У літературно-історичному аспекті комплексно досліджено естетико-художню систему поетичних творів Ш. Хіні, етичний зміст і естетика яких сприяла гідному визнанню їх автора. Грунтовно проаналізовано поетичну творчість Ш. Хіні у 1960 - 1970 рр., яку розглянуто в історико-культурному та літературному контексті світових надбань другої половини XX ст. з урахуванням особливостей розвитку літературної традиції Північної Ірландії. Виявлено особливості, художню своєрідність, а також з'ясовано етапи становлення та формування естетичних принципів і поетики творчості Ш. Хіні.

  Скачати повний текст

Досліджено теоретико-літературний спектр проблем метафізичних слів у поезії, що розкривається через зміст і особливості форми української метафізичної поезії другої половини XVII ст. на підставі дослідження творчості І.Величковського, І.Орновського, Д.Братковського, С.Мокриєвича та інших поетів зазначеного періоду. Простежено розвиток метафізичних ідей у Європі та їх актуалізацію в поетичній творчості українських авторів. Особливу увагу приділено українським польськомовним текстам даного періоду. Висвітлено складність і багаторівневість лінгвістичного поля, в межах якого творилася українська метафізична поезія другої половини XVII ст. Описано розмаїття версифікаційних засобів, якими користувалися українські автори для відтворення метафізичного змісту.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Вперше запропоновано цілісну характеристику лірики Ю. Балтрушайтіса в історико-літературному контексті на матеріалі повної добірки його віршів, написаних російською мовою. Розглянуто специфіку поетичних образів у творах Ю. Балтрушайтіса, реконструйовано просторово-часову модель у них і визначено закономірності її розвитку. Виявлено особливості кольороназв, роль звуку у поезії митця, описано основні види звукопису та встановлено їх функцію в художньому тексті.

  Скачати повний текст

Вивчено композиційні закономірності та принципи формування цілісності у вокальній музиці. З'ясовано значення композиції як одного з домінувальних чинників, що забезпечує існування художнього явища. Для доведення цього положення здійснено умовну диференціацію композиційних закономірностей відповідно до їх тектонічної та процесуальної функціональної спрямованості. Розглянуто специфічні властивості композиції у взаємозв'язку з авторським задумом. Зазначено, що у вокальних циклічних творах авторський задум характеризується первісним синкретизмом поетичного та музичного начал, тому впродовж усього шляху формування цілісності поезія та музика існують і розвиваються одночасно в єдиному художньому просторі. Зазначено, що у разі взаємодії поетичного та музичного пластів виникає особливий вид сполучення різних жанрових складових (поезії та музики), що має назву "художнє порушення". На прикладі вокальних творів Ю. Іщенка запропоновано демонстрацію принципу "художнього порушення". З його використанням виявлено основні композиційні засади формування нової художньої цілісності.

  Скачати повний текст

Досліджено взаємодію усної колективної творчості з письмовою індивідуальною на прикладі порівняльного вивчення українського словесного фольклору та поезії В.Голобородька. Розкрито багатоаспектність фольклорно-літературного взаємозв'язку. Проаналізовано особливості трансформації в індивідуальній творчості В.Голобородька української народної наративної традиції, зокрема сюжети, мотиви, образи, символи казки в специфічному поетичному втіленні. Досліджено використання народної загадки як основи авторських метафор-загадок. Проаналізовано первісні табу та імена, розглянуто явище приховання (кодування) власних імен у поетичних творах В.Голобородька. Розглянуто народні замовляння як оригінальний спосіб вираження поетичної свідомості. Висвітлено особливості відображення притаманних народному світогляду магічно-ритуальних явищ у поезіях В.Голобородька. З'ясовано семантичний зміст поетичних символів митця у порівнянні з їх трактуванням у народній творчості й усталеними формулами фольклорної традиції. Особливу увагу приділено дослідженню домінантного в поезії В.Голобородька символу птаха.

  Скачати повний текст

Розглянуто етикетні латиномовні твори української літератури, написані протягом XVI - XVIII ст., а саме різноманітні види етикетної поезії: панегірики (енкомії), епіталами, генеліакони, епіцедії, патетичні вірші, парамітетику, які оспівували людину, її земне життя і здобутки. До наукового обігу введено тексти української латиномовної етикетної поезії зазначеного періоду, здійснено їх опрацювання та детальне вивчення, що дало змогу реконструювати цілісну картину поступу українського письменства та простежити його тісний зв'язок з суспільними процесами.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено поетичну спадщину О.Ольжича в аспекті її суб'єктивної організації, розглянуто засоби вираження авторської свідомості-чуттєвості. Обгрунтовано твердження про неперехідну вагомість категорії ліричного героя, його характеру як духовно-психологічного креативного центру суб'єктної сфери. Вперше досліджено засоби творення художньої цілості на поетологічному рівні. Проаналізовано особливості втілення категорій ліричного героя, його характеру, їх еволюції та взаємозв'язку з образом власне автора у суб'єктній сфері лірики та ліро-епосу О.Ольжича. Розглянуто засоби художнього втілення "естетики чину", досліджено особливості ідеостилю Ольжича-поета, його світовідчуття, висвітлено історичний, літературний і філософський контексти творчості митця.

  Скачати повний текст

Досліджено характер художнього осмислення проблеми біографічного ландшафту в творчій спадщині В. Бондаря. Розглянуто сюжетно-композиційну своєрідність творів письменника та визначено концепт біографізму як домінанти естетико-філософської складової його таланту. Розкрито поетичну інтенційність складників "людина-війна" та "людина-зброя" у творах митця. На підставі аналізу поетичних і прозових текстів з'ясовано жанрову специфіку антивоєнних творів письменника та рівень вивчення даної проблеми. Вперше проведено системний аналіз спадщини Василя Бондаря, зокрема, архівної. Визначено категорію часу як домінантного структуранта поетичної творчості митця. Розроблено рецепцію поетичних і прозових творів та осмислено процес створення автором ідеальної людини свого часу.

  Скачати повний текст

Проведено комплексний, системно-функціональний аналіз поетикальної специфіки творчості М.Філянського за рівнями, мотиваційним та жанровим з залученням інших чинників поетики (теми, проблеми, психологізму, стилю). Охарактеризовано основні мотиви поезії. З'ясовано жанрову природу конкретних віршів, ліро-епічних поем, окремих циклів, поетичних збірок "Лірика", "Calendarium", "Цілую землю". У творчому доробку митця поєднано традиції класиків з новими тенденціями розвитку української та європейської культур початку XX ст. З використанням образного, мотивного, жанрового арсеналу національної та світової літератур, трансформувавши та модифікувавши його, М.Філянський створив своєрідну систему поетикальних засобів.

  Скачати повний текст

На матеріалі поетичної творчості авторів «Молодої музи» (Б. Лепкого, В. Пачовського, П. Карманського) та «Української хати» (О. Олеся, С. Черкасенка, Г. Чупринки) розкрито художні особливості любовної лірики початку ХХ ст., виявлено елементи фольклорної поетики в модерному тексті, диференційовано фольклорні та модерні інтенції поезії кохання і з'ясовано специфіку їх функціонування.На основі аналізу та систематизації поглядів українських і зарубіжних учених на жанрову природу лірики як роду з'ясовано й уточнено значення терміну любовна лірика, а також диференційовано поняття лірики інтимної, любовної та еротичної.Для виявлення в авторських текстах слідів фольклорної поетики досліджено мотиви, образи та зображально-виражальні засоби пісень і балад про кохання. Встановлено, що ці народнопісенні жанри стали головними джерелами для розвитку модерної української любовної лірики.Доведено, що загалом любовна лірика «молодомузівців» і «хатян» містить риси як традиційної (фольклорної), так і модерністської поетик. Зауважено, що любовна поезія «Молодої музи» в цілому має песимістичне звучання, натомість любовна поезія «Української хати», попри наявність мінорних нот, у цілому є значно оптимістичнішою.Ключові слова: жанр, любовна лірика, пісня про кохання, любовна балада, фольклор, модернізм, символізм, поетика, мотив, ліричний герой, образ, символ, стильова домінанта, «Молода муза», «Українська хата».^UIn the dissertation artistic features of the love lyrics of the early twentieth century on the materials of poetic creativity of the authors of “The Young Muse” (B. Lepkyi, V. Pachovskyi, P. Karmanskyi) and “The Ukrainian House” (O. Oles, S. Cherkasenko, G. Chuprynka) are investigated.The scientific novelty of the thesis consists in the fact that the Ukrainian love poetry of the early 20th century is firstly analyzed in it. In particular, motifs, artistic images and figures are defined, folklore and modern intensions of love lyrics are differentiated; specific of functioning of folklore elements in modern poetry is clarified.It is found out that love lyrics is a type of intimate poetry in which all range of motifs, feelings and experiences related to a love feeling (happy or unrequited) between a man and a woman is reproduced. It occupies an intermediate place between intimate and erotic poetry for frankness of figurative representation of lyrical heroes and emotional tension in depicting of their desires.The attention is focused on scientific reflection of poetical works of the most talented poets of “The Young Muse” and “The Ukrainian House”, who are considered to be forerunners of European Modernism in the Western and Eastern Ukrainian lands.It is established that folk songs and ballads about love have become the main sources for development of literary love poetry of the early 20th century. Motifs, images and poetic style dominants of love songs and ballads are investigated for identification of traces of folklore poetics in author's texts. It is proved that a figure of a lyrical heroine is an artistic typing. She is a bearer of the typical mental traits of the Ukrainians.It is concluded that in general poetics of love lyrics of “The Young Muse” and “The Ukrainian House”have traits both traditional and modern. Symbols have occupied a special place in literary creation's structure and they have become the main indicators of digressing of folk traditions toward the European Modernism direction.Keywords: a genre, love lyrics, a love song, a love ballad, folklore, Modernism, Symbolism, poetics, motif, lyrical hero, a figure, a symbol, poetic style dominant feature, “The Young Muse”, “The Ukrainian House”.

Переосмислено методологічні підходи радянського франкознавства, що однобічно трактували творчість І.Франка. Визначено, що імпульсом та визначальним критерієм творчості поета є авторська інтенція, зміст якої передає дефініція поезії (літератури): "Поезія єсть винайдення іскри божества в дійствительності". Доведено необхідність спростування стереотипа Франка-атеїста (матеріаліста, соціаліста, реаліста). Акцентовано увагу на духовному первні-імпульсі, що задає магістральну тенденцію розвитку. Розглянуто принцип герменевтичного кола як найбільш відповідного специфіці творчості Франка, що створює умови для формування нової, синтетичної концепції.

  Скачати повний текст

Досліджено морально-філософську проблематику, особливості психологізму, поетики та стилістики поетичних творів Кристини Россетті у контексті найбільш значущих естетичних і духовних явищ вікторіанської доби - прерафаелітизму та трактаріанства. Надано об'єктивну, історично обгрунтовану характеристику творчості поетеси та її рецепцію у сучасній науковій інтерпретації. Виявлено та узагальнено типологічні збіжності та особливості поезії Кристини Россетті та естетики прерафаелітизму. Проаналізовано семантико-поетологічні особливості її наративних поем і лірики у порівнянні зі зображально-словесною парадигмою творів Д.Г.Россетті та В.Моріса, взаємодію поезії та живопису прерафаелітів.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняному літературознавстві здійснено компаративний аналіз "Китайської подорожі" в аспекті взаємодії з традицією китайської класичної культури (філософії, лірики та графіки пейзажних мініатюр). Дослідження збірки О. Седакової в обраному аспекті дозволяє визначити "зону контакту" двох культур як естетично свідому, так і несвідому, а також вирізнити семантико-поетологічні особливості циклу в контексті розробки тем і стилів Сходу в російській літературі XX ст. та в контексті усієї творчості поета. Специфіка літературного компаративного аналізу вимагає залучення до розгляду прецедентних текстів китайської культури ("Дао-Де цзін", "Ши цзін", поезія Лі Бо, Ван Вея, Сикун Ту), а також актуалізує рецептивно-інтерпретаційне дослідження проблеми атрибуції протексту, яким є книга китайської літератури "І цзін".

  Скачати повний текст

З використанням архівних матеріалів, відомих і малодоступних джерел системно досліджено творчість Є.Маланюка як модель міжкультурної художньої комунікації, зокрема, у порівняльно-типологічних зв'язках з українською та польською літературами. Висвітлено питання атрибуції польських перекладів вірша "Warszawa" Є.Маланюка. Проаналізовано вплив його історіософської концепції на творчість Ю.Лободовського, функціонування "еллінського комплексу" на тлі інших моделей культури (російського скіфства, польського сарматизму). Вивчено "польську" спадщину Є.Маланюка і "варшавську" Ю.Тувіма, з'ясовано схожість і відмінність ідейно-тематичного, сюжетно-композиційного: жанрово-стилістичного рівнів поезії Є.Маланюка у порівнянні з творчістю Ю.Тувіма, Ю.Лободовського. Розглянуто рецепцію творчості Є.Маланюка в українсько-польській періодиці, установлено особливості архетипу міста Варшави у Є.Маланюка, Ю.Тувіма та Є.Стемповського.

  Скачати повний текст

Досліджено українську романтичну міфопоетику з урахуванням різних міфологічних концепцій. Розкрито динаміку розвитку української романтичної міфотворчості, з'ясовано основні етапи даного процесу (збирання, дослідження, підбірка фольклорних текстів, переосмислення народної міфопоетики, творення колективного літературного міфу). Наведено комплексну характеристику провідних структурно-семантичних елементів раннього романтичного міфу України. Вивчено українську романтичну символіку як важливий функціональний чинник літературної міфотворчості. Проаналізовано суть і природу української романтичної концепції світу, зважаючи на її призначення виконувати універсальну функцію міфу - пояснення чинного світопорядку та формування нових світоглядних орієнтирів.

  Скачати повний текст

У дисертації представлено мистецтвознавчу адаптацію, концептуалізацію та трактування філософсько-герменевтичної категорії емінентності тексту з міжгалузевою опорою на ідеї і положення естетики, культурології, компаративістики, філософії етнокультури. Музично-вербальна емінентність, досліджена в єдності її складових (мімезис, ділог і полілог, інтермедіальність, інтертекстуальність, трансцендентність, екфразис, інтерпретація) та доповнена рецептивними поняттями (асоціації, антиципація, аперцепція і ін.), розглядається в інтегративних вимірах програмової і вокальної творчості, «музичної» прози та музичного паратексту в літературі.Перший вимір інструментальної програмовості, як синтетично-віртуального представництва в ній літератури та частково інших мистецтв, інтрамузичних і позамузичних імпульсів, розглянутий на зразках фортепіанних творів українських композиторів. Вивчення теоретичних праць дослідників різних епох дозволило визначити програмну музику як інструментально-синтетичний рід творчості, в якому відбувається асоціативно-віртуальна, закодована в заголовку (чи іншому паратекстуальному компоненті), когеренція вербального й музичного контентів на онтологічно-інтенційному, інтермедіальному та інтертекстуальному рівнях. Другий – українська вокальна музика (камерна й хорова), де поетичний і музичний компоненти зливаються в синергії, утворюючи інший онтологічний ранг своїх слово-звуко-ритмів. Вибрані зразки вокальної музики, як парадиґми транстекстуальної художньо-творчої практики, прикметні не змаганнями за першість музики й поезії, помітними в багатьох теоретичних концепціях, а релевантною і, як вже було сказано, симультанною конвергенцією засобів обох мистецтв. Зазнаючи різностильових музичних тлумачень, одна й та ж поезія різнобічніше вияскравлює свої якості, адаптаційні можливості, позачасову актуалізацію.Компаративні теорії «музичної» прози розвивалися як музикоцентрично, так і через домінування літератури (чи, значно рідше, інших мистецтв). Проза українських модерних письменників про музику, музично-критичні письменницькі спроби й літературно-публіцистичні надбання музикантів ввійшли до третього виміру сполучення обох мистецтв, що проявляється часо-просторово (у формах «виконання» чи «сприймання» тут-і-тепер) або ілюзорно (наприклад, у вигляді спогадів, абстрактних міркувань, ліричних відступів тощо). стали четвертим виміром такої інкорпорації. А заглиблення в функціонування і дію названих контактів виявило спеціальну важливість музичних заголовків у літературі та публіцистиці й стало спонукою до виокремлення цієї номеносфери у п'ятий вимір. Музична номеносфера заголовків служить провідною ниткою змісту, наділяє виклад особливими прикметами, нерідко стаючи ще й конструктивним проектом «будівельного матеріалу» форми.У парадиґмах кожного емінентного виміру випливає на поверхню унікальна й питома для української культури роль народної пісні (ліричної, історичної, побутової, обрядової, паралітургійної, патріотичної) і пісенності загалом. Різноманітні знакові й символічні візії пісні у композиторів, письменників, поетів, науковців, музикантів наголошують на її «самоемінентності», а також на генологічно-питомому та кордоцентричному вкоріненні у професійно-художні форми національної культури та науково-критичні розробки.Музично-вербальна емінентність – це мистецько-культурний феномен, що виявляється у фізичних (тобто, в-тілених) і метафізичних формах міметичної і діалогічної взаємозалежності (переважно запрограмованої в паратекстах), взаємовивищення (аж до трансцендентності) та взаєморепрезентації (інтерпретації) слова й музики через гетерофонію знаків і сенсів, у тому числі національно значущих.Запозичення й обмін поняттями, жанрами, засобами та функціями, прибігання до замінників, еквівалентів, символіки виразу свідчать про наміри адресантів розширювати іманентні кордони мистецтв, знаходити нові пункти дотику між ними для взаємного збагачення поетик. Інтерпретація, що лежить у основі сприйняття інтеграційно-емінентних вимірів (музики за допомогою літератури, чи літератури за допомогою музики, чи інших дискурсів за допомогою слова й музики), дає привід до пошуку глибинних семантико-художніх кореспондувань і нових евристичних тлумачень, нарощування нескінченної множинності сенсів артефактів української художньої культури.^UThe thesis represents an art history adaptation, conceptualization and interpretation of the philosophical-hermeneutic category of the text eminence by means of intersectoral reliance on the ideas and statements of aesthetics, comparative studies, philosophy of ethnoculture. Musical-verbal eminence, studied in the integrity of its components (mimesis, dialogue, polylogue, intermediality, intertextuality, transcendence, ekphrasis, interpretation) and supplemented with receptive notions (associations, anticipation, apperception, etc.) is being regarded in the integrative dimensions of program and vocal art, "musical" prose and musical paratext in literature.The program music as a synthetic virtual presentation of literature and partially other arts and intra-music impulses in it, was studied on the piano samples written by Ukrainian composers. The analysis of theoretic works of the researchers of different epochs has enabled to define the program music as an instrumental-synthetic type of creativity in which there is an associatively-virtual, encoded in the specific title (or another paratextual component) coherence of the verbal and music contents on the ontologically-intentional, intermedial and intertextual levels.Ukrainian vocal music (chamber and choral), in which poetic and musical components, merging in synergy, form a different onthological range of their own word-sound-rhythms. The chosen examples of vocal music, as a paradigm of the transtextual artistic creative practice, are significant not only by the competition for the priority between music and poetry, but a relevant, and a simultaneous convergence of the means of both arts. Undergoing various stylistic musical explications, one and the same poetic composition manifests its features in multifaceted ways, shows its adaptive possibilities and timeless relevance.Comparative theories of the “musical” prose developed both as musically-centered and by means of the dominance of literature (or, more seldom, other arts). The musical prose of Ukrainian modern writers, music-critical writing attempts and literary-journalistic achievements of musicians entered the third dimension of the two arts combination, which manifests itself in time and space (in the forms of “performance” or “perception” here-and-now) or illusory (for example, in the form of memories, abstract reasoning, lyrical digressions, etc.).A more thorough study of the functioning and operation of the mentioned contacts revealed the great importance of musical titling in literature and journalism and became the impetus for the separation of this nomenosphere into the fourth dimension. The musical nomenosphere of the titles serves as the leading thread of the content. It gives the presentation special features, often becomes a constructive project of the “building material” of the form.In the paradigms of each eminent dimension emerges a unique and significant role of the folk song (lyrical, historical, patriotic, household, ritual, paraliturgical, etc). Various symbolic visions of the song in interpretations of composers, writers, poets, scholars, musicians emphasize on its “self-eminence” (or “self-identity”) as well as on genealogically specific and cordocentric rooting in professional and artistic form of national culture and critical developments.The eminence is a physical (i.e. embodied) and a metaphysical form of interdependence, mutual elevation and mutual presentation of the two arts in these synthetic musical and verbal dimensions and paradigms. It reveals the authors' holistic attitude to creativity; the result is the informational, figurative and semantic (sometimes also semiotic) stereophony of texture presentation. Borrowing and exchanging concepts, means and functions, referring to substitutes, equivalents, symbolism of expression indicate of the intentions of the addressees to expand immanent borders of arts, find new points of contact between them to mutual enrichment of poetics. Interpretation which lies in the basis of perception of integrative dimensions, gives every reason to the search of deep semantically figurative correspondence and new heuristic explications, building up an endless number of meanings of artifacts of Ukrainian art culture.

Актуальність. Творча постать Ярослава Верещагіна (1948–1999 рр.) – композитора, поета, видавця, музично-громадського діяча – належить до плеяди українських митців 70–90-х років. Він був сучасником Є. Станковича, І. Карабиця, О. Киви, Г. Саська, В. Годзяцького, В. Зубицького та інших творців, яких можна віднести до таких, що сприяли оновленню арсеналу жанрово-стильових засобів сучасної української музики, її лексики. Атмосфера стильових змін кінця 60–70-х рр. ХХ ст. яскраво відобразилася в неоромантичній поетиці музики Я. Верещагіна.Його творчий доробок є достатньо різноплановим, адже композитор працював майже у всіх жанрах. Це твори для симфонічного оркестру як повного так і камерного складів: «Дивертисмент» (1972 р.), «Сюїта» (1969 р.), «Варіації» (1970 р.), Концерт для альта і симфонічного оркестру (1972 р.); оркестрові транскрипції творів композиторів XIX–XX ст., велика кількість камерних творів для різного складу (струнні квартети, квінтети для духових інструментів), сонати, сонатини, скерцо, сюїти, мазурки для різних інструментів (віолончель, флейта, скрипка, фортепіано тощо). Проте самобутня і різножанрова композиторська творчість Я. Верещагіна мало відома як в Україні, так і за кордоном, і ще й досі не стала предметом фундаментального цілісного музикознавчого дослідження. Основною джерельною базою для вивчення життєтворчості Я. Верещагіна став його особистий архів, який зберігається вдома у доньки – Богдани Верещагіної. Туди входять персональні документи, листи, афіші, програмки концертів, поезія митця, замальовки та нотні рукописи, які стали визначальними для аналізу творчого процесу композитора: всього виявлено та опрацьовано 153 позиції музичних творів та багато чернеткових записів (серед яких 8 повних нотних зошитів). Більшість із цих композицій, на жаль, досі не виконувалися та не є дослідженими на цей момент.Додатком до архівних джерел стали зібрані невеличкі журналістсько-публіцистичні статті Г. Конькової, Г. Луніної, І. Зінків, О. Зосим, О. Лавриненко, А. Мухи, Т. Невінчаної, Б. Чіпа, О. Швецової та Н. Шурової у періодичних виданнях, де описані враження після концертів із біографічними нарисами про Я. Верещагіна, розмисли про твори композитора, які прозвучали, журналістські діалоги, але серед наявної бібліографічної літератури серйозної наукової роботи не зафіксовано. На основі всіх цих матеріалів детально досліджено життєвий і творчий шлях митця та створено комплексну концепцію його творчої еволюції.Важливо зазначити, що значне місце у творчості Я. Верещагіна належить саме вокальним композиціям. Досліджуючи його творчу спадщину, віднайдено близько шістдесяти творів різних вокальних жанрів – це обробки українських пісень, пісні, романси, вокальні цикли та кантати для сопрано, мецо-сопрано, баса та баритона, хорові твори для мішаного та чоловічого складу a cappella. Звернення у дисертації до вокальної музики Я. Верещагіна обумовлене не лише кількісною перевагою цих композицій серед інших жанрів, а й через те, що вони є сутністю його ментальності і найяскравіше виражають спосіб його музичного мислення, адже митець був також і прекрасним поетом, навіть скомпонував власну збірку віршів під назвою «Хлорофілові зерна», яка, на жаль, не була опублікована, але знайдена серед рукописів (до неї входить близько сімдесяти віршів). Він філігранно та тонко працював з поетичним словом, і вираження «художніх задумів» у вокальних мініатюрах тісно пов’язані з емоційним забарвленням вербального тексту, саме тому музична тканина цих творів часто містить завуальований сенс та обов’язково глибоку інтелектуальну ідею.Серед інших митців Я. Верещагін виділяється особливою витонченістю концепцій, рафінованістю задумів з притаманною йому виразною інтелектуальністю, що виявляється у зверненні до камерних жанрів. Але простежується і своєрідне прагнення композитора до укрупнення форми через схильність до циклізації, коли об’єднання окремих мініатюр переростає у великий монолітний твір.У творчому доробку композитора є 14 вокальних циклів, кожен з яких складають від двох до чотирьох вокальних мініатюр. На жаль, на сьогодні три цикли з переліку віднайдено не повністю, тому відредагована та опублікована нотна збірка вокальних циклів «Намалював художник смуток…», яка стала важливим додатком до роботи, налічує 11 позицій. Серед них є обробки українських, чеських та словацьких народних пісень, цикли на вірші українських поетів В. Морданя, В. Герасим’юка, М. Удовиченка, Ф. Млинченка, М. Доленги, П. Тичини, Д. Загула, М. Драй-Хмари та на тексти старовинних корейських поетів у перекладі О. Жовтіса.^URelevance. The creative figure of Yaroslav Vereshchagin (1948–1999) – a composer, poet, publisher, musician and public figure – belongs to the pleiad of Ukrainian artists of the 70s and 90s. He was a contemporary of E. Stankovych, I. Karabyts, O. Kyva, H. Sasko, V. Hodziatsky, V. Zubytsky and other composers who can be considered as contributors to the renewal of the array of genre and style tools of contemporary Ukrainian music and its vocabulary. The atmosphere of stylistic changes of the late 60s and 70s of the twentieth century was vividly reflected in the neo-romantic poetics of Ya. Vereshchagin's music.His works are quite diverse, as the composer worked in almost all genres. These are works for both full and chamber symphony orchestras: "Divertissement" (1972), "Suite" (1969), "Variations" (1970), Concerto for viola and symphony orchestra (1972); orchestral transcriptions of works by composers of the XIX–XX centuries, a large number of chamber compositions for different ensembles (string quartets, quintets for wind instruments), sonatas, sonatinas, scherzos, suites, mazurkas for different instruments (cello, flute, violin, piano, etc.). However, the original and multi-genre compositional legacy of Ya. Vereshchagin is little known both in Ukraine and abroad, and has not yet been the subject of a fundamental, holistic musicological study. The main sources for the study of Ya. Vereshchagin's life and work are his personal archive, which is kept at the home of his daughter, Bohdana Vereshchagina. It includes personal documents, letters, posters, concert programmes, poetry, sketches and music manuscripts, which became crucial for the analysis of the composer's creative process: in total, 153 items of music and many drafts (including 8 complete music notebooks) were identified and processed. Most of these compositions, unfortunately, have not been performed and have not been studied to this day.The archival sources were accompanied by small journalistic articles by H. Konkova, H. Lunina, I. Zinkiv, O. Zosym, O. Lavrynenko, A. Mukha, T. Nevynchana, B. Chip, O. Shvetsova, and N. Shurova in the periodicals, which describe impressions after the concerts with biographical sketches about Ya. Vereshchagin, reflections on the composer's works that were performed, journalistic dialogues, but no serious scientific work has been recorded among the available bibliographic literature. On the basis of all these materials, the life and creative path of the composer was studied in detail and a comprehensive concept of his creative evolution was created.It is important to note that a significant place in Ya. Vereshchagin's work belongs to vocal compositions. While researching his creative heritage, about sixty works of various vocal genres were found: arrangements of Ukrainian songs, songs, romances, vocal cycles and cantatas for soprano, mezzo-soprano, bass and baritone, choral works for mixed and male a cappella. The focus of this dissertation on vocal music by Ya. Vereshchagin is not only determined by the quantitative superiority of these compositions among other genres, but also because they are the essence of his mentality and express the way he thought about music in the most vivid way, because the artist was also a wonderful poet, he even composed his own collection of poems called "Chlorophyll grains", which, unfortunately, was not published but was found among manuscripts (it includes about seventy poems). He worked with the poetic word in a filigree and subtle way, and the expression of "artistic ideas" in vocal miniatures is closely related to the emotional colouring of the verbal text, which is why the musical fabric of these works often contains a veiled meaning and necessarily a deep intellectual idea.Among other artists, Ya. Vereshchagin stands out for the special elegance of his concepts, the refinement of his ideas with his inherent expressive intellectuality, which is manifested in his use of chamber genres. However, there is also a peculiar desire of the composer to enlarge the form through a tendency to cyclisation, when the combination of individual miniatures grows into a large monolithic composition.The composer's oeuvre includes 14 vocal cycles, each of which consists of two to four vocal miniatures. Unfortunately, three of the cycles from the list have not been found in their entirety, so the edited and published collection of vocal cycles "The artist painted sadness...", which has become an important supplement to the work, contains 11 items. Among them are arrangements of Ukrainian, Czech, and Slovak folk songs, cycles based on poems by Ukrainian poets V. Mordan, V. Herasymiuk, M. Udovychenko, F. Mlynchenko, M. Dolenga, P. Tychyna, D. Zahul, M. Dry-Khmara, and texts by ancient Korean poets translated by O. Zhovtis.

Дисертація - перше спеціальне дослідження, присвячене вивченню цілісної системи жанрів української курйозної поезії. Встановлено, що курйозна поезія належить до епіграматичного виду, найпоширеніший термін на її позначення в давньоукраїнських поетиках - "epigramma artificiosum" ("мистецька епіграма"). В основі курйозної поезії лежить синтез літератури й мистецтв: шрифту, графіки, музики, а також наук: арифметики, граматики, астрономії, риторики, які й створюють художню специфіку її жанрів. Курйозна поезія проаналізована в основних аспектах барокового розуміння сутності художнього слова: буквального смислу, естетики та езотеричної символіки.

  Скачати повний текст

Розглянуто поняття "візія" та "візуалізація", висвітлено художньо-живописну структурованість образно-зорових картин "Кобзаря", їх здатність створювати художнє (естетичне) враження. Проаналізовано живописні прийоми, використані поетом для конструювання опуклої, виразно зримої "картини"-візії, запропоновано класифікацію картин природи в поезіях Т. Шевченка (ідилічні, історичні, критичні та містичні візії України). Виявлено домінантні вербально-живописні картини у поетичній спадщині митця.

  Скачати повний текст