Показано, що у хворих на ХГС спостерігались зміни показників метаболізму заліза, серед яких найбільш істотними було зростання рівня сироваткового феритину, що особливо підвищувався у випадках високої біохімічної активності та високого вірусного навантаження. Доведено, що рівень ендогенного еритропоетину у таких хворих втричі перевищував нормальні показники, водночас вміст розчинних рецепторів трансферину був у 1,2 раза нижчим у порівнянні зі здоровими людьми. Вперше визначено частоту та характер змін ферокінетики у хворих на ХГС під впливом проведення комбінованої противірусної терапії. Встановлено, що під її впливом відбувається зниження рівня сироваткового заліза та зростання вмісту феритину. Вперше виявлено зростання рівня ендогенного еритропоетину незалежно від відповіді на терапію та зростання вмісту розчинних рецепторів трансферину у хворих, які відповіли на терапію.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Наведено результати клінічних, лабораторних та інструментальних досліджень хворих з вірусом гепатиту C (HCV-інфекцією): гострим гепатитом C, латентною і маніфестною формами хронічного гепатиту C (ХГС), міксту вірусу гепатиту B - HCV-гепатиту. Проведено вивчення вмісту основних субпопуляцій лімфоцитів периферичної крові та рівня сироваткового інтерферону (ІФН)-альфа залежно від форми захворювання, аналіз взаємозв'язку морфологічних змін у печінці та показників імунної відповіді у хворих на ХГС, зіставлення результатів імунологічних досліджень і клінічної ефективності терапії хворих. Встановлено формування вторинного клітинного імунодефіциту у випадку HCV-інфекції, залежність імунологічних порушень від форми захворювання, вірогідний зворотний зв'язок гістологічного індексу ступеня активності (ГІСА) з вмістом СD4+ і CD8+ лімфоцитів, прямий зв'язок ГІСА з рівнем ІФН-альфа, між розвитком фіброзу печінки та вмістом CD20+ лімфоцитів. Доведено, що терапевтичний ефект залежав від динаміки показників імунної відповіді, серед яких найбільш прогностично значущим щодо розвитку біохімічної та вірусологічної ремісії у хворих на ХГС було підвищення, на тлі терапії, вмісту CD4+ лімфоцитів.

  Скачати повний текст

У наркоспоживачів з вірусними гепатитами (ВГ) вивчено стан основних ланок регуляції гомеокінезу. Досліджено дозозалежний імуносупресивний і цитотоксичний вплив опіатів і сурогатів опію та його можливі механізми. Показано, що у порівнянні з хворими на ВГ, що не вживають наркотики, у наркоспоживачів мають місце: різка активація протеолізу та перекисного окиснення ліпідів, недостатність системи анти-протеазного захисту й антистресових систем, клітинний імунодефіцит, активація інтерфероногенезу, високий рівень печінкового фіброгенезу та розвитку малігнізації. Доведено негативний вплив абстиненції на патогенез ВГ з високою імовірністю летальності. Обгрунтовано необхідність застосування замісної терапії агоністами опійних рецепторів у наркозалежних хворих на ВГ. Оптимізовано режими та дози застосування інтерфероногенів. Показано можливість розвитку ускладнень застосування інтерфероногенів у цих хворих та розроблено методи їх прогнозування. Обгрунтовано доцільність застосування глюкокортикоїдів та запропоновано оптимальні режими й дози їх використання.

  Скачати повний текст

Визначено особливості перебігу вірусного гепатиту B (HBV) у 182 хворих, динаміку біохімічних показників залежно від тяжкості хвороби, зважаючи на епідеміологічні фактори. У ході дослідження. Вивчено корелятивні зв'язки між показниками ліпідного обміну та клініко-патогенетичними ланцюгами HBV. Отримано дані про вплив нових препаратів "Ербісол" і "Галстен" на показники ліпідного обміну (Pg, ЖК).

  Скачати повний текст

Проведено клініко-лабораторне та денситометричне обстеження 147 хворих на гострі та хронічні вірусні гепатит В (ГВ) і гепатит С (ГС), вірусно-алкогольні та алкогольні гепатити. Встановлено, що хронічні гепатити (ХГ) з помірним порушенням функції печінки зумовлювали зниження мінеральної щільності хребців L1 - L2, залежну від тривалості хвороби. Остеопенічні зміни зафіксовано у пацієнтів, які хворіли на ХГ майже два роки, остеопоротичні - після чотирьох років захворювання. Застосування глюкокортикоїдів у лікуванні гострого ГВ з ознаками енцефалопатії призвело до розвитку остеопенії. У хворих на гострі ГВ і ГВ + ГС у періоди вираження клінічних проявів або ХГ з помірним порушенням функції печінки у стадії неповної ремісії (з остеопенічними змінами у кістках) виявили гіпофосфатемію, а вміст кальцію у крові постійно підтримувався у межах норми. Активність лужної фосфатази була вища за норму лише у хворих на вірусно-алкогольний хронічний гепатит з тривалістю гепатиту понад чотирьох років у період загострення.

  Скачати повний текст

Вивчено частоту та структуру позапечінкових уражень у хворих на хронічний гепатит С. Одержано нові дані щодо клінічного перебігу захворювання з різними позапечінковими ураженнями, уточнено уявлення про їх зв'язок з рівнем вірусемії у крові та генотипом. Встановлено, що у хворих з вираженими ознаками кріоглобулінемії та негативними і невизначеними результатами імуноферментного аналізу середній вміст рибунуклеїнової кислоти вірусу гепатиту С (HCV-RNA) у крові вірогідно менший, ніж у групі порівняння. Визначено особливості клітинного та гуморального імунітету щодо ядерних антигенів. Встановлено, що найвищі показники автоімунної реактивності імуноцитів зареєстровані за шкірного васкуліту та ураження щитовидної залози. З'ясовано, що у хворих з хронічним гепатитом С з ураженням дрібних судин шкіри більш виражені зміни в показниках, які характеризують клітинний імунітет, що свідчить про провідну роль клітинного автоімунного компоненту в патогенезі васкулітів. Доведено необхідність скринінгу певних категорій хворих на anti-HCV та HCV-RNA, що дозволяє діагностувати та вчасно розпочати противірусну терапію. Розроблено новий оригінальний метод лікування хворих з автоімунними проявами шляхом внутрішньошкірної імунізації автолейкоцитами. Виявлено, що імунізація автолейкоцитами у більшості хворих призводить до вірогідного зменшення вмісту антинуклеарних антитіл (ANA) та кріоглобулінів у крові, а також клінічної стабілізації та зменшення проявів шкірного васкуліту та гломерулонефриту.

  Скачати повний текст

Проведено оцінювання особливостей гемодинаміки, типів діастолічної функції та ремоделювання лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію й артеріальну гіпертензію, поєднану з хронічним гепатитом. Експериментально виявлено різноманітні порушення в системі резистентності еритроцитів у гіпертензивних щурів у порівнянні з нормотензивними. Проведено оцінювання ефективності комплексного лікування з застосуванням метоболічної терапії. Зроблено висновок про доцільність включення тіотриазоліну в схеми лікування досліджених хвороб.

  Скачати повний текст

Досліджено вплив хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) на клінічні прояви та перебіг остеартрозу (ОА), яке виявило, що наявність супутньої патології зумовлює більш важкий перебіг основного захворювання, і це супроводжується суттєвим підвищенням інтенсивності суглобового синдрому та зниженням функціональної активності хворих. Вперше встановлено, що рівень токсемії, деструктивних процесів сполучної тканини та запальних змін є вищим у пацієнтів із ОА в поєднанні з ХОЗЛ у порівнянні з хворими лише на ОА. Обтяжливий вплив супутніх хронічних гепатитів на клінічну картину та перебіг ОА виявляється змінами рівня маркерів ендотоксемії, кістково-хрящового метаболізму, системного запалення й ендотоксикозу, які за такого поєднання значно перевищують аналогічні показники хворих на ОА без клінічно-значущих супутніх захворювань. Вперше патогенетично обгрунтувано доцільність використання індуктора ендогенного інтерфероноутворення аміксину суглобового індексу у складі комбінованої стандартної терапії хворих на ОА на тлі ХОЗЛ. Доведено ефективність застосування комплексного лікування з використанням гепатопротектора антралю та вказаного індуктора ендогенного інтерфероноутворення. Вперше обгрунтовано диференційований підхід таких лікувальних заходів у хворих на ОА у поєднанні з вірусним ураженням печінки.

  Скачати повний текст

Визначено, що зараження первинно мутантним за core-гена штамом HBV може відбуватися не більше, ніж у 2 % хворих на гострий гепатит B (ГГB). Вплив вторинної імуносупресії на розвиток мутацій HBV досліджено у хворих на ХГB з термінальною стадією хронічної ниркової недостатності (тХНН), корегованою програмним гемодіалізом. Вираженого впливу набутої імуносупресії на розвиток HBeAg-негативності не встановлено. Під час вивчення впливу противірусної терапії на формування HBeAg-негативності виявлено прямий зв'язок між активністю препарату та його мутагенним ефектом. Клінічний перебіг ХГB у HBeAg-негативних HBV DNA-позитивних хворих відрізнявся схильністю до спонтанної нормалізації рівня аланінамінотрансферази, меншою активністю запально-некротичних процесів у печінці зі збереженням темпів розвитку фіброзу та частішим виникненням кріоглобулінемії. Досліджено особливості імунопатогенезу HBeAg-негативного HBV DNA-позитивного ХГB та показано, що інверсія HBcAg супроводжується зменшенням сенсибілізації імуноцитів до HBeAg та HBcAg.

  Скачати повний текст

Визначено клініко-патогенетичну роль імунологічної регуляції у разі гепатиту С (ГС). Обгрунтовано необхідність проведення комплексного аналізу показників клітинного та гуморального імунітету, динаміки рівнів медіаторів імунної відповіді для оцінювання відповідної реакції організму на HCV-інфекцію та прогнозування наслідків хвороби. Проаналізовано особливості імунного статусу з урахуванням генотипу вірусу, перебігу, реплікативної та біохімічної активності ГС. Розроблено критерії прогнозування перебігу та наслідків гострого гепатиту С. З урахуванням виявлених порушень імунологічної рівноваги обгрунтовано шляхи оптимізації патогенетичної терапії з включенням імунофану в комплексну терапію хворих на ГС.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Вивчено етіологію різних типів кріоглобулінемії та фактори, що сприяють їх формуванню. Базуючись на результатах обстеження та лікування 10-ти хворих на гострі гепатити B, C і B + C, 297-ми - на хронічні гепатити B, C і B + C, 51-го - на вірус-асоційований цироз печінки, а також 20-ти хворих на первинний та метастатичний рак печінки, досліджено питання імунопатогенезу, клінічних проявів, чутливості до етіотропної та імунотропної терапії у хворих на гострі та хронічні вірусні гепатити. З використанням традиційних методів клінічного обстеження та епідеміологічного аналізу хворих на гепатити B і C з супутньою кріоглобулінемією та базуючись на обов'язкових діагностичних стандартах, виконано біохімічні, імунологічні та серологічні дослідження. З застосуванням методу полімеразної ланцюгової реакції досліджено віремію за збудників гепатитів і герпесів. Визначено вміст цитокінів і гормонів за результатами імуноферментних тестів. На підставі комплексного аналізу клініко-лабораторних та інструментальних досліджень установлено вплив кріопатії різних типів на виявлення вірусу в організмі, характер перебігу вірусного гепатиту, ураження печінки та спектр позапечінкових проявів, ефективність противірусної терапії та ризик розвитку побічних ефектів, спричинених противірусними засобами. Вивчено вплив змішаної кріоглобулінемії на персистенцію вірусу, формування особливостей імунної відповіді та цитокінового балансу, які створюють сприятливі умови для персистенції вірусу в організмі та неефективності етіотропної терапії. Доведено, що у хворих на хронічний гепатит C диференційоване визначення типу кріоглобулінів у сироватці крові ефективне для прогнозування перебігу гепатиту, можливого формування певних позапечінкових проявів, розвитку ускладнень та визначення чутливості до етіотропної та імунотропної терапії. Установлено, що виявлення кріоглобулінів III типу у хворих на хронічний гепатит C є раннім, об'єктивним і дешевим скринінговим маркером схильності до формування автоімунних процесів, зокрема внаслідок інтерферонотерапії, а також розвитку HCV-асоційованої гепатоцелюлярної карциноми. Виявлення кріоглобулінів II типу у таких хворих асоціюється зі швидким розвитком HCV-асоційованого цирозу печінки. На підставі одержаних даних обгрунтовано нове розв'язання проблеми підвищення ефективності імунотерапії за рахунок диференційованого лікування хворих з різними типами кріоглобулінемії. Установлено, що використання дипіридамолу сприяє зменшенню проявів кріоглобулінемії III типу та нормалізації біохімічних показників функції печінки у хворих на хронічний гепатит C, підсилює противірусний ефект терапії рекомбінантним альфа-інтерфероном. Застосування препарату урсодезоксихолевої кислоти більш ефективне у хворих на хронічний гепатит C з кріоглобулінемією II типу у порівнянні з кріоглобулінемією III типу. Таке лікування сприяє нормалізації функції печінки та продукції цитокінів, а також усуненню проявів кріопатії.

  Скачати повний текст

Подано результати клініко-біохімічних, імунологічних і цитогенетичних досліджень хворих на гострі гепатити А і В із різними формами важкості та оцінку ефективності комплексного лікування із застосуванням літію карбонату - препарату, який володіє нормотимічними та імунотропними властивостями, в порівнянні із загальноприйнятою базисною терапією. Комплексне лікування з літієм карбонатом хворих на гострий гепатит А приводить до збільшення кількості великих гранулярних лімфоцитів в периферичній крові та зниження рівня циркулюючих імунних комплексів, покращання показників фагоцитозу і функціонального стану генотипу соматичних клітин, зменшення проявів астеновегетативного синдрому, але не впливає на тривалість жовтяничного періоду. Встановлено, що застосування літію карбонату в комплексному лікуванні хворих на гострий гепатит В із середньоважкою формою та хворих, які отримували преднізолон, дає виражений клінічний ефект, швидше нормалізуються показники білірубінового обміну і скорочується жовтяничний період. У пацієнтів відновлюється імунологічний статус організму, зберігається баланс між специфічними та неспецифічними чинниками клітинного імунітету, покращується фагоцитарна активність нейтрофільних гранулоцитів і функціональний стан генотипу соматичних клітин, які перебувають в інтерфазі.

  Скачати повний текст

Досліджено опитання патогенезу гострого гепатиту B (ГГB). За результатами обстеження 159-ти хворих на ГГB з різним перебігом хвороби показано, що висока активність перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) є результатом пригнічення активності антиоксидантних ферментів і негативно впливає на стан системи гемостазу. Встановлено особливості реагування тромбоцитарної ланки гемостазу залежно від періоду та тяжкості перебігу ГГB. З'ясовано, що за умов тяжкого перебігу ГГB подовжується час до початку згортання та час згортання крові, а також знижується щільність кров'яного згустку, посилюється фібринолітична активність крові. Виявлено взаємозв'язок показників згортальної системи крові з порушеннями в системі ПОЛ / антиоксидантна система, періодом та тяжкістю перебігу ГГB. З метою корекції зазначених порушень використано індуктор ендогенного інтерферону аміксин 1C і гепатопротектор глутаргін. Відзначено позитивний клінічний, антиоксидантний, гіпоамоніємічний ефект комплексного застосування цих препаратів.

  Скачати повний текст

З використанням гістологічних, гістохімічних, електромікроскопічних, морфометричних методів вивчено біоптати печінки у 15-ти хворих на хронічний вірусний гепатит В (ХВГ В), діагноз у яких підтверджений результатами лабораторного дослідження, а також секційний матеріал - тканину печінки у 20-ти померлих від ХВГ В, біоптати печінки у 10-ти хворих на хронічний алкогольний гепатит (ХАГ), в анамнезі яких виявлено зловживання алкоголем за дози не менше 50-ти г на добу протягом п'яти та більше років і 35-ти випадків секційного матеріалу померлих від ХАГ. Наведено дані про морфофукціональні особливості сполучно-тканинних елементів печінки та роль сполучної тканини у патогенезі і морфогенезі ХВГ В і ХАГ. Одержано дані про патоморфологічні чинники розвитку структурних змін у печінці за умов ХВГ В і ХАГ.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Показано, що хронічний гепатит супроводжується вираженим імунодефіцитом гуморальних і клітинних ланок імунітету. Встановлено характерні особливості імунних реакцій, які супроводжують перебіг хронічної HCV інфекції за допомогою вивчення цитокінового профілю у співставленні з клініко-лабораторними даними. Виявлено дисбаланс функціонування системи цитокінів, який має тенденцію до поглиблення у разі прогресування хвороби. З'ясовано, що основною складовою імунопатогенезу хронічного гепатиту С (ХГС) є некомпетентність вірусспецифічних клонів Т-хелперів 2-го типу, які відповідають за індукцію гуморальної імунної відповіді, що пов'язано з апоптозом Т- та В-ефекторів, який розвивається у разі ХГС. Доведено, що за умов слабкої та неефективної антитільної відповіді відбувається гіперіндукція клітинної ланки імунітету, що викликає незбалансовано високий рівень загибелі інфікованих гепатоцитів, який може призвести до масивного розвитку сполучної тканини в печінці, тобто до фіброзу та цирозу. Вперше у вітчизняній практиці у комплексному лікуванні ХГС використано рекомбінантний препарат інтерлейкіну-2 - ронколейкін. Доведено, що одним з можливих шляхів оптимізації терапії ХГС є поєднання двох етіотропних препаратів із різними механізмами дії - інтерферону альфа-2b (лаферобіон) і ронколейкіну. Проведено дворічне клінічне спостереження й оцінено ефективність даного методу лікування за клініко-лабораторними та вірусологічними показниками.

  Скачати повний текст

Вивчено печінковий кровобіг у 100-а хворих на хронічні вірусні гепатити (ХВГ) з використанням методу реогепатографії. Здійснено зіставлення клініко-лабораторних, сонографічних і морфологічних проявів ХВГ зі змінами реографічних показників залежно від етіології, активності та стадії захворювання. На підставі комплексного морфофункціонального дослідження печінки уточнено механізми початку формування портальної гіпертензії у разі ХВГ. Висвітлено патоморфологічні особливості ХВГ B, C, B + C у взаємозв'язку з клінічними, лабораторними та вірусологічними маркерами цих інфекцій. На підставі біохімічних, реографічних і морфологічних даних визначено клінічну цінність реогепатографії у діагностиці порушень печінкового кровообігу на різних стадіях ХВГ. Досліджено взаємозв'язок між порушенням печінкового кровообігу за показниками реогепатографії та ступенем фібротичних змін печінки у випадку ХВГ, установлено кореляційний зв'язок зазначених процесів. Розроблено неінвазивний спосіб оцінки ступеня фіброзу печінки у даних хворих за допомогою інтегративного індексу, з використанням показників реогепатографії, ультразвукового дослідження та вмісту гаммаглобулінів сироватки крові.

  Скачати повний текст