Дисертація присвячена дослідженню культурної пам'яті як чинника формування національної ідентичності, яка відображена в народно-пісенних практиках Полтавщини. У роботі здійснено огляд наукових праць, присвячених дослідженню культурної пам'яті та ідентичності. Здійснено теоретичне осмислення понять «культурна пам'ять», «регіональна ідентичність», «національна ідентичність», «народно-пісенна практика» і «регіоніка», з'ясовано особливості їх трактування у різних наукових дискурсах. Зазначено, що народно-пісенні практики відіграють культуротворчу роль у формуванні регіональної ідентичності, оскільки тісно пов'язані з історичним буттям етносу та особливостями його генези. Розглянуто історико-культурні передумови формування пісенної культури Полтавщини, зокрема фольклорні засади пісенної творчості та сучасне культурно-мистецьке середовище Полтавського краю. Визначено, що народно-пісенні практики існують із давніх часів, вони сформувалися на основі старовинних обрядових пісень і є відображенням світогляду людини, її ставлення до природи та навколишніх явищ. З'ясовано, що значний внесок у фольклорну складову музичної культури Полтавщини ХVIII–ХІХ століть зробили братства незрячих старців-музикантів, діяльність яких сприяла започаткуванню національної ідентичності. Подано коротку характеристику колективів Полтавщини та окремих виконавців, а також вихідців з полтавського краю, які пропагують народно-пісенну творчість в Україні та за її межами, тим самим підтримуючи українські діаспори. Окреслено способи репрезентації ідентичності народно-пісенними засобами. Обґрунтовано значущість народно-пісенних практик для формування національної ідентичності. З'ясовано внесок представників української діаспори, вихідців із Полтавщини, у розвиток української культури шляхом збереження, створення нових і пропагування народної пісні в межах кордонів інших держав. Виявлено, що чималу роль у формуванні української нації відіграв Т.Г. Шевченко, який заклав основи сучасної української мови, використовуючи елементи народних пісень, книжкову мову старих авторів та селянське просторіччя та зобразив українців незалежною нацією. Простежено гендерний дискурс в українських народних піснях, зокрема відображається роль жінки (її зовнішності, віку, рис характеру, соціального статусу) у формуванні культурної пам'яті та національної ідентичності. У дисертації вперше в культурології обґрунтовано роль культурної пам'яті крізь призму народно-пісенної творчості, як чинника формування національної ідентичності, яка полягає у реактуалізації культурно-історичного минулого нації. Звернення до першоджерел, зокрема народної пісні, уможливлює механізм збереження національної цілісності, трансформуючись через емоційну складову пісенного виконавства в культурну пам'ять, яка формує власне ідентичність. Культурна пам'ять у поєднанні з опредмеченим в ній історичним досвідом у результаті становитимуть основу національної ідентичності. Поглиблено понятійно-категоріальний інструментарій культурологічного дослідження, зокрема уточнено поняття «культурна пам'ять», «національна ідентичність», «регіональна ідентичність» і «регіоніка». Введено поняття «мовчазна пам'ять» і «глибинність культурної пам'яті». Мовчазну пам'ять трактуємо як інформаційно-символічні змісти, образи минулого, які законсервовані у часі, побутують лише на родинному рівні, зберігаючи свою цінність і сакральний зміст. Глибину культурної пам'яті розглядаємо через символізм музично-поетичного полотна, яку можна виміряти кількістю писемних першоджерел, зафіксованих носіїв, які підтверджують наші дослідницькі теорії. Виявлено формуючі чинники пісенної культури Полтавщини та їх вплив на національну ідентичність. Визначальним чинником інтенсивного розвитку культури досліджуваного регіону стали народно-пісенні практики. Наголошено на необхідності відродження витоків пісенної культури – як важливого фактору розвитку сучасної, освіченої особистості. Ключові слова: культурна пам'ять, регіональна культура, національна ідентичність, регіональна ідентичність, мовчазна пам'ять, народна пісня, українська фольклористика, регіоніка, народно-пісенні практики, Полтавщина, фольклор.^UThe dissertation is devoted to the research of cultural memory as a factor of formation of national identity, which is reflected in the folk song practices of Poltava region. The paper reviews scientific works devoted to the study of cultural memory and identity. The theoretical comprehension of the concepts of “cultural memory” and “regional identity”, “national identity”, “folk song practice” and “regionalism”; the features of their interpretation in scientific sources are clarified. Attention is focused on the relationship between these concepts. It is noted that folk song practices play a cultural and creative role in the formation of regional identity, since it is closely related to the historical development of the ethnos and its genesis. The historical and cultural preconditions of formation of song culture of Poltava region, in particular folklore bases of formation of song creativity and modern cultural and artistic environment of Poltava region are considered. It is determined that folk song practices have existed since ancient times, they were formed on the basis of ancient ritual songs and are a reflection of a person's worldview, his attitude to nature and environmental phenomena. It was found that a significant contribution to the folklore component of the musical culture of Poltava region of the 18th-19th centuries was made by the brotherhoods of the blind elders-musicians, whose activities contributed to the establishment of the national identity. A brief description of the groups of Poltava region and individual performers, as well as people from the Poltava region, who promote folk songs in Ukraine and abroad, thereby supporting the Ukrainian Diasporas. The ways of expressing identity by folk songs are outlined. The significance of folk song practices for the formation of national identity is substantiated. The contribution of representatives of the Ukrainian Diaspora, natives of Poltava region, to the development of Ukrainian culture by preserving, creating new and promoting folk songs within the borders of other states has been clarified. It is revealed that a significant role in the formation of the Ukrainian nation was played by T.G. Shevchenko, who laid the foundations of the modern Ukrainian language, using elements of folk songs, the literary language of old authors and peasant commonplace, and portrayed Ukrainians as an independent nation. The gender discourse in Ukrainian folk songs is traced; in particular, the role of women (her appearance, age, character traits, social status) and songs in the formation of cultural memory and national identity is reflected. In the dissertation, for the first time in cultural studies, substantiates the role of cultural memory through the prism of folk songs, as a factor in the formation of national identity, which consists in the re-actualization of the cultural and historical past of the nation, is perceived distorted and preserved fragmentarily. The appeal to primary source, in particular the folk song, makes a mechanism for the preservation of national integrity, transforming through the emotional component of song performance into cultural memory, which forms the identity itself. Cultural memory combined with historical experience will result in national identity and conscious being. The conceptual and categorical toolkit of culturological research have been deepened, in particular, the concepts of “cultural memory”, “national identity”, “regional identity” and “regionalism” has been clarified. The concept “silent memory” and “depth of cultural memory” have been introduced. We interpret the silent memory, as information-symbolic meanings, the images of the past, preserved in time, exist only at the family level, preserving their value and sacred meaning. We consider the depth of cultural memory through the symbolism of the musical and poetic canvas, which can be measured by the number of written primary sources, recorded carriers, confirming our research theories. The formative factors of the song culture of Poltava region and their influence on the national identity are revealed. Folk-song practices became the determining factor of intensive development of culture of the studied region. Emphasis is placed on the need to revive the origins of song culture – as an important factor in the development of modern, educated personality.Key words: cultural memory, regional culture, national identity, silent memory, folk song, Ukrainian folklore, regional studies, folk song practices, Poltava region, folklore.

Дослідження присвячене мистецтвознавчій експертизі феномена творчості Дмитра Гнатюка в музично-театральній культурі України другої половини ХХ – початку ХХІ століття.Науковою проблемою дисертації є комплексне мистецтвознавче та культурологічне дослідження феномена творчості Дмитра Михайловича Гнатюка – видатного оперного співака, режисера-постановника, педагога та гро-мадського діяча, що спонукає до об'єктивного аналізу історичних процесів музичної культури України другої половини ХХ – початку ХХІ століття, а відтак і осмислити витоки сучасних мистецьких явищ у національному ду-ховному просторі доби оновлення, виявити сутність художньої творчості в контексті загально-гуманітарного дискурсу. У часи сьогодення, якнайбільше відчувається потреба ідентифікації української духовної спадщини, кристалізації в її основі ментальних сутнісно-неповторних особливостей. Упродовж останніх десятиліть дослідження в царині творчої біографістики стали одними з найзатребуваніших у вітчизняній гуманітаристиці. Адже соціокультурний розвиток суспільства значною мірою зумовлюється діяльністю особистостей, які володіють особливою волею та потенціалом, що здійснюють активний мистецький поступ і художні відкриття. Виокремлюючи поняття Митця в окрему площину аналізу, сучас-на гуманітаристика значно розширила науковий тезаурус, структуруючи його синонімічну послідовність, що виражена такими моделями як: майстер, ху-дожник, митець, рефлексивний художник, стимулюючи до перманентного переосмислення категоріального апарату не тільки мистецтвознавства, а й культурології, філософії, соціології, психології. Закріплюючи проблему в об-раний контекст, ми маємо можливість відслідкувати чіткий механізм адаптації особистості, її акультурації, самоактуалізації, саморепрезентації, саморефлексії, послідовного становлення та звершення у складному комунікативному середовищі. Саме крізь призму біографістики, біографічного методу дослідження стає можливим реконструкція прихованих раніше і маловивчених аспектів творчої активності, рефлексія якої зумовлена систематизованими емпіричними надбаннями, їх осмисленням з подальшим включенням у вимір теоретичного узагальнення та обґрунтування. Сформу-лювати визначення творчої особистості на вістрі сучасних наукових висновків є надзвичайно складним завданням, оскільки її смислова структура суттєво розпорошується в результаті перманентної зміни інструментарію пізнання її сутності. За умови включення поняття у зазначений комунікативний простір, порушуються відповідні граматичні та синтаксичні зв'язки, що, відповідно, стимулює до певних семантичних викривлень та по-рушень.Застосовуючи біографічний метод дослідження, ми вивчаємо унікальну постать – Д. М. Гнатюка в контексті розвитку музичної культури України другої половини ХХ – початку ХХІ століття, творчість якого стала невід'ємною складовою не лише вітчизняного, а й світового оперного мис-тецтва. Його індивідуальні творчі звершення не тільки увійшли до золотого фонду національної культури, а й дають змогу переосмислити ключові ас-пекти в розвитку українського музично-театрального мистецтва. Для того, щоб здійснити об'єктивне, неупереджене дослідження об'ємної спадщини Дмитра Гнатюка не лише як унікального артефакту, а й збагнути його численні зв'язки з українською традицією, і зі світовими тенденціями музич-ного театру, варто висвітлити складні й багатогранні процеси становлення і розвитку цієї мистецької галузі в Україні загалом. Такий підхід вимагає залу-чення до аналітичного апарату дисертації актуального пласту сучасної культурологічно-мистецтвознавчої думки – психологічної характеристики Митця у світлі існуючих на сьогодні концепцій психології творчості, а також визначення естетико-світоглядних пріоритетів видатного Майстра як своєрідного механізму до пізнання сутності його індивідуальності та неповторності. Взята за основу дослідження системна послідовність – Дмитро Гнатюк: оперний співак, режисер-постановник, педагог дає можливість цілісно охопити творчу біографію Митця, комплексно проаналізувати накопичений досвід в контексті його матеріального та духовного надбання.^UThe scientific problem of the presented dissertation is the complex study of art and culture of Dmytro MykolaiovychMykhaiovych Hnatyuk's creativity phe-nomenon, an outstanding opera singer, stage director, teacher and public figure, which prompts an objective analysis of the historical processes of musical culture in Ukraine in the second half of the 20th and the beginning of the 21st century, and thus, to understand the origins of modern artistic appearance in the national spiri-tual world of modernisation, to reveal the essence of artistic creativity in the con-text of the general humanitarian discourse. In the present times, the greatest need is for the identification of the Ukrainian spiritual heritage, the crystallisation of es-sentially-unique features in its mental basis. Names such as Eugenia Mirosh-nichenko, Anatoliy Solovyanenko, Dmytro Hnatyuk are a breakthrough in the Ukrainian mentality in the sphere of its world art recognition, creating a landmark for national identity.Using the biographical method of research, we study the unique figure - D. M. Gnatyuk in the context of the Ukrainian musical culture development in the second half of the 20th and early 20th centuries, whose creativity has become an integral part of not only domestic but also world operatic art. His individual crea-tive achievements not only entered the golden fund of the national culture, but also allow us to rethink the key aspects of the development of Ukrainian musical and theatrical art. In order to carry out an objective, unbiased study of Dmytro Hnatyuk's volumetric heritage not only as a unique artifact, but also to grasp his numerous connections with the Ukrainian tradition, and with the world tendencies of the musical theater, one should highlight the complex and multifaceted proc-esses of formation and development of this artistic industry in Ukraine as a whole. Such an approach requires the inclusion of a contemporary cultural-artistic thought – the psychological characteristics of the artist in the light of existingpsychological concepts of creativity, as well as the definition of the aesthetic-ideological priori-ties of the outstanding Master as a kind of mechanism for the knowledge of the essence of his personality and originality, to the analytical apparatus of the disser-tation. Dmytro Hnatyuk: opera singer, director-director, teacher gives an opportu-nity to comprehensively cover the creative biography of the artist, comprehen-sively analyse the accumulated experience in the context of his material and spiri-tual heritage.

Дисертація досліджує символьну мову художніх творів на основі методів мистецтвознавства та інших дисциплін — культурології, історії, філософії, психології, що розширюють поле інтерпретації символів у живописі художників Києва початку XXI ст. В умовах постійних змін суспільно-політичної ситуації в Україні, актуалізації культурної ідентичності вивчення передумов розвитку символьної мови, етапів, типології, художньо-стильових особливостей у творчості митців Києва набуває особливого значення.Наукове завдання дисертації полягає в розробці типології символу в живописі київських митців початку ХХІ ст., характеристиці його контексту і художньо-стильових особливостей; в аналізі візуального лексикону сучасних митців; оцінці ролі архаїчних символів та їх модифікації в сучасній творчості художників; інтерпретації християнських символів у творах митців; вияві кроскультурних тенденцій в увиразненні суті та форми символу в живописі митців; вияві етнічних ознак у змісті та формі символу як маркера ідентичності; уточненні вихідного значення поняття «символ» у контексті візуалізації буття та культурної пам’яті.Здійснено огляд наукових праць, присвячених темі дисертації, зокрема: публікації, пов’язані із загальними теоретичними концепціями символу (В. Кандинський, Е. Кассірер, С. Лангер, Р. Арнхейм, М. Мерло-Понті, Ф. Вілрайт, У. Еко, Г. Почепцов, В. Сніжко і Л. Отрошко); символу як засобу комунікації (Д. Степовик, О. Федорук, Є. Причепій, О. Петрова, М. Селівачов, С. Гатальська, О. Кашуба-Вольвач, М. Юр, С. Стоян, С. Прищенко, М. Міщенко); символу в аспекті кроскультурної взаємодії (Дж. Мердок, Д. Сідні, Дж. Кошут, Б. Гройс); символу, що формує культурний код (К. Юнг, С. Кримський, Т. Яценко, Н. Грицюта, Л. Гоц, О. Тарасенко); духовної складової символу (Ф. Шлегель, В. Кандинський, М. Бердяєв, В. Воррингер, М. Еліаде, О. Петрова).Визначено, що питання художнього символу осмислювалось у наукових працях багатьох вчених, проте, попри існуючі наукові розвідки, ступінь дослідженості означеної теми в українському мистецтвознавстві залишається недостатнім.Актуалізують тему й відмінності традиційних і новітніх інтерпретацій художнього символу в живописі сучасних київських митців, що зумовлено трансформаційними процесами переходу з радянської на сучасну методологію дослідження. У дисертації визначено роль історичної пам’яті в контексті формування символів культури, що відтворюються навколо таких стрижнів, як тривкість, усвідомлення минулого, стійкість, сталість, самобутність, життєвість, спадкоємність, самосвідомість, самоідентифікація та ін. Запропоновано типологію символу в живописі київських митців початку ХХІ ст. Аналіз творів живопису виявив нову конотацію архаїчних, християнських і кроскультурних символів в українському образотворчому мистецтві. У процесі дослідження запропоновано новий погляд на символи, що мають сакральну основу, через які новітні твори транслюють духовність у XXI ст. У рамках цього питання означено діалог київських митців із К. Малевичем, відомим художником-авангардистом українського походження, передвісником ікони нового століття. Схарактеризовано художньо-стильові особливості символу в живописі київських митців початку ХХІ ст. Визначено чинники, що впливають на інтенсивність, загальне значення і трактування іконографії символу, що визначає видимість твору в сучасному контексті. Визначено національні чинники кроскультурності як одного з ключових чинників формування сучасного актуального мистецтва в творчості українських митців. Вагоме значення в цьому процесі мають такі складові, як орнамент — голос етносу, що вплетений у сучасний контекст, переосмислення радянського минулого, споріднені проблеми суспільства, іронія. Виокремлено етнічні ознаки в змісті та формі символу, що визначають національний аспект у візуалізації символу українських митців, до яких можемо віднести орнамент (петриківський розпис, вишитий одяг, розписані українські хати, рушники, килими тощо), Трипільську культуру, іконопис, стиль бойчукізму, геральдику, звернення до архетипів, національного декоративно-прикладного мистецтва, народної творчості, міфологем, містичного і трансцендентного (ритуали та легенди). Обґрунтовано появу нової іконографії та значення символу «герой» для українського народу, що модифікувався, набувши сучасної виразності та нової української національної символіки — «герой Небесної Сотні», «Майдан», «жінка-воїн», «воїн-кіборг», «земля на Грушевського» та ін. Уточнено поняття художнього символу як вираження творчих інтенцій на прикладі живопису київських митців початку ХХІ ст.; специфіку і характер індивідуальних творчих візуальних практик, що сприяють націєтворчим процесам. Це становить перспективність вивчення змісту і форми художнього символу як важливого інструменту комунікації між поколіннями, його ролі в національно-культурній ідентифікації, трансформаційних процесах поступу держави, відчуття належності до нації.^UThe relevance of the research topic is due to the need for a contextual analysis of the symbolic language of artistic works, based on culturological, art history methods and other disciplines — history, philosophy, psychology, which expand the field of interpretation of symbols in the paintings of Kyiv artists at the beginning of the XXI century. The scientific task of the dissertation is to develop the typology of the symbol in the painting of Kyiv artists of the early XXI century, the characteristics of its context and artistic and stylistic features; in the analysis of the visual lexicon; assessment of the role of archaic symbols and their modification in the modern work of artists; interpretations of Christian symbols in the works of artists; manifestations of cross-cultural trends in the expression of the essence and form of the symbol in the painting of artists; manifestations of ethnic features in the content and form of the symbol as an identity marker; clarifying the original meaning of the concept of “symbol” in the context of visualization of existence and cultural memory.It was determined that the issue of the artistic symbol was considered in the scientific works of domestic and foreign scientists, however, despite the existing scientific research, the degree of development of this topic in Ukrainian art history remains insufficient and requires a comprehensive study of it to solve the tasks. The topic is also actualized by the contradictions between traditional and new interpretations of the artistic symbol in the painting of modern Kyiv artists. This is due to the transformation processes of the transition from the Soviet to the modern research methodology, which are reflected in the analysis of works of painting, art and culture in general. The dissertation defines the role of historical memory in the context of the formation of cultural symbols, which are reproduced around such pillars as durability, awareness of the past, stability, constancy, originality, vitality, continuity, self-awareness, self-identification, etc. The typology of the symbol in the painting of Kyiv artists of the beginning of the XXI century is proposed. The analysis of paintings revealed a new connotation of archaic, Christian and cross-cultural symbols in Ukrainian fine art. In the course of the study, a new look at symbols with a sacred basis, through which the latest works transfer spirituality into the XXI century, was proposed. As part of this issue, the dialogue of Kyiv artists with K. Malevich, the famous avant-garde artist of Ukrainian origin, the forerunner of the icon of the new century, is defined. The artistic and stylistic features of the symbol in the painting of Kyiv artists of the early XXI century are characterized. The factors affecting the intensity, general meaning, and interpretation of the iconography of the symbol, which determine the visibility of the work in the modern context, are determined. The national factors of cross-cultural interaction, which are one of the key factors in the formation of modern topical art in the creativity of Ukrainian artists, are determined. Ethnic features in the content and form of the symbol are singled out, which form the national aspect in the visualization of the symbol by Ukrainian artists, which include ornament (Petrykivka painting, embroidered clothes, painted Ukrainian houses, towels, carpets, etc.), Trypillya culture, icon painting, Boychukism style, heraldry, appeal to archetypes, national decorative and applied art, folk art, mythology, mystical and transcendent (rituals and legends). The emergence of a new iconography and the meaning of the "hero" symbol for the Ukrainian people are substantiated. The symbol that was modified, acquiring a modern expressiveness and a new Ukrainian national symbolism — “Hero of the Heavenly Hundred”, “Maidan”, “woman-warrior”, “warrior-cyborg”, “soil on Hrushevsky” and others. The concept of an artistic symbol as an expression of creative intentions is clarified on the example of the painting of Kyiv artists of the early XXI century; the specifics and character of individual creative visionary practices that contribute to nation-building processes. A complex interdisciplinary approach to the study and theoretical understanding of the artistic symbol contributed to the solution of the scientific task of the dissertation, the application of contextual and conceptual approaches in the field of art history to the analysis of the artistic symbol in painting as a form of identification in modern art, made it possible to trace the integration of universal symbols into the creative practices of modern Kyiv painters in in terms of multiculturalism and interethnic diversity, due to the peculiarities of individual creative intentions.

Дослідження присвячене аналізу становлення і розвитку творчості В. Котарбінського у контексті провідних стильових напрямів образотворчого мистецтва другої половини XIX – початку XX ст. Розглянуто ключові світоглядні наративи в європейському культурному просторі зазначеного періоду, зокрема філософські концепції Ф. Ніцше та А. Шопенгауера, що дало змогу осягнути певні ідейні особливості декадентського та символістського живопису. Водночас, було зосереджено увагу на мистецьких напрямах, котрі передували формуванню їхніх стилістичних аспектів, а саме академізмі та руху прерафаелітів. Декаданс охарактеризовано як стилістичний напрям, із власною художньо-образною специфікою та іконографічними ізводами. Унаочнено генетичну спорідненість декадансу та символізму. Зазначено, що останній був сформований на ґрунті першого і успадкував від нього низку образів. Окреслено, що головною відмінністю символізму від декадансу була більш «світла», піднесена атмосфера духовності з акцентом на віднайдення нової трансцендентної реальності. Висвітлено творчій шлях В. Котарбінського від академічних творів салонного ґатунку, які знаменують становлення його авторського світобачення, до філософсько-естетичної образності декадансу із подальшим переходом у символістську площину. Проаналізовано зв'язки між мистецькими школами різних країн, на яких відбились декадентські та символістські тенденції та виявлено їхні ремінісценції у роботах В. Котарбінського. Це дало можливість окреслити творчість згаданого українського митця, як одну з невід'ємних, увиразнених, сталих і важливих ланок європейського мистецтва декадансу та символізму, на прикладі котрої можна простежити еволюцію тенденцій художнього образотворення впродовж другої половини XIX – початку XX ст.Ключові слова: Вільгельм Котарбінський, XIX – початок XX ст., європейські парадигми, академізм, прерафаеліти, декаданс, символізм.^UThe study is dedicated to the analysis of formation and development of creative language of W. Kotarbinsky in the context of the leading stylistic trends that prevailed in the fine arts in the second half of the 19th – the beginning of the 20th centuries. Thus, the artistic heritage of the above-mentioned master has absorbed the diversity of traditions of European painting of the fin de siècle and is represented by works in the academic, decadent and symbolist style. Until now, the artist's contribution to the history of Ukrainian fine arts has not been fully understood yet, because the master was the only one painter of a cohort of Ukrainian artists who turned to macabre and mystical subjects in his paintings.The decadent iconography singled out images of dead women floating in water, lying on an anatomical table, or bounded to a cross. The first of these categories, as well as the image of an androgynous woman, comes from the art of the Pre-Raphaelites and is represented by three iconographic versions: Ophelia, the Lady of Shallot and Elaine of Astolat. An important factor was the water surface, which, like a mirror, acquired the occult significance symbolising the transition from one world to another and lifting the veil of the afterlife. The study notes that the main distinguishing feature of symbolism was “lighter”, “bleached” sublime atmosphere of spirituality, already purified from necrotic energy, psychologically more stable, with an emphasis on finding a new transcendent reality. However, not all artists immediately moved beyond the darkness of decadence, and the work of some of them was marked by the theme of confronting decadent darkness and spiritual renewal. Thus, through the analysis of the work of the Rosicrucian, the dissertation systematized the iconography of mystical symbolism, which includes images of black-winged angels, polymorphic creatures and figures materialized from water, fire, fog or celestial bodies.Among other things, the dissertation addresses the phenomenon of colour and music synesthesia and cosmism inherent in symbolist painting. This work was completely free from decadent reflections, and to identify their key images. The work also revealed the specifics of the manifestation of symbolist trends in the works of Polish, Russian and Ukrainian artists.The artistic heritage of W. Kotarbinsky is replete with decadent images of dead and crucified women, motifs of death and despair, which were characteristic of masters of German and Belgian art. At the same time, W. Kotarbinsky's artistic imagery has a certain affinity with the art of the Pre-Raphaelites. Also, W. Kotarbinsky's works, representing figure from waves, fog or stars, and appealing to the paintings by mystic symbolizm. Instead, twilight motifs, cemeteries and ghosts in the artist's works come from the traditions of Polish symbolism, and angelic figures and color-musical allusions are in tune with the imagery of the Lithuanian artist M. Churlionis. Also, in the artistic work of W. Kotarbinsky there are reflections of Russian artists, in particular G. Semiradsky and M. Vrubel. Thus, understanding the links between art schools of different countries that reflected the decadent and symbolist trends made it possible to identify their reminiscences in the paintings by W. Kotarbinski and to outline the work of this Ukrainian artist as an integral, distinct, stable and important link of European decadence and symbolism.Key words: Wilhelm Kotarbinsky, 19th – the beginning of the 20th centurу, European Paradigms, Academism, Pre-Raphaelites, Decadence, Symbolism.

Робота присвячена вивченню інтерпретацій європейської камерно-вокальної музики у контексті кроскультурної взаємодії китайського виконавства з мистецькими традиціями Заходу. Актуальність теми дисертації обумовлена маловивченістю творчості відомих сучасних китайських співаків ¬ представників одночасно декількох виконавських шкіл та традицій (китайських, європейських, американських), а також європейської складової їх репертуару як важливого чинника академізації китайського камерно-вокального мистецтва.Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше: представлене камерно-вокальне виконавство сучасного Китаю як цілісне явище, яке ґрунтується на взаємодії національних та іншокультурних чинників; систематизовані дані щодо творчості сучасних китайських співаків, які представляють різні напрямки у сфері китайської камерно-вокальної творчості; здійснено аналіз китайських інтерпретацій європейської камерно-вокальної музики широкого історико-стильового діапазону (від доби Ренесансу до опусів ХХ століття ); введена до українського музикознавчого обігу аналітика низки камерно-вокальних творів (романси Дж. Верді, С. Барбера та Д. Лігеті). Дістали подальшого розвитку: алгоритм інтерпретаційного аналізу камерно-вокальної музики (здійснено його структурування та доповнення); наукові концепції, пов’язані з вивченням проблематики інтерпретації вокальної музики (В. Москаленка, О. Катрич, Л. Шаповалової, І. Сухленко).Обрана методологія дослідження, що спирається на поєднання історичного, стильового та жанрового методу, інтерпретологічного підходу та компаративного аналізу, дозволила прослідкувати особливості розвитку камерно-вокального виконавства Китаю; визначити характеристики виконавського стилю китайських співаків; дослідити особливості камерно-вокального репертуару китайських виконавців та виявити відмінності в інтерпретаціях китайських та європейських музикантів.Обґрунтовано вплив кроскультурної комунікації «Схід–Захід» на сферу камерно-вокального виконавства в Китаї. Визначено, що відмінні виконавські стратегії та кар’єрний успіх обумовлені насамперед унікальним індивідуальним досвідом співаків, творчість яких знаходиться в зоні міжкультурної взаємодії. Розглянуто камерно-вокальний твір як основу інтерпретаторської діяльності співака, що транслює не тільки жанрово-стильві характеристики, а й загальні європейські традиції камерного співу, які неодмінно впливають на творчість виконавця будь-якої національно-співацької традиції. Зазначено, що ступінь стильової відповідності виконання напряму залежить від обізнаності музиканта у традиціях камерного співу європейського типу, наявності відповідних професійних і мовних навичок, міжнародного навчального та виконавського досвіду. Охарактеризовано проблеми, які постають при виконанні європейської академічної музики китайськими співаками, серед яких: постановка голосних звуків, дикція, гучність, знання іноземних мов тощо.Виявлено поступовість процесу зростання рівня камерно-вокальної культури Китаю на сучасному етапі як наслідок асиміляції традицій європейського вокального мистецтва у східному культурному середовищі. Чинники кроскультурної взаємодії позначено у процесах, пов’язаних з: діяльністю китайських консерваторій та академій як головних осередків адаптації західної манери співу; заснуванням та проведенням регулярних спеціалізованих конкурсів й фестивалів; розбудовою концертних майданчиків в Китаї; поглибленням закордонного навчального та виконавського досвіду талановитих китайських співаків. Такі події справляють позитивний ефект на поширення європейського камерно-вокального репертуару та засвідчують зростаючий інтерес серед населення до відмінних культурних традицій. Водночас вказано на недостатність фінансування з боку держави такого роду подій та повільну трансформацію смаків широкого загалу.Зазначено, що історія камерного співу в Китаї має давнє коріння, хоча камерно-вокальні твори європейського зразка з’явилися в китайському мистецтві тільки у минулому столітті. Камерно-вокальний стиль співу існував в китайській культурі «поміж» інших більш масштабних стилів, жанрів та форм, при чому феномени камерно-вокального музикування європейського і традиційного китайського зразків виявились дуже подібними у сенсі гармонічного поєднання поезії та музики і цільового призначення – для виконання у невеликому відокремленому приміщенні. Жанрово-стильова панорама європейського репертуару китайських співаків демонструє їх вподобання та тяжіння до певних зразків: ренесансних та барокових пісень, народних пісень (оригінальних або стилізованих) та романсів із супроводом фортепіано або невеликого інструментального ансамблю, до яких відносяться солоспіви, lied, канцони та інші жанрові форми від романтичної доби до сьогодення. Визначено, що найбільш популярними у китайських виконавців є камерно-вокальні твори композиторів-романтиків, твори яких характеризуються чіткими композиційними структурами та ясними стилістичними параметрами (Ф. Шуберт, Ф. Мендельсон, Й. Брамс).^UThe dissertation is devoted to the study of interpretations of European chamber vocal music in the context of cross-cultural interaction of Chinese performance with the artistic traditions of the West. The relevance of the dissertation’s topic is due to the lack of study of the work of famous modern Chinese singers, that represent several performing schools and traditions (Chinese, European, American), as well as the European component of their repertoire as an important factor in the academization of Chinese chamber vocal art.The scientific novelty of the thesis lies in the fact that it is for the first time: presented the chamber-vocal performance of modern China as a holistic phenomenon based on the interaction of national and foreign cultural factors; systematized data o’ver the creativity of modern Chinese singers, that represent various directions in the field of Chinese chamber and vocal creativity; analysed Chinese interpretations of European chamber and vocal music of a wide historical and stylistic range (from the Renaissance to the opuses of the 20th century); was introduced to the Ukrainian musicology analysis of a number of chamber vocal pieces (romances by G. Verdi, S. Barber and D. Ligeti). Also were further developed: an algorithm for the interpretive analysis of chamber and vocal music (its was structured and added); scientific concepts related to the study of the problems of interpretation of vocal music (V. Moskalenko, O. Katrych, L. Shapovalova, I. Suhlenko).The selected research methodology, which is based on a combination of historical, stylistic and genre methods, an interpretive approach and comparative analysis, made it possible to follow the peculiarities of the development of chamber and vocal performance in China; determine the characteristics of the performance style of Chinese singers; to investigate the peculiarities of the chamber and vocal repertoire of Chinese performers and to identify differences in the interpretations of Chinese and European musicians.It is substantiated the influence of cross-cultural communication "East-West" on the field of chamber and vocal performance in China. It was determined that excellent performance strategies and career success are due primarily to the unique individual experience of singers whose creativity lays in the zone of intercultural interaction. A chamber vocal pieces is considered as the basis of the singer's interpretive activity, which conveys not only genre-stylistic characteristics, but also general European traditions of chamber singing, which inevitably influence on the performer practice of any national singing tradition. It is noted that the degree of stylistic conformity of the performance depends on the musician's comprehension of the traditions of European-style chamber singing, the availability of appropriate professional and language skills, international educational and performance experience. There are characterized the problems that arise in the performance of European academic music by Chinese singers such as production of vowel sounds, diction, loudness, knowledge of foreign languages, etc.It is revealed that the process of the growth of the level of chamber-vocal culture of China at the modern stage has gradual character. It is understood as a result of the assimilation of the traditions of European vocal art in the eastern cultural environment. There are indicated different factors of cross-cultural interaction in the processes such as activity of Chinese conservatories and academies (that are considered as main centers of adaptation of the Western manner of singing); establishment and holding of regular specialized competitions and festivals; development of concert platforms in China; deepening the overseas educational and performance experience of talented Chinese singers. Such events have a positive effect on the spread of the European chamber vocal repertoire and show the growing interest Chinese people to the different cultural traditions. At the same time, it is pointed out the insufficient official financing of such events and the slow transformation of the tastes of the public.It is noted that the history of chamber singing in China has ancient roots, although European-style chamber vocal pieces appeared in Chinese art only in the last century. The chamber-vocal style of singing existed in Chinese culture among other larger styles, genres and forms. The phenomena of chamber vocal music are very similar in European and Chinese art. It is considered as harmonious combination of poetry and music, being performed in a small separate room.

Дисертація присвячена комплексному висвітленню західних, зокрема європейських, впливів та похідних від цього процесів стильових конотацій у китайській фортепіанній музиці кінця XX – початку XXI ст. Творчість провідних композиторів Китаю розглядається у контексті естетичного ландшафту стильових змін, що відбувалися у Західній культурі та імпліцитно входили до азійської музичної культури через. У роботі розглянуто історію входження західної музичної культури до Китаю та проаналізовано соціальні та політичні аспекти. Розглянуто фортепіанні композиції китайських композиторів, що дозволило вивчити особливості творчого підходу китайських композиторів до роботи з національним та міжнаціональним музичним матеріалом. Дослідження стилістичних напрямків у фортепіанній музиці трактовано з позицією потенційної популяризації китайської музичної культури як вагомої складової шляхів популяризації музичного спадку китайських композиторів і сприяє розвитку інтересу до цього виду мистецтва. Розглянуто генезу музичного комунікативного простору між сходом і заходом, яке стало підґрунтям для конотації музичних стилів, що виявилося результатом взаємодії декількох важливих чинників.Висвітлено, основні механізми взаємодії східної та західної культур, а саме впровадження основ вищої музичної освіти, орієнтованої на провідні європейські консерваторії, отримання освіти у європейських закладах освіти.Висвітлено, що перша половина XX століття в музичній культурі Китаю являє собою період балансування на межі «свого» та «чужого». У контексті розгляду романтизму в музиці були проаналізовані два підходи до сприйняття та відбиття реальності – конкретно-достовірний та аксіологічний, ціннісно-утворюючий. Отримані результати свідчать про те, що аксіологічний підхід був переважаючим у романтичному мистецтві. Охарактеризовано основні стилістичні напрямки та композиційні техніки у фортепіанній музиці другої половини ХХ-початку XXI ст., серед яких авангард, сонорність, серійність, серіальність, алеаторику та постмодерністські тенденції. Визначено особливе місце постмодернізм як потужної складової у творчості китайських композиторів, де він слугує як спосіб відкриття нових інтерпретаційних можливостей та експериментів. Філософська складова постмодернізму проявляється у творчості Чжао Сяошена через використання авторського методу тайцзи, що базується на давньокитайській філософсько-естетичній системі. Проаналізовано фортепіанні твори китайських композиторів з позиції конотації стилів у контексті розвитку китайської фортепіанної музики та поєднання у ній різних музичних традицій. Розглянуто сонатну творчість Чу Ванхуа, Джан Чао і Тан Дуна з позицій постмодернізму та проаналізовано еклектичні риси у руйнуванні традиційних жанрово-смислових цінностей європейського циклу та відмову від традиційних діалектичних підходів.^UIt discusses the main subject and scope of the work, which is dedicated to exploring the Western, particularly European, influences and stylistic connotations in Chinese piano music from the late 20th to early 21st centuries. The text seems well-structured and clearly conveys the central theme of the dissertation. The work examines the history of the entry of Western musical culture into China and analyzes its social and political aspects. It is emphasized that the piano music of Chinese composers is highly relevant as a subject of research for several objective reasons. This is due to the significant volume of musical works that have accumulated over the century-long history of piano music development in China, enabling a detailed analysis and the identification of common stylistic features. The piano compositions by Chinese composers were studied, which allowed for an exploration of the peculiarities of Chinese composers' creative approaches to working with both national and international musical material. The study of stylistic trends in piano music is approached from the perspective of the potential popularization of Chinese musical culture as an important component in promoting the musical heritage of Chinese composers, contributing to the development of interest in this art form. The genesis of the musical communicative space between the East and the West was examined, forming the foundation for the confluence of musical styles resulting from the interaction of several significant factors. Particular emphasis is given to the role of missionary activity as a key driver of the integration of Western culture into Chinese music. The primary mechanisms of interaction between Eastern and Western cultures are highlighted, particularly the introduction of fundamental principles of higher musical education, with a focus on leading European conservatories, and the enrollment of students in European educational institutions. The text goes on to characterize the main stylistic trends and compositional techniques in piano music from the latter half of the 20th century to the early 21st century. These include avant-garde, sonority, serialism, aleatoric composition, and postmodern trends. The activation of the Chinese avant-garde movement began in the 1980s, directly influenced by Western ideas acquired through the training of Chinese musicians abroad and educational initiatives within China. Neo-folkloric tendencies are observed in the works of composers such as Chen I and Zhou Long, who incorporate elements of archaic national music and folk motifs. Some composers, notably Chen Qigan, incorporate post-avant-garde elements into their work. Serial and serialist techniques can be found in the compositions of Chen I, Pan Zhimin, and Chen Mingzhi, reflecting the influence of avant-garde trends. Sonority is a notable feature in Luo Zhongzhong's work, while aleatoric composition is prevalent in the music of Gao Ping, Tang Dong, and Cao Guangping. An important characteristic of modern Chinese music is its incorporation of different styles and techniques within a single composition. Aleatory techniques, involving random or stochastic elements in music, are employed to a lesser extent and in a more limited fashion, typically in isolated segments of works that utilize avant-garde techniques. This adds an experimental and unexpected dimension to some parts of the compositions. Postmodernism also plays a significant role in the works of Chinese composers, serving as a means to explore new interpretive possibilities and experimentations. The philosophical dimension of postmodernism is exemplified in Zhao Xiaosheng's work through the incorporation of the author's tai chi method, based on ancient Chinese philosophical and aesthetic principles. These various stylistic trends and compositional techniques bear witness to the adaptability and development of Chinese piano music in response to global musical influences. The piano compositions of Chinese composers are examined from the perspective of their stylistic connotations within the context of the evolution of Chinese piano music, which encompasses a fusion of diverse musical traditions. Among the compositions analyzed, Wang Lisan's piano sonatina (1957) is considered a pivotal work that significantly shaped the direction of Chinese piano music. The incorporation of serial techniques in the piano compositions of Chinese composers like Chen Mingzhi, Yao Henglu, and Cao Guangping is defined as a result of merging the symbolic meaning of natural space with modern European compositional techniques. The sonatas composed by Chu Wanhua, Zhang Chao, and Tang Dong are examined through the lens of postmodernism and their eclectic features in challenging traditional genre-semantic values inherent in the European cycle. Additionally, their rejection of traditional dialectical approaches is analyzed.

Проаналізовано творчість видатної актриси українського театру кінця XIX - першої третини XX ст. Є.Зарницької. Досліджено своєрідність сценічного мистецтва України того часу, у якому національний колорит розкривався через високопрофесійну гру. Проаналізовано успіх акторів театру корифеїв у 1980 - 1990-х рр., 1900-х та 1920-х рр., що свідчить про існування мистецької школи, яка виховувала акторів на єдиних творчих засадах.

  Скачати повний текст

Виявлено вплив різних літературних напрямів, течій і стилів на творчість І.Франка. На підставі аналізу літературно-критичної та художньої спадщини письменника з'ясовано причини, особливості та наслідки звернення митця до художніх систем романтизму, натуралізму, реалізму, імпресіонізму. Виявлено індивідуальні та національні особливості творчого методу І.Франка у зіставленні з тенденціями в тогочасному світовому літературному процесі. Доведено, що основною рисою творчої манери І.Франка є тяжіння до художнього синтезу. Спростовано перебільшене уявлення щодо опозиційного ставлення письменника до новітніх напрямів у мистецтві та твердження про неповноту українського літературного процесу.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено проблемі містеріальності за її генезою в християнському культі та виявленню у творах О. Мессіана, в яких розрізняємо проєкції містеріального вираження від О. Скрябіна., що прослідковується у фортепіанному проявленні, у зв'язку з історично закономірними містеріальними комплексами, які йдуть від візантійської містеріальної театральності та збереглися у традиціях Православія та Францисканства, виділеного О. Мессіаном в спорідненості із Галльським початком французької нації. Містерія XX століття, що об'єднала риси обох різновидів цього феномена (священнодійство і релігійний театр), не отримала самостійної позиції в системі музичних жанрів. Вона збереглася лише як тенденція до свого формування. Однак, сукупність деяких її визначальних ознак може бути виділена в жанровій структурі окремих творів і визначена терміном «містеріальності». Можна виділити ті закони та функції, які активно впливали на пошуки митців кінця XIX і XX століть: рухливість і варіабельність дії, множинні функції сценічного простору, об'єднання декількох ігрових просторів; «згущення» подій, драматичних ліній, різних просторово-часових пластів в одній точці. Науковим завданням дослідження виступає узагальнення уявлень щодо специфічно культурологічного тлумачення рис містеріальності в мистецьких надбаннях найвизначніших авторів музики XX століття в їх принциповому заглибленні у релігійно-філософські засади творчого мислення і свідомого спрямування до літургійного музичного виявлення – поза стін церковно храмового простору, тобто з вираженими паралітургійними показниками, що є вирішальною ознакою виразності творів О. Мессіана, почерпнутої, як показують зіставлення виразних засобів і конструкцій, від скрябінівського космізму. Найвищим досягненням культурологічного тлумачення спадщини О. Мессіана у її порівнянні з О. Скрябіним виступає впізнання в них прямої дотичності до літургійної основи композиційних нормативів, до усвідомлення двоскладності своєї авторської спадщини як художньо-самодостатньої продукції, з одної сторони, і як висунення її як Прикладної сфери – у «прикладенні» до дещо Вищого, ніж мистецька сфера, з другої. Школа О. Мессіана надала планетарний резонанс ідеям містеріального Оновлення людства через мистецькі втілення. Ключові слова: містеріальність, містерія, О. Мессіан, стиль культури, стиль в музиці, жанрові типології.^UThe dissertation is devoted to the problem of mysteriality by its genesis in the Christian Cult and its manifestation in the works of O. Messiaen, in which we distinguish projections of the mysterious expression from A. Scriabin. Moreover, the latter can be traced in the piano manifestation, in connection with historically natural mystery complexes coming from byzantine mystery theatricality and preserved in the traditions of Orthodoxy and Franciscanism, identified by O. Messiaen in kinship with the Gallic beginning of the French nation.Regarding the aspect of considering the research topic, it should be noted that O. Messiaen was influenced by Scriabin's mysteriality, which was quite sharply different from the mysterious incarnations of contemporaries, including at the highest artistic level. Russian followers in France of A. Scriabin M. Obukhov and I. Vishnegradsky were aware of this non-theatrical rite-the mystery of the Russian artist. The acquaintance of I. Vishnegradsky with O. Messiaen in 1937 determined the active transmission of information about the work of A. Scriabin – and this coincides with the time of highlighting the mission of O. Messiaen to unite the opposites of the artistic world in the works of the 1940s. For O. Messiaen, religious service was a part of his life – as an organist, he played the organ from a young age to the end. The main thing is preaching through the art and pedagogical activity of human coexistence, which predetermined the foundation of granting him the status of a saint from Catholicism posthumously. The search for ways of spiritual improvement of the world through the revealed genre-texture indicators and Clavier techniques of expressiveness in the piano heritage of A. Scriabin, perceived by O. Messiaen – through the analysis of piano participation in the «Quartet at the End of Time» and other works is outlined. Summative and life-saving efforts are invested by artists in specially musical means of the supramusic and extra-musical program of action, which is based on the greatness of not only artistic higher giftedness, but also the ability of World salvation and transformation. The highest achievement of the cultural interpretation of the heritage of O. Messiaen in its comparison with A. Scriabin is the identification in them of a direct touch to the liturgical basis of compositional standards, to the awareness of the two-part nature of their author's heritage as an artistic and self – sufficient product, on the one hand, and as its promotion as an applied sphere-in the «application» to something higher than the artistic sphere, on the other. The School of O. Messiaen gave a planetary resonance to the ideas of the mysterious renewal of humanity through artistic incarnations. Keywords: mysteriality, mystery, O. Messiaen, style of culture, style in music, genre typologies.

Уперше в українському літературознавстві системно досліджено твори маловідомих авторів кінця XIX - початку XX ст. Висвітлено витоки становлення та саморозвиток багатьох творчих індивідуальностей, визначено їх місце та роль у літературному процесі. Проведено розгорнутий аналіз формозмісту п'єс, специфіки художнього інструментарію письменників, їх мистецького світу. Зроблено спробу провести конкретні паралелі в інтерпретації драматургічного доробку маловідомих письменників кінця XIX - початку XX ст., з'ясувати специфіку їх художньої практики на змістовому, формотвірному матеріалі та на прикладі драматичних творів різних жанрів таких митців: Л.Яновської, П.Саксаганського, І.Тогобочного, А.Кащенка, Г.Ващенка, А.Велисовського, В.Таля (Товстоноса), Г.Левченка, К.Ванченка-Писанецького, Н.Кибальчича, С.Яричевського, В.Потапенка, висвітлено найважливіші проблеми процесу становлення та розвитку на рубежі минулих століть драматургії "другого порядку", а також охарактеризовано діалектику взаємозв'язку традиції (реалізму) і новаторства (вкраплення елементів модерністських художніх систем). Досліджено умовний тріумвірат (троїстий союз) драматичних жанрів, складниками яких є історична, комедійна драматургія та модерна драма. На тлі визначних досягнень української драматургії певного жанру дослідженої доби, на базі принципу аналізу розглянуто твори маловідомих читацькому та науковому загалові авторів, які зробили значний внесок у формування української драматургії кінця XIX - початку XX ст.

  Скачати повний текст

Виконана дисертація присвячена вивченню патернів, що діяли в українській культурі (зокрема – музичній) 1920-1930-х років і виконували важливі соціо- та культурно-регулятивну ролі. Саме такий ракурс є важливим не тільки для осмислення потреб минулого, а й вивчення стратегічних тенденцій розвитку різних сфер і суспільної культури етносу в цілому: в процесі міфотворення «глобальної» сучасності посилюється або нівелюється значення тих чи інших взірців чи моделей минулого.. Мета дослідження – осмислити причини введення ідеологічних патернів в українську хорову творчість міжвоєнного періоду з огляду на закономірності культурно-суспільних процесів того часу. Методологія дослідження зумовила використання фундаментальних принципів теорії пізнання (історизм, неупередженість, цілісність, розуміння взаємозалежності процесів тощо) з опертям на міждисциплінарний і некласичний ціннісний підходи. У дисертації вперше: встановлено класифікацію наукових підходів до проблеми патернів у гуманітарній сфері та систематизовано його культурологічні інтерпретації відповідно до кола проблематики; виокремлено образно-тематичні кліше і жанрові моделі у хоровій творчості композиторів УСРР-УРСР для масового виконання; вивчено прояви злиття патернів з ідеологією у академічній творчості різних тематичних сфер цього ареалу; розглянуто патерни хорової музики у творчості українських композиторів західних теренів у зв’язку з актуальними для цього періоду міфологемами; підсумовано концептуальні вияви естетики суспільної культури у патернах українській хоровій творчості міжвоєнного періоду; на семіотичному рівні музичного мистецтва простежено концептуальні вияви ідеологічної та культурно-естетичної організації суспільств різних державних типів; аналіз творчості здійснено з огляду не тільки на ідеологічні компоненти, а й їх організуючі структури – патерни; в українському музичному мистецтві виявлено культуротворчу систему патернів; проаналізовано репрезентативні для тогочасних тенденцій у хоровій творчості твори як типологічно яскраві зразки суспільної культури; створено вагому теоретичну базу для подальшого різностороннього вивчення предмету.^UThe completed dissertation is devoted to the study of patterns that operated in Ukrainian culture (especially music) of the 1920 s and 1930 s and performed important social and cultural-regulatory roles. But this perspective is important not only for understanding the needs of the past, but also for the study of strategic trends in the development of various spheres and the social culture of the ethnic group as a whole: in the process of myth-making of “global” modernity, the importance of certain examples or models of the past is strengthened or reduced. The purpose of the study is to understand the reasons for the introduction of ideological patterns into the Ukrainian choral work of the interwar period, taking into account the regularities cultural and social processes of that time. The research methodology determined the use of fundamental principles of the theory of knowledge (historicism, impartiality, integrity, understanding of the interdependence of processes, etc.) based on interdisciplinary and non-classical value approaches. The methods are historical-stylistic, systematic, genre-stylistic, semantic, chronology, comparative, performing methods, as well as pragmatic and structural analysis of folklore works. In the field of the historiographical method, synchronistic analysis proved valuable, which made it possible to compare directly unrelated opus and concepts of different areas as components of a supranational cultural-historical integrity. Scientific novelty of the obtained results. In the dissertation for the first time: the classification of scientific approaches to the problem of patterns in the humanitarian sphere has been established and its cultural interpretations have been systematized according to the scope of the problem; figurative and thematic clichés and genre models in the chorus are singled out works of composers of the USSR and USSR for mass performance; the manifestations of the fusion of patterns with ideology in the academic creativity of various thematic areas of this area were studied; the patterns of choral music in the work of Ukrainian composers are considered western terrains in connection with mythologemes relevant for this period; the conceptual manifestations of the aesthetics of social culture in the patterns of Ukrainian choral work of the interwar period are summarized; at the semiotic level of musical art, conceptual manifestations of the ideological and cultural-aesthetic organization of societies of various state types; the analysis of creativity is carried out with a view not only to ideological components, but and their organizing structures of a patterns; a culture creating system of patterns has been revealed in Ukrainian musical art; works representative of contemporary trends in choral creativity were analyzed as typologically vivid examples of social culture; a strong theoretical base has been created for further multifaceted studying the subject; works representative of contemporary trends in choral creativity were analyzed as typologically vivid examples of social culture; a strong theoretical base has been created for further multifaceted studying the subject.

Вперше у вітчизняній і зарубіжній історіографії досліджено творчість і життя Р. Кіплінга як державного та політичного діяча Великобританії. Проаналізовано вплив суспільно-політичної діяльності письменника на формування ідеї імперії у британському суспільстві, зокрема, розглянуто його концепцію про необхідність колоніальної експансії. Досліджено процес підкорення Індії Великобританією, охарактеризовано основні етапи створення Індійської імперії. Визначено вплив інтелектуальної еліти Великобританії на зовнішню політику держави. Переглянуто існуючі погляди щодо життя та творчості Р. Кіплінга, доведено, що письменник був не лише апологетом Британської імперії, а й критиком політики британського й англо-індійського урядів і посадовців, зокрема, верховного комісара у Південній Африці. Побудовано концепцію феномену англо-індійця у британському суспільстві (на прикладі Р. Кіплінга).

  Скачати повний текст

Актуальність теми дослідження обумовлена тим величезним впливом, який глобалізація робить як на культуру суспільства в цілому, так і на стильові засади індивідуальної музичної творчості. Позначившись на межі ХІХ –ХХ століть, сьогодні глобалізаційні процеси майже повністю змінили культурну мапу світу, стерши кордони, які донедавна чітко окреслювали культурні патерни представників різних народів та дозволяли легко ідентифікувати артефакт за принципом «своє – чуже». У поєднанні з активним впровадженням технологій до всіх сфер людського буття, глобалізація суттєво вплинула на музичне мистецтво, значно послабивши важливість національного чинника у становленні та формуванні індивідуального виконавського стилю. Яскравим прикладом цього є творчість китайських вокалістів, чий внесок у розвиток музичного мистецтва ХХ – ХХІ століть годі переоцінити. Численні перемоги на престижних міжнародних конкурсах, участь в оперних постановках провідних театрів світу, феномен китайського бельканто – ці факти, безперечно, унаочнюють статус китайської виконавської вокальної культури в сучасному мистецькому світі та свідчать про потребу серйозного обговорення сучасної ситуації науковою спільнотою. Концепція дослідження зумовила необхідність систематизації наукових джерел з таких напрямків музичної науки: історії та теорії музики, теорії жанру та стилю, музичної культурології, європейського та китайського вокального мистецтва. Обрана методологія, що базувалася на поєднанні мистецтвознавчого, інтерпретологічного та культурологічного підходів, дозволила: порівняти історію наукового пізнання явища вокального стилю у західноєвропейському та китайському мистецтвознавстві; виявити вплив вербальної складової вокального мистецтва на стильові параметри творчості китайських виконавців; визначити національні та міжнаціональні чинники, що привели до трансформації академічного вокального мистецтва Китаю ХХ – ХХІ століть; узагальнити відомості про історію формування академічної вокальної школи Китаю; скласти творчі портрети сучасних китайських вокалістів; проаналізувати виконавські версії видатних китайських співаків. У дисертації вперше: академічне вокальне мистецтво сучасного Китаю представлено як художню цілісність, що формується шляхом взаємодії національних та міжнаціональних чинників; презентовано феномен китайського бельканто, виникнення якого зумовив процес глобалізації; визначено параметри індивідуального виконавського стилю, що в творчості китайських співаків трансформуються під впливом процесу глобалізації. У дисертації висвітлено процес історичного формування наукових уявлень про стиль як явище західноєвропейського та китайського мистецтва. Явище стилю творчості було осмислене філософами Стародавньої Греції та Китаю і вже тоді пов'язувалося саме із світовідчуттям людини. Відмінності у подальшій інтерпретації понять, що об'єднуються навколо найбільш загальної категорії стилю, залежать від розвитку певних культурних патернів. Наприклад, якщо на Сході явище стилю сприймалося переважно як засаднича частка етичного, то на Заході – естетичного (хоча обидва рівні наявні в обох культурах). Однак під впливом глобалізаційних процесів національна складова стильових процесів поступово нівелюється. Історія трансформації вокального мистецтва Китаю надзвичайно коротка порівняно з попереднім етапом його розвитку. Фактично йдеться про 100 років, які докорінно змінили національну систему музичної освіти та виховання. Успішність цього процесу зумовлена декількома чинниками: концертною/гастрольною діяльністю іноземних співаків; діяльністю китайських митців, спрямованою на поширення та осягнення європейського культурного досвіду; накопиченням відповідної науково-методичної бази та виробленням національного інваріанту навчальних програм; розвитком концертного виконавства та музичного життя, як системи, утворюваної взаємодією різних типів музикування; використанням технічних засобів комунікації. Все це привело до збільшення частки західноєвропейської музики у звуковому ландшафті Китаю, «привчило» слухачів до незвичної музики, змінило стильові пріоритети носіїв національної традиції і визначило поступову зміну всієї системи музичної культури країни, яка сьогодні практично тотожна аналогічними системам в інших країнах світу. Цьому, особливо в останні десятиріччя, сприяли процеси глобалізації, що значно розширили доступ до культурних продуктів інших країн і спростили процеси культурної міграції. Завдяки цьому китайські музиканти опановують світове музичне мистецтво у навчальних закладах усього світу, беруть участь у міжнародних конкурсних змаганнях, виступають на кращих сценах, співпрацюють із компаніями звукозапису.^UThe relevance of the research topic is due to the huge impact that globalization has on the culture of society as a whole and on the stylistic principles of individual musical creativity. Having emerged at the turn of the 19th and 20th centuries, globalizing processes have almost completely changed the cultural map of the world today, erasing the borders that until recently clearly delineated the cultural patterns of different peoples and allowed easy identification of the artifact on the principle of “one's own - another's”. Combined with the active introduction of technology in all spheres of human being, globalization has significantly affected the musical art, considerably reducing the importance of the national factor in the development and formation of individual performing style. A striking example of this is the work of Chinese vocalists, whose contribution to the development of musical art of the XX – XXI centuries could hardly be overestimated. Numerous victories at prestigious international competitions, participation in opera performances of the world's leading theaters, the phenomenon of Chinese belcanto – these facts undoubtedly illustrate the status of Chinese performing vocal culture in the modern art world and indicate the need for serious discussion of the current situation by the scientific community. The concept of the study has led to the systematization of scientific sources in the following areas of music science: history and theory of music, theory of genre and style, musical cultural studies, European and Chinese vocal art. The chosen methodology, based on a combination of art history, interpretological and culturological approaches, allowed to: compare the history of scientific knowledge of the phenomenon of vocal style in Western European and Chinese art history; identify the impact of the verbal component of vocal art on the stylistic parameters of the work of Chinese performers; identify national and international factors that led to the transformation of academic vocal art in China in the XX – XXI centuries; generalize information about the history of the formation of Chinese academic vocal school; form creative portraits of modern Chinese vocalists; analyze the performance versions of prominent Chinese singers. In the thesis for the first time: the academic vocal art of modern China is presented as an artistic integrity formed by the interaction of national and international factors; the phenomenon of Chinese belcanto, the emergence of which led to the process of globalization, is presented; the parameters of individual performing style that are transformed in the work of Chinese singers under the influence of the process of globalization are determined. The dissertation highlights the process of historical formation of scientific ideas about style as a phenomenon of Western European and Chinese art. The phenomenon of creative style was understood by the philosophers of ancient Greece and China, and even then it was associated with the worldview of man. Differences in the further interpretation of the concepts that unite around the most general category of style depend on the development of certain cultural patterns. For example, if in the East the phenomenon of style was perceived mainly as a fundamental part of the ethical, in the West – the aesthetic (although both levels are present in both cultures). However, under the influence of globalizing processes, the national component of stylistic processes is gradually leveled.The history of the transformation of China's vocal art is extremely short compared to the previous stage of its development. In fact, it is about 100 years that have radically changed the national system of music education and upbringing. The success of this process is due to several factors: concert/touring activity of foreign singers; activity of Chinese artists aimed at disseminating and comprehending European cultural experience; accumulation of the corresponding scientific and methodical base and development of the national invariant of educational programs; development of concert performance and musical life as a system formed by the interaction of different types of music making; using technical means of communication. All this has led to an increasing the share of Western European music in China's sound landscape, “accustomed” listeners to unusual music, changed the stylistic priorities of bearers of national traditions and determined a gradual change of the whole country's musical culture system, which today is almost identical to other systems. This, especially in recent decades, has been facilitated by globalization, which has greatly expanded the access to other countries' cultural products and simplified cultural migration. Thanks to this, Chinese musicians master the world music art in educational institutions around the world, participate in international competitions, perform on the best stages, cooperate with recording companies.

Розглянуто роль індивідуально-авторських утворень у мовно-образних картинах світу поезії В. Коломійця та П. Мовчана. Досліджено активність використання поетами таких способів словотвору, як композиція та словоскладання. Охарактеризовано функціонування афіксальних морфем у системі деривації, культивованої в творчості досліджуваних авторів. Проведено лінгвістичний аналіз авторських текстів В. Коломійця та П. Мовчана як репрезентантів складної системи, характер якої визначається через індивідуальну словесно-мовну структуру, образ автора. Розглянуто семантико-стилістичні особливості функціонування авторських неолексем в індивідуальних стилях митців.

  Скачати повний текст

Дисертація присвячена історії становлення нової системи мистецьких інституцій в Україні в період політичних трансформацій наприкінці 1980-х – на початку 1990-х років, що ілюструє появу мистецької системи західного типу на руїнах соціалістичної. Дослідження охоплює період трьох десятиліть незалежності країни, а саме 1990-ті – 2020 роки. Автор умовно поділяє цей період на три етапи розвитку інституційної діяльності, які супроводжувалися значними соціальними змінами і сприяли інтеграції української артсистеми у міжнародну.Для аналізу обрано чотири українські міста – Київ, Одесу, Львів та Харків. Акцент саме на них не означає, що в інших містах України не існувало галерей, центрів сучасного мистецтва та музеїв, проте у межах цього дослідження, задля виявлення найважливіших аспектів становлення мистецької системи, було обрано міста з найчисленнішими і найбільш активними осередками.Наприкінці 1980-х років в Україні відбулися докорінні соціокультурні зміни: послаблення тотального державного контролю, а далі розпад СРСР, демократизація суспільно-політичного життя, трансформація ціннісних орієнтирів, лібералізація економіки, формування ринкових відносин та приватного сектора. Всі ці процеси призвели до значних інституційних змін в українській культурі. Це був час формування принципово нової системи, коли мистецтво позбулося не тільки тотального державного впливу, але й фінансової підтримки держави. Тому інституційна активність 1990-х років була викликана також необхідністю створити нову інфраструктуру задля функціонування і розвитку мистецтва.Перше десятиліття незалежності продемонструвало певну недієздатність існуючої моделі державної політики щодо культури, яка тривалий час була пов’язана з ідеологією. Це пояснювалося тим, що підтримка й фінансування з боку держави були спрямовані лише на окремі складові мистецької системи – зокрема, й надалі підтримувалась діяльність Спілки художників України, державних музеїв, державних мистецьких навчальних закладів тощо. Водночас сучасне мистецтво, разом з новоутвореною інституційною інфраструктурою, розвивалися самостійно і не мали розвинутого механізму співпраці з державними інституціями.Мистецькі трансформації, з одного боку, збіглися в часі з періодом стагнації глобального артринку, а з іншого – з інституційним бумом, що дістав свій прояв у появі великої кількості галерей, центрів сучасного мистецтва та бієнале у всьому світі. Артінституції, як інструмент розвитку економіки, почали відігравати ще більшу роль. Зростало їхнє значення як у суспільному, так і в політичному житті країни, зокрема вони часто брали на себе відповідальність за культурну дипломатію і сприяли розвиткові туризму. Процес інституалізації мистецтва, що відбувався на заході поступово, на теренах України, як і в інших пострадянських країнах, проходив дуже стрімко. Він мав свої етапи й особливості.Більшість ініціатив початку 1990-х, зокрема, художніх об’єднань та перших галерей, зникли протягом першого ж десятиліття свого існування, і це спричинило певний спад на початку 2000-х років. Водночас, вже друга половина нульових років стала свідком появи інфраструктури нового типу – великих приватних і державних установ, що суттєво вплинули на загальноукраїнський мистецький контекст. На сцену вийшло нове покоління художників та галеристів. Були засновані інституції, що продовжували активно працювати і в наступному десятилітті. З’явилися такі великі «гравці», як PinchukArtCentre, а дещо пізніше – Мистецький Арсенал. Завдяки їхній діяльності сучасне мистецтво наприкінці 2000-х – першій половині 2010-х стало більш затребуваним, свідченнями чого стали розширення аудиторії та збільшення масштабів державної підтримки.Паралельно відбувалась централізація всіх художніх і ринкових процесів. Якщо в 1990-х роках у Львові, Харкові та Одесі насичене художнє життя створює мало пов’язану між собою поліфонію, то вже на початку ХХІ століття погляди багатьох митців спрямовані на ті можливості, які пропонувала столиця.При певному узагальненні, можна стверджувати, що українська артсистема з її інституціями розвивалася автономно, спираючись на приватний сектор, паралельно до державних процесів, аж до середини 2010-х, коли держава вже почала системно будувати культурну політику. Це позначилося на змінах у законодавстві, зокрема в появі нової системи призначення на керівні посади у сфері культури, у заснуванні Українського культурного фонду тощо. Подібні зрушення дали діячам культури і мистецтва змогу покладатися не лише на приватні інституції та ініціативи, але й на державну допомогу. Це суттєво збільшило кількість державних проєктів у сфері культури.^UThe dissertation is devoted to the history of the formation of new art institutions in Ukraine during a period of significant political changes in the late 1980s and early 1990s, which illustrates the emergence of a capitalist art system from the ruins of a socialist one. The study covers the period of three decades of independence, namely the 1990s – 2020, which are conventionally divided among themselves, marking three stages of the development of institutional activity that were accompanied by significant social changes and contributed to the integration of Ukrainian art scene into the international system.Four Ukrainian cities – Kyiv, Odesa, Lviv and Kharkiv, are the focus of this analysis. Emphasis on them does not mean that there were no galleries, centers for contemporary art and museums in other cities, but within the scope of this study, in order to identify the most important aspects of the formation of the contemporary art scene, only the most active and concentrated centers are selected.At the end of the 20th century, fundamental socio-cultural changes took place in Ukraine: the weakening of total state control in the late 1980s and the subsequent collapse of the USSR, the democratization of social and political life, the liberalization of the economy, the transformation of societal values, the formation of market relations and the emergence of the private sector. All these processes influenced significant institutional changes in Ukrainian culture. It was the time of the formation of a fundamentally new system, in which art found itself in free conditions, including from state funding. Therefore, the incredible activities of the 1990s were also caused by the need to create a new infrastructure for the function and development of art.The first decade of independence demonstrated the absence of a dominant model of state policy on culture, which for a long time was associated with ideology. This was illustrated by the fact that support and funding from the state were directed only to certain components of the art system. In particular, the activities of the Union of Artists, state museums, state art educational institutions, etc., continued to receive state support. At the same time, contemporary art, together with the newly created institutional infrastructure, developed independently and did not have a developed mechanism of cooperation with state institutions.These cultural transformations coincided on one hand with the stagnation of the global art market, and on the other with an institutional boom, which was indicated by the emergence of a large number of galleries, contemporary art centers and biennials around the world. Art institutions, as a tool of economic development, began to play a greater role. Their importance was growing both in the social and political life of the country. In particular, they often played a major part in cultural diplomacy and the promotion of tourism development. The process of art institutionalization, which continued gradually in the West, took place rapidly in the territory of Ukraine, as well as in other post-Soviet countries. It had its stages and particular features.Most of the initiatives of the early 1990s, particularly art associations and early galleries, disappeared within the first decade, causing a certain decline in the early 2000s. At the same time, already the second half of the 2000s witnessed the appearance of a new type of infrastructure – large private and state institutions that significantly influenced the all-Ukrainian artistic culture. A new generation of artists and gallerists appeared on the scene. Institutions that continued to work actively in the next decade were founded. Big “players” such as PinchukArtCentre and later Mystetskyi Arsenal appeared. Thanks to their actions, contemporary art in the late 2000s to the first half of the 2010s became “fashionable”, which was illustrated by the expansion of the audience and the scale of state support.In parallel, there was the centralization of all artistic and market processes. If in the 1990s in Lviv, Kharkiv and Odesa, the rich artistic life created a loosely connected polyphony, then by the beginning of the 21st century, the eyes of many artists were directed to the opportunities offered by the capital Kyiv.In general terms, it can be stated that the Ukrainian art system and its institutions developed autonomously, parallel to the state processes, until the mid-2010s, when the state began to build a cultural policy systematically. This affected the changes in legislation, and in particular, the emergence of a new system of appointment to management positions in the field of culture, and the establishment of the Ukrainian Cultural Fund, etc. Such shifts have enabled cultural and artistic figures to rely not only on private institutions and initiatives, but also on state aid. This significantly increased the number of state projects in the field of culture.

Досліджено інтеграційні процеси в образотворчому мистецтві Львова першої третини ХХ ст. На основі комплексного аналізу стану образотворчого мистецтва виявлено, що основними чинниками, які впливали на його розвиток були художня критика, літературно-мистецькі видання та мистецька освіта, яку львівські художники здобували в західноєвропейських мистецьких центрах. Досліджено характер формування та діяльність численних мистецьких товариств, гуртків, спілок, які діяли у Львові протягом першої третини ХХ ст. Встановлено, що найвиразніше процеси інтеграції з західноєвропейськими художніми течіями виявилися у творчості художників, які входили до складу групи львівських формістів, угруповання "Артес" та Асоціації незалежних українських митців.

  Скачати повний текст

Дисертація є першим у вітчизняній та зарубіжній історіографії комплексним аналізом біографії українського ліберального автора та публіциста Михайла Рудницького (1889–1975). Робота порушує проблему, яка ще не отримала систематичного розгляду у вітчизняній та світовій історіографії – феномену українського лібералізму крізь призму біографії Михайла Рудницького – відомого літератора, перекладача, публіциста, журналіста та педагога, що походив зі змішаної за походженням українсько-єврейської сім'ї. Культурний аспект у розгляді лібералізму на українських теренах є малодослідженим, а роль митців та культурних діячів у цьому процесі тривалий час була поза увагою наукових студій в Україні. Дослідження базоване на широкій джерельній базі, яка включає велику кількість неопублікованих матеріалів з українських та північноамериканських архівосховищ. Результати дослідження і застосовані в ньому методологічні підходи можуть бути використані під час вивчення історії української культури XX ст., для написання узагальнюючих праць про західноукраїнську інтелігенцію в XX ст., біографічних працях та при укладанні навчальних нормативних і спеціальних курсів у закладах освіти України.^UThis dissertation is the first systematic study of the biography of the Ukrainian liberal author and publicist Mykhailo Rudnytskyi (1889-1975). The research raises an issue that has not yet received systematic consideration in historiography – the phenomenon of Ukrainian liberalism through the prism of the biography of Mykhailo Rudnytskyi – a well-known writer, translator, publicist, journalist, and educator from a mixed Ukrainian-Jewish family. The cultural aspect in the consideration of liberalism in Ukraine is poorly understood, and the role of artists and cultural figures in this process has long been overlooked by research studies in Ukraine. The study is based on an extensive source base, including numerous unpublished materials from Ukrainian and North American archives. The results of the research and methodological approaches used in it can be used in studying the history of Ukrainian culture of the XX century, to write generalizing works on Western Ukrainian intelligentsia in the XX century, biographical works, and in compiling educational normative and special courses in educational institutions of Ukraine.

У дисертації досліджується інтерпретація російської літератури «першим критиком» російського зарубіжжя Г. Адамовичем на сторінках паризького щотижневика «Звєно». Особливості рецепції творчості класиків російської літератури ХІХ століття О. Пушкіна та М. Лермонтова обумовлені і загальнонаціональним значенням їхньої особистості та творчості, і поглядами автора критичних статей щодо природи поетичної творчості. Інтерпретація Г. Адамовичем творчості письменників, з якими його пов'язують особисті стосунки (І .Анненського, О. Блока, М. Гумільова, Д. Мережковського, З .Гіппіус, В. Ходасевича, І. Буніна, М. Цвєтаєвої, Г. Іванова, І. Одоєвцевої, Н. Теффі, М. Оцупа, М. Горького, М. Волошина, С. Єсеніна, В. Маяковського), має об'єктивний характер, збігається із сучасними оцінками творчості зазначених митців, які базуються на визначенні художніх досягнень письменника, а не на його ідеологічних засадах. Г. Адамович вважав, що політично заангажовані твори позбавлені художньої цінності, і довів це на прикладі оповідань і віршів Л. Сейфулліної, Б. Пільняка, Д. Бєдного, В. Інбер, М. Асєєва. Специфіка інтерпретації Г. Адамовичем творів К. Фєдіна, Вс. Іванова, Л. Лєонова, А. Ахматової, Б. Пастернака, М. Булгакова полягає в тому, що він вважав їх позбавленими радянської ідеологічної домінанти. Критик високо оцінює їхні здобутки.Естетичні й літературно-критичні позиції Г. Адамовича виявляють його спробу представити російську літературу різних епох, а також російську радянську літературу як цілісну систему в контексті світового літературного процесу.^UThe thesis is devoted to the interpretation of Russian literature on the pages of the Parisian weekly «Zvieno» by H. Adamovych, who is the «chief critic» of russian migration in France. H. Adamovych is one of the most respected critics of the Russian diaspora. His peculiar professional perception of writers' personalities is of great importance for objective reproduction of the history of Russian literature. The articles of the period of work in the Parisian weekly «Zvieno» are of particular value, because in these publications there is no influence of the «Parisian note», they are devoid of political bias and prenotion. The rethinking of classical literature by H. Adamovych in 1923–1928 in his thesis is considered on the example of articles about A. Pushkin and M. Liermontov, which reflect the individual-personal attitude of the critic towards the works of poets, demonstrates the spiritual, world outlook classics of the nineteenth century. In the article «Na polustankah (zamietki poeta)» a parallel was drawn between A. Pushkin and F. Tiutchev. «Litieraturnyie zamietki» reveal the personal attitude of the critic to A. PushkinIt is determined that the articles about M. Liermontov demonstrate the proximity of criticism of the works of the great poet. This is clearly seen in H. Adamovych's articles «Taina Liermontova». In a number of articles, he, like many contemporary researchers, compares the works of A. Pushkin and M. Liermontov, and this is thr evidence of the dominant trends in the literature of the first third of the twentieth century.H. Adamovych's literary-critical activity occupies one of the main places in the history of Russian foreign literature. His articles, books, reports, in which the critic spoke with the evaluation of contemporaries, were always in the center of attention, his thoughts were listened to. The authority of H. Adamovych in exile was really great. While working in the Parisian weekly «Zvieno» H. Adamovych updated the work of I. Annienskii, actively popularized his legacy. In the articles «A. A. Blok» and «O stilistikie A. Bloka», the author investigated the lyrics and dramaturgy of A. Blok, focused on his influence on the younger generation of symbolist poets. An important focus in the articles of H. Adamovych's period of Parisian «Zvieno» has been put on the comprehension of personality and creativity of his teacher N. Humilov.The thesis analyzes the value of personal contacts of the critic for the interpretation of the works of such contemporaries as – D. Mieriezhkovskyi, Z. Hippius, Vl. Khodasevych, I. Bunin, M. Tsvietaieva, Н. Ivanov, Y. Odoievtseva, N. Teffi, N. Otsup, M. Horkyi, M. Voloshyn, V. Maiakovskyi, S. Yesienin. Articles about these authors are characterized by objectivity and reflect the critic's deep understanding of the evolution of writers' creativity. Evaluation of poems, books of memories Z. Hippius marked personal, respectful attitude of the critic to the poetess. The works of D. Mieriezhkovskyi allowed H. Adamovych to come to the conclusion about the writer's loneliness in the Russian diaspora.In the articles about I. Bunin, H. Adamovych highly appreciates his talent and is one of the first to point out the traditions of I. Turhieniev and L. Tolstoi in the writer's works. During the entire critical activity H. Adamovych wrote more than sixty reviews about M. Tsvietaieva, most of which were positive. About the poetry of his close friend Н. Ivanov H. Adamovych wrote only two small articles, in which he calls his works talented. In a single article about Y . Odoievtseva, the critic tells in detail about her creative personality, seeking to draw the attention of readers to her works. Emigrant creativity N. Teffi was also in the circle of interests of H. Adamovych. The critic has always supported N. Otsup, carefully observed his evolution, singled out in the author's poetics features that were close to his own artistic method. The characters and realities of the world around the works of M. Horkyi evoke a sense of melancholy in H. Adamovych, since they serve as an illustration of soullessness.The main criteria for critic's evaluation was artistic value and originality of works. The creativity of politically engaged authors of the Soviet Union (L. Sieifullina, B. Pilniak, D. Biednyi, V. Inbier and N. Asieiev) H. Adamovych evaluates negatively, since he considers them opportunistic, non-original, subordinate to the ideology of social order.The peculiarities of H. Adamovych's interpretation of the works of artists from Soviet Russia, written under the canons of an official Soviet ideology, are represented in the pages of the Parisian «Zvieno». The critic's interpretation of the works of writers who did not support the Soviet ideology at the artistic level was also represented (K. Fiedin, V. Ivanov, M. Bulhakov, L. Lieonov, A. Akhmatova, B. Pasternak).

Введено інтертекстуальну методологію до музично-історичних методів дослідження музики. Висвітлено процес утворення музичних інтертекстуальних зв'язків на основі перетворення факту-художнього факту в інтертекст. Виокремлено основні стуктурні одиниці-інтертексти, завдяки яким реалізуються міжтекстові зв'язки в конкретних артефактах - інтонація, жанр і стиль. Охарактеризовано відміності між полістилістикою й інтертекстуальністю. Проаналізовано творчість Б. Лятошинського та виведено теорію "інтонаційного словника" композитора, визначено три інтонаційні комплекси. Вперше введено до музикознавчого обігу ряд невідомих і маловідомих творів О. Безбородька, Г. Гаврилець, І. Карабиця, Ж. Колодуб, Г. Ляшенка, С. Пілютикова, К. Цепколенко, І. Щербакова, М. Скорика, В. Сильвестрова.

  Скачати повний текст

Досліджено ліричні цикли М.Волошина в аспекті інтертекстуальності. Встановлено конкретні мовні прийоми та способи, які використано автором для актуалізації інтертекстуальних зв'язків як усередині окремого ліричного циклу, так і у випадку екстраполяції на метатекст - усю творчість поета. Виявлено як культурологічний, так і асоціативний потенціал інтертекстуальних елементів. Наведено інтертекстуальні принципи організації циклічних ліричних структур у вигляді системи, яка формується експліцитними (вербалізованими) та імпліцитними (частково вербалізованими) елементами, що вводяться автором у простір поетичних творів. Показано, що у результаті взаємодії всіх інтертекстуальних сигналів у ліричному циклі (і ширше - метатексті) відбувається їх сполучення, накладання. Доведено, що для ліричної творчості М.Волошина інтертекстуальність, підтримана циклічною структурою, є одним з конструктивних параметрів ідіостилю.

  Скачати повний текст