Досліджено історію давньоруського віча та рецепцію цього явища в літописах XI - XIII ст. Проаналізовано літописні записи, які грунтуються на концепції побудови історичного наративу хронікального типу. Встановлено, що записи про віче відбивають безпосередньо факти соціального та політичного життя, містять наративні схеми. На підставі визначених нормативних моделей і системного аналізу давньоруської соціальної термінології реконструйовано соціальну природу та компетенцію віча. З'ясовано, що віче було зібранням соціальної верхівки, а склад його найчастіше ототожнювався з усією дружиною князя. Визначено основні напрямки його діяльності. Розкрито характерні риси уявлень про віче, які у своїй більшості були складовою частиною уявлень про князя.

  Скачати повний текст

Розглянуто жанрові модифікації сучасного турецького роману у діахронному аспекті, вирізнено стильові домінанти, типи нарації. У синхронному аспекті охарактеризовано особливості турецької романістики кінця XX ст. Досліджено жанрову палітру турецького постмодерністського роману (сімейна хроніка, детективний, інтелектуальний, фантастичний, готичний, жіночий роман з яскраво вираженою феміністичною змістовою домінантою), його стильових моделей, наративної технології, особливостей інтертекстуальності. Проаналізовано твори О.Памука ("Нове життя", "Чорна книга", "Мене називають Червоний", "Пан Джевдет та його сини"), Л.Текін ("Люба безсоромна смерть"), Пинари Кюр ("Роман про вбивство"), Метіна Качана ("Важкий роман", "Горіх вісім").

  Скачати повний текст

Розглянуто жанрові особливості та поетику історичної драми-хроніки, а також її специфікацію в шекспірівській і брехтівській художніх моделях. Охарактеризовано стан вивчення жанру історичної драми-хроніки в зарубіжному та вітчизняному літературознавстві, розкрито сутність смислового наповнення терміна "історична драма-хроніка". Висвітлено історію становлення та генезу жанру, виявлено його головні ознаки, розглянуто вищеназвані моделі та проаналізовано провідні елементи поетики жанру історичної драми-хроніки й особливості їх функціонування.

  Скачати повний текст

Розглянуто теоретичні засади масової комунікації (на прикладі журналів "Літературно-науковий вісник" і "Питання філософії та психології"). Масив текстів, який раніше вивчався в хронікально-описовому аспекті, проаналізовано в контексті теорії комунікації. Методологія комунікативної репрезентації журналістського тексту, запропонована як доповнення до загальноприйнятого висвітлення історико-журналістського матеріалу, дає змогу в повному обсязі розглянути екстралінгвістичне "буття" публіцистичного виступу, розшифрувати не лише поверхневі значення, але й імпліцитно виражені. Ідентифіковано низку жанроутворювальних факторів публіцистики, а також виявлено метатекстові елементи, які є передумовою задовільного перебігу процесу комунікації.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено жанр пісні-хроніки як формозмістову єдність, розглянуто його динаміку на тематичному та структурно-семантичному рівнях. Показано своєрідність пісень-хронік, яка має прояв у функціональності, структурі, семантиці й елементах поетичного вираження. Виявлено та докладно досліджено мотиви, що виконують у піснях-хроніках конструктивну, динамічну, семантичну та продукувальну функції. Висвітлено взаємозв'язок пісень-хронік з фольклорною традицією та давнього матеріалу з новоутвореним. Залучено матеріал, що стосується національно-визвольної тематики XX ст., на який за відомих історико-політичних причин було накладено табу.

  Скачати повний текст

Дисертація є першою спробою комплексно осмислити, проаналізувати і систематизувати творчий набуток С.Черкасенка (1876-1940), ім'я якого впродовж тривалого часу було вилучено із мистецького і наукового обігу. Основна увага приділена дослідженню таких аспектів: визначенню естетичних засад драматургії С.Черкасенка, аналізові сценічних втілень його п'єс і розгляду здобутків Черкасенка-критика. Крім того, принагідно наводиться уточнена і узагальнена хроніка життєпису С.Черкасенка. Таким чином, це дослідження, заповнюючи одну з численних "прогалин" в історії національної культури, зможе прислужитись при написанні якісно нової історії українського мистецтва, потреба у якій сьогодні надзвичайно висока.

  Скачати повний текст

Визначено функціональне навантаження та прагматичну природу української пісні-хроніки та її основних концептів. Вперше систематизовано теоретичні дослідження співанки-хроніки як особливого жанру українського фольклору, зокрема, проаналізовано наукові праці відомих українських фольклористів І.Срезневського, М.Драгоманова, О.Кольберга, І.Франка, В.Гнатюка, Ф.Колесси. Запропоновано визначення терміну "пісня-хроніка". Розкрито особливості трансформації реального факту в сюжет хронікальної пісні, показано своєрідність поетичної структури фольклорного твору. Вперше проаналізовано парадигму трагічного у контексті вивчення пісні-хроніки, досліджено актуальну та дискусійну проблему творчих взаємозв'язків у системі першоавтор - автор-інтерпретатор - колективний автор. З використанням нових підходів вивчено поетику хронікальних пісень. До наукового обігу залучено малодосліджені варіанти співанок-хронік. Здійснено грунтовну ретроспекцію збірок фольклорних текстів, до яких включено співанки-хроніки, від Вацлава з Олеська (1833), О.Кольберга (1883) до академічного видання (1972). Для характеристики психологічної функції співанки-хроніки залучено значну кількість авторитетних праць з психології. Виявлено традиційні форми в авторському творенні, досліджено синтез традиційного та нового, індивідуального та колективного. Проаналізовано зразки, у яких відображено трагічні моменти, у контексті філософських узагальнень з метою визначення домінантних особливостей пісень досліджуваного жанру.

  Скачати повний текст

Здійснено спробу проаналізувати світоглядну основу творчості У.Самчука, який у своїй творчій лабораторії поєднав домінантні ознаки реалізму з елементами хронікально-літописного та документального письма. Стильової єдності та естетичної цілісності надає індивідуально-неповторному почерку У.Самчука постійне звертання до традицій давнього українського письменства, органічне вплетення у тексти романів і повістей ("Волинь", "Ост", "Чого не гоїть огонь", "Юність Василя Шеремети", "Марія") мотивів та образів, культивованих у літописній літературі.

  Скачати повний текст

Досліджено хроніку польського поета та історика В.Коховського (1633 - 1700рр.) "Польські аннали від смерті Владислава IV" як історичного джерела до історії України середини і третьої чверті XVII ст. та пам'ятки польської історіографії. На підставі широкого кола джерел і наукової літератури проаналізовано відомості, висвітлені В.Коховським, що стосуються історії України. Визначено ступінь їх вірогідності та оригінальності. Розглянуто соціокультурні процеси у Речі Посполитій, на тлі яких створювалась хроніка. Реконструйовано біографію В.Коховського та його творчий шлях, наведено світоглядні принципи хроніста. Встановлено пам'ятки української історіографії, у яких відображено дані з хроніки В.Коховського.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено формуванню цілісної концепції конституційно-правового регулювання духовно-культурних відносин, здатної стати доктринальною основою для відповідних політико-правових реформ в Україні..У роботі охарактеризовано духовно-культурні відносини як предмет конституційно-правового регулювання в загальнотеоретичному аспекті, розкрито проблеми взаємодії конституції та ідеології в аспекті регулювання духовно-культурних відносин. Обґрунтовано тезу про те, що духовно-культурна підсистема суспільного ладу є важливим елементом загального предмета конституційно-правового регулювання. Виокремлено особливості конституційно-правового регулювання духовно-культурної сфери; до них віднесено: а) неоднорідність сфери культури як предмета правового регулювання, що зумовлює необхідність прийняття значної кількості нормативно-правових актів; б) складно-підпорядкованість сфери культури як предмета регулювання, що зумовлює потребу в розмежуванні повноважень між органами державної влади і місцевим самоврядуванням розподіляє й національне законодавство в сфері культурі на два рівні правових актів: загальнодержавні та місцеві; в) протекціоністський характер державної політики в галузі культури, що виражається у вирішенні державою завдань з підтримки національної культури, поширення культурних цінностей, підтримки програм та ініціатив щодо її розвитку; г) значною мірою декларативний характер правових актів, що приймаються у духовно-культурній сфері, особливо стратегій та концепцій; д) багатоманітність методів правового регулювання духовно-культурних відносин. Відзначено, що в демократичному суспільстві людина є самоцінною та автономною, і внутрішній світ належить тільки їй, тож завдання держави і права зводиться до того, щоб створити максимально комфортні умови для духовно-культурного розвитку особистості людини. Натомість спроби держави підпорядкувати духовно-культурну сферу інтересам державного будівництва є проявом тоталітаризму і призводять до грубих порушень прав людини.Продемонстровано, що в основі конституційно-правового регулювання духовно-культурних відносин лежать як загальні принципи засад конституційного ладу, так і особливі принци¬пи, що стосуються виключно даної підсистеми суспільного ладу. Залежно від специфіки політичного режиму і політичної системи для спеціальних принципів духовно-культурної системи характерна бінарність: ідеологічний плюралізм / ідеологічний монізм; свобода творчості / партійність творчості; державний полілінгвізм / державний монолінгвізм; світська держава / релігійна (клерикальна) держава тощо.Обґрунтовано тезу про те, що ключову роль при визначенні конституційних засад духовно-культурних відносин відіграє співвідношення між конституцією та ідеологією. Визначено, що предмет конституційно-правового регулювання духовно-культурної системи в сучасних державах складають три основні групи суспільних відносин: а) відносини щодо створення матеріальних та духовних цінностей культури; б) відносини щодо освоєння досягнень культури; в) відносини щодо охорони матеріальних та духовних культурних цінностей. Надано розгорнуту характеристику системи культурних прав і свобод людини і громадянина за чинною Конституцією та поточним законодавством України. Звертається увага на деталізацію основних культурних прав у Законі України «Про культуру».Обґрунтовано висновок про те, що за роки незалежності в Україні відбулася суттєва зміна взаємовідносин держави і сфери культури: від моделі держави-інженера, характерної для багатьох країн Східної Європи, до престижно-просвітницької моделі, що притаманна розвиненим державам Західної й Центральної Європи (наприклад, Франції). У законодавстві це виявилося в зміні «Основ законодавства про культуру» 1992 р. на Закон України «Про культуру» 2010 р. Сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання духовно-культурних відносин в Україні; зокрема, запропоновано: а) доповнити Конституцію України окремою статтею, присвяченою культурі та її значенню для розвитку українського суспільства; б) перелік основних культурних прав людини і громадянина в Конституції України доповнити правом на доступ до культурних цінностей; в) у Законі України «Про культуру» передбачити легальне визначення понять «культурна послуга», «мінімальні стандарти забезпечення населення культурними послугами», «центр культурних послуг», запровадження моніторингу та оцінювання реалізації державної культурної політики; г) процес децентралізації публічної влади поширити на духовно-культурну сферу.^UThe dissertation is devoted to the formation of a holistic concept of constitutional and legal regulation of spiritual and cultural relations, which can become a doctrinal basis for relevant political and legal reforms in Ukraine.The paper characterizes spiritual and cultural relations as a subject of constitutional and legal regulation in the general theoretical aspect, reveals the problems of interaction of the constitution and ideology in the aspect of regulation of spiritual and cultural relations.The thesis that the spiritual and cultural subsystem of the social system is an important element of the general subject of constitutional and legal regulation is substantiated.The peculiarities of the constitutional and legal regulation of the spiritual and cultural sphere are highlighted; these include: a) the heterogeneity of the cultural sphere as a subject of legal regulation, which necessitates the adoption of a significant number of regulations; b) the complexity of the cultural sphere as a subject of regulation, which necessitates the separation of powers between public authorities and local governments and divides national legislation in the field of culture at two levels of legal acts: national and local; c) the protectionist nature of the state policy in the field of culture, which is expressed in the state's solution of tasks to support national culture, dissemination of cultural values, support programs and initiatives for its development; d) largely declarative nature of legal acts adopted in the spiritual and cultural sphere, especially strategies and concepts; e) diversity of methods of legal regulation of spiritual and cultural relations.It is noted that in a democratic society a person is self-sufficient and autonomous, and the inner world belongs only to him, so the task of the state and law is to create the most comfortable conditions for spiritual and cultural development of the individual. Instead, the state's attempts to subordinate the spiritual and cultural sphere to the interests of state-building are a manifestation of totalitarianism and lead to gross violations of human rights.It is shown that the constitutional and legal regulation of spiritual and cultural relations is based on both the general principles of the principles of the constitutional order and special principles relating exclusively to this subsystem of the social order. Depending on the specifics of the political regime and political system for the special principles of the spiritual and cultural system is characterized by binary: ideological pluralism / ideological monism; freedom of creativity / partisanship of creativity; state polylingualism / state monolingualism; secular state / religious (clerical) state, etc.The thesis that the relationship between the constitution and ideology plays a key role in determining the constitutional principles of spiritual and cultural relations is substantiated.It is determined that the subject of constitutional and legal regulation of the spiritual and cultural system in modern states are three main groups of social relations: a) relations for the creation of material and spiritual values of culture; b) relations for the development of cultural achievements; c) relations concerning the protection of material and spiritual cultural values.A detailed description of the system of cultural rights and freedoms of man and citizen under the current Constitution and current legislation of Ukraine is given. Attention is paid to the detail of basic cultural rights in the Law of Ukraine "On Culture".The conclusion is substantiated that during the years of independence in Ukraine there has been a significant change in the relationship between the state and culture: from the model of the engineer state, typical of many Eastern European countries, to the prestigious educational model of developed Western and Central European countries. France). In the legislation it was manifested in the change of the "Fundamentals of Legislation on Culture" in 1992 to the Law of Ukraine "On Culture" in 2010.Specific proposals for improving the legal regulation of spiritual and cultural relations in Ukraine have been formulated; in particular, it is proposed: a) to supplement the Constitution of Ukraine with a separate article on culture and its significance for the development of Ukrainian society; b) to supplement the list of basic cultural rights of a person and a citizen in the Constitution of Ukraine with the right of access to cultural values; c) in the Law of Ukraine "On Culture" to provide a legal definition of "cultural service", "minimum standards for providing cultural services", "cultural services center", the introduction of monitoring and evaluation of state cultural policy; d) the process of decentralization of public power to extend to the spiritual and cultural sphere.

Дисертація є першим комплексним дослідженням художнього репортажу в українській літературі початку ХХІ ст.Об’єктом літературознавчого аналізу стали художні репортажі Л. Белея «Ліхіє дев’яності: Любов і ненависть в Ужгороді» (2019), М. Беспалова «Ліхіє дев’яності: Кузня кадрів Дніпропетровськ» (2016), О. Гавроша «Стрий і старий» (2013), Є. Гончарової «За день до Дебальцевого» (2016), В. Івченка «Ліхіє дев’яності: Як не сумували Суми» (2015), Д. Казанського «Санітарна зона» (2013), О. Криштопи «Ліхіє дев’яності: Станіславський феномен» (2016), «Україна: масштаб 1:1» (2017), В. Курико «Чернігівська справа Лук’яненка» (2020), В. Молодія «Петлі Апеннінського черевика» (2014), Є. Подобної «Закарпатський легіон» (2018), П. Стеха «Над прірвою в іржі» (2018).Наукова новизна роботи. Вперше в українському літературознавстві охарактеризовано поняття художній репортаж у зв’язку з особливостями функціонування жанру у світових національних літературах, визначено його місце в українській прозі початку ХХІ ст. Сформульовано дефініцію художній репортаж як жанру нефікційної літератури, з’ясовано сталі ознаки, виокремлено жанрові різновиди, здійснено комплексний аналіз зображально-виражальних засобів, проаналізовано роль автора, показано тенденції розвитку в сучасній прозі.Практичне значення отриманих результатів постає в тому, що матеріали досліджень можуть бути використані під час викладання навчальних дисциплін, спецкурсів, присвячених вивченню специфіки художнього репортажу як жанру нефікційної літератури, що сприятиме відкриттю широких можливостей для дослідження сучасної прози.Особистим внеском здобувача є формулювання дефініції художній репортаж, з’ясування його жанрово-стильових ознак. Показано, що художній репортаж як жанр нефікційної літератури перебуває на етапі становлення й потребує чіткої методологічної основи для класифікації. Дисертація виконана самостійно, формулювання результатів і висновків належать дисертантці.Художній репортаж належить до нефікційного дискурсу. Справджується думка, що нефікційні твори актуалізуються в години суспільних змін і життєвих катаклізмів, доленосних рішень і суперечливих політичних ситуацій. То ж цей жанр сьогодні посилено розвивається в українському літературному просторі й завдяки пожвавленню процесу перекладу польських репортажів.Художній репортаж у національній літературі пройшов складні етапи розвитку, має давню спорадичну історію – від розповіді до репортажу, подорожнього репортажу та репортажного роману, і перебуває у фазі становлення. Головна заслуга виділення цього жанру належала українським письменникам 20-х рр. ХХ ст. У моменти, коли втрачається довіра до фікційних сюжетів, розкриття проблем не досягається наявними арсеналами художньої літератури, реципієнт прагне бути очевидцем подій, дізнатись про особисті спостереження автора, переосмислити уже відоме.Отже, недостатність теоретико-практичних аспектів художнього репортажу, систематизації, цілісного розгляду в контексті сучасної української прози й зумовлює актуальність дослідження.У дослідженні проаналізовано наукові праці, присвячені художньому репортажу в різних національних літературах, зокрема в англійській, американській, німецькій, норвезькій, польській, що дало можливість виокремити власне національні ознаки жанру.Перший розділ дисертаційної роботи присвячено вивченню феномену «документальна література». На основі репрезентативних праць учених (М. Варикаша, О. Галич, А. Галич, Л. Гінзбург, О. Качуровський, Г. Клочек, Н. Колошук, О. Рарицький, Т. Черкашина) окреслено становлення й розвиток документальної літератури, художньо-документальної літератури, літератури факту, нефікційної літератури й літератури нон-фікшн. Визначено, що кожен із термінів виник у певний період літературного процесу.Простежено зародження репортажу як форми повідомлення та ефективного культурного способу обміну інформацією. Першопочатки репортажу – у Біблійних текстах, «Іліаді» Гомера, мандрівних репортажах Марко Поло, хроніках і літописах.У західному та українському літературознавствах співіснують терміни «літературний репортаж», «нова журналістика» (низка термінів, які використовуються паралельно з новою журналістикою – креативне письмо, літературна / альтернативна / наративна журналістика, неожурналістика, паражурналістика, нон-фікшн, проза сирого факту, суб’єктивна проза, документальний роман, література ідей, ґонзо-журналізм) та «художній репортаж».З’ясовано, що художній репортаж – це жанр нефікційної літератури, утворений шляхом поєднання видових (кіно, музика, образотворче мистецтво, скульптура, фотографія, ЗМІ) і родо-жанрових (епос, драма) ознак. В основі жанрової моделі художнього репортажу – журналістський репортаж.У другому розділі подано класифікацію художнього репортажу...^UThe dissertation is the first comprehensive study of artistic reportage in Ukrainian literature of the beginning of the 21st century.The object of the literary analysis was the feature reports of L. Beley "The Roaring Nineties: Love and Hate in Uzhhorod" (2019), M. Bespalov "The Roaring Nineties: Dnipropetrovsk Personnel Forge" (2016), O. Gavrosh "Stry and old" (2013), E. Goncharova's "A day before Debaltseve" (2016), V. Ivchenko's "The Roaring Nineties: How the Sumys Didn't Miss You" (2015), D. Kazansky's "Sanitary Zone" (2013), O. Kryshtopy "The Roaring Nineties: The Stanislavsky Phenomenon" (2016), "Ukraine: Scale 1:1" (2017), V. Kuriko "The Chernihiv Case of Lukyanenko" (2020), V. Molodiy "Hinges of the Apennine Shoe" (2014 ), E. Podhoyi "Transcarpathian Legion" (2018), P. Stekha "Over the Abyss in Rust" (2018).Scientific novelty of the work. For the first time in Ukrainian literary studies, the concept of artistic reportage was characterized in connection with the peculiarities of the functioning of the genre in world national literatures, and its place in Ukrainian prose of the beginning of the 21st century was determined. The definition of artistic reportage as a genre of non-fiction literature is formulated, constant features are clarified, genre varieties are distinguished, a comprehensive analysis of visual and expressive means is carried out, the role of the author is analyzed, and development trends in modern prose are shown.The practical significance of the obtained results is that the research materials can be used during the teaching of educational disciplines, special courses devoted to the study of the specifics of artistic reportage as a genre of non-fiction literature, which will contribute to the opening of wide opportunities for the study of modern prose.The personal contribution of the winner is the formulation of the definition of artistic reportage, the clarification of its genre and style features. It is shown that feature reportage as a genre of non-fiction literature is at the stage of formation and needs a clear methodological basis for classification. The dissertation was completed independently, the formulation of the results and conclusions belong to the dissertation student.Feature reporting belongs to non-fictional discourse. The opinion that non-fiction works are actualized in the hours of social changes and life cataclysms, fateful decisions and controversial political situations is confirmed. Also, this genre is developing strongly today in the Ukrainian literary space thanks to the revitalization of the process of translation of Polish reports.Feature reportage in national literature has gone through complex stages of development, has a long sporadic history - from story to reportage, travel reportage and reportage novel, and is in the phase of formation. The main credit for the selection of this genre belonged to Ukrainian writers of the 20s of the 20th century. At moments when trust in fictional stories is lost, the disclosure of problems cannot be achieved by the available arsenals of fiction, the recipient seeks to be an eyewitness to the events, to learn about the author's personal observations, to rethink what is already known.So, the lack of theoretical and practical aspects of artistic reportage, systematization, holistic consideration in the context of modern Ukrainian prose determines the relevance of the research.The research analyzed scientific works devoted to artistic reportage in various national literatures, in particular in English, American, German, Norwegian, Polish, which made it possible to single out the national characteristics of the genre.The first chapter of the dissertation is devoted to the study of the phenomenon of "documentary literature". On the basis of the representative works of scientists (M. Varikasha, O. Halych, A. Halych, L. Ginzburg, O. Kachurovskyi, H. Klochek, N. Koloshuk, O. Rarytskyi, T. Cherkashina), the formation and development of documentary literature, artistic - documentary literature, factual literature, non-fiction literature and non-fiction literature. It was determined that each of the terms arose in a certain period of the literary process.The emergence of reporting as a form of communication and an effective cultural way of exchanging information is traced. The beginnings of reporting are found in Biblical texts, Homer's Iliad, Marco Polo's travel reports, chronicles and annals.In Western and Ukrainian literary studies, the terms "literary reportage", "new journalism" coexist (a number of terms that are used in parallel with new journalism - creative writing, literary / alternative / narrative journalism, neo-journalism, para-journalism, non-fiction, prose of raw fact, sub objective prose, documentary novel, literature of ideas, gonzo journalism) and "art reportage"...