Визначено позиції представників політичної та правової науки, які характеризують різні аспекти міжнаціональних відносин поліетнічних держав. Уточнено та систематизовано типологізацію прав національних меншин. Удосконалено шляхи та способи приведення норм поточного законодавства з питань статусу національних меншин у відповідність до міжнародно-правових стандартів. Проаналізовано процеси формування ефективної політики щодо зазначених прав. Обгрунтовано необхідність формування чіткого державного механізму їх забезпечення. Доведено негативний вплив на подальший розвиток політичного та законодавчого процесу поступового ослаблення державного інституціонального забезпечення управління у сфері міжнаціональних відносин в Україні. Запропоновано рекомендації щодо подальшого вдосконалення соціальної практики з проблем міжнаціональних відносин і політико-правових засад забезпечення прав національних меншин.

  Скачати повний текст

Розглянуто проблеми розслідування злочинів проти особи, що вчиняються на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі. Визначено расову, національну чи релігійну ворожнечу як об'єкт криміналістичного дослідження та проаналізовано елементи криміналістичної характеристики злочинів проти особи, що вчиняються на грунті расової, національної чи релігійної ворожнечі. Визначено особливості порушення кримінальних справ, типових слідчих ситуацій та планування початкового етапу розслідування, особливості проведення окремих слідчих дій, призначення типового комплексу судових експертиз, основи профілактики злочинів. Надано пропозиції спрямовані на вдосконалення діяльності правоохоронних органів у боротьбі зі злочинами проти особи, які вчинені на даній ворожнечі.

  Скачати повний текст

Проаналізовано правове регулювання відносин між радянською державою та Православною церквою в 1917 - 1941 рр. на матеріалі Донеччині. Розглянуто законодавство про релігію та визначено особливості його впровадження в регіоні. Розкрито роль партійних і державних органів у розв'язанні жорстокої антирелігійної війни та досліджено причетність більшовицького керівництва до розколу Православної церкви й розпалювання міжконфесійної ворожнечі. Визначено структуру органів, що формували та здійснювали релігійну політику, функції їх місцевих підрозділів, а також масштаби та наслідки репресивних заходів уряду проти православних християн.

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняній історіографії здійснено системний аналіз діяльності радянських органів державної безпеки, спрямованої на ліквідацію Української греко-католицької церкви (УГКЦ) на західноукраїнських землях. До наукового обігу залучено значну кількість архівних документів радянських органів державної безпеки, що раніше не використовувались у вітчизняній і зарубіжній історіографії, що дозволило в новому аспекті висвітлити стратегічні наміри партійно-державного апарату СРСР щодо УГКЦ та ліквідацію унії. Аргументовано, що ліквідаційний процес був штучно створений, ініціатором якого виступила радянська влада з метою досягнення внутрішньополітичних і міжнародних цілей Кремля у контексті його імперської політики, та реально зводився до насильницької ліквідації греко-католицизму. Показано, що боротьба з УГКЦ була складовою та одним з способів утвердження комуністичного режиму на Західній Україні. Показано роль спецслужб як провідної, невід'ємної та надзвичайно важливої частини партійно-державного апарату, яка діяла притаманними їй методами таємного збору інформації, провокацій, тиску та репресій. Зроблено висновок, що ліквідація Львівської митрополії в Галичині так само, як і Мукачівської єпархії в Закарпатті була здійснена всупереч волі духовенства та віруючих Церкви карально-репресивними методами та шляхом штучного формування антикатолицької громадської думки й розпалювання міжконфесійної ворожнечі.

  Скачати повний текст

Дисертаційну роботу присвячено суспільно-політичному неолексикону української інтернет-комунікації на синхронному зрізі 2014-2019 років. Виконано інтегральний аналіз семантичних, формальних і соціонормативних аспектів нових суспільно-політичних номінацій, з'ясовано особливості їх функціювання у мові інтернет-видань і соціальних мереж.Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що уперше в лінгвоукраїністиці вмотивовано необхідність аналізу суспільно-політичного неолексикону у період гібридної війни; увиразнено роль інтернет-комунікації як майданчика для апробації новотворів, неосемантів і неозапозичень; реалізовано авторський алгоритм інтегрального аналізу суспільно-політичного неолексикону, що передбачає, з одного боку, урахування семантичних, формальних і соціонормативних ознак лексичних одиниць, а з іншого - специфіки сучасної інтернет-комунікації; доведено потужне функційне навантаження негативно оцінних суспільно-політичних одиниць, що слугують індикатором поляризації українського соціуму. Практична цінність роботи полягає в тому, що зібрані матеріали слугуватимуть поповненню й укладанню лексикографічних праць, уточненню критеріїв соціонормативної оцінки новотворів і запозичень, використанню автоматичних фільтрів для ідентифікації мови ворожнечі в інтернет-комунікації.У процесі дослідження узагальнено доробок українських та зарубіжних мовознавців у сфері лексикологічних досліджень політичної комунікації, виконаних у структурній і антропологічній парадигмах. З'ясовано особливості дискурсивного, когнітивного і риторичного підходів у політичній лінгвістиці, студій тоталітарної мови й політичної метафори.Визначено зміст і категорійні ознаки поняття «суспільно-політичний неолексикон». Охарактеризовано його статус у лексико-семантичній підсистемі мови, наявність ідеологічного компонента у семантичному наповненні, стилістичну стратифікацію, сферу функціювання й актуальність позначуваних понять.Окреслено специфіку вивчення інтернет-комунікації як гетерогенного явища під впливом соціальних, комунікативних і технічних параметрів онлайн- середовища, жанру і мовної особистості користувача. Проаналізовано інтернет- видання й соціальні мережі як два види мультижанрових платформ із різними принципами передавання інформації, де виявляються суперрізноманіття і мультимодальність мови комп'ютерно опосередкованого спілкування. Каталізатором негативних соціальних процесів в інтернет-комунікації виступають гібридна агресія, політика постправди, фейкові новини й інформаційні бульбашки.Розроблено алгоритм інтегрального дослідження суспільно-політичного неолексикону української інтернет-комунікації. Розв'язано низку етичних і методологічних проблем: потребу анонімізації цитувань ілюстративного матеріалу задля захисту персональних даних інтернет-користувачів; відсіювання мовного матеріалу, продукованого ботами або тролефермами; можливість залучення платформи Ооодіе Тгепбз для вивчення лексичних інновацій та їх варіантності.Виокремлено у складі сучасного суспільно-політичного неолексикону п'ять тематичних груп: «Суспільство. Держава», «Політика», «Право»,«Економіка», «Військова справа». Вироблено багаторівневу модель семантичної стратифікації цього кластера: тематична група - тематична підгрупа - тематична мікрогрупа. З'ясовано, що у зв'язку з окупацією Криму, збройним конфліктом на Донбасі та загрозою повномасштабного воєнного вторгнення в інтернет-комунікації активізувалася лексика тематичної групи «Військова справа».Зроблено висновок, що інтегральний аналіз суспільно-політичного неолексикону дає змогу простежити реалізацію семантичних, формальних і соціонормативних ознак лексичних одиниць у сучасній інтернет-комунікації з урахуванням специфіки появи і функціювання новотворів, неосемантів і неозапозичень у суспільно-політичному контенті інтернет-видань і соціальних мереж. Семантична стратифікація, продуктивність словотворення і запозичення, а також функційне навантаження одиниць досліджуваного кластеру перебувають у тісному зв'язку з тенденціями суспільного життя, впливами нових технологій та реаліями гібридної війни.Зазначено, що узагальнення надаються до застосування у вивченні інших тематичних сегментів словникового складу, а також можуть стати підґрунтям для подальшого аналізу комунікативних практик українських користувачів соціальних мереж у контексті інформаційної агресії та гібридної війни.Ключові слова: лексикологія, стилістика, суспільно-політична лексика, неолексикон, неологізми, новотвори, неосеманти, неозапозичення, інтернет- комунікація, мова інтернет-видань, мова соціальних мереж, тематичні групи, суспільно-політичний контент, гібридна війна.^UThe dissertation is devoted to the new socio-political neolexicon in Ukrainian internet communication on the synchronous cut of 2014-2019. It conducts the integral analysis of semantic, formal and socio-normative aspects of the new socio¬political nominations, and clarifies their functioning peculiarities in the language of online media and social networks.The thesis scientific relevance is due to the first attempt in Ukrainian linguistics to provide evidence for the necessity of socio-political neolexicon permanent analysis in terms of hybrid warfare; emphasize the role of internet- communication as a platform for proper neologisms, neosemantisms, and new loanwords trial; implement the author's socio-political neolexicon integrated analysis algorithm which allows to take into account the semantic, formal, and socio¬normative features of lexical units, on the one hand, and the modern internet- communication specifics, on the other hand; prove the powerful functional load of new socio-political units with negative evaluative components that serve as an indicator of the Ukrainian society polarization. The practical value of the work is that the collected materials will serve to supplement and compile lexicographical works, clarify the criteria for socio-normative assessment of innovations and borrowings, and help to identify hate speech in internet-communication.The first chapter generalize the achievements of Ukrainian and foreign linguists in the field of political discourse lexicological research, performed in structural and anthropological paradigms. The author clarifies the peculiarities of discursive, cognitive and rhetorical approaches in political linguistics as well as totalitarian language and political metaphor studies.The content and categorical features of the concept socio-political neolexicon are determined through characteristics of its status in the language lexical-semantic subsystem, ideological component in units' semantics, stylistic stratification, functioning domain and denoted concepts relevance.The thesis outlines research specifics of internet communication being a heterogeneous phenomenon under the influence of social, communicative, and technical parameters in online environment as well as genre and user's language personality. Online media and social networks are two types of multi-genre platforms based on different principles of information transmission, however, they both reveal the language superdiversity and multimodality in computer mediated communication. Hybrid aggression, post-truth politics, fake news and information bubbles are the catalysts of negative social processes in the internet-communication.During developing integral analysis methodology for the new socio-political vocabulary in the Ukrainian internet communication, the author solves a number of ethical and methodological problems, i.e. the need to anonymize illustrative material in order to protect the internet users' personal data; screening-out of speech material produced by bots or troll farms; the possibility to use the Google Trends platform to study lexical innovations and their variation.The conclusions summarize that the integrated analysis of socio-political neolexicon allows to trace the semantic, formal and socio-normative features of lexical units in the modern Ukrainian internet communication taking into account the specifics of proper neologisms, neosemantisms, new loanwords appearance and functioning in socio-political content in online media and social networks. The trends of social life, influences of new technologies and realities of hybrid warfare are closely connected with the semantic stratification, productivity of word-formation and borrowing, and functional load of the units in the studied cluster.The generalizations are feasible for use in studies of other thematic segments in lexicon. Moreover, they can serve as a basis for further analysis of Ukrainian users' communicative practices in social networks in the context of information aggression and hybrid warfare.Key words: lexicology, stylistics, socio-political vocabulary, neolexicon, neologisms, proper neologisms, neosemantisms, new loanwords, internet- communication, language of online media, language of social networks, thematic groups, socio-political content, hybrid warfare.

Зростання вагомості релігійного й політичного чинників в українському суспільстві вимагає переосмислення пов’язаних із ними явищ і процесів, що актуалізує окреслену проблематику й обумовлює її детальний аналіз і дослідження. Для сучасної України формування власної незалежної церкви є питанням національної безпеки, ментального утвердження проукраїнського орієнтиру національної самоідентифікації, престижу держави на міжнародній арені, а головне – можливістю консолідації громадян навколо єдиної православної церкви, котра є найбільшою конфесією в країні. Однак роз’єднання українського православ’я на кілька юрисдикцій нівелює цей процес. Проблема формування єдиної Помісної церкви належить до сфери, де церква самостійно не може вирішити цілий комплекс накопичених проблем. Наявність кількох паралельних юрисдикцій православних церков в Україні є одним із вагомих конфліктогенних факторів у нашому суспільстві. Цьому сприяє відсутність церкви незалежної від зовнішніх релігійних центрів. Вирішення майнових питань релігійних організацій на сучасному етапі призводить до зростання напруги в суспільстві та розпалювання ворожнечі, які припиняться із формуванням Єдиної церковної організації. Доведено, що причиною еволюції державно-політичних процесів у становленні автокефального устрою православних церков стала відсутність чіткої регламентації процедури проголошення нової автокефальної церкви, унаслідок чого сформувалися «грецький» і «слов’янський» підходи в питанні автокефалії. Базовим положенням «грецького» підходу є визнання пріоритету Вселенського патріархату, який регулює православне життя й діяльність інших Помісних церков. «Слов’янський» підхід передбачає існування Помісних церков як певної конфедерації автономних утворень, кожна з яких повністю незалежна одна від одної та має право самостійно надавати автокефалію своїй автономній частині. Політичний зміст автокефалії як зовнішньої адміністративної структури зумовлює появу певних конструкцій і структур, що утвердилися в церковній практиці й стали залежними від державно-політичних інституцій.Встановлено наявність яких політичних умов необхідна для ініціювання надання автокефального статусу певній церковній організації: по-перше, повна або часткова політична незалежність території, де буде інституціоналізована нова автокефальна церква; по-друге, географічна віддаленість означеної території від Церкви-матері; по-третє, етнічна, мовна й культурна відмежованість регіону від загальної кіріархальної церкви; по-четверте, наявність власної церковної історії та традицій; по-п’яте, відсутність розколів і розділень усередині церкви; по-шосте, політична підтримка держави, що відображається в давніх канонах та традиціях церкви. Доведено, що продумана політика держави у релігійній сфері є ключовою вимогою на шляху до проголошення незалежної церкви.^UIn the era of globalization, the norms fixed in the secular worldview, but outdated from the point of view of today, are being destroyed, therefore relations between the state and the church are becoming more complicated. Under such conditions, the problem of reviewing the interaction between them and finding such a model that would contribute to the socio-political development of Ukraine emerges acutely. It is quite clear that the task can be solved only at the highest, global level, where political institutions play a leading role.The growing importance of religious and political factors in Ukrainian society requires a rethinking of the phenomena and processes associated with them, which actualizes the outlined problems and conditions its detailed analysis and research. For modern Ukraine, the formation of its own independent church is a matter of national security, mental affirmation of the pro-Ukrainian orientation of national self-identification, the prestige of the state in the international arena, and most importantly, the possibility of consolidation of citizens around the single Orthodox Church, which is the largest denomination in the country. However, the separation of Ukrainian Orthodoxy into several jurisdictions nullifies this process.The processes of secularization of society led to the spiritual crisis of a person as an individual due to his ignoring traditional values and worldview concepts. The desacralization of social space has become an internal problem of the Church, which can be solved only in the conditions of Orthodox unity. The most important element for ensuring the latter is the religious policy of the state, which will contribute to the strengthening of the Ukrainian political nation and the formation of civil society. In addition, state policy in the religious sphere must meet the demands of Ukrainians, the current religious situation in the country, and the European dimension of Ukraine's future.The role of the institutions of the presidency, parliamentarism, executive power, citizenship and political parties in the formation of religious policy and the autocephalous process in Ukraine is characterized; the legislative acts of the Verkhovna Rada of Ukraine, which provide control over the observance of rights in the sphere of freedom of conscience and religion and are oriented towards solving inter-religious confrontations through dialogue, are analyzed; it is proved that the religious policy of the presidents of Ukraine, despite the selective approach in observing the principle of equality of religions, was aimed at overcoming church division and contributed to the unity and independence of Ukrainian Orthodoxy; analyzed the activities of the Cabinet of Ministers of Ukraine, which directed its actions to increase the level of trust between the state and the church, conducting a constant dialogue to overcome inter-confessional contradictions; the role of civil society institutions in the constitution of the Local Church of Ukraine is clarified by drawing attention to autocephalous issues and influence on political processes.The thesis about the role of autocephaly as a mechanism of adaptation of the church to the political geography of the state is clarified. It has been proven that the church has always been a component of the state environment, which cannot exist without people who are citizens of a certain country, with its laws and norms of life. The genesis and modern interpretations of the political concept of the "Russian world" have been studied, in particular its content and the place of the religious factor in the implementation of this doctrine have been clarified. It was established that "Russian peace" is a political project, the main goal of which is the development of civilization based on the following integration features: language and culture; historical memory and values related to this common historical memory; Orthodoxy; loyalty to today's Russian state, which aspires to act within the country and on the international arena as the rightful successor of the Russian statesmanship tradition, the organic components of which are the Russian Empire and the USSR. The understanding that the Russian side uses political mechanisms to keep the issue of autocephaly open for a long time and to be a destabilizing factor in religious-political relations in Ukraine has deepened.

У дисертації вперше в українському мовознавстві здійснено ґрунтовнийрізноаспектний аналіз дискурсу російсько-української інформаційної війни зпогляду лінгвокогнітивістики та психолінгвістики.Досліджено тему протистояння між двома країнами в історичній площині, зокрема увагу приділено мовній об’єктивації подій і явищ періоду визвольних змагань початку ХХ століття, а також докладно вивчено наративи підготовки інформаційного поля до гарячої фази війни в добу незалежности (2003 – 2013 рр.) й наративи періоду збройної агресії (2014 р. – дотепер). Проаналізовано мовний інструментарій, використовуваний Росією з метою маніпулювання суспільною думкою, а також вивчено особливості формування дискурсу українського опору.У процесі аналізу дискурсу інформаційної війни визначено низку йогодиференційних ознак, таких, як: 1) наскрізна сугестивність, що полягає всистематичному впливі на суспільну свідомість; 2) узагальнювальністьучасників комунікації (увага зорієнтована на тому, аби вплинути на великі групинаселення); 3) зрозумілість широкому колу реципієнтів;4) нав’язувана оцінність, яка змушує реципієнта сприймати будь-які поняття в межах категорії добре – погане; 5) необмеженість жанрів; 6) орієнтованість на ментальну картину світу певного суспільства; 7) інформаційна варіативність, щопокликана дезорієнтувати суспільство створенням великої кількости версій тієїсамої події чи явища.Встановлено власне-мовні способи впливу на реципієнта в дискурсівоєнного протистояння, серед них: 1) уведення слова в потрібний мікроконтекст(прийом зв’язки); 2) використання евфемізмів; 3) висловлення у формі трюїзмів/квазітрюїзмів (загальників); 4) вживання слів, сполук, фраз із іллокуцієюзаклику; 5) застосування концептуальних метафор; 6) вдавання до пресупозиційта імпліцитної семантики як засобів маніпуляції; 7) вживання конструкції такзваний та лексеми нібито; 8) маніпулювання прийменниками; 9) послуговуваннядегуманізувальною та демонізувальною лексикою; 10) використання слів зоб’єднувальною семантикою; 11) вживання мовних одиниць із префіксом недо-;12) вилучення важливих слів із публічного дискурсу; 13) заміна ключовихлексем у повідомленні та перейменування; 14) пояснення через заперечення;15) називання понять словами з протилежним значенням; 16) вживання великоїкількости емоційно забарвлених мовних одиниць; 17) онімна маніпуляція.У цілому дискурс інформаційного протистояння досліджено за чотирмааспектами: ворожого знецінення національної картини світу; агресії; опору;асоціативно-семантичних виявів концепту ВІЙНА.Результати дисертації формують методологічну базу для досліджуванняінформаційного дискурсу щодо наявності мовних засобів маніпулятивноговпливу, виявлення прихованих загроз, а також для проведення лінгвістичнихекспертиз у межах законодавства, спрямованого на захист національнихінтересів держави.Ключові слова: інформаційна війна, маніпулятивні мовні засоби, концепт,концептуальна метафора, лінгвомем, фрейм, фабрикований фрейм, фреймовімережі, прийом зв’язки, асоціативно-семантичне поле, асоціативно-семантичнагрупа, мова ворожнечі, дискурс агресії, дискурс опору.^UIn the thesis, for the first time in Ukrainian linguistics, a thorough multi-aspectanalysis of the discourse of the Russian-Ukrainian information warfare is carried outfrom the point of view of linguocognitivistics and psycholinguistics. The topic ofconfrontation between the two countries in the historical dimension is studied,particular attention is paid to the linguistic objectification of events and phenomena of the period of liberation struggle of the early twentieth century, and narratives ofpreparing the information field for the hot phase of the war in the period ofindependence (2003 – 2013) and narratives of the period of armed aggression arestudied in detail (period of 2014 – until now). The language tools used by Russia tomanipulate public opinion are analyzed, and the features of the discourse formation of Ukrainian resistance are studied.In the process of analyzing the discourse of information warfare, a number of itsdifferential features are identified, such as: 1) cross-cutting suggestibility, which means continuous impact on public consciousness; 2) generalizing communicators (attention is focused on influencing large groups of the population); 3) clarity to a wide range of recipients; 4) imposed evaluability, which forces the recipient to perceive any concepts within the category of good - bad; 5) unlimitedness of genres; 6) focus on the mental worldview of a certain society; 7) information variability, designed to disorient society by creating a large number of versions of the same event or phenomenon.The linguistic methods of influencing the recipient in the discourse of militaryconfrontation have been determined, among which: 1) introducing the word into thedesired microcontext (method of linking); 2) the use of euphemisms; 3) expressions in the form of truisms/quasi-truisms (generalizers); 4) the use of words, compounds,phrases with the urging illocation; 5) the use of conceptual metaphors; 6) resorting to presuppositions and implicit semantics as means of manipulation; 7) the use of the constructions so-called and the lexeme allegedly; 8) manipulation of prepositions;9) the use of dehumanizing and demonizing vocabulary; 10) use of words with unifying semantics; 11) the use of language units with the prefix under-; 12) removing important words from public discourse; 13) replacement of key lexemes in the message and renaming them; 14) explanation by objection; 15) naming concepts with words which have opposite meaning; 16) the use of a large number of emotionally colored language units; 17) manipulating proper nouns.On the whole, the discourse of information confrontation is studied in fouraspects: the hostile depreciation of the national worldview; aggression; resistance;associative-semantic manifestations of the concept of WAR.The results of the thesis form the methodological basis for the study ofinformation discourse on the availability of linguistic means of manipulative influence,discovery of hidden threats, as well as for linguistic expertise within the framework of legislation aimed at protecting the national interests of the state.Key words: information warfare, manipulative language means, concept,conceptual metaphor, linguomeme, frame, fabricated frame, frame networks, linkingmethod, associative-semantic field, associative-semantic group, hate speech,aggression discourse, resistance discourse.

Сформульовано концептуальні положення і висновки, що мають наукову новизну і є особистим внеском автора в дослідження заборони пропаганди війни.Запропоновано власну періодизацію розвитку історіографії пропаганди війни, в межах якої виокремлено її основні етапи. Обґрунтовано методологічний інструментарій дослідження феномена пропаганди війни, який полягає у застосуванні методології наукового пізнання, заснованої на поєднанні загальноправових, спеціально правових (методологія науки кримінального права) та психолого-правових методах. Подано концептуальне бачення дворівневої структури пропаганди війни, що передбачає наявність сукупності взаємообумовлених елементів, які розкривають розуміння пропаганди війни: перший рівень передбачає запобігання пропаганді війни, другий рівень націлений безпосередньо на усунення самої пропаганди війни. Обидва нормативно закріплені у ч. 1 ст. 20 та у ч. 2 ст. 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП). Пропаганда війни розуміється автором як поширення в будь-якій формі поглядів, фактів, аргументів та інших відомостей, зокрема завідомо неправдивих, розпалювання внутрішньо- та зовнішньодержавної расової, релігійної, національної ворожнечі, що має на меті заклики та підбурювання до здійснення воєнних конфліктів або агресивної війни.Визначено змістовне наповнення пропаганди війни, яке передбачає наявність сукупності таких взаємообумовлених елементів, як: підбурювання до війни або агресивних дій; ізоляція громадян від будь-яких контактів із зовнішнім світом; замовчування та викривлення діяльності міжнародних установ на користь миру; створення перешкод для отримання інформації про думку інших держав.Доведено, що норми, які стосуються заборони пропаганди війни, спрямованої на пряме та громадське підбурювання до ворожнечі чи насильства, є нормами загального міжнародного права, що покладають зобов’язання на держави. І саме такі норми накладають позитивні зобов’язання erga omnes на заборону пропаганди війни. А відтак, внесення застережень до них і відхилення від них унеможливлюються.Виокремлено чотири аспекти щодо мови ненависті та ворожнечі: поширення ідей, заснованих на расовій нерівності; поширення ідей, заснованих на расовій ненависті; підбурювання до расової дискримінації; підбурювання до актів, спрямованих проти будь-якої раси чи групи осіб іншого кольору шкіри або етнічного походження, а також надання будь-якої допомоги для проведення расистської діяльності, зокрема її фінансування.Окреслено ключові елементи для визначення сутності мови ворожнечі, а саме: умисел, підбурювання й осуджені результати. Елемент пропаганди можна розуміти як вимогу щодо умислу, тобто вона охоплює лише заяви, зроблені з наміром розпалити ворожнечу. Заяви, зроблені з наміром підбурювати інших до ненависті, необхідно сприймати як мову ворожнечі.Обґрунтовано, що підбурювання є елементом пропаганди війни та взаємопов’язаним з нею поняттям. Вбачається, що вирішальним і відмінним елементом підбурювання є намір підбурювати інших до ворожості чи насильства. Запропоновано внести пряме і публічне підбурювання до агресії до переліку злочинів Римського статуту Міжнародного кримінального суду.Визначено основні аспекти практики міжнародних військових трибуналів, коли пропаганда війни розуміється і як сукупність дій щодо підбурювання до воєнних дій чи геноциду, і як прямі заклики щодо конкретних злочинних дій проти конкретних осіб, і як пропагування расової, національної чи ментальної домінації однієї народності, групи осіб над іншою; пропаганда війни визнається і як закінчений злочин, і як незакінчений злочин без прямих негативних суспільних наслідків, але у випадку незакінченого злочину міжнародна практика розробила концепцію невідворотності та неможливості уникнення покарання.Отримали подальшого розвитку положення про те, що на міжнародному рівні й досі не вироблена універсальна правова конструкція у формі нормативно-правового акта, який містить загальне й обов’язкове для всіх держав визначення пропаганди та її негативних явищ. Вирішення зазначеного питання перебуває у площині реалізації спільних міждержавних механізмів укладання багатосторонніх та двосторонніх міжнародно-правових договорів. А тому важливо враховувати світовий досвід як держав, так і міжнародних організацій, наприклад, Європейського Союзу; положення, що відносини в сфері заборони пропаганди війни слід сприймати значно ширше, ніж суто кримінально каране діяння. Пропаганда війни перетворюється на стійкий інструмент ведення війни, а тому доцільно проводити упереджуючий аналіз та правове моделювання пошуку нових ефективних механізмів кримінального переслідування за такий вид злочину, навіть із можливістю його родової диверсифікації^UThe author’s personal contribution to the study of the prohibition of propaganda for war comprises the novel scientific concepts and conclusions presented in this dissertation.The author proposes an original periodization for the development of historiography of propaganda for war, establishing its main stages. The methodological toolkit for studying propaganda for war is outlined as a methodology of scientific cognition based on a combination of general legal, specialized legal (criminal law), and psychological legal methods.The work conceptualises a two-tier vision of propaganda for war that includes a set of interconnected elements ensuring comprehensive understanding of the phenomenon. The first level pertains to preventing propaganda for war, while the second level is aimed at directly eliminating propaganda for war altogether. Both levels are officially enshrined in parts 1 and 2 of Art. 20 of the International Covenant on Civil and Political Rights (ICCPR).The author suggests defining propaganda for war as any form of dissemination of views, facts, arguments, and other information, including knowingly untrue messages, incitement of domestic and international racial, religious, or national hatred that aims to instigate military conflicts or aggression. The distinction from conventional propaganda is highlighted, as the latter focuses on spreading arguments, rumours, and other information among individuals to foster the desired public opinion.The meaning and content of propaganda for war are defined by detailing its interdependent elements, namely incitement to war or aggression, isolation from any contact with the outside world, censorship and distortion of any action towards peace by international organisations, and obstruction of access to information on the viewpoints of other countries.The dissertation proves that norms related to prohibition of propaganda for war aimed at direct and public incitement to hostility or violence are, in fact, general international law norms and they impose obligations on the states. These very norms institute positive erga omnes obligations regarding the prohibition of propaganda for war, therefore there can be no derogations or deviations from them. Notably, Ukrainian legal doctrine does not differentiate between the terms “мова ненависті” and “мова ворожнечі”, which are treated as synonymous and equal translation-terms for hate speech, despite minor stylistic and semantic differences. In this regard, the author suggests combing the terms and using “мова ненависті та ворожнечі” hereafter, in order to highlight the relations and actions based on hatred that lead to actual conflicts and wars. Four aspects of hate speech are summarised as (a) spreading ideas based on racial superiority, (b) dissemination of ideas based on racial hatred, (c) incitement to racial discrimination, and (d) incitement to acts against any race or group of people of different skin colour or ethnic origin, as well as abetting or providing any support to racism-motivated behaviour, including financial resources.The author argues that key elements to establishing the fact of hate speech are intent, incitement, and unlawful consequences. The element of propaganda can be viewed through the lens of intent, i.e., propaganda should encompass only the statements made with the intention of instigating hostility; statements made with the intention of inciting others to hatred should be considered hate speech.It is substantiated that incitement is an element of propaganda for war and these two concepts and interrelated. The definitive and distinguishing element of incitement is the intent to incite others to hostility or violence. The author argues that direct and public incitement to aggression should be included as a crime in the Rome Statute of the International Criminal Court.The paper outlines the main aspects of the existing case practice of international military tribunals wherein propaganda is interpreted as a set of actions aimed at inciting towards hostilities or genocide, or as direct calls for specific illegal actions against specific persons, or as propagation of racial, national, or mental domination of one nation or group of people over others. Propaganda for war is considered as both a complete crime and an inchoate offense without direct negative social consequences, however, in the second case, the international practice has developed a concept of irreversibility and made it impossible to avoid punishment. The author further develops the notion that there is still no universal legal construct at the international level that would contain a comprehensive definition of propaganda for war and its negative manifestations as a binding normative legal act. Solution to this issue lies in the implementation of joint interstate mechanisms for concluding multilateral and bilateral international legal agreements.

У дисертації вивчено суть явища національної самосвідомості та психологічні аспекти історичного міфу, а також проаналізовано специфіку впливу історичних міфів на національну самосвідомість студентів ЗВО і розроблено методологічні рекомендації щодо впровадження результатів дослідження в навчальний процес. У дисертації розглянуто природу національної самосвідомості у контексті поняття самосвідомості в цілому, проаналізовано підходи до її структури та взаємозв’язки з національною ідентичністю, вивчено стан дослідження проблеми розвитку національної самосвідомості особистості у вітчизняній та світовій психології. Виявлено зв’язки між позитивною національною ідентичністю та високим рівнем толерантності, що мінімізує ризики розвитку етнічної ворожнечі та її експлікації в етнічних цькуваннях. Визначено психологічні функції міфу: інтегруючу (об’єднувальну), дезінтегруючу (розрізнювальну), ідентифікуючу, оптимізаційну (спрощувальну), прескриптивну (виховну) та пояснювальну. Міф за своєю природою суб’єктивний, оскільки в його основу можуть лягти отримані з різних джерелі дані, та універсальний, з огляду на його архетипність (відображення повторюваного досвіду людства). Міф має тісні взаємозв’язки з пам’яттю, зокрема з історичною, яка відображає бачення суспільством свого минулого. Емпірично доведено вплив вивчення літератури, що містить історичні міфи, на рівень сформованості компонентів національної самосвідомості студентської молоді, а також її готовність до міжнаціональної та міжкультурної взаємодії. За результатами експерименту було сформульовано методичні рекомендації спрямовані на розвиток національної самосвідомості студентів українських ЗВО. Ключові слова: національна самосвідомість, національна ідентичність, історичний міф, наратив, аксіологія, рефлексія, література, студенти ЗВО, життєвий сценарій, етнічні цькування, інтелігенція.^UThe dissertation contains the study of the essence of the phenomenon of national self-consciousness and the psychological aspects of the historical myth, as well as analyzes the specifics of the impact of historical myths on the national self-consciousness of students of higher education institutions. Methodological recommendations for the implementation of research results in the educational process were also developed.The psychological functions of the myth are as follows: integrating (unifying), disintegrating (differentiating), identifying, optimizing (simplifying), prescriptive (educational) and explanatory. A myth is subjective in nature, since it can be based on the data obtained from various sources. It is also universal, due to its archetypal nature (reflection of the repeated experience of humanity). Myth has close relationships with memory, in particular with historical memory, which reflects society’s vision of its past.The influence of studying literature containing historical myths on the level of formation of the components of the national self-consciousness of student youth, as well as their readiness for inter-ethnic and inter-cultural interaction, has been empirically proven.Based on the results of the experiment, methodological recommendations aimed at the development of national self-consciousness of students of Ukrainian higher education institutions were designed. Key words: national self-consciousness, national identity, historical myth, narrative, axiology, reflection, literature, HEI students, life script, ethnic harassment, intelligentsia.