрагляційної областей пізнього плейстоцену Центральної і частини Східної Європи. Для характеристики цих відкладів території Центральної Європи вперше застосовано метод реконструкції кількісних значень скалярних кліматичних показників на основі палеофлористичних матеріалів, який дозволяє простежити зміни температурного режиму. Комплексний аналіз геологічних, біологічних і кліматичних даних дозволив провести реконструкцію рослинності та клімату пізньоплейстоценового часу, а використання результатів термолюмінесцентного та радіовуглецевого датування збільшило надійність побудов автором схеми розвитку природних умов досліджуваної території.

  Скачати повний текст