Розкрито проблему професійного удосконалення та самоудосконалення особистості засобами культури та мистецтв у системі освіти Франції. Зазначено, що даний процес визначає континіумне поняття "артистичне виховання". Доведено, що артистичне виховання засобами мистецтва, через позитивні естетичні почуття, розвиває здібності до творчої експресії та відчуття творчості, сприяє розквіту особистої незалежності та індивідуальності учня, урівноважує розумові та почуттєві можливості учнів, культивує способи мислення та дії, стає необхідним для уміння орієнтуватися та поводитися у сучасному суспільстві. Встановлено, що поступи у даному вихованні стають визначальними у міждисциплінарних зв'язках, акцентують увагу на численних формах і символах, що є ключем до багатьох знань і дій, одержаних у школі.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему наукового аналізу процесів створення та втілення сценічного образу в театральному мистецтві. Обгрунтовано теоретичну та методологічну базу її вирішення з використанням новітніх методів дослідження у межах театральної ейдології - науки, що вивчає сценічну образність. З метою створення універсальної схеми для аналізу сценічної образності виокремлено й охарактеризовано її функціональну двошарову структуру - об'єктивну й суб'єктивну. У даних структурах розглянуто жанровий аспект театральної ейдології та параметри оцінювання проявів сценічної образності, проаналізовано її стильовий аспект та наведено способи констатування суб'єктивних показників (індикаторів). Створено універсальну систему критеріїв можливості ейдологічного аналізу ("критеріїв допуску"), наведено рекоменадації щодо застосування визначених детермінант у дослідженні сценічної образності у будь-якій площині існування.

  Скачати повний текст

Розглянуто стильовий дискурс української видовищної та драматичної культури як систему знаків у процесі їх застосування у контексті перспективи трансформацій образу Людини та Світу, що суттєво корегує емпіричні методи її вивчення та відображає філософський зміст мистецтва театру. Обгрунтовано концепцію органічності та тяглості української видовищної та драматичної культури, що заперечує наслідувально-фрагментарну модель розвитку національного сценічного мистецтва, забезпечуючи його входження у систему великих стилів європейської культури. На підставі дослідження логіки формування національного стилю виявлено його універсальну структуру, пов'язану з утворенням концепції ігрового полістилістизму як консолідуючої суспільно-художньої ідеї, втіленої в різноманітних формах і субстанціях. Формалізовано поняття стилю як матеріалізованого світовідчуття та підкреслено момент його центральності як семіотичної мови стильоцентризму.

  Скачати повний текст

Проведено культурологічний аналіз взаємовідносин сучасного театру та глядача на прикладі театрів Одеси. Запропоновано комплексний міждисциплінарний підхід, який грунтується на поєднанні синергетичних і загальносистемних закономірностей, театрознавчого погляцу, психологічних і соціологічних особливостей функціонування й історичного розвитку системи театр - глядач. Розглянуто сучасні взаємовідносини світового театру та глядача, а також соціокультурні особливості формування та перспективи розвитку даної системи в Україні. З використанням одержаних теоретичних висновків проаналізовано сучасне функціонування системи театр - глядач в театрах Одеси. Досліджено історичні й етнічні умови формування взаємовідносин одеського театру та глядача. Розглянуто типологічні особливості дослідженої системи у Академічному українському музично-драматичному театрі ім. В. Василька, Академічному театрі музичної комедії ім. М. Водяного та Російському драматичному театрі.

  Скачати повний текст

На підставі комплексного аналізу літературних джерел, архівних документів, теле-, кіно- та відеоматеріалів розглянуто режисерську діяльність народного артиста України В.М.Скляренка, учня Л.Курбаса, вихованця режисерського штабу "Березоля", творчість якого протягом півстоліття сприяла оновленню естетики та художньої палітри національного драматичного та музичного театру, насамперед розвитку оперних колективів Львова, Харкова та Києва. Досліджено режисерські пошуки та здобутки митця, розглянуто становлення режисури як складову української театральної культури 1920 - 1970-х рр., специфічні особливості національного оперно-режисерського мистецтва, лідером якого був В.М.Скляренко, втілюючи в опері ідеї та принципи Л.Курбаса. Значну увагу приділено аспектам творчої діяльності В.М.Скляренка в Національній опері України та Київському національному драматичному театрі ім.І.Франка у контексті історії української театральної культури зазначеного періоду, що сприяли багатоаспектному розвиткові інноваційних тенденцій у драмі, опері й опереті, формуванню національних традицій у режисурі й акторській творчості, цілісного зв'язку складових синтетичної музично-специфічної дії на засадах яскравої театральності та створення нової, насиченої експресією і драматизмом сценічно-пластичної мови. На підставі мистецтвознавчого компаративістського аналізу вистав доведено, що найвизначнішим мистецьким досягненням В.М.Скляренка були здійснені на київській сцені постановки опер М.Лисенка "Тарас Бульба", "Наталка Полтавка", "Різдвяна ніч" та "Енеїда", К.Данькевича "Назар Стодоля", Г.Майбороди "Милана" і "Тарас Шевченко", С.Прокоф'єва "Війна і мир", Р.Вагнера "Лоенгрін". Досліджено режисерсько-постановчі та режисерсько-педагогічні принципи роботи В.М.Скляренка з акторами, диригентами, сценографами, драматургами та композиторами, а також методи втілення сучасних і класичних творів.

  Скачати повний текст

Розглянуто тезу М. Бахтіна про свято як первинну форму культури. Досліджено сакральний театр, його феномен, динаміку та внутрішню єдність, яка організує його зсередини на рівні системи жанрів, висуваючи на перший план домінантний жанр - містерію, яка ініціює формування театральних систем. Театральну систему розглянуто як сукупність сценічних жанрів і прийомів втілення (інсценізації), актуальну для певної суспільної групи міфологічної події (сакрального сюжету).

  Скачати повний текст

Досліджено проблему вдосконалення системи підготовки майбутніх фахівців до режисерської діяльності на основі взаємозв'язку творчості і технології мистецтва режисера. Проаналізовано досвід провідних режисерів-майстрів. Розглянуто структурні принципи та закономірності режисерської діяльності як нового способу мислення, нового типу культури, що використовуються у сферах мистецького життя та реальній життєдіяльності. Розкрито зміст, структуру та компоненти професійної майстерності. Визначено основні функції та якості, необхідні майбутньому фахівцеві. З'ясовано роль сучасних напрямів режисерської діяльності, переважно у масових видах мистецтв. Запропоновано сучасну модель програмно-цільового підходу в підготовці режисерів. Розроблено систему активних методів навчання: творчо-ділові ігри, виробничі ситуації, вправи на розвиток творчих здібностей, що дозволило створити модель програмно-цільового підходу в підготовці режисерів, розмежувати й об'єднати різні види діяльності: комунікативно-прогностичний, комунікативно-програмуючий, комунікативно-організуючий.

  Скачати повний текст

Вперше досліджено особливості становлення одеської театральної критики другої половини XIX - 1920-х рр. у контексті розвитку видовищної культури даного періоду. Вивчено репертуар одеських театрів, режисуру, акторське виконання, взаємовідносини між театром і публікою, розкрито роль критики у становленні видовищної культури міста. Визначено сутність театральної критики як комунікативної системи, яка передає культурний досвід, формує у глядачів навички художнього сприйняття. Проаналізовано етапи розвитку, динаміку, жанрову різноманітність дорадянської театральної критики Одеси, досліджено її вплив на діяльність міських театрів. Досліджено найбільш популярні у міській пресі жанри: рецензію, театральний фейлетон, творчий портрет, критичну статтю-підсумок сезону. Розроблено класифікацію рецензій, визначено особливості написання рецензій на прем'єру, спектакль поточного репертуару, бенефіс, а також рецензії-полеміки. До наукового обігу введено критичні публікації другої половини XIX - 1920-х рр. Систематизовано творчу спадщину провідних театральних критиків Одеси, проаналізовано їх діяльність і розкрито роль у формуванні театральної інфраструктури міста. Визначено сутність поняття "театральна критика", показано відмінність між термінами "критик" і "рецензент", розроблено типологію одеської театральної преси.

  Скачати повний текст

Висвітлено авангардні пошуки в театрально-декораційному мистецтві Харкова 1910 - 1920-х. Поетапно розкрито картину авангардного руху в харківській сценографії в контексті театрально-художнього життя міста. Виявлено його ключові особистості та показано зв'язок їх кубофутуристичних і конструктивістських експериментів із загальноєвропейським і російським художнім процесом. На підставі аналізу стилістичних особливостей авангардної творчості місцевих художників театру визначено декоративізм як специфічну прикмету. Показано роль авангардного руху в Харкові 1910 - 1920-х рр. у формуванні системи навчання цій спеціальності та місце "харківської школи" в історії українського мистецтва. Введено до наукового обігу невідомі раніше документи, імена художників сцени та їх твори.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена питанням управління процесом формування творчої активності майбутніх режисерів. Розроблена структура і зміст управлінської діяльності, спрямованої на створення цілісного комплексу умов, які необхідні для забезпечення процесу формування творчої активності майбутніх режисерів: педагогічних, психологічних та організаційних.

  Скачати повний текст

Охарактеризовано найбільш яскраві театральні форми в історії театру. На підставі аналізу еволюції театральних форм, особливостей їх вияву, доведено, що сутнісними характеристиками їх художності є умовність і святковість. Умовність театрального мистецтва виражається в перевтіленні, вона є суть діалектичного проникнення реального та ідеального. Їх гармонізація в мистецтві, незалежно від обраних творчих методів здійснення, сприяє досягненню художності будь-якої театральної форми. Святковість театрального мистецтва - це суть максимального порозуміння компонентів структури театрального мистецтва (художньо-поетичного слова та його жанрової специфіки); акторська багатовимірність втілення слова в дії; режисерська інтерпретація вистави; глядацька інтерпретація зображеного, які виражено в діях конкретних індивідів - автора (-ів), акторів, режисера (-ів) і глядачів.

  Скачати повний текст