Проаналізовано проблему генези інфернального (надприродного демонічного) героя, його трансформацію у міфі, фольклорі та літературі Європи та Росії. Особливу увагу приділено оригінальним рисам інфернального героя у російській прозі кінця - XIX - початку XX ст. та новітній масовій літературі. Встановлено, що домінуючою рисою російського літературного інфернального героя періоду романтизму є орієнтація на літературну фантастику романо-германської культури. Оригінальною рисою концепції демонізму, характерною для російської прози кінця XIX - початку XX ст., є протистояння романтичного та приземленого, жалюгідного демона. Простежено розвиток бінарної системи інфернальності у російській літературі XX ст. Зазначено, що демонічний персонаж новітньої масової російської літератури успадкував риси інфернальних героїв російської класики.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена проблемі ліризації оповіді в російській прозі кінця XIX століття. Досліджується роль ліричного начала у взаємодії реалістичного та романтичного художнього вираження. Показано, що перебудова реалістичної поетики у бік посилення ліричної інтенсивності оповіді у кінці XIX століття відбулася перш за все в малих епічних жанрах. Розглядаються форми вираження авторської позиції у творах В.Гаршина, В.Короленка та А.Чехова. Відзначається, що ними було знайдено нове співвідношення суб'єктивного та об'єктивного начал і, відповідно, більш інтенсивне та економне використання експресивних стилістичних засобів, визначається специфіка їх ліризму.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості розвитку жанру нарису в російській літературі кінця ХІХ - початку ХХ ст., формування в ньому нового осмислення ставлення людини до суспільства, до сутнісних понять буття, характеру співвідношення ідейно-публіцистичних і художньо-образних елементів. Розглянуто нариси А.Бахтіарова, В.Гіляровського, Д.Григоровича, В.Дорошевича, М.Животова, В.Короленка, О.Купріна, В.Михневича, М.Салтикова-Щедріна, К.Станюковича, Г.Успенського, А.Чехова, створені в 1880 - 1890-ті рр. і першому десятилітті ХХ ст. Розкрито вплив оповідання та повісті на нарис, який набув більш відточеної літературної форми: мова описів ускладнювалася, вбираючи в себе минулий літературний досвід, усталені образи, мотиви, набули семіотичної насиченості. Відзначено, що у нарисі значне місце посіло художнє дослідження духовного світу людини, особлива увага приділялася особистості, її самосвідомості. Сповідна автобіографічна документальність і нарисова точність слугували більш глибокому пізнанню людини і мінливої дійсності.

  Скачати повний текст

Проаналізовано індивідуальні авторські стратегії художнього переорієнтування, доведено, що їх показові риси набувають значення універсальності. Зазначено, що творчіть письменників розглянуто в контексті синергетики. Використано формулу коливального контуру, що прочитується як "порушення рівноваги - хаос - самоорганізація - відкриття (нової системи)", проаналізовано етапні фактори перетворень, позначені поняттями "біфуркація", "флуктуація", "атракція". Доведено, що незважаючи на різновекторність пошуків А. Чехова, І. Буніна, О. Купріна, у цілому їх творчість являє собою єдину систему відображення доби художньо-естетичного переорієнтування. Висвітлено дисипативний контур нестійкої свідомості, тяжіння до синтезу старого з новим, переваги експериментів, органічних для формування нової картини світу.

  Скачати повний текст

Роглянуто індивідуально-авторські та типологічні трансформації жанру повісті у російській літературі початку XX ст., які можна відокремити згідно двох типологічних ланок, а саме: модерністської повісті та неореалістичної повісті. Відзначено, що кожна з цих ланок як складові має велику кількість жанрових різновидів, зокрема, міжжанрові (повість-роман, повість-нарис, повість-міф, жанрово-родові (повісті-драма, повісті-поема, "понадповість"), жанрово-стильові (повість "потоку свідомості", "понадповість", повість-розповідь) модифікації. На підставі дослідження поетики повісті початку XX ст. зазначено, що у творчості письменників реалістичної спрямованості так само, як у творчості письменників-модерністів актуалізується модерністська стильова тенденція (інтертекстуальність, неоміфологізм, використання ліричних засобів оганізації оповіді), яка має декілька стильових різновидів (парадигм) екзистенціально-міфологічну, розповідно-орнаментальну та імпресіоністично-натуралістичну. У поетиці російської повісті початку XX ст. відображаються домінантні риси кожної з цих парадигм.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему типології й поетики оповідання в російській літературі початку XX ст. Розглянуто внутрішньожанрові можливості оповідання як малої форми епічного роду, охарактеризовано його різновиди, що виникають в результаті позажанрових зв'язків. На підставі аналізу видозмін та ускладнень засобів і прийомів вираження авторської позиції в художньому творі визначено два різновиди оповідання в російській літературі досліджуваного періоду: ліричне (характеризується лірико-публіцистичним, відкритим вираженням авторського начала, ліричним перетворенням дійсності) та епічне (якому властиве об'єктивне відображення, відзначається підкреслено стриманим, об'єктивно нейтральним типом оповіді).

  Скачати повний текст