У контексті суспільно-політичного, релігійного та культурного життя Галичини кінця ХVІІІ - 60-х рр. ХІХ ст. досліджено діяльність єдиної (до 1848 р.) світської інституції українського населення краю - Ставропігійського інституту у Львові. Простежено еволюцію правового статусу Ставропігії відповідно до австрійського законодавства, її внутрішню структуру, фінансово-господарську, релігійну, видавничу, освітню діяльність Інституту та його місце у процесі національного відродження галицьких українців. Ставропігію показано як інституцію, що об'єднувала представників української інтелектуальної еліти, патронувала Львівську Успенську церкву, утримувала українську книгарню та школу для українських дітей, користувалася значним моральним авторитетом серед галицької суспільності, відігравала важливу роль у період "весни народів" 1848 - 1849 рр. З'ясовано, що внаслідок ідейних та організаційних трансформацій в національному русі 50 - 60-х рр. ХІХ ст. та формування провідних суспільно-політичних течій (русофільської та народовської) Інститут поступово втратив свої колишні позиції, поступився значною частиною своїх функцій на користь нових, здебільшого національно зорієнтованих культурних і політичних сил та інституцій.

  Скачати повний текст

Розглянуто історіографію українського національного руху в Галичині XIX - початку XX ст. Виявлено й охарактеризовано методологічні та концептуальні засади наукових досліджень, показано вплив ідеологічних догм і стереотипів на формування наукових уявлень з історії національного руху галицьких українців. Показано, що українська та зарубіжна історіографія розкрила не лише цілісну картину розвитку українського руху в підавстрійській Східній Галичині, але й досліджувала окремі його аспекти: діяльність перших просвітницьких гуртків і громадських організацій, розвиток галицького русофільства та народовста, виникнення політичних партій і традицій парламентаризму, участь духовенства, селянства, студентства та інтелігенції в національному русі. Обгрунтовано необхідність подальшого вивчення й інтерпретації таких наукових проблем, як вплив українського середовища у Відні на розвиток національного руху в краю, походження та сутність полонофільської й австрорусинської течій, трансформація модерної української ідеї, діяльність протопартійних організацій в Галичині. Проаналізовано праці українських і зарубіжних учених й виявлено дискурсійні питання, які залишаються актуальними для історіографії українського руху в Галичині XIX - початку XX ст., а саме: хронологічні межі та періодизацію національного відродження, походження та сутність галицького русофільства та австрорусинства, роль греко-каталицького духовенства в національному русі, феномен Галичини як "П'ємонту України".

  Скачати повний текст

Висвітлено життєвий і творчий шлях П.Куліша в аспекті літературних й паралітературних відносин із галицькими й буковинськими українцями. Досліджено проблемні питання участі П.Куліша в західноукраїнському національно-культурному русі. Проаналізовано вплив письменника на становлення народовського літературного напрямку, його критика русофільської культурної парадигми, ідейні підоснови відносин з русофілами, вплив на формування культу Т.Г.Шевченка в регіоні та поширення невідомих текстів поета, редакторство П.Куліша в часописі "Правда". Розкрито причини самоусунення від літературного процесу. Встановлено зв'язок творчості письменника (оригінальної та перекладної) з перцепцією галичан.

  Скачати повний текст

Проаналізовано політичну діяльність товариства "Руська Рада" (РР) русофільського напрямку в Галичині в останній третині XIX - початку XX ст. З'ясовано історичні передумови, особливості утворення та розвитку русофільської течії в краї. Висвітлено програмні й організаційні засади діяльності РР, висвітлено її вплив на громадське життя. Увагу приділено дослідженню взаємодії РР з народовцями, громадськими інститутуціями в краї, владними структурами. Розглянуто основні етапи діяльності товариства, охарактеризовано періоди зростання його впливу серед населення краю, утримання ним провідних позицій у національному русі у 1870 - 1880-х рр. і спаду політичної активності, втрати політичного лідерства та кризових явищ. Визначено причини та сутність внутрішнього розколу в РР, наслідком якого був поділ товариства на "ново"- та "старокурсників", утворення москвофільської РР та "Галицько-Руської ради". Обговорено перехід товариства на позиції політичного москвофільства на початку XX ст., визначено місце та роль РР у процесі модерного націотворення.

  Скачати повний текст

Встановлено роль і місце ліберальної та консервативної партій у політичній системі Болгарії в кінці XIX - на початку XX ст., для визначення яких вперше використано термін правоцентристські. Обгрунтовано твердження, що усталені в історіогарфії поняття "русофіли" та "русофоби" спотворюють справжню зовнішньополітичну орієнтацію ліберальної та консервативної партій. Запропоновано їх нову диференціацію, зокрема, виділено праві й помірковані правоцентристські та найближчі до центру політичного спектра. 1899 - 1908 рр. охарактеризовано як період панування класичної болгарської демократії. Показано специфічну роль правоцентристських партій у системі державної влади Болгарії, що обумовлена низьким рівнем політичної культури, значно швидшими темпами модернізації державного управління у порівнянні зі змінами менталітету громадян, перевагою виконавчої гілки влади над законодавчою та судовою, відсутністю демократичних традицій внаслідок тривалого перебування держави у складі Туреччини - імперії східного типу. Висвітлено участь правоцентристських партій у діяльності парламенту. Проаналізовано діяльність урядів Болгарії даного історичного періоду, що складалися з ліберальних або консервативних політичних сил. Досліджено боротьбу правоцентристських партій за владу, проаналізовано їх взаємодію з інститутом монархії.

  Скачати повний текст

Проаналізовано діяльність Русько-народного Інституту "Народний дім" у Львові у контексті громадського життя галицьких українців середини XIX - початку XX ст. Визначено правовий статус Інституту, охарактеризовано соціальний склад його учасників, визначено світоглядні засади їх діяльності. Досліджено еволюцію ідейної концепції Народного Дому - від старорусинства до русофільства. Особливу увагу приділено вивченню культурно-просвітницької роботи Народного дому, його співпраці з іншими товариствами, наведено відомості про русофільсько-народовецьке суперництво за контроль над установою. Висвітлено основні здобутки, прорахунки та суспільну значимість Русько-народного Інституту "Народний дім" у Львові.

  Скачати повний текст

Досліджено діяльність Ставропігійського інституту - однієї з консервативних українських установ русофільського напрямку у контексті взаємодії різних національно-політичних орієнтацій, релігійного та культурного життя Галичини другої половини XIX - початку XX ст. З'ясовано його нормативно-правовий та економічний статус, розглянуто організаційну структуру, висвітлено книговидавничу, культурну, освітню, меценатську, наукову та пам'яткоохоронну діяльність, роль у протидії полонізаційним процесам, еволюцію ідейної платформи староруського архаїчного патріотизму до москвофільства та причини втрати суспільного авторитету.

  Скачати повний текст

Актуальність дисертації пов'язана з тим, що після здобуття Україною незалежності в 1991 р. суттєво зріс інтерес до вивчення історії українського національного руху Галичини “довгого” ХІХ ст., складовою частиною якого була діяльність русинів у представницьких органах влади Австрійської (з 1867 р. – Австро-Угорської) монархії. Протягом 1861–1897 рр. в австрійському парламенті українські депутати виступали на захист інтересів місцевого населення краю. Хронологічно робота охоплює період від відновлення парламенту в Габсбурзькій монархії 1861 р. до закінчення восьмої каденції 1897 р.Основою для дослідження стали неопубліковані архівні матеріали (з двох архівів в Україні – ЦДІАЛ України і Держархіву Івано-Франківської обл.), дані стенографічних протоколів парламенту (100 позицій у списку використаних джерел і літератури), австрійських законів, тогочасних періодичних видань та спогадів безпосередніх учасників і свідків подій. Цінну інформацію для роботи почерпнуто з наявної історіографічної бази, насамперед, праць сучасних українських істориків І. Чорновола, М. Мудрого, О. Аркуші, А. Кліша, австрійського історика Г. Біндера, польського – С. Піяя та ін. Щодо архівних матеріалів, то вони стосуються передусім передвиборчих кампаній, тоді як діяльність українського представництва відображають стенографічні протоколи парламенту, що містять відомості про кожного депутата.У дослідженні розкрито участь українського населення у виборах до австрійського парламенту. Роль керівника передвиборчими кампаніями галицьких русинів взяло на себе засноване в 1870 р. у Львові політичне товариство русофілів (москвофілів) “Русска (далі – Руська) рада”, особливо після запровадження безпосередніх виборів до Палати послів у 1873 р. Товариство визначало кандидатів у посли, займалося друком і поширенням агітаційних листівок серед населення, залучало фінансові ресурси до передвиборчої кампанії і т. п. Русофіли відстоювали ідеї панславізму та єдиного “русского міра”, що охоплювало в їх розумінні “великоруські” (російські) та “малоруські” (українські) етнічні землі. Незважаючи на певний успіх на виборах 1873 р. (15 депутатів), у діяльності “Руської ради” спостерігалися значні недоліки (відсутність комунікації безпосередньо в округах, централізоване призначення кандидатів, пасивність послів у парламенті та ін.), які призвели до поступового падіння чисельності депутатів-русофілів. На виборах 1879 р. русофіли здобули лише три мандати, 1885 р. – один, а 1891 р. – жодного.Водночас з'ясовано роль галицьких народовців у передвиборчих кампаніях. Уперше народовці організовано взяли участь у виборах 1885 р., коли створили спільний з русофілами комітет – Головний руський комітет виборчий (далі – ГРКВ). До цього часу координація зусиль народовських діячів на виборах безпосередньо не здійснювалася, вони брали участь у складі польського або русофільського передвиборчих комітетів. Однак до початку 1880-х рр. галицькі народовці значно поступалися в ідейно-організаційному відношенні русофілам, не мали власної політичної організації (“Народна рада” виникла лише в 1885 р.). Перелом у народовсько-русофільському суперництві в Галичині остаточно відбувся на зламі 80–90-х рр. ХІХ ст., що було пов'язано з політикою польсько-українського порозуміння, т. зв. “новою ерою”, при підтримці австрійської влади (1890–1894 рр.). На чергових виборах 1891 р. народовці вперше самостійно створили Руський головний комітет виборчий (РГКВ) та здобули сім мандатів, для порівняння, русофіли – жодного. Депутатами стали відомі народовські діячі: Ю. Романчук, О. Барвінський, К. Телішевський та ін.^UThe relevance of the dissertation is that after Ukraine's independence in 1991, interest in studying the history of the Ukrainian national movement in Galicia “long” XIX century has grown significantly, an integral part of which was the activity of the Ruthenians in the representative authorities of the Austrian (since 1867 – Austro-Hungarian) Monarchy. During 1861–1897, Ukrainian deputies in the Austrian Parliament defended the interests of the local population. Chronologically, the work covers the period from the restoration of the parliament in Habsburg Monarchy 1861 to the end of the eighth cadence in 1897.The basis for the study were unpublished archival materials (from two archives in Ukraine – CSHAL (Central State Historical Archive of Ukraine, Lviv) and the State Archives of Ivano-Frankivsk region), data from the stenographic protocols of the parliament (100 items in the list of used sources and literature), Austrian laws, periodicals of that time and memoirs of direct participants and witnesses of the events. Valuable information for the work is taken from the available historiographical base, first of all, the works of modern Ukrainian historians I. Chornovol, M. Mudryi, O. Arkusha, A. Klish, Austrian historian G. Binder, Polish – S. Piiai, and others. As for archival materials, they relate primarily to election campaigns, while the activities of the Ukrainian representation are reflected in the stenographic protocols of the parliament, which contain information about each deputy.The study revealed the participation of the Ukrainian population in the elections to the Austrian Parliament. The role of the leader of the election campaigns of the Galician Ruthenians was taken over by the Russophiles (Moscophiles) Political Society “Russka (hereinafter – Ruska) Rada” founded in 1870 in Lviv, especially after the introduction of direct elections to the House of Ambassadors in 1873. The society identified candidates for ambassadors, printed and distributed campaign leaflets among the population, attracted financial resources to the election campaign, etc. Russophiles defended the ideas of Pan-Slavism and a single “Russkii mir” (Russian world), which included in their understanding “Velykoruski” (Russian), and “Maloruski” (Ukrainian) ethnic lands. Despite some success in the elections of 1873 (15 deputies), the activities of the “Ruska Rada” were marked by significant shortcomings (lack of communication directly in the constituencies, the centralized nomination of candidates, the passivity of ambassadors in parliament, etc.), which led to a gradual decline in the number of Russophile deputies. In the elections of 1879, the Russophiles won only three seats, in 1885 – one, and in 1891 – none.At the same time, the role of Galician Populists in the pre-election campaigns was clarified. For the first time, the Populists took part in the organized elections of 1885, when they created a joint committee with the Russophiles – the Main Ruskyi Electoral Committee (hereinafter – MREC). Until then, the coordination of Populists efforts in the elections was not carried out directly, they participated in Polish or Russophile election committees. However, until the early 1880s, the Galician Populists were ideologically and organizationally inferior to the Russophiles, they did not have their own political organization (the Narodna Rada (People's Council) emerged only in 1885). The turning point in the Populists-Rossophiles rivalry in Galicia finally happened at the turn of the 80s and 90s of the XIX century, which was related to the policy of Polish-Ukrainian understanding, the so-called “New era” with the support of the Austrian government (1890–1894). In the regular elections of 1891, the Populists for the first time independently formed the Ruskyi Main Electoral Committee (RMEC) and won seven seats, for comparison, Russophiles – none. Well-known people's figures became deputies: Yu. Romanchuk, O. Barvinskyi, K. Telishevskyi, and others.

На основі сучасних теоретико-методологічних підходів виявлені закономірності та особливості зародження, становлення й функціонування преси українських політичних партій і рухів у Галичині у 1890–1914 рр., подані характеристики законодавчих, організаційних та творчих аспектів пресової діяльності.Використані у дослідження теоретико-методологічні підходи щодо співвідношення загального і специфічного в історії та типології пресового простору Галичини дозволяють сформулювати власний підхід до визначення дефініцій «преса політичних рухів» та «партійна преса».Натомість під власне партійною пресою розуміємо групу видань (періодичних і неперіодичних), засновником котрих виступає конкретна політична партія, і головною метою якої служить забезпечення політичної комунікації як серед одно-партійців, так і з іншими політичними силами, а також пропаганда та розповсюдження ідей і поглядів «своєї» партійної політичної сили серед громадськості й залучення нового електорату.Зазвичай народження нової політичної сили невдовзі супроводжувалося появою її першого друкованого органу (далі – й наступних). Спостерігалися й випадки, коли, навпаки, спершу створювався друкований орган, редакція та дописувачі якого становили коло однодумців, а уже пізніше на цій базі формувалася політична сила.Історіографічні аспекти дослідження розглядають динаміку наукового осмислення історії української преси й журналістики Галичини та розвитку напрямів присвячених їй наукових праць (підсумкові праці, вивчення окремих періодів і проблем, національних і макрорегіональних традицій, критика ідей окремих дослідників щодо інституціоналізації та теоретико-методологічних аспектів історії розвитку політичної та партійної преси зазначеного періоду тощо.Джерельна база дисертаційного дослідження включила кілька основних блоків : архівні матеріали, виявлені дисертанткою особисто, безпосередній контент політичних та партійних періодичних видань, листування редакторів видань з читачами та меценатами з найширшого кола питань, науково-довідкові видання.Особлива увага у роботі приділена типологічним характеристикам політичної та партійної преси цього періоду, її функціям та особливостям взаємодії з партійними фракціями та читацькою авдиторією, акцентовано увагу на змістовому компоненті творчих напрацювань.Підсумовано, що кожне окреме партійне видання – живий, конкретно-історичний соціальний і творчий організм, ідеологічний феномен, політичне та культурне досягнення суспільства, продукт праці конкретних людей. Серед типологічного розмаїття пресових першодруків Галичини виокремлено видання політичні, простежено медіа-тренди, що визначили появу суто партійних видань. На основі значної кількості джерел проаналізовано передумови появи партійних пресових органів Галичини, визначена їх роль як суб’єкта та об’єкта процесів партійного будівництва.Зроблено висновок, що в українському політикумі досліджуваного періоду існувало чотири напрями (чи відлами). Найстарший за часом утворення – русофільський ( москвофільський), наступний у часі – народовський (або ще – народовецький). Приблизно водночас оформлюється соціалістичний напрям, який тяжіє до т. зв. австро-марксизму, та клерикальний, у тих історичних умовах достатньо близький до народовського. Кожний з відламів мав свої друковані ЗМІ, які боролися за «русинську» (українську) авдиторію.У дослідженні зроблено висновок про надважливу роль політичного журналіста адже на зламі ХІХ – ХХ століть саме політична журналістика часто відкривала шлях у велику політикуДослідження слугує основою для подальшого науково-теоретичного опрацювання питань функціонування партійної преси в умовах історичних пертурбацій, створення наукового підґрунтя для інших перспективних досліджень, головними результатами яких мають стати розробки теоретичних та практичних медіа-моделей партійного друку. Результати дослідження можуть бути використані у практичній діяльності сучасних політичних партій, що отримують змогу творчо застосувати історичний досвід творення партійних друкованих органів, синкретично поєднувати їх із новими медіа.^UBased on the modern theoretical and methodological approaches, regularities and features of the emergence, formation, and functioning of the press of Ukrainian political parties and movements in Galicia in 1890–1914 are identified, and the characteristics of legislative, organizational, and creative aspects of press activity are presented.The theoretical and methodological approaches regarding the correlation of general and specific in the history and typology of the press space of Galicia used in the research allow us to formulate our own approach to define the concepts of «press of political movements» and «party press».On the other hand, the party press itself is understood as a group of publications (periodical and non-periodical), founded by a specific political party, and whose main purpose is to ensure political communication both among fellow party members and with other political forces, as well as propaganda and dissemination of ideas and views of «their own» party political power among the public and engaging of a new electorate.Usually, the emergence of a new political force was soon followed by the appearance of its first printed organ (and further on, the following). There were also cases when, on the contrary, a printed body, the editors and contributors of which formed a circle of like-minded people, was first created, and later a political force was formed on this basis.The historiographical aspects of the research consider the dynamics of the scientific understanding of the history of the Ukrainian press and journalism of Galicia and the development of the areas for scientific works dedicated to it (summary works, the study of individual periods and issues, national and macro-regional traditions, criticism of the ideas of individual researchers regarding institutionalization and theoretical and methodological aspects of the history of the development of political and party press of the specified period, etc).The source base of the dissertation research included several main blocks: archival materials discovered by the author personally, direct content of political and party periodicals, correspondence of editors of publications with readers and patrons on the widest range of issues, and scientific reference publications.It is summarized that each separate party publication is a living, concrete-historical social and creative organism, an ideological phenomenon, a political and cultural achievement of society, and a product of the work of specific people.Among the typological variety of first edition press of Galicia, political editions are singled out, and media trends that determined the emergence of purely party publications are traced. On the basis of a significant number of sources, the prerequisites for the emergence of party press bodies in Galicia were analyzed, and their role as the subject and object of the processes of party building was determined.The conclusion about the four directions (or branches) of the Ukrainian political circles of the studied period was made. The oldest in terms of the time of formation is Russophilian (Moscophilian), and the next one is Narodovsky (or also – Narodovetsky). At about the same time, a socialist direction is being formed, and it gravitates towards the so-called Austro-Marxism, and also the clerical one, which, in those historical conditions, is quite close to Narodovsky. Each of the factions had its own print media, which fought for the «Ruthenian» (Ukrainian) audience.It was concluded in the research about the crucial role of the political journalist because, at the turn of the XIX and XX centuries, it was political journalism that often opened the way to big politics.The study serves as a basis for the further scientific and theoretical study of the functioning of the party press in the conditions of historical disturbances, and for the creation of a scientific basis for other prospective studies, the main results of which should be the development of theoretical and practical media models of the party press. The results of the research can be used in the practical activity of modern political parties, which get the opportunity to creatively apply the historical experience of creating party printed organs, and syncretically combine them with new media.