Дисертацію присвячено програмній музиці – розповсюдженому явищу баянної творчості України (як композиторської, так виконавської). На ґрунті вивчення музикознавчих джерел та творчої практики композиторів-баяністів 1960-2010 років надано дефініції, які cформували уявлення про музичну семантику в контексті академічної творчості для баяну. Програмність в музиці (в широкому сенсі) – це наявність позамузичних чинників в художній концепції твору, що впливають на композиторський задум та його виконавську реалізацію. Програмність у баянному творі на сучасному етапі творчої практики потрактовується як різновид музичної семантики, що втілена композитором іманентно-музичними засобами через вербальне позначення авторського повідомлення для виконавців та слухачів. Надано характеристику програмним творам для дітей (зокрема, В. Власова) на тлі загальних тенденцій розвитку баянного мистецтва. Виявлено стильові закономірності програмних творів крупної форми для баяна з оркестром, обґрунтовано концепції програмності у Другому концерті для баяну з оркестром А. Гайденка, у «Давньокиївських фресках» сюїті-зошит для баяна А. Сташевського, «Слов'янській сонаті» В.Зубицького, а також програмних композицій І. Єргієва як репрезентації новітніх звукообразних форм музикування XXI ст. Зроблено висновок, що програмність як явище композиторсько-виконавської творчості не втратила свого історичного значення для композиторів та виконавців різних поколінь. З точки зору наукового моделювання змісту музики програмність та семантика співвідносяться як загальне та конкретне.^UThe thesis deals with program music as a widespread phenomenon of button accordion art in Ukraine (both composers and performers). Based on studying musicological references and creative practical training of composers- button accordionists of the 1960s-the 2010s, there are definitions which formed the idea of musical semantics in the context of academic art for button accordion. Programming in music (in a broad sense) is non-musical factors in the artistic concept of the piece of music that affect the composer's idea and performance. At the present stage of creative practical training, programming in an button accordion piece is interpreted as a kind of musical semantics, which is embodied by the composer in immanent musical means through verbal design of the author's message for performers and listeners. The types of programming in button accordion art (compositional works and their performance) are substantiated on the basis of generalizing mutual influences of different kinds of arts in genres of academic folk-instrumental music-making: generalized, generalized-plot, sound-imitating, picture-associative, genre-related, genre as intergenre synthesis. The stylistic patterns of big program works in different genres (suites, concerts with a chamber orchestra, etc.) in the aspect of performing the program idea of the composer are analyzed. For example, V. Zubytsky's accordion sonata № 2 Slovyanska is an example of generalized programming, typical of the romantic era of Ukrainian academic music (from M. Lysenko's works to B.Lyatoshynsky's symphony and even “Kyiv avant-garde” representatives).

У роботі виявлені типологічні ознаки самобутнього жанру камерного концерту для фортепіано зі струнним оркестром крізь призму декількох площин: історія, особливості трактування дефініцій, музично-стильова панорама епох, розвиток оркестру, самобутність струнно-смичкової оркестрової групи, творчість персоналій, інтонаційно-образний аналіз драматургії.Музично-стильова панорама ХХ століття демонструє посилений інтерес композиторів до камерного концерту. У роботі досліджено причини такої тенденції та наведені основні вектори подальшого розвитку в області жанрових пошуків як в українській музиці, так і в західноєвропейській. Зазначено, що постромантичні інструментально-темброві тенденції в аспекті специфіки камерного концерту розпадаються на два протилежних вектори розвитку. Одна з них — відцентрова — симфонізація та розширення камерно-інструментальних складів. Друга — доцентрова — мінімізація, відсікання оркестрових груп та авторське художнє самообмеження у засобах виразності. Обидві тенденції діють в рамках області інструментальної диверсифікації камерних концертів, а отже музичні твори зазначеного жанру розташовані на нестабільній межі між камерно-інструментальним ансамблем та симфонією.Отримані результати застосовуються до найяскравіших зразків концертів для фортепіано зі струнним оркестром у ХХ столітті: Тема з варіаціями «Чотири темпераменти» для фортепіано і струнного оркестру П. Гіндеміта, Концерт для фортепіано і струнного оркестру А. Г. Шнітке та Дев'ята камерна симфонія «Quid pro quo» Є. Ф. Станковича. Кожен з авторів запропонував самобутню концепцію реалізації інструментального формату «фортепіано зі струнними» в рамках камерного концерту. Підсумовуючим результатом в області драматургії стає наступне коло тем та образів: Концепція Людини крізь призму функціональної психології у П. Гіндеміта, Есхатологічна концепція філософсько-релігійних питань буття особистості у А. Г. Шнітке та Концепція суб'єктивної раціоналізації недосяжного у сучасній дійсності у Є. Ф. Станковича. Різноманіття обраних ідей творів дає змогу стверджувати, що камерний концерт акцентує увагу композитора на психологізованому, інтимному та особистісному в аспектах становлення інтонаційно-образної драматургії.У результаті дослідження жанрового зрізу камерного концерту для фортепіано зі струнними виокремлені його ідентифікаційні ознаки, які структуровано за двома принципами — зовнішні та внутрішні. До першої категорії відносяться три положення — акустичні рішення з огляду на динамічні можливості; жанровий симбіоз концертності, симфонічності, ансамблевості; переважний розпад фрескових тембрів на субкатегорії (міксти, solo), що спонукає до більшої деталізації голосів фактури. До другої (внутрішньої) групи ознак відносяться сім положень: переоцінка засобів виразності; мінімалізація твору на всіх структурних рівнях; дрібні рівні диференціації при більшому семантичному навантаженні; специфічні особливості партій соліста та оркестру; переважання домінантно-сольного та паритетного типів діалогічної комунікації; тяжіння до компактності та лаконізму форми з каденційно-розгалуженою системою сольних епізодів фортепіанної партії; акцент на особистісному образній сфері драматургії.До наукової новизни дисертаційного дослідження відносяться наступні положення: дослідження становлення жанрового підвиду камерного концерту для фортепіано зі струнним оркестром та формування типологічних ознак жанру; доповнення та уточнення дефініцій, які є жанровими диференціальними орієнтирами; введення понять «інтенційна камернізація» та «ситуативна камернізація»; інтонаційно-драматургічний аналіз Концерту для фортепіано зі струнним оркестром Ф. Мендельсона, Теми з варіаціями «Чотири темпераменти» П. Гіндеміта, Концерту для фортепіано зі струнним оркестром А. Г. Шнітке та Дев'ятої камерної симфонії «Quid pro quo» Є. Ф. Станковича в аспекті самобутності інструментального формату-жанру камерного концерту для фортепіано зі струнним оркестром.^UThe typological features of the original genre of chamber concerto for piano and string orchestra are revealed in the work through the prism of several planes: history, peculiarities of interpretation of definitions, musical-stylistic panorama of epochs, orchestra development, originality of string-bow orchestra group, creativity of personalities, intonation-character analysis of dramaturgy.Musical style panorama of the twentieth century demonstrates an increased interest of composers in the chamber concerto. In this work are studied the causes of this trend and are given the main vectors of further development in the genre searches in Ukrainian music, and the music of Western Europe as well. It is noted that the post-romantic instrumental timbre tendencies, in the aspect of the specifics of the chamber concerto, fall into two opposite vectors of development. One of them, centrifugal — symphonization and extension of chamber instrumentations. The second, centripetal — minimization, cutting off orchestral groups and the author's artistic self-restraint in the means of expression. Both tendencies operate within the field of instrumental diversification of chamber concertos, and therefore musical works of the mentioned genre are located on the unstable border between instrumental chamber ensemble and symphony.The obtained results are applied to the brightest examples of concerto for piano and string orchestra in the twentieth century: Theme and Variations ‘The Four Temperaments' for piano and strings by P. Hindemith, Concerto for piano and strings by A. Schnittke and Chamber Symphony No. 9 ‘Quid pro quo' by Y. Stankovych. Each of the authors created an original concept of realization of the instrumental format ‘piano with strings' within the chamber concerto genre. The final result in a matter of dramaturgy is the following range of themes and images: The concept of Human through the prism of functional psychology — P. Hindemith, Eschatological concept of philosophical and religious issues of personality — A. Schnittke, and the concept of subjective rationalization of unattainable in modern reality — Y. Stankovych. Taking into account the variety of ideas in selected works, it is possible to suggest that the chamber concerto focuses composer's attention on the psychologised, intimate and personal in terms of the formation of intonation-character dramaturgy.The typological features of the original genre of chamber concerto for piano and string orchestra are revealed in the work through the prism of several aspects: history, musical style panorama of epochs, peculiarities of interpretation of terms, orchestra development, originality of the orchestra strings group, creativity of personalities, intonational-character analysis of the selected works. As a result of the study of the genre cross-section of the chamber concerto for piano and strings, its identification features were structured according to two principles — external and internal.The first category includes three points:• acoustic solutions given the dynamic capabilities;• genre symbiosis of concert's character, symphonity, ensemblity;• prevailing decay of the fresco timbres into subcategories (mixed timbres, solo), which leads to greater detailing of the voices texture.The second (internal) group of features includes seven points:• reassessment of means of expression;• minimalization of the musical composition at all structural levels;• small levels of differentiation at higher semantic load;• specific features of soloist and orchestra parts;• prevalence of dominant-solo and parity types of dialogic communication;• the tendency to compactness and laconicism of form with a cadence-extensive system of solo episodes of the piano part;• emphasis on the personal in the character sphere of the dramaturgy.The scientific novelty of the thesis research includes the following points:• complement and clarification of definitions, which are genre differential guidelines;• introduction of the concepts of ‘intentional chambernization' and ‘situational chambernization';• intonational and dramaturgic analysis of Concerto for piano with string orchestra by F. Mendelssohn, Themes and Variations ‘The Four Temperaments' by P. Hindemith, Concerto for piano with string orchestra by A. Schnittke and Chamber Symphony No. 9 ‘Quid pro quo' by Y. Stankovych in terms of the originality of the instrumental format-genre of the chamber concerto for piano and string orchestra.

Дмитренко Н. В. Іконографія, семантика та стиль сюжету «Таємна вечеря» у візантійському мистецтві. – Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філософії зі спеціальності 023 – Образотворче мистецтво, декоративне мистецтво, реставрація. – Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, Київ, 2022.Дисертація є першим комплексним дослідженням іконографії сюжету «Таємна вечеря» у мистецтві Візантійської імперії. Мета роботи полягає в дослідженні особливостей поетапного формування іконографії, семантики та стилю сюжету «Таємна вечеря» від зародження християнства до падіння Візантійської імперії в 1453 році, із зверненням до порівняльного аналізу зразків Західної, Східної та Південної Європи задля виявлення особливостей, притаманних кожному періоду, з урахуванням стилевих змін і впливу історичних чинників.Проведене дослідження було здійснено на основі колекцій Бібліотеки та музею Моргана (Нью-Йорк), Гессенської державної та університетської бібліотек (Дармштадт), Державної бібліотеки Бадена (Карлсруе), Британської бібліотеки (Лондон), Державного історичного музею (Москва), Інституту стародавніх рукописів імені Месропа Машоца (Єреван), Музею Конде (Шантільї), Бібліотеки Банкрофта (Каліфорнія), Колекції Думбартон Оакс (Вашингтон), Клівлендського музею мистецтв (Клівленд, Огайо), Національної бібліотеки Франції (Париж), Національної бібліотеки Шотландії (Единбург), Національного музею мистецтв «Київська картинна галерея» (Київ), Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (Київ), Національного музею мистецтв Бразилії (Ріо-де-Жанейро), Музею Уолтерса (Балтимор), Музею Лувру (Париж), Єпархіальних музеїв (Салерно, Фрайзинг, Россано), Бібліотеки коледжу Корпус-Крісті (Кембридж), Міланської скарбниці кафедрального собору (Мілан), Музею Брешиї (Брешия), Музею Дж. П. Гетті (Лос-Анджелес), Національного музею Рима, Цифрової бібліотеки Іспанії та Центру дослідження рукописів Нового Заповіту. Віднайдено та уточнено атрибуцію сюжетів у фресковому ансамблі Гелатського монастиря (Кутаїсі, Грузія), церкви Святого Нікіти у с. Чучер (Скоп’є, Македонія) авторства Євтихія та Михаїла Атрапаса. Відфотографовано наживо та доповнено фоторяд монументального живопису церкви Панагії Форвіотісси Асіну в с. Нікітарі (Нікосія, Кіпр).Віднайдено аналоги та запозичення між ранньохристиянським мистецтвом катакомб та книжковою мініатюрою Західної Європи. Систематизовано та розглянуто пам’ятки, в яких містяться аналоги символіки, застосованої як у монументальному живописі, так і в мистецтві книжкової мініатюри, на прикладі фресок та грецьких кодексів ХІІ ст. Наукова новизна дисертації полягає у введенні до наукового обігу порівняльного аналізу іконографії творів, аналізі композиції та стилістичних особливостей пам’яток із зображенням сюжету «Таємної вечері» в мистецтві книжкової мініатюри, монументальному живописі та декоративно-прикладному мистецтві.Досліджено низку пам’яток із сюжетом «Таємної вечері» в мистецтві книжкової мініатюри, які було створено на теренах Візантійської імперії, починаючи з VI ст.; перші пам’ятки, створені після періоду іконоборства і до другої половини ХІV ст., зі зверненням до пізніших творів ХV ст., серед яких – Псалтирі, Євангелія та Кодекси. У роботі введено до наукового обігу додаткові фотографії та ілюстративний ряд монументального живопису церкви Панагії Форвіотісси Асіну в с. Нікітарі (Нікосія, Кіпр), опрацьовано типологію різних варіантів іконографії сюжету «Таємна вечеря» (Додаток В).Розкрито основні дискусійні питання, які було пов’язано із територіальними взаємовпливами між зразками латинської та грецької традицій іконографії на прикладі пам’яток книжкової мініатюри, монументального живопису та декоративно-прикладного мистецтва. Запропоновано розрізнення типології з частішим використанням різних типів іконографії із сюжетом «Таємна вечеря». Проведено візуальне дослідження та здійснено мистецтвознавчий аналіз творів із сюжетом «Таємна вечеря», визначено контекст створення пам’яток, особливості застосованої іконографії та виділено художньо-образні спільні та відмінні їхні риси.Практичне значення отриманих результатів полягає у тому, що сформульовані теоретичні здобутки надалі допоможуть каталогізувати твори мистецтва з сюжетом «Таємна вечеря». Заповнення бібліографічних лакун сприятиме подальшому ґрунтовнішому дослідженню пам’яток. Положення можуть бути використані науково-дослідними установами, навчальними закладами як матеріал для лекційного курсу з історії мистецтва Візантії, музейними установами – для інформаційного та наукового доповнення каталогів, програм спеціалізованих екскурсій і турів.Ключові слова: синтез мистецтв, стиль, реставрація, мистецтвознавчий аналіз, образотворче мистецтво, декоративно-прикладне мистецтво, Київська Русь, церква, мистецькі традиції, іконографія, образи апостолів, мистецтво, «Таємна вечеря», Візантія, мініатюра, монументальний живопис, сакральне мистецтво.^UN. V. Dmytrenko. Iconography, semantics and style of the Last Supper in Byzantine art. – Qualifying scientific work on the rights of the manuscript. The dissertation to obtain an academic degree of the Doctor of Philosophy in a specialty 023 – Fine Arts. – National Academy of Fine Arts and Architecture, Kyiv, 2022. The thesis is the first comprehensive study of the iconography of the Last Supper in the art of the Byzantine Empire. The aim of the work is to study the peculiarities of the gradual formation of the iconography, semantics and style of the Last Supper plot from the birth of Christianity to the fall of the Byzantine Empire in 1453, with reference to a comparative analysis of samples from Western, Eastern and Southern Europe to identify the peculiarities inherent in each period, taking into account stylistic changes and the influence of historical factors. The research was based on the collections of the Morgan Library and Museum (New York), Hessian State and University Libraries (Darmstadt), State Library of Baden (Karlsruhe), British Library (London), State Historical Museum (Moscow), Mesrop Mashots Institute of Ancient Manuscripts (Yerevan), Conde Museum (Chantilly), Bancroft Library (California), Dumbarton Oaks Collection (Washington), Cleveland Museum of Art (Cleveland, Ohio), Bibliothèque nationale de France (Paris), National Library of Scotland (Edinburgh), National Museum of Art "Kyiv Art Gallery" (Kyiv), National Museum of Art named after Bohdan and Varvara Khanenko (Kyiv), National Museum of Art of Brazil (Rio de Janeiro), Walters Museum (Baltimore), Louvre Museum (Paris), Diocesan Museums (Salerno, Freising, Rossano), Corpus Christi College Library (Cambridge), Treasury of the Cathedral of Milan (Milan), Museo di Brescia (Brescia), J.P. Getty Museum (Los Angeles), and the Museum of the American Art Museum (New York). P. Getty Museum (Los Angeles), the National Museum of Rome, the Digital Library of Spain, and the New Testament Manuscript Research Centre. The attribution of scenes in the fresco ensemble of the Gelati Monastery (Kutaisi, Georgia) and the Church of St Nikita in the village of Chucher (Skopje, Macedonia) by Eutychius and Michael Atrapas was found and clarified. The monumental paintings of the Church of Panagia Forviotissa Asinou in the village of Nikitari (Nicosia, Cyprus) were photographed live and supplemented with a series of photographs. Analogues and borrowings between the early Christian catacomb art and the book miniature of Western Europe are found. The monuments containing analogues of symbols used in both monumental painting and book miniature art are systematised and examined, using the example of twelfth-century frescoes and Greek codices. The scientific novelty of the dissertation is the introduction of a comparative analysis of the iconography of works, the analysis of the composition and stylistic features of monuments depicting the plot of the Last Supper in the art of book miniature, monumental painting and decorative and applied arts. The article examines a number of monuments with the "Last Supper" plot in the art of book miniature, which were created in the Byzantine Empire starting from the sixth century; the first monuments created after the period of iconoclasm and until the second half of the fourteenth century, with reference to later works of the fifteenth century, including the Psalms, Gospels and Codices. The paper introduces additional photographs and illustrative series of monumental paintings of the church of Panagia Forviotissa Asinou in the village of Nikitari (Nicosia, Cyprus), and elaborates the typology of various variants of the iconography of the Last Supper (Appendix B).The main controversial issues related to the territorial interactions between the examples of the Latin and Greek traditions of iconography are revealed on the example of monuments of book miniature, monumental painting and decorative and applied art. The author proposes a distinction of typology with a more frequent use of different types of iconography with the Last Supper plot. A visual study and an art historical analysis of the works with the "Last Supper" plot are carried out, the context of the creation of monuments, the features of the applied iconography are determined, and their artistic and figurative common and distinctive features are highlighted. The practical significance of the results obtained is that the theoretical achievements formulated will further help to catalogue works of art with the Last Supper plot. Filling in the bibliographic gaps will facilitate further in-depth research of the monuments. The provisions can be used by research institutions, educational institutions as material for a lecture course on the history of Byzantine art, and by museum institutions for informational and scientific supplementation of catalogues, programmes of specialised excursions and tours.Key words: synthesis of arts, style, restoration, art historical analysis,