Уперше у вітчизняній психіатрії проведено комплексне сомато-психіатричне дослідження осіб літнього і старечого віку, які перебували на лікуванні в соматичному стаціонарі з приводу хронічної серцево-судинної патології, на предмет виявлення коморбідних психічних розладів. Виявлено наступні коморбідні психічні розлади: депресивні (32,1 %); тривожні (17,2 %); іпохондричні (15,2 %); астенічні (28,5 %); інсомнійні (85,8 %); інші (моріоподібні, гіпопаранойяльні, конверсійні) розлади (5,3 %). Розглянуто коморбідність психопатологічних розладів з урахуванням когнітивних порушень. У результаті системного клініко-психопатологічного та соціально-демографічного дослідження, одержано дані про поширення та клінічну структуру даних розладів. Розглянуто розбіжності в структурі коморбідних психічних розладів залежно від статі хворого. Виявлено фактори, що сприяють винкненню даних розладів у кардіологічних пацієнтів похилого віку. Уперше в геронтопсихіатричній практиці застосовано скринінгові клінічні опитувальники для діагностики коморбідних психічних розладів у соматично хворих похилого віку та оцінено адекватність їх використання. Встановлено, що найбільш успішною лікувальною тактикою виявилося поєднання психотерапії та психофармакотерапії. Детально досліджено депресивні розлади у вказаної групи хворих загальної медичної практики і на основі катамнестичного спостереження проведено порівняльний аналіз терапевтичної ефективності різних методів лікування депресивних станів у літніх пацієнтів соматичного (кардіологічного) стаціонару. Запропоновано модель організації психіатричної допомоги геронтологічним пацієнтам з психічними розладами, що дозволить здійснювати раннє їх виявлення та диференційоване лікування з дотриманням послідовності між окремими рівнями організаційної структури.

  Скачати повний текст

Досліджено розвиток літературознавчих шкіл в Україні: культурно-історична школа, філологічна, порівняльно-історичне літературознавство, їх генезу функціонування, своєрідність і самоцінність у типологічних зіставленнях зі слов'яським, ширше - європейським літературознавством, що дало змогу розкрити новаторство літературознавчих пошуків І.Франка, його роль в утвердженні нових способів наукового мислення видатних українських учених (М.Драгоманова, М.Петрова, М.Дашкевича, С.Єфремова, М.Грушевського, С.Смаль-Стоцького, О.Колесси, М.Євшана), які визначали теоретичний рівень українського літературознавства означеного періоду, а також зробили внесок до теорії та практики літературознавчого аналізу.

  Скачати повний текст

Обстежено 120 хворих на епілепсію травматичного генезу, які скоїли протиправні діяння та проходили амбулаторну судово-психіатричну експертизу. Встановлено клініко-динамічну структуру психічних розладів, провідні клінічні симптоми, на тлі яких хворі скоїли протиправні дії. Виявлено низький рівень соціальної адаптації таких хворих, схильність до зловживання психоактивних речовин і особистісні особливості, що ускладнюють міжособистісні відносини. Проаналізовано характер і структуру протиправних дій, скоєних хворими на травматичну епілепсію. Виявлено високу суспільну небезпеку цих хворих і встановлено клінічні прояви захворювання, в період яких вони скоюють найбільш тяжкі протиправні дії. З використанням методу судово-психіатричного аналізу генезу скоєних суспільно небезпечних дій установлено чинники, що беруть участь в їх генезі, їх роль на різних етапах захворювання, взаємовплив та юридичну значущість. Запропоновано проводити судово-психіатричне оцінювання психічних розладів у зазначених хворих з урахуванням ролі кожного чинника, який брав участь у генезі скоєних ними протиправних дій. Розроблено заходи щодо вдосконалення профілактики протиправних дій хворих на травматичну епілепсію на підставі розкриття генезу скоєних дій і використання наведеної формули потенційної суспільної небезпеки хворих за умов реалізації профілактичних заходів. Обгрунтовано проведення профілактики первинних кримінальних дій хворих на травматичну епілепсію та вдосконаленння заходів профілактики повторних кримінальних дій хворих, які визнані осудними й обмежено осудними.

  Скачати повний текст

Досліджено стильову парадигму перської новелістики періоду її становлення й утвердження (1920 - 1930-ті рр.) та на етапі розквіту у 1940-х рр. Проаналізовано тексти провідних перських письменників, таких як Мірза алі Акбар-хан Дегхода (1879 - 1956), Мохаммад Алі Джамаль-заде (1892 - 1997), Сейд Мохаммад Багер Хеджазі (1901 - 1974), Садек Хедаят (1903 - 1951), Бозорг Аляві (1904 - 1997). Зроблено висновок, що традиція радянського літературознавства характеризувати перську новелістику 1920 - 1940-х рр. як прояв реалістичної поетики, а її здобутки оцінювати за критеріями художнього методу реалізму, зумовлена історичними обставинами та особливостями даної епохи. На підставі грунтовного вивчення творчості перських письменників розкрито стильове багатство новелістики, активне звернення митців до поетики модернізму, що ніяк не применшує художню цінність їх творів, а навпаки, збагачує образну та стильову палітру тестів, надає їм яскравості та самобутності. Відзначено, що іранське літературознавство не розмежовує новелу й оповідання, які визначаються єдиним терміном "дастан-е кутах". На підставі вивчення вітчизняного літературознавчого досвіду стильову парадигму малої прози розглянуто за жанровими різновидами - власне оповідання, новела, мініатюра, казка, новела-нарис. Зроблено висновок про новелістичну тенденцію або спрямованість твору, що реалізується засобами певного стилю за законами внутрішнього розвитку тексту. Вперше визначено стильові константи та домінанти перської новелістики 1920 - 1940-х рр., у даних творах виявлено широкий спектр різних естетичних систем.

  Скачати повний текст

Охарактеризовано стан сучасного українського літературознавства в англомовному науковому світі (Австралії, Канаді, США). Проаналізовано літературознавчі дослідження західних учених, зокрема, Г.Грабовича ("Шевченко як міфотворець"), М.Павлишина ("Канон та іконостат"), М.Шкандрія ("В обіймах імперії. Російська та українська літератури нової доби"). Обгрунтовано актуальність осмислення інтерпретаційних стратегій та методологій західних україністів (міфологічної й постколоніальної критики, рецептивної естетики), використання яких сприяє розширенню наукових горизонтів сучасного українознавства. Розкрито вплив західних методологій та дослідницьких стратегій на розвиток сучасної української гуманістики.

  Скачати повний текст

Досліджено особливості мережевої літератури як підвиду художньої літератури, що твориться, зберігається, сприймається у віртуальному середовищі та не може бути адекватно реалізований поза ним. Проаналізовано певні праці сучасних західних літературознавців, присвячених проблемам мережевої літератури, вказано їх сильні та слабкі сторони, вивчено перспективи впровадження запропонованих у них термінів і методологій для дослідження мережевої літератури в українському літературознавстві. Детально вивчено типологічні особливості мережевої літератури та визначено головні одиниці мережевого літературного тексту. Досліджено поетику творів мережевої літератури. Вивчено процес читання мережевого літературного тексту та ролей автора й читача на шляху його творення та сприймання. Особливу увагу приділено українському виміру мережевої літератури в українському мистецькому просторі й окреслення стану наукового осягнення даної літератури українським літературознавством.

  Скачати повний текст

Вперше залучено до обігу значний масив маловідомих порівняльних студій. З'ясовано джерела формування порівняльно-історичного напряму в українській науці, висвітлено його еволюційні етапи. Визначено національну своєрідність, особливості українського порівняльного літературознавства, що інтегрувало різні аспекти вивчення літератури. Проаналізовано їх найвагоміші дослідження, осмислено методологічні принципи порівняльного аналізу літературного процесу та творчості окремих письменників. Простежено внутрішню диференціацію компаративістики на концептуальні видозміни та методологічні течії, розкрито причину змін компаративних параметрів. Визначено роль, місце та значення порівняльно-історичного напряму в українському літературознавстві.

  Скачати повний текст

У роботі докладно висвітлено розгортання діалогу в процесі літературно-художньої творчості, розширено й уточнено літературознавче розуміння цього феномена. Здійснено комплексний аналіз концепту «інтертекстуальність» у межах і за межами постмодерністської парадигми мислення й запропоновано його осмислення в авторському та читацькому аспекті. Конкретизовано теорію літературознавчої й художньої інтерпретації літературного твору та простежено особливості їх здійснення. Завдяки зіставленню понять «художня інтерпретація» та «художня інтерпретаційна модель» уточнюється понятійний апарат, який уможливлює теоретичну концептуалізацію художньої творчості як інтерпретації.Уперше в українське літературознавство введено постать Гельмута Байєрля − драматурга, творчість якого досі залишалася не вивченою вітчизняною наукою. Уперше з погляду сучасної поетики з урахуванням діалогічної сутності й інтертекстуальності розглянуто драми-обробки Г. Байєрля. Літературознавча інтерпретація творів Г. Байєрля й аналіз особливостей художньої інтерпретації творчості Б. Брехта Г. Байєрлем дозволили детермінувати здійснені драматургом обробки як художні інтерпретаційні моделі різних рівнів. Творчість Г. Байєрля та іманентний їй синтез теоретичної й художньої інтерпретацій підтверджують висновок про те, що кожен твір реалізується в переосмисленні та подальшій інтерпретації і фактично є інтерпретацією більш давнього твору або позахудожньої дійсності. Зрештою, кожна художня інтерпретаційна модель задає наступним читачам-реципієнтам вектори творчого початку.^UThe dissertation elaborates in detail the deployment of a dialogue in the process of literary creative work as well as expands and clarifies the literary understanding of this phenomenon. The complex analysis of the concept «intertextuality» within and outside the postmodern paradigm of thinking is carried out; the vectors of its comprehension in terms of author's work and reader's co-creation are singled out. The theory is clarified and features of literary and creative interpretation of a literary work are traced. Conceptual apparatus is clarified due to the comparison of concepts «creative interpretation» and «creative interpretation model», which enables theoretical conceptualization of creative writing as interpretation.Helmut Baierl, the playwright whose work until now had remained undefined by national science, was introduced for the first time in the Ukrainian literary studies. Drama-adaptations by H. Baierl were analyzed for the first time from the point of view of modern poetics, taking into account the dialogical nature and intertextuality. The literary interpretation of H. Baierl's works and H. Baierl's analysis of peculiarities of creative interpretation of B. Brecht's works allowed determining the adaptations made by the playwright as creative interpretation models of various levels. H. Baierl's work with its inherent synthesis of theoretical and creative interpretations confirms the conclusion that creative writing is a dialogue of one artist with another one/ ones which results in a creative and / or theoretical interpretation of the works of the latter one / ones.The scientific novelty of the thesis is to clarify the theory of literary and creative interpretation of a literary work. The significance of a dialogue in the process of literary creative writing and the understanding of its main internal and intertextual correlations are elucidated. The development of a dialogue in the process of literary creative writing was explained in detail, which contributed to the clarification of the literary understanding of this phenomenon and to the definition of new ways for its interpretation. For the first time, the dialogical essence of H. Baierl's works was analyzed and the most indicative types of intertextuality in his works were revealed. For the first time a literary interpretation of H. Baierl's works was made and the main features of H. Baierl's creative interpretation of B. Brecht's work were analyzed. Furthermore, the terminological apparatus was clarified, due to which, in some aspects, the concepts of «literary creative writing», «creative interpretation», «literary interpretation», «adaptation», «dialogical nature», «intertextuality» are newly comprehended.The first chapter of the dissertation study «Literary creative writing as a dialogue» is devoted to the study of the phenomenon of a dialogue as the primary source of any artistic activity with its significance in the process of interpretation of a literary work. It was determined that a dialogue is not only a condition or a precondition, but also a cause, a means and a universal mechanism for the emergence of a new in the creation process. This chapter also dwells upon the theoretical and creative dialogue between H. Baierl and B. Brecht, which focuses on the main concepts of the epic theater.The second chapter «The Concept of intertextuality within and outside the postmodern theoretical and artistic paradigm of thinking» is devoted to the phenomenon of intertextual interaction and the genesis of its literary reflection. This chapter outlines the main norms and principles for the theory of intertextuality. It was proven that intertext and precedent text / texts are in constant contact and interaction, which manifests itself both on literary and linguistic level. Therefore, intertextuality, expressing a certain degree of creativity of a literary writing, involves a certain movement of cultural information in the infinite space of texts with the constant adding of new intertexts and meanings.The third chapter «Interpretation of a literary work as a factor of dialogical creation and reproduction» focuses on literary and creative interpretation of a literary work. This chapter analyzes the experience of philosophical hermeneutics, makes a distinction between a text and a literary work, and casts light on the relevance of the parody and stylization in literary creative writing. Considerable attention is paid to H. Baierl's theoretical and practical (creative) interpretation of works by B. Brecht. It is stated that H. Baierl's works, presented as a plurality of creative interpretation models of different levels with certain inherent elements of parody / stylization based on their pretexts, are a synthesis of a theoretical interpretation of B. Brecht's ideas and a creative interpretation of his plays.

У дисертації вперше в українському літературознавстві здійснено комплексний аналіз питань поетики символізму в ліриці Олександра Олеся у контексті її зіставлення із основними тенденціями розвитку європейського поетичного символізму та його взаємодії з національними традиціями. Уточнено та поглиблено попередньо напрацьовані українським літературознавством теоретичні знахідки олесезнавців щодо вивчення головних аспектів стильової своєрідності, поетики та проблематики лірики Олександра Олеся, художньої типології поетичних образів-символів.У роботі визначено роль та значення творчості Олександра Олеся як важливої єднальної ланки в розвитку традицій української поезії та новітніх досягнень європейської художньої словесності; систематизовано й теоретично, з погляду сучасної літературознавчої парадигми, переосмислено моделі рецепції творчості митця в літературній критиці; досліджено аксіологічні аспекти поетики символізму Олександра Олеся, пов'язані з виявом його авторецептивного дискурсу; проаналізовано семантичні та поетикальні особливості індивідуально-стильової художньої символіки поета, співвіднесені з різними аспектами релігійного, екзистенційного, соціального буття людини та впливу на неї природного оточення.^UThe thesis presents a comprehensive analysis of poetics and problematics of Oleksandr Oles' creative work in the context of its comparison with basic tendencies of the development of European poetic symbolism and its artistic interaction with the national traditions of the domestic art, conducted in Ukrainian literary studies for the first time. The theoretical findings of Oles' creative work previously accumulated by Ukrainian literary studies, which concern the research of the main aspects of stylistic originality, poetics, and problematics of Oleksandr Oles' lyrical poetry, the typology of his poetic symbolic images have been specified and made more profound.The thesis has defined the role and significance of Oleksandr Oles' creative work as an important connecting link between the development of Ukrainian poetic traditions and the latest achievements of European literature; it has considered some debatable issues of the contemporary literary studies concerning the definition of ideological and aesthetic principles in the context of which Ukrainian modernism coexisted with the European one, as well as the assessment of the role played by Oleksandr Oles' work in the processes of their interaction. The author has analyzed a problematic atmosphere of ideological and aesthetic search of European and Ukrainian artists of the modernist era, in the context of which the artistic orientations of the early Oleksandr Oles' poetry were shaped. It has been stated that modernism, as the newest ideological and aesthetic system at the turn of the century, touching upon all cultural sectors, arose in the process of denying the previous aesthetic and philosophical dominants.

У дисертації здійснено дослідження особливостей художньої репрезентації дитинства у Шекспірівському каноні, який відображає колективний образ дитини в ментальній картині світу англійського Ренесансу і корелює з універсальною філософською проблематикою, сприяючи осягненню складних позачасових питань. Вивчення шекспірівського дискурсу дитинства вводить до наукового простору велику кількість цікавих фактів і літературознавчих спостережень, які увиразнюють бачення специфіки процесу становлення особистісної ідентичності, що розширює дослідницькі горизонти шекспірознавства і стимулює міждисциплінарну взаємодію.Актуальність дисертації детермінована низкою факторів соціокультурного, історико-літературного та методологічного характеру. Стрімке зростання антропологічного вектору філологічних досліджень у літературознавстві останніх десятиліть ставить на часі реконструювання особливостей рецепції дитини і дитинства у різні епохи. Доба Відродження і її ключова постать В.Шекспір пропонують вкрай цікавий матеріал, аналіз якого сприяє глибшому розумінню аксіологічних домінант, характерних цієї історико-культурної епохи, та відкриває перспективу осягнення впливу антропоцентричних гуманістичних уявлень про феномен дитинства на сучасне мислення, педагогіку і культуру. Теоретичної концептуалізації потребують семантика та категоріальний статус поняття «дискурс дитинства у літературі», імплементація якого у шекспірознавчий інтелектуальний простір виявляється гостроактуальною в контексті стрімкого зростання інтересу зарубіжного літературознавства до рецепції дитинства у творчій спадщині В.Шекспіра (А. Блек, С. Грінхол, М. Еберле, Д. Кампана, Т. Пендлетон, К. Чеджой, Р. Шогнесі, та ін.).Ця дисертація є першим у сучасному шекспірознавстві системним дослідженням дискурсу дитинства у творчості Вільяма Шекспіра, що зумовлює його наукову новизну. Теоретична значущість роботи полягає в категоріально-термінологічній концептуалізації низки понять, пов’язаних з темою дитинства, та розробці й апробації алгоритму дослідження дискурсу дитинства в шекспірівській творчості, який може використовуватися при дослідженні специфіки сприйняття дитини в інших авторських художніх парадигмах та історико- культурних контекстах.Мета роботи полягала в тому щоб створити цілісну панораму репрезентації дискурсу дитинства у різножанровій творчості Вільяма Шекспіра, акцентуючи увагу на кореляції універсального та історично-детермінованого аспектів в авторській рецепції дитинства як соціокультурного феномену. Предметом дослідження стали топоси, теми, образи, художні тропи, які репрезентують дитину та дитинство у різножанрових творах В. Шекспіра. Аналіз 1500 текстових фрагментів, виокремлених шляхом суцільної вибірки із 154 сонетів, 2 поем та 39 різножанрових драматичних творів, дозволив отримати багатовимірне уявлення про особливості рецепції дитинства у епоху Ренесансу та виявити особливості шекспірівського розуміння феномену дитинства.Теоретико-методологічне підґрунтя роботи сформовано корпусом літературознавчих культурологічних та філософських праць присвячених вивченню дискурсології (Т.Михед, І. Папуша, А. Приходько, Г. Приходько, Г. Храброва, Ю. Черняк, І. Шевченко, та ін.). Концептуалізація категоріально-термінологічного апарату дисертаційного дослідження здійснювалася в контексті міждисциплінарного діалогу, що розгортається у науковому просторі сучасного дискурсу дитинства, який охоплює філософію (І. Голубович, І. Кон), психологію (Р. Бейн-Пауел, Е. Еванс-Прічард, Я.Кравченко, О. Крісман), психоісторію (Р. Браун, Л. Демоз, Ж. Піаже), культурологію (М.Мід, Н. Хомськи), етнографію та фольклористику (Н. Аксьонова, Н. Грицишина, Н. Жмуд, І. Павленко ), педагогіку (О. Зінченко , Р. Зозуляк-Случик, Т. Кочубей), літературознавство (О. Бодугай, І.Безродних, К. Василина, У. Гнідець, О. Горбонос, Л. Коломієць, Я. Кравченко, Д. Москвітіна )та ін.Вибір методів зумовлений метою та завданнями дослідження. Використання загальнонаукових методів аналізу та синтезу дозволило створити системне уявлення про стан вивченості проблеми і сформувати категоріально-термінологічний апарат та інструментарій дослідження. Метод соціокультурології застосовувався при створенні стереоскопічної візії дитини в різні історико-культурні епохи (Античність, Середньовіччя, Відродження). Використання базових засад герменевтики та методу пильного читання дозволили виявити специфіку художньої репрезентації дискурсу дитинства в різножанрових творах Вільяма Шекспіра...^UThe dissertation researches the peculiarities of the artistic representation of childhood in Shakespeare's canon, which reflects the collective image of a child in the mental picture of the world of the English Renaissance and correlates with universal philosophical issues, contributing to the understanding of complex timeless issues. The study of Shakespeare's childhood discourse introduces a large number of interesting facts and literary observations into the scientific space, which express a vision of the specifics of the process of personal identity formation, which expands the research horizons of Shakespeare studies and stimulates interdisciplinary interaction.The relevance of the dissertation is determined by a number of socio-cultural, historical-literary and methodological factors. The rapid growth of the anthropological vector of philological research in literary studies in recent decades calls for a reconstruction of the peculiarities of the reception of children and childhood in different eras. The Renaissance and its key figure V. Shakespeare offer extremely interesting material, the analysis of which contributes to a deeper understanding of the axiological dominants characteristic of this historical and cultural era, and opens the perspective of understanding the influence of anthropocentric humanistic ideas about the phenomenon of childhood on modern thinking, pedagogy and culture. The semantics and categorical status of the concept of "discourse of childhood in literature" need theoretical conceptualization, the implementation of which in the intellectual space of Shakespeare studies is acutely relevant in the context of the rapid growth of interest of foreign literary studies in the reception of childhood in the creative heritage of V. Shakespeare (A. Black, S. Greenhall, M. Eberle, D. Campana, T. Pendleton, K. Chejoy, R. Shaughnessy, etc.).This dissertation is the first systematic study of childhood discourse in the works of William Shakespeare in modern Shakespeare studies, which determines its scientific novelty. The theoretical significance of the work lies in the categorical and terminological conceptualization of a number of concepts related to the theme of childhood, and the development and approval of an algorithm for the study of the discourse of childhood in Shakespeare's work, which can be used in the study of the specifics of the child's perception in other author's artistic paradigms and historical and cultural contexts.The purpose of the work was to create a holistic panorama of the representation of the discourse of childhood in the multi-genre works of William Shakespeare, focusing on the correlation of universal and historically determined aspects in the author's reception of childhood as a socio-cultural phenomenon. Topos, themes, images, artistic tropes that represent children and childhood in the various genre works of V. Shakespeare became the subject of the research. The analysis of 1,500 text fragments, separated by a continuous selection from 154 sonnets, 2 poems and 39 dramatic works of various genres, allowed to obtain a multidimensional idea of the peculiarities of the reception of childhood in the Renaissance era and to reveal the peculiarities of Shakespeare's understanding of the phenomenon of childhood.The theoretical and methodological basis of the work is formed by the corpus of literary, cultural and philosophical works devoted to the study of discourseology (T. Mikhed, I. Papusha, A. Prykhodko, G. Prykhodko, G. Khrabova, Y. Chernyak, I. Shevchenko, etc.). The conceptualization of the categorical and terminological apparatus of the dissertation research was carried out in the context of an interdisciplinary dialogue unfolding in the scientific space of the modern discourse of childhood, which includes philosophy (I. Holubovych, I. Kohn), psychology (R. Bain-Powell, E. Evans-Pritchard, I .Kravchenko, O. Krisman), psychohistory (R. Brown, L. Demoz, J. Piaget), cultural studies (M. Mead, N. Chomsky), ethnography and folkloristics (N. Aksyonova, N. Hrycyshina, N. Zhmud, I. Pavlenko), pedagogy (O. Zinchenko, R. Zozulyak-Sluchyk, T. Kochubey), literary studies (O. Bodugai, I. Bezrodnykh, K. Vasylyna, U. Hnidets, O. Gorbonos, L. Kolomiets, Ya. Kravchenko, D. Moskvitina) and others.The choice of methods is determined by the purpose and tasks of the research. The use of general scientific methods of analysis and synthesis made it possible to create a systematic view of the state of study of the problem and to form a categorical and terminological apparatus and research tools. The sociocultural method was used to create a stereoscopic vision of a child in different historical and cultural eras (Antiquity, Middle Ages, Renaissance)...