У дисертації проведено комплексне дослідження адміністративноправової функції сучасної держави. Проведено дослідження історичного розвитку адміністративної держави від поліцейської до публічно-сервісної. Здійснено періодизацію адміністративної функції держави з поділом на наступні періоди: період поліцейського типу реалізації державою своїх повноважень на українських землях (до 1917 р.); період командноадміністративного впливу держави на суспільні відносини (з 1917 по 1991 р.); трансформаційний період взаємодії між громадянами та державою у незалежній Україні (з 1991 по 2013 р.); сучасний період (з 2013 р.), який характеризується впровадженням системи управління та надання адміністративних послуг по принципу нового публічного менеджменту. Визначено ключові елементи переходу від командно-адміністративного до публічно-сервісного типу урядування. Встановлено необхідність законодавчого закріплення поняття «дискреційних повноважень», згідно якого дискреційними повноваженнями є спосіб реалізації публічної влади, який дозволяє суб'єкту владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною без необхідності узгодження варіанту вибору у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами, а також визначення механізму реалізації таких повноважень в конкретних ситуаціях. Проаналізований закордонний досвід впровадження публічно-сервісноїмоделі урядування у розвинених країнах показав, що публічно-сервісна держава виражається в існуванні держави-надавача послуг, головним завданням якої є забезпечення благополуччя громадян. За такою моделлю управління закріпилася назва – новий публічний менеджмент (new public management). Встановлено необхідність внесення змін до законодавства про адміністративні послуги щодо надання визначення поняттю «електронних адміністративних послуг» та регламентуванню порядку їх надання. Також запропоновано внести зміни до Закону України «Про адміністративні послуги», якими прописати можливість створення віддаленого робочого місцяабо територіального підрозділу територіальною громадою за рішенням органу місцевого самоврядування з подальшим підпорядкуванням такого віддаленого робочого місця або територіального підрозділу до найбільш підходящого Центру надання адміністративних послуг. Обґрунтовано необхідність прийняття єдиного адміністративного процедурного закону для забезпечення ефективнішого надання адміністративних послуг.^UThe dissertation contains a comprehensive study of the administrative and legal function of the modern state. The historical development of the administrative state from police to public service has been carried out. Periodization of the administrative (managerial) function of the state was carried out with the division into the following periods: the period of existence of the police type of public administration in the Russian Empire (until 1917); the period of existence of the administrative-type public administration in the Soviet Union (from 1917 to 1991); transformation typeof interaction between citizens and the state in independent Ukraine (1991 to 2013); a modern period (since 2013), characterized by the introduction of a system of management and provision of administrative services on the principle of new public management. The key elements of the transition from commandadministrative to public-service type of governance are identified. The necessity of legislative consolidation of the concept of «discretionary powers» is established, according to which discretionary powers are a way of exercising public power, which allows the subject of power to choose in a particular situation between alternatives, each of which is legitimate without the need to agree on a choice in any form actions with other entities, as well as determining the mechanism for exercising such powers in specific situations. The foreign experience of introducing a public-service model of governance in developed countries has analyzed that the public-service state is expressed in the existence of a service-provider state, whose main task is to ensure the wellbeing of citizens, under this model of management, the name «new public management». It is necessary to amend the legislation on administrative services to provide the definition of electronic administrative services and determine the procedure for their provision. It is also proposed to introduce in the Law of Ukraine «On Administrative Services», which prescribe the possibility of creating a remote workplace or territorial unit by a territorial community by decision of a local government body, with the subsequent subordination of such a remote workplace or territorial unit to the most appropriate service center. The necessity of adopting a single administrative procedural law to ensure more efficient provision of administrative services is substantiated.

Досліджено правові, організаційні та техніко-криміналістичні проблеми забезпечення діяльності експертно-криміналістичної служби органів внутрішніх справ України на сучасному етапі її розвитку. Вивчено історію розвитку експертної служби на етапі перебудови, з'ясовано її роль у системі МВС і місце в системі експертних установ України. Діяльність експертної служби України розглянуто через призму правових, організаційних і техніко-криміналістичних аспектів. Висвітлено питання формування системи нормативно-правового та процесуального регулювання діяльності експертної служби. Визначено особливості організації діяльності експертно-криміналістичної служби на якісно новому рівні з використанням результатів науково-технічного прогресу, з метою надання зазначеній службі статусу організатора техніко-криміналістичного забезпечення всіх етапів боротьби зі злочинністю. Проаналізовано існуючу модель організації діяльності експертно-криміналістичної служби та визначено властиві їй закономірності, необхідні для формування діючої моделі з урахуванням історичного минулого, порівняльного аналізу форм, принципів і шляхів організації. Розглянуто проблеми ефективного функціонування механізму техніко-криміналістичного забезпечення, проведення експертних досліджень для органів кримінального судочинства. Визначено стратегічні напрямки пошуку нових підходів до організації та функціонування експертно-криміналістичної служби відповідно до реалій і сучасних потреб слідчої практики. Вивчено науково-практичні основи діяльності експертної служби в Україні. Розглянуто механізм забезпечення практичних підрозділів техніко-криміналістичними засобами, грунтуючисьв на міжнародно-правових принципах і стандартах, яким повинна відповідати діяльність служби. Охарактеризовано спектр наявних практичних проблем на сучасному етапі розвитку експертно-криміналістичної служби в Україні. Проаналізовано теоретичні та практичні можливості створення моделі організації діяльності експертної служби МВС у єдиній правовій і організаційній системі судово-експертних установ України в цілому. Визначено шляхи удосконалювання організації діяльності науково-дослідних експертно-криміналістичних центрів МВС України. Зроблено висновок про необхідність створення єдиного органу з керівництва установами судової експертизи, який в державному масштабі мав би визначати необхідну мережу установ судової експертизи, планувати підготовку кадрів, координувати розробку нових експертних методик, здійснювати контроль за діяльністю даних установ, незалежно від їх відомчого підпорядкування. Обгрунтовано новий механізм правового, організаційного, кадрового, інформаційного та техніко-криміналістичного забезпечення розслідування злочинів.

  Скачати повний текст

Роботу присвячено комплексному дослідженню церковно-громадської та духовно-просвітницької діяльності митрополита Полікарпа Сікорського в контексті руху за українізацію Православної Церкви впродовж 1920-х – 1945 рр.У дослідженні проаналізовано світоглядне, духовне та національно-культурне становлення П. Сікорського в дитячому та юнацькому періодах життя, під час праці в київських церковно-адміністративних органах, а також у структурах Уряду УНР. Охарактеризованого його участь в національно-церковному русі на Волині в 1920-х рр., а також внесок в українізацію Православної Церкви впродовж 1930-х рр. уже як вікарного єпископа. Зокрема наголошено на значимості його праці з перекладу українською мовою значного масиву богословської, богослужбової та катехітичної літератури, результати якої є одним із національних надбань.Окреслено позицію владики Полікарпа щодо інституційно-трансформаційних процесів, яких зазнавало православ'я західноукраїнського регіону впродовж 1939 − 1941 рр., зокрема ставлення до зміни юрисдикційного статусу − підпорядкування Московській Патріархії, його еклезіальну діяльність упродовж Другої світової війни, спрямовану на збереження українського православ'я, інституалізацію УАПЦ формації 1942 р., а також консолідацію її єпископату в умовах вимушеної еміграції та спроб набуття повноцінної автокефалії.Ключові слова: митрополит Полікарп, Православна Церква, українське православ'я, Українська Автокефальна Православна Церква, українізація православ'я, Друга Річ Посполита, інституалізація, автокефалія.^UThe paper is concerned with a comprehensive study of Petro Sikorskyi (Metropolitan Polikarp's) church-related, social, spiritual and educational activities in the context of the movement for the Ukrainization of the Orthodox Church during the 1920s - 1945.The study analyzes the philosophical, spiritual and national-cultural formation of P. Sikorsky in his childhood and adolescent years while working in the Kyiv church administrative bodies and the structures of the government of the UPR alike. Characteristics are given to his participation in the national church movement in Volyn in the 1920s, as well as his contribution to the Ukrainianization of the Orthodox Church during the 1930s on the post of a vicar bishop. In particular, the significance is noted of his work on Ukrainian translations of a significant array of theological, liturgical and catechetical literature, the result of which is one of the Nation's legacies.Bishop Polikarp's opinions about the institutional and transformational processes experienced by the Orthodoxy of the Western Ukrainian region during 1939-1941 is defined, in particular, his attitude to changing a jurisdictional status - submission to the Moscow Patriarchate, his ecclesial activity during the Second World War aimed to preserve Ukrainian Orthodoxy, the institutionalisation of the UAOC as of 1942 and the consolidation of the episcopate under the circumstances of forced emigration and attempts to acquire complete autocephaly.Keywords: Metropolitan Polikarp, Orthodox Church, Ukrainian Orthodoxy, Ukrainian Autocephalous Orthodox Church, Ukrainization of Orthodoxy, Second Polish Republic, institutionalisation, autocephaly.

Базуючись на системному підході, з використанням зарубіжних наукових і нормативно-правових джерел узагальнено моделі організацій у місцевому самоврядуванні як об'єкт управління. Їх представлено механістичними, побудованими як колектив, сформований за принципом поділу праці, у вигляді складної ієрархічної системи, що взаємодіє з оточенням, а також як суспільна організація, у діяльності якої зацікавлені різні групи населення всередині цієї організації та за її межами. Розкрито загальну стратегію формування органу місцевого самоврядування, яка передбачає його розгляд як відкритої та закритої системи, оцінку зовнішнього та внутрішнього середовища, визначення циклічності розвитку та функціонування і дає змогу систематизувати його вдосконалення. Обгрунтовано принципи побудови організаційних структур місцевого самоврядування щодо єдності мети й ефективності. Систематизовано критерії оцінювання діяльності посадових осіб місцевого самоврядування, запропоновано типізацію відповідних оранізаційних структур на базі механістичної й органічної моделей. Розроблено методи підпорядкування структури органу місцевого самоврядування змінам стратегії за встановленими п'ятьма підходами. Визначено концептуальні напрями формування організаційних структур місцевого самоврядування.

  Скачати повний текст

Розкрито економічну суть місцевих бюджетів як складової системи соціально-економічного розвитку, яка полягає у сукупності фінансово-економічних відносин, що виникають у процесі перерозподілу валової доданої вартості регіону з метою формування та використання фінансових ресурсів територіальних громад, спрямованих на соціальне забезпечення й економічне зростання адміністративно-територіальних одиниць. Запропоновано структурно-функціональну модель системи регулювання бюджету області, яка грунтується на інтеграції державного регулювання у сфері дохідної та видаткової частин місцевих бюджетів, міжбюджетних відносин, дефіциту бюджету області з урахуванням податкової політики та динаміки економічного розвитку регіону. Узагальнено та систематизовано досвід країн з розвинутою ринковою та перехідною економікою з питань функціонування місцевих бюджетів: виявлено ступінь бюджетної централізації, динаміку структури дохідної та видаткової частин бюджету. Визначено вплив податкового навантаження на формування дохідної частини бюджету й економічний розвиток області та її адміністративно-територіальних одиниць у відповідній валовій доданій вартості на реальні сумарні надходження до зведеного бюджету та на реальну валову додану вартість. Виявлено роль системи регулювання міжбюджетних відносин у економічному зростанні області та її адміністративно-територіальних одиниць, взаємозв'язок видаткової частини місцевих бюджетів області та показника валової доданої вартості районів і міст обласного підпорядкування на відповідному відрізку часу та з лагом у часі.

  Скачати повний текст

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення важливої наукової проблеми теоретико-методологічного обґрунтування, методичних засад та практичних рекомендацій щодо процесу формування капіталу і капіталізації підприємств комунальної власності (КП). За результатами дослідження розроблено концепцію формування капіталу КП, що поєднує елементи теорії фінансів підприємств і фінансового менеджменту, теорії корпоративних фінансів з домінуванням агентського підходу, базується на сутнісно-функціональних особливостях КП, включає основні принципи, функції, методи і джерела формування капіталу. Сформовано методологічний підхід до обґрунтування системи критеріїв фінансування підприємств комунальної власності з місцевого бюджету, що ґрунтується на відповідній класифікації таких підприємств, їх типологічній матриці, систематизованих формах отримання бюджетних коштів підприємствами комунальної власності, враховує фактори впливу на формування капіталу КП. Визначено основні напрями фінансування підприємств комунальної власності, в основу чого покладено типологізацію їх ключових фінансових пріоритетів, довгострокове і оперативне цілепокладання, індикатори загальної стратегії розвитку територіальної громади у взаємозв’язку з її фінансово-бюджетною спроможністю. Визначено методологічні засади застосування процесно-орієнтованого підходу до формування капіталу КП, який здійснюється на рівні місцевого самоврядування та підприємства послідовно, включає типологізацію, ідентифікацію, визначення життєвого циклу, опис і регламентацію процесів.Удосконалено визначення поняття капіталізації підприємства комунальної власності, в основу якого покладені сутнісні характеристики трансформації і приросту вартості як цінності, дуальності природи, перерозподільчого характеру та інституційних обмежень. Поглиблено систему принципів формування капіталу підприємств комунальної власності, які відповідають дуальній природі такого підприємства, включають принципи грантового фінансування та складаються з універсальних і специфічних, які розподіляються на соціальні і корпоративні. Удосконалено класифікаційні ознаки до визначення факторів впливу на формування капіталу підприємств комунальної власності в Україні на основі систематизації провідних теорій корпоративних фінансів з виділенням факторів впливу на зовнішні і внутрішні джерела формування капіталу, що містять фактори, зумовлені формою власності та підпорядкуванням підприємств. Представлено підходи до фінансової діагностики КП, що побудовані на основі поєднання статичних та динамічних моделей. Запропоновано розширення складової діагностики формування власного капіталу, інформаційною базою якої є фінансова звітність, у тому числі звіт про виконання фінансового плану підприємства. Розроблено методичний підхід до формування системи ключових індикаторів результативності як складової життєвого циклу процесу формування капіталу КП, що має дворівневу структуру і включає відповідні показники, які вимірюються на рівні органу місцевого самоврядування та комунального підприємства.Дістало подальшого розвитку положення стосовно прийняття фінансових рішень щодо підприємств комунальної власності відповідно до фінансової та інституційної спроможності територіальної громади і фінансового стану підприємства, обґрунтовано етапи та складові процесу прийняття фінансових рішень на рівні територіальної громади і підприємства комунальної власності з визначенням стратегічних і оперативних завдань. Систематизовано форми фінансової підтримки підприємств комунальної власності, в основу яких покладено теоретичне та емпіричне підґрунтя зарубіжних досліджень фінансування таких підприємств. Сформовано методологічний підхід до обґрунтування системи критеріїв фінансування підприємств комунальної власності з місцевого бюджету, що ґрунтується на відповідній класифікації таких підприємств, їх типологічній матриці, формах отримання бюджетних коштів. Обґрунтовано механізм фінансового забезпечення КП як поєднання форм, методів та інструментів прямої та непрямої дії, Розроблено підходи до оцінки ефективності формування капіталу підприємств комунальної власності, в основу якого покладено гіпотезу щодо впливу бюджетної присутності та структури капіталу на фінансову ефективність таких підприємств. Поглиблено наукове обґрунтування застосування теорії агентських відносин щодо формування капіталу КП в системі місцевих фінансів, завдяки чому може бути досягнута раціональна структура капіталу підприємства комунальної власності та ефективне управління її формуванням.^UIn the dissertation, a theoretical synthesis and a novel solution to the important scientific problem of theoretical-methodological substantiation, methodological principles, and practical recommendations regarding the process of capital formation and capitalization of municipal enterprises (hereinafter referred to as MOE) have been accomplished. The research results have led to the development of a concept for the formation of municipal enterprise (MOE) capital, which integrates elements of enterprise finance theory and financial management, corporate finance theory dominated by an agency approach, and is based on the essential-functional features of MOEs. It includes the main principles, functions, methods, and sources of capital formation. A methodological approach to justifying the system of criteria for financing municipal enterprises from the local budget has been formulated. This approach is based on the classification of such enterprises, their typological matrix, systematic forms of receiving budgetary funds, and takes into account factors influencing MOE capital formation. The main directions of financing municipal enterprises have been identified, based on the typology of their key financial priorities, long-term and operational goal-setting, and indicators of the overall development strategy of the territorial community in relation to its financial and budgetary capacity. Methodological principles for applying a process-oriented approach to MOE capital formation have been determined at the level of local self-government and the enterprise, including typology, identification, determination of the life cycle, description, and regulation of processes.The definition of the concept of municipal enterprise capitalization has been refined, incorporating essential characteristics of transformation and value growth, duality of nature, redistributive character, and institutional constraints. The system of principles for forming the capital of municipa-ownedl enterprises has been deepened, corresponding to the dual nature of such enterprises, including grant financing principles that consist of universal and specific principles distributed between social and corporate aspects. Classification features for determining the factors influencing the formation of MOE capital in Ukraine have been improved based on the systematization of corporate finance leading theories, highlighting factors affecting external and internal sources of capital formation, conditioned by the form of ownership and subordination of enterprises. Approaches to the financial diagnostics of municipal-owned enterprises have been presented, based on the combination of static and dynamic models, suggesting an expansion of the diagnostic component of the formation of own capital, relying on financial reporting, including the report on the implementation of the enterprise's financial plan. A methodical approach to forming a system of key performance indicators has been developed as a component of the life cycle of the process of MOE capital formation, which has a two-level structure and includes corresponding indicators measured at the level of local self-government and municipal enterprise.Further development has been given to the positions regarding the adoption of financial decisions for municipal enterprises according to the financial and institutional capacity of the territorial community and the financial condition of the enterprise. The stages and components of the making financial decisions process at the level of the territorial community and municipal enterprise have been substantiated, with the definition of strategic and operational tasks. Forms of financial support for municipal-owned enterprises have been systematized, based on the theoretical and empirical foundation of foreign research on the financing of such enterprises. A methodological approach to justifying the system of criteria for municipal enterprises financing from the local budget has been formulated, based on the corresponding classification of such enterprises, their typological matrix, and forms of receiving budgetary funds. The mechanism of financial support for MOEs has been justified as a combination of forms, methods, and instruments of direct and indirect action.Approaches to evaluating the effectiveness of municipal-owned enterprise capital formation have been developed, based on the hypothesis regarding the impact of budgetary presence and capital structure on the financial efficiency of such enterprises. The scientific rationale for applying agency theory to the municipal-owned enterprise capital formation in the local finance system has been deepened. This allows achieving a rational capital structure of municipal-owned enterprises and efficient management of its formation.

Вперше проведено монографічне дослідження теоретичних і практичних проблем управлінських відносин між органами виконавчої влади в Україні. Розкрито зміст управлінських відносин у системі органів виконавчої влади, розглянуто його прояв у різних видах управлінських відносин та формах взаємозв'язків у цих відносинах. На підставі аналізу компетенційних (статусних) нормативно-правових актів розглянуто особливості основних видів управлінських відносин - субординаційних і координаційних, обгрунтовано доцільність виокремлення нового відносно самостійного виду - реординаційних відносин. Проаналізовано існуючі форми взаємозв'язків в управлінських відносинах - підпорядкування, підзвітність і підконтрольність. Обгрунтовано можливі шляхи удосконалення правового регулювання управлінських відносин у системі органів виконавчої влади, зокрема: нормативне закріплення підпорядкування та законодавче регулювання реординаційних повноважень органів виконавчої влади. Розроблено пропозиції щодо удосконалення законодавства про управлінські відносини в системі органів виконавчої влади.

  Скачати повний текст

Досліджено теоретичні та методологічні засади функціонування казначейської системи з касового виконання державного та місцевих бюджетів. Проаналізовано взаємодію органів Державного казначейства з іншими учасниками бюджетного процесу. Розкрито основні принципи здійснення попереднього та поточного контролю в установах казначейства. Розроблено Меморандум про співпрацю у процесі казначейського виконання місцевих бюджетів з чітко визначеним розподілом функцій та відповідальності між фінансовими установами-учасниками бюджетного процесу з метою досягнення узгодженості дій під час планування та виконання місцевих бюджетів. Доведено необхідність впровадження спрощених процедур проведення та відображення в бухгалтерському обліку операцій за видатками бюджетів місцевого самоврядування на інших розпорядників коштів місцевого підпорядкування, що мають значну кількість напрямків використання бюджетних коштів. Показано ефективність програмного комплексу "Клієнт - Казначейство", сутність якого полягає в електронному обміні фінансовими документами. Наведено пропозиції щодо створення виносних робочих місць казначейства для обслуговування розпорядкників й одержувачів бюджетних коштів місцевих бюджетів, що сприяє оптимізації механізмів державного управління регіональними фінансовими ресурсами.

  Скачати повний текст

Розглянуто історико-правові проблеми становлення, розвитку та практичної діяльності системи органів й установ виконання покарань України як складової частини карально-охоронного механізму. Установлено, що Головне тюремне управління виникло та зміцнилось як орган виконавчої влади державного апарату царської Росії, основу діяльності якого становили організаційні функції стосовно налагодження діяльності з забезпечення одноманітних умов виконання кримінальних покарань на всій території імперії, у тому числі в Україні. Вивчено правові засади діяльності системи виконання кримінальних покарань за часів перебування при владі Тимчасового уряду, Української Центральної Ради, Гетьманату та Директорії. З часом, у радянський період існування, перебуваючи у підпорядкуванні НКВС, поєднавши у своїй компетенції правоохоронні та репресивно-каральні функції, система виконання покарань вийшла з фактичного підпорядкування органів влади та управління республіки й перетворилась на знаряддя вирішення соціально-політичних і економічних проблем в Україні шляхом беззастережних репресивних заходів.

  Скачати повний текст

Розглянуто процес трансформації еллінізованих прибульців до елліністичного Єгипту у підданих Птолемеїв, які були абсолютними володарями країни, а також визначено вплив цього процесу на загальний історичний розвиток держави Птолемеїв. Зазначено, що складний, тривалий процес трансформації був об'єктивно обумовлений необхідністю всебічного підпорядкування царській владі всіх жителів елліністичного Єгипту, незалежно від їх соціальної чи етнічної незалежності. Виявлено, що ця необхідність була викликана бажанням Птолемеїв повноправно розпоряджатись Єгиптом, який вони за фараонівською традицією розцінювали як власний домен. Відзначено, що у внутрішній політиці Птолемеїв, починаючи з засновника династії, простежуються два паралельні напрямки, нівеляцію елінізованих іммігрантів до рівня підданих єгипетського зразка та подолання перешкод, що виникали на шляху до цієї нівеляції. Зауважено, що в обох випадках використовувались елементи греко-македонської та місцевої політичної традиції. Виявлено заходи, за допомогою яких проводилось нівелювання населення країни: інспірування ситуації загального юридичного безправ'я стосовно царя, створення слухняного, централізованого, дієвого адміністративно-бюрократичного апарату, фактичну монополізацію царем системи заохочень і соціальної "амортизації", запровадження династичного культу та практики доброзичливого невтручання до процесу залучення іммігрантів до місцевої релігії. Показано, що подолання перешкод на шляху до нівеляції, пов'язаних з еллінською системою цінностей, завдяки притаманним прибульцям колонізаторському світогляду та елементам македонської "спадщини" (ради царських "друзів" і військовим зборам), було поступово здіснено трьома першими Птолемеями. Безпосередніми наслідками цього явища стала відсутність у країні колоніальної ситуації та зовнішньополітична пасивність, що розпочалася у 30-х рр. III ст. до Різдва Христова, яка стала однією з головних причин занепаду держави Птолемеїв.

  Скачати повний текст

Обгрунтовано теоретичні та методичні основи педагогічного впливу здобутків образотворчої православної спадщини на духовний розвиток майбутнього вчителя на підставі системного, аксіологічного, антропологічного й особистісно-діяльнісного підходів, інтеграції світських і християнських напрацювань. Розкрито сутність даного феномену як цілеспрямованого, особистісно орієнтованого, спеціально організованого навчально-виховного процесу вдосконалення, упорядкування, ієрархізації розуму, почуттів і волі майбутнього педагога. Виявлено професійно-освітній потенціал здобутків образотворчої православної спадщини, що сконцентрований у її інтегративних світоглядно-педагогічних характеристиках (канонічність, софійність, соборність, світлоносність), які спрямовано на підпорядкування духовного розвитку особистості майбутнього вчителя національній традиції, залучення до духовної краси, ієрархічне впорядкування внутрішнього світу та його поетапне вдосконалення. Обгрунтовано та верифіковано концептуальну модель поетапного духовного розвитку майбутнього вчителя засобами образотворчого православного мистецтва, упровадження якої сприяє виявленню духовних якостей студентів у навчанні, діалогічному спілкуванні з мистецтвом та успішній виробничій педагогічній практиці в школі в контексті даних критеріїв, показників і рівнів їх духовного розвитку. Доведено ефективність педагогічної технології використання образотворчої православної спадщини в духовному розвитку майбутнього вчителя, яка містить п'ять модулів (історичний, мистецтвознавчий, діалогічний, духовно-рефлексивний, духовно-професійний), включає педагогічну топоніміку цілей із дисциплін Державного стандарту професійної підготовки вчителя образотворчого мистецтва. Розроблено теоретичні та методичні основи професійної підготовки педагога-гуманіста в контексті базових положень стосовно особистості. Уточнено генезу та зміст понять "духовність", "духовний розвиток", "внутрішній світ", "принципи духовного розвитку", "зміст духовного розвитку" майбутнього вчителя, психолого-педагогічні механізми впливу здобутків образотворчого православного мистецтва на духовний розвиток особистості.

  Скачати повний текст

У роботі обґрунтовано теоретико-методичні засади розвитку патріотичного виховання учнів у школах України (1945–2019 рр.), під якими розуміємо сукупність вихідних наукових положень, що визначають концептуальні теорії, основні підходи, принципи, розгляд патріотичного виховання як складного суперечливого процесу, що у 1945–1991 рр. відбувався під впливом маніпулятивних технологій тоталітарної держави; у 1991–2019 рр. – з орієнтацією на відродження національних цінностей, впровадження форм і методів формування національно свідомої особистості, здатної до зміцнення державності й забезпечення територіальної цілісності країни.У дослідженні визначено позитивний ретроспективний досвід патріотичного виховання молоді у вітчизняній педагогіці радянського періоду (патріотизм як чинник об'єднання та розвитку суспільства на основі державницької ідеології, масовість, формування єдності поглядів на патріотизм; прогностична оцінка уникнення суспільних конфліктів у радянському соціумі; усебічна підтримка молодіжних організацій патріотичного спрямування; заохочення діяльності авторських шкіл) і доби незалежності (вивчення й переосмислення культурної спадщини; застосування соціокультурного підходу до теоретичного і практичного формування культури патріотизму; врахування етнічної специфіки, регіональних особливостей, утвердження системи національних цінностей; відповідність нормативно-правової бази викликам сучасності; оптимізація молодіжної політики), обґрунтовано перспективи його імплементації в сучасних умовах модернізації національної системи виховання.Розроблено періодизацію розвитку патріотичного виховання в школах України в 1945–2019 рр., на основі історико-політичних і соціально-педагогічних особливостей розвитку державних утворень на українських землях визначено два взаємопротилежні історичні періоди патріотичного виховання, межею між якими стало утворення незалежної української держави в 1991 р. У межах радянської історичної доби (1945–1991 рр.) виокремлено: перший період (1945–1964 рр.) – ідеологічно-організаційний – становлення наукової теорії патріотичного виховання в умовах партійно-державного управління виховним процесом, нівелювання національних й особистісних особливостей, централізована уніфікація змісту навчальних програм, реалізація практики патріотичного виховання відповідно до радянської інтерпретації марксистсько-ленінської методології та концепції комуністичного виховання (у межах періоду визначено субперіоди: (1945–1953 рр.) – нівелювання загальнолюдських та морально-патріотичних цінностей, їхнє підпорядкування ідеї формування особистості відповідно до потреб тоталітарного режиму; (1954–1964 рр.) – становлення елементів демократизації виховного процесу; розвиток патріотичних переконань згідно з комуністичною ідеологією; упровадження елементів авторитаризму в педагогічну практику); другий період (1965–1991 рр.) – суспільно-пропагандистський – домінування ідей інтернаціоналізму та соціалістичного патріотизму (у межах періоду визначено субперіоди: (1965–1983 рр.) – тенденції до уніфікації суспільного життя, виховання відданості ідеям Комуністичної партії і радянської влади; нівелювання особистості; посилення педагогічного морально-патріотичного впливу на учнів; (1984–1991 рр.) – ухвалення документа «Основні напрями реформи загальноосвітньої та професійної школи» (1984 р.), який мав суперечливий характер, засвідчив непослідовність освітньої політики та кризовий стан радянської освіти й науки, їхнє підпорядкування ідеологічним інтересам).Після проголошення незалежності розпочався національно спрямований період патріотичного виховання (1991–2019 рр.), у межах якого визначено субперіоди: (1991–2013 рр.) – урахування надбань національної української культури, гуманістичної педагогіки; збільшення кількості шкіл з українською мовою викладання; повернення історичної пам'яті, видання історичних праць, публікація творів, що відображали реалії навколишнього життя та історичне минуле українського народу; популяризація правди про національно-визвольну боротьбу українського народу; демократизація освіти та виховання; індивідуалізація навчально-виховного процесу; (2014–2019 рр.) – активізація процесів патріотичного виховання, пов'язана з внутрішньо- і зовнішньополітичними подіями, необхідністю консолідації в умовах зростання зовнішньої загрози, подіями на сході України; перехід від регіональних програм розбудови національної системи виховання до реформ державного рівня, зокрема Нової української школи.^UThe study substantiates the theoretical and methodological principles of patriotic education of students in Ukrainian schools (1945–2019), which means a set of basic scientific principles that define conceptual theories, basic approaches, principles, consideration of patriotic education as a complex contradictory process which in 1945–1991 was under the influence of manipulative technologies of the totalitarian state; in 1991–2019 it was with a focus on the revival of national values, the introduction of forms and methods of forming a nationally conscious personality, capable of strengthening statehood and ensuring the territorial integrity of the country.The study identifies positive retrospective experience of patriotic education of youth in the domestic pedagogy of the Soviet period (patriotism as a factor of unification and development of society based on state ideology, mass, the formation of unity of views on patriotism; prognostic assessment of avoiding social conflicts in Soviet society; comprehensive support of patriotic youth organizations; encouragement of author's schools) and the era of independence (study and rethinking of cultural heritage; application of socio-cultural approach to the theoretical and practical formation of the culture of patriotism; taking into account the specific ethnic, regional characteristics, establishment of national values; compliance of the regulatory framework with the challenges of modern society; optimization of youth policy), the prospects of its implementation in conditions of modernization of the national education system.The author's periodization of the patriotic education development in the schools of Ukraine in 1945–2019 is developed, on the basis of historical-political and socio-pedagogical features of the development of state formations on Ukrainian lands two opposite historical periods of patriotic education are determined , the boundary between them was the formation of an independent Ukrainian state in 1991. In the context of the Soviet historical period (1945–1991) the following periods are distinguished: the first period (1945–1964) – ideological and organizational – the formation of the scientific theory of patriotic education in the party-state management of the educational process, leveling of national and personal peculiarities, centralized unification of the content of educational programs, realization of the practice of patriotic education in accordance with the Soviet interpretation of the Marxist-Leninist methodology and the concept of communist education within the period the subperiods are defined: (1945–1953) – leveling of panhuman, moral and patriotic values, their subordination to the idea of personality formation in accordance with the needs of the totalitarian regime; (1954–1964) – the formation of elements of democratization of the educational process; the development of patriotic beliefs in accordance with communist ideology; introduction of elements of authoritarianism in pedagogical practice); second period (1965–1991) – social propaganda – the dominance of the ideas of internationalism and socialist patriotism within the period the subperiods were defined: (1965–1983) – tendencies to unification of public life, developing of devotion to the ideas of the Communist Party and the Soviet government; leveling of personality; strengthening of pedagogical moral and patriotic influence on students; (1984–1991) – adoption of the document «The main directions of the reform of secondary and vocational schools» (1984), which was contradictory, testified to the inconsistency of educational policy and the crisis of Soviet education and science, their subordination to ideological interests).After the proclamation of independence, a nationally oriented period of patriotic education began (1991–2019), within which subperiods were defined: (1991–2013) – taking into account the achievements of national Ukrainian culture, humanistic pedagogy; increasing the number of schools with Ukrainian as the language of studying; returning of historical memory, publication of historical works, publication of works that reflect the realities of life and the historical past of the Ukrainian people; popularization of the truth about the national liberation struggle of the Ukrainian people; democratization of education and upbringing; individualization of the educational process; (2014–2019) – intensification of the processes of patriotic education, associated with domestic and foreign policy events, the need for consolidation in the face of growing external threats and events in eastern Ukraine; the transition from regional programs of a national education system to state-level reforms, including a new Ukrainian school.

Висвітлено процес становлення та розвитку педагогічної науки, зокрема, однієї з її галузей - дошкільної педагогіки. На підставі аналізу архівних матеріалів, опублікованих джерел, психолого-педагогічних часописів і теоретичних розробок, узагальнено основні тенденції, обгрунтовано причини та необхідність розвитку дошкільних закладів (захоронок) різного підпорядкування на межі ХІХ - ХХ ст. Досліджено концепції відомих учених і практиків Я.Давіда й А.Шицувни - "наука про речі" та "психологічне вивчення дітей". Визначено та розкрито теоретико-методичні та організаційні засади навчально-виховного процесу в різних типах навчальних закладів, створених офіційними структурами (освітніми управліннями воєводств), благодійними та релігійними товариствами (у різних жіночих монастирях) та світськими особами. Розглянуто проблему підготовки дітей до школи за умов спеціально змодельованого процесу дошкільного виховання, що грунтується на використанні спадщини польської теорії та практики дошкільної педагогіки. На підставі проведених емпіричних досліджень вирішено наступні завдання: досліджено доцільність створених перших методів діагностування дітей; апробовано систему занять, спрямованих на підготовку дітей до школи; виявлено ефективність впливу експериментальних методик на визначення якостей дитини; розкрито особливості залежності розвитку дитини від взаємодії компонентів "вихователь - дитина - батьки". Запропоновано авторські розробки дидактичних матеріалів з урахуванням специфіки дошкільної освіти.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Систематизовано теоретичні підходи у дослідженні структурно-функціональної системи (СФС) місцевих державних адміністрацій (МДА), визначено методологію дослідження. Розглянуто сучасний зарубіжний досвід функціонування місцевих органів виконавчої влади. Узагальнено умови становлення та розвитку даної системи. Охарактеризовано сучасний стан регулювання діяльності МДА як ланок єдиної системи органів виконавчої влади. Проведено оцінювання стану підпорядкування, підзвітності та підконтрольності СФС МДА. Розроблено механізми реформування організаційної структури МДФ, їх компетенції та функціонального призначення на сучасному етапі державотворення. Обгрунтовано об'єктивну необхідність і сформульовано пропозиції щодо напрямів модернізації моделі взаємодії МДА з органами місцевого самоврядування за умов розвитку демократії. Запропоновано практичні рекомендації щодо шляхів удосконалення управлінських взаємовідносин МДА з іншими органами виконавчої влади.

  Скачати повний текст

Досліджено теоретичні та практичні питання процесу, основних етапів і методики стратегічного планування страховиком. Розкрито суть базових понять, а також принципи державного регулювання стратегічного менеджменту страховика та практичні методи виконання цієї базової функції менеджменту. Розроблено пропозиції щодо впорядкування страхового глосарію, застосування цілей, місії, бачення. Проаналізовано інтереси суб'єктів, зацікавлених у реалізації стратегії страховиком, та проблем конфіденційності. Проведено декомпозицію стратегічної мети за шістьма показниками та формування оргструктури клієнтоорієнтованої страхової компанії за методом вертикалей функціонального підпорядкування на базі впровадження критеріїв ефективності праці персоналу підрозділів продажів і забезпечення. Реалізовано процедуру стратегічного планування на базі методів SWOT-аналізу та системи збалансованих показників. Запропоновано метод поточної нефінансової діагностики.

  Скачати повний текст

Висвітлено передумови та характерні для України особливості виникнення спеціальних кінонавчальних закладів. Розглянуто специфіку функціонування недержавних освітніх інституцій за різних суспільно-економічних і політичних умов. Досліджено питання зародження державної кіноосвіти. Проаналізовано діяльність державних кіноосвітніх закладів, кіноструктур у складі мистецьких навчальних установ у 1920-х рр., а також передумови та перебіг процесу підпорядкування української кінематографії союзному центрові. Вивчено історичні джерела щодо формування системи навчальних закладів української кінематографії на початку 1930-х рр.

  Скачати повний текст

В роботі з’ясовано сутність і зміст громадського контролю у сфері виконання покарань України, встановлено існуючі у зв’язку з цим проблеми, а також розроблені науково обґрунтовані шляхи щодо їх вирішення. Зокрема, за допомогою історико-правового методу та застосування однойменного критерію пізнання сутності громадського контролю у сфері виконання покарань України стан розробок на науковому рівні існуючих на практиці проблем класифіковано на декілька періодів, а саме:1. Грудень 1970 року – серпень 1991 року, коли досліджувана у цій дисертації проблема регулювалась законами та іншими нормативно-правовими актами як колишнього СРСР, так і Української РСР.Основним джерелом у зазначеному історичному відрізку функціонування органів та установ виконання покарань був ВТК Української РСР, прийнятий 23 грудня 1970 року. При цьому, як показало вивчення змісту даного Кодексу, ні в Загальній, ні в Особливій його частинах не було правових норм, які б стосувались питань громадського контролю, що в певній мірі стало одним із наслідків державної (виправно-каральної) політики у зазначеній галузі суспільних відносин, а також відсутності будь-яких проявів громадянського суспільства.2. Серпень 1991 – липень 2003 р. р., коли питання зазначеного виду суспільної діяльності регулювались частково видозміненим кримінально-виконавчим законодавством України.При цьому, звернута увага на той факт, що хоча ще у 1970 році, в ст. 9 ВТК України й були закріплені правові засади участі громадськості у кримінально?виконавчій діяльності, до 2003 року включно вказана норма так і не видозмінювалась, що виступило у цій роботі додатковим аргументом відносно висновку щодо детермінації причин і умов, які негативно впливали на формування і розвиток інституту громадського контролю у сфері виконання покарань. Крім цього, встановлено й такий юридичний факт, а саме: у ч. 2 ст. 9 ВТК було зазначено, що форми участі громадськості у сфері виконання покарань встановлюється цим Кодексом та іншими законами України.3. Січень 2004 – грудень 2010 р. р., коли сферою виконання покарань управляв ДДУПВП, як центральний орган державної виконавчої влади у даній галузі суспільної діяльності, що був визначений таким у ст. 11 КВК.В досліджуваному періоді ДДУПВП не у повній мірі виконував законодавчі вимоги з питань забезпечення здійснення суспільного моніторингу за дотриманням прав засуджених, які, зокрема, витікали із змісту ч. 2 ст. 25 КВК України, що вступив у дію у січні 2004 року, та інших законів, що регулювали зазначений вид суспільної діяльності (як от: «Про свободу совісті та релігійні організації»; «Про громадські об’єднання»; ін.), а також підзаконних нормативно-правових джерел.Крім цього, ДДУПВП з часу повного виводу органів та УВП з підпорядкування МВС України у 1999 році і самостійного функціонування даного Департаменту у системі державних органів виконавчої влади до часу його ліквідації у грудні 2010 року фактично скоротив зміст предмету щодо гласності своєї діяльності, надавши відповідні обмежувальні грифи для тієї інформації, що була відкритою для громадськості на протязі 1991-1998 р. р. 4. 2011-2021 р. р., коли спочатку частково (2010-2012 р. р.), а потім повністю у 2012 році Міністерство юстиції України на законодавчому рівні перебрало на себе функції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері виконання покарань України, та здійснює у цьому напрямі низку організаційно-управлінських, нормативно-правових, матеріально-технічних та інших видозмін у зазначеній галузі суспільної діяльності. Зокрема, у контексті досліджуваної у цій роботі проблематики, можна акцентувати увагу на такі соціально важливі напрями реформ у сфері виконання покарань України, як: а) прийняття у квітні 2014 року Закону України «Про внесення змін у Кримінально-виконавчий кодекс України відносно адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів»; б) ліквідація у 2016 році ДПтС України та створення міжрегіональних територіальних управлінь виконання покарань Міністерства юстиції України; в) схвалення Кабінетом Міністрів України у 2017 році Концепції реформування (розвитку) пенітенціарної системи України; г) інші. Крім цього, у зазначеному періоді й надалі проводились дослідження процесу виконання – відбування покарань членами громадських організацій, з урахуванням у тому числі зарубіжного досвіду, повторюючи при цьому ті помилки та методологічні хиби, які мали місце у попередніх аналогічних пошуках та зводячи по суті питання контролю за вказаною галуззю суспільної діяльності до участі громадськості у сфері виконання покарань.^UThe work clarifies the essence and content of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine, identifies existing problems in connection with it, and develops scientifically based ways to solve them.In particular, with the help of the historical-legal method and the application of the criterion of the same name concerning knowledge of the essence of public control in the sphere of execution of punishments in Ukraine, the state of development at the scientific level of the problems existing in practice has been classified into several periods, namely:1. December 1970 – August 1991, when the problem investigated in this dissertation was regulated by laws and other legal acts of both the former USSR and the Ukrainian SSR.The main source in the mentioned historical segment of the functioning of bodies and institutions for the execution of punishments was the Criminal Code of the Ukrainian SSR, adopted on December 23, 1970. At the same time, as the study of the content of this Code showed, there were no legal norms in either its General or Special parts that would relate to the issues of public control over the process of execution – the serving of punishments, which to a certain extent became one of the consequences of the state (correctional and punitive) politics in the specified field of social relations, as well as the absence of any manifestations of civil society.2. August 1991 – July 2003, when the issues of the specified type of social activity were regulated by the partially amended criminal law of Ukraine. At the same time, attention is drawn to the fact that though in 1970, in Art. 9 of the Corrective Labour Code (CLC) of Ukraine the legal principles of public participation in the correction and re-education of convicts were established, the specified norm was not changed until 2003, which was presented in this work as an additional argument regarding the conclusion about the determination of the causes and conditions that negatively affected the formation and development of the public control institute in the field of execution of punishments. In addition, in connection with this, the following legal fact draws attention, namely: part 2 of Art. 9 of the CLC stated that the forms and procedure of public participation in the correction and re-education of convicts were established by this Code and other laws of Ukraine.3. January 2004 – December 2010, when the sphere of execution of punishments was managed by the State Department of Ukraine for the execution of punishments, as the central body of the state executive power in this field of public activity, which was defined as in Art. 11 of the Criminal Executive Code (CEC), as well as in Art. 1 of the Law of Ukraine "On the State Criminal Executive Service of Ukraine".In the investigated period, the State Department of Ukraine for the execution of punishments did not fully comply with the legislative requirements for ensuring the implementation of public control over the observance of the rights of convicts during the execution of criminal punishments, which, in particular, stemmed from the content of Part 2 of Art. 25 of the CEC of Ukraine, which came into force in January 2004, and other laws regulating the specified type of social activity (such as: "On freedom of conscience and religious organizations"; "On public associations"; "On bodies and services in children's affairs and special institutions for children"; etc.), as well as secondary legal sources ("Regulations on supervisory commissions and guardianship boards at special educational institutions").In addition, since the time of the complete withdrawal of the bodies and the Department of execution of punishments from the subordination of the Ministry of Internal Affairs of Ukraine in 1999 and the independent functioning of this Department in the system of state bodies of executive power until the time of its liquidation in December 2010, the State Department of Ukraine for the execution of punishments actually reduced the content of the subject regarding the publicity of its activities, providing the appropriate restrictive measures for the information that was open to the public during 1991-1998.4. 2011-2021, when at first partially (2010-2012), and then fully in 2012, the Ministry of Justice of Ukraine at the legislative level took over the functions of the central executive body implementing state policy in the field of execution of punishments in Ukraine, and carried out in this direction a number of organizational-management, normative-legal, material-technical and other changes in the specified field of public activity.

У дисертаційній роботі здійснено ретроспективний аналіз становлення та розвитку закладів інтернатного типу в Закарпатті першої половини ХХ століття. Наукова новизна і теоретичне значення результатів – на основі системного ретроспективного аналізу досліджено соціально-педагогічні засади становлення та розвитку закладів інтернатного типу Закарпаття першої половини ХХ століття в системі трансформаційних змін, які відбувалися в контексті державно-територіального перепідпорядкування закарпатських земель (перебування у складі Австро-Угорської імперії, Чехословацької республіки, Угорщини); охарактеризовано умови, які впливали в хронологічних межах дослідження, на процес становлення та розвитку закладів інтернатного типу: соціальні і педагогічні; обґрунтовано періодизацію процесу становлення та розвитку інтернатних закладів Закарпаття першої половини ХХ століття: І етап (1901 – 1919 рр.) – створення нормативно-правової бази для функціонування державних закладів інтернатного типу; ІІ етап (1919 – 1938 рр.) –удосконалення системи освітньо-виховної роботи в закладах інтернатного типу; ІІІ етап (1939 – 1944 рр.) – згортання педагогічної практики інтернатної освіти, поширення впливу на розвиток релігійних та громадських організацій; з'ясовано вплив на становлення та розвиток інтернатної освіти законодавства європейських країн (Австро-Угорщини, Чехословаччини, Угорщини), до складу яких територіально (за хронологією) належали сучасні закарпатські землі; визначено особливості організації, підпорядкування та управління, кадрового забезпечення та змісту діяльності закладів інтернатного типу Закарпаття досліджуваного періоду та систематизовано основні тенденції в їх розвитку відповідно до розробленої періодизації. До актуальної науково-дослідницької площини введено маловідомі архівні джерела та нормативно-правові документи, які значно збагачують джерельну базу вітчизняної історико-педагогічної науки. Подальшого розвитку набули конструктивні ідеї з досвіду діяльності закладів інтернатного типу Закарпаття першої половини ХХ століття, що відкриває нові можливості в сфері викладання історії педагогіки, підготовки педагогів до роботи в закладах інтернатного типу, а також у сфері реформування системи закладів інтернатної освіти.^UThe dissertation has made a retrospective analysis of the establishment and development of boarding facilities in Transcarpathia in the first half of the twentieth century. The scientific novelty and the theoretical significance of the results on the basis of systematic retrospective analysis, the social and pedagogical foundations of Transcarpathian boarding institutions establishment and development in the first half of the twentieth century were investigated in the system of transformational changes that took place in the context of state-territorial subordination of Transcarpathian lands (including to The Austro-Hungarian Empire, the Czechoslovak Republic, and Hungary); the conditions, which influenced the chronological limits of the study, the process of formation and development of residential institutions: social and pedagogical were described; the boarding institutions establishment and development in Transcarpathia in the first half of the twentieth century process' periodization is substantiated: Stage I (1901 – 1919)– alegal framework creation for the state boarding institutions functioning; Stage II (1919 – 1938)– theeducational work system improvement in boarding schools); Stage III (1939 – 1944) – the boarding education pedagogical practice collapse, influencespreading on the religious and social organizations' development; the European countries(Austria-Hungary, Czechoslovakia, Hungary) legislation, where territorially (in chronology) belonged modern Transcarpathian lands, influence on the boarding education formation and development is obtained; the organization, subordination and management, staffing and Transcarpathian boarding institutions' activities content peculiarities in the period under study are determined and the main tendencies in their development are systematized in accordance with the developed periodization. The little-known archival sources and normative-legal documents which considerably enrich the source base of the national historical-pedagogical science are introduced to the actual research plane. Further development was gained by constructive ideas from the experience of Transcarpathian boarding schools in the first half of the twentieth century.

Обгрунтовано концепцію, за якою соціально-економічні та організаційні фактори є найбільш вагомими у раціональному використанні трудового потенціалу і основними критеріями під час розробки методичних підходів. Проаналізовано фактори, зміни яких вагомо впливають на процеси збереження та раціонального використання трудового потенціалу. Запропоновано структуру виробничого колективу з відображенням організаційного підпорядкування та неофіційного впливу соціальних груп. Описано інструментарій інформаційного забезпечення комплексної програми, спрямованої на підвищення якості та раціонального використання виробничих систем деревообробної галузі промисловості за умов трансформації економіки. Висвітлено методичні підходи до оцінки величини та рівня використання трудового потенціалу виробничих систем. Розроблено математичну модель величини та оптимального рівня використання трудового потенціалу.

  Скачати повний текст