Досліджено одного з малодосліджених аспектів близькосхідної політики Росії - місії генерал-лейтенанта М. М. Муравйова до Константинополя й Олександрії у 1832 - 1833 рр. Вивчено особливості підготовки та реалізації миротворчої місії під керівництвом М. М. Муравйова, яка мала на меті якомога швидше припинити конфлікт між турецьким султаном Махмудом II і його могутнім бунтівним васалом. З'ясовано головні мотиви, що спонукали російський уряд до безпосереднього втручання у перший турецько-єгипетський конфлікт.

  Скачати повний текст

Досліджено процес політично-релігійної централізації середньовічного Галича як фактор, який обумовив формування політично-ідеологічних передумов виникнення у XIV ст. Галицької митрополії. Визначено релігійно-світоглядну ідеологію Галицького та Галицько-Волинського князівств у контесті феодальної роздробленості Київської Русі та політичної й релігійної централізації Галича. Розглянуто внутрішньо- та зовнішньополітичне життя Галицького й Галицько-Волинського князівств та їх вплив на виникнення Галицької митрополії. У даному аспекті досліджено засоби та методи боротьби за вплив на теренах Східної Європи між Константинопольським патріархатом і папським престолом у контексті їх релігійно-ідеологічного протистояння з використанням їх впливу на світську й духовну владу в Галичині та Волині протягом XII - XV ст. З'ясовано, що поява Галицької митрополії на початку XIV ст. обумовлена передусім збігом політичних і релігійно-ідеологічних інтересів світських володарів Галицько-Волинського князівства та Константинопольського патріархату у цей період. Галицьку митрополію розглянуто у контексті боротьби за релігійно-ідеологічний вплив на Галицько-Волинські землі між світськими та духовними володарями - носіями східного та західного християнських обрядів. Розкрито роль Галицької митрополії у політично-релігійному житті Центрально-Східної Європи у контексті міждержавних і міжконфесійних відносин XIV - XV ст.

  Скачати повний текст

Розроблено теоретико-методологічні та методичні основи формування географії культури (ГК) як окремого наукового напрямку (підсистеми) української суспільної географії. Розкрито зміст культури в суспільно-географічному контексті (СГК). Викладено періодизацію формування культурно-географічного підходу у світовій та українській землезнавчій науці. Обгрунтовано зміст української ГК, розроблено варіант її термінологічної системи. Проаналізовано геокультурну ідею "Київ - новий Константинополь" в СГК та дві геокультурні закономірності. Розроблено основи структуризації ГК та визначено три головні її галузі - етногеографія культури (етнокультурна географія), географія релігії (сакральна географія), історична ГК (історико-культурна географія) і три неголовні. Наведено схему системи методів у ГК, розкрито методику геокультурних досліджень.

  Скачати повний текст

Розглянуто основне завдання візантійського уряду в плані регулювання зовнішньої торгівлі - бажання вигідно отримувати високоліквідні східні товари, причому не здійснювалося жодних спроб державної організації посередницької зовнішньої торгівлі з метою отримання комерційного прибутку. Зазначено, що відсутність у імперському адміністративному апараті спеціальних відомств, діяльність яких була б спрямована на забезпечення контролю та регулювання торгівлі - наслідок перманентного превалювання політики над економікою. Окремі "спеціалізовані" чиновники (відомство епарха міста Константинополя, коммеркіарії, авідики тощо) були рідкістю, а сфера їх діяльності торкалася переважно важливої у політичному плані зовнішньої торгівлі. Відзначено, що важливим засобом регулювання внутрішньої торгівлі була податкова система: податкові реформи Анастасія І (491 - 518 рр.) в 498 р. та Константина V (741 - 775 рр.) в 767 р. мали на меті запустити або інтенсифікувати функціонування ринкових механізмів. У цілому, особливості, принципи, завдання державного регулювання торгівлі у Візантії були викликані специфічними характеристиками комерційного обміну будь-яких докапіталістичних суспільств, в яких торгівля переважно обслуговувала споживчі функції. Втручання з боку держави лише посилювало ці особливості й запобігало появі в усталеній економічній системі ранньосередньовічної Візантії можливостей для розширеного виробництва.

  Скачати повний текст

Проаналізовано "київський міф", структура якого визначена статусом міста як сакрального, політичного й культурного центру східного слов'янства і який є в російському романтизмі характерним художнім концептом. Розглянуто його ліро-епічні жанрові вирішення (поема К. Рилєєва "Наливайко", вірш В. Бенедиктова "Киев" та однойменні поезії О. Хом'якова й І. Козлова, вірші П. Єршова "Монолог Святополка Окаянного" і "Смерть Святослава", вірш Ф. Тютчева "Андрею Николаевичу Муравьеву", драматична пародія К. Аксакова "Олег под Константинополем", мотиви київської давнини в поезіях О.К. Толстого; історичний роман М. Загоскіна "Аскольдова могила"). Висвітлено також інтерпретацію "міфу Києва" О. Пушкіним ("Руслан и Людмила", "Полтава" та ін.) і М. Гоголем ("українські" повісті). "Міф Києва" сприяє формуванню романтичного історичного героя з його "нерпавильністю" й психологічною складністю, незалежністю від авторитетів і органічною релігійністю. Воодночас, цей міф сприяє активізації громадянських концепцій романтиків, аж до витіснення традиційного сакрального моменту політичним. Багатство жанрово-стильових вирішень (ліричні, ліро-епічні, романо-епічні й драматичні форми, сатира та пародія) дає підстави для судження про активний перебіг літературного процесу в Росії І половини ХІХ ст., інтенсифікацію літературного пошуку на фоні руйнації класицизму, різноманітність індивідуальних мистецьких відкриттів.

  Скачати повний текст

Вперше в українській історіографії всебічно досліджено процес здійснення зовнішньополітичного курсу незалежної України в Чорноморському регіоні в першій чверті ХХ ст. на основі аналізу українсько-турецьких відносин. Введено до наукового обігу архівні документи та матеріали, в тому числі й іноземні, що поглиблюють інформацію про розвиток українсько-турецьких відносин. Висвітлено діяльність константинопольської філії Союзу Визволення України в роки Першої світової війни, зусиллями якої відновлено контакти між українським і турецьким народами. Розглянуто діяльність Посольства України в Стамбулі в різних аспектах, викликаних тогочасними реаліями, становище українських біженців, які опинилися в таборах військовополонених на теренах колишньої Османської імперії, та ту допомогу, яка надавалася їм українськими дипломатами. Визначено роль, яку відігравала Українська Дипломатична місія в Туреччині щодо визнання автокефалії Української Православної Церкви. Переглянуто характер відносин між УСРР і керівництвом національно-визвольного руху Туреччини у 1921 - 1922 рр.

  Скачати повний текст

В дисертації розкриті особливості становлення і сучасного стану Східних не-ортодоксальних Церков і Східних Католицьких Церков, що дозволило виявити не лише богословські, а й інші фактичні обставини, які відіграли в їх формуванні значно вагомішу роль, ніж богословські. Доведено, що стимулом для виокремлення в окремі гілки східного християнства стало прагнення до збереження культурної та релігійної ідентичності цих церков, щоб вберегтися від імперської експансії Римської імперії і Візантії. На основі філософсько-релігієзнавчого аналізу встановлено, що сучасне християнство Близького Сходу презентується передовсім Східними не-ортодоксальними Церквами і Східними Католицькими Церквами, які посідають особливе місце і відіграють визначальну роль в екуменічному діалозі Католицької і Православної Церкви в контексті "східної політики" Ватикану та її імплементації Святим Престолом у векторних напрямах Рим-Константинополь, Рим-Москва.^UThe thesis reveals the peculiarities of the Eastern Non-Orthodox churches' formation and proved that political circumstances played a much more important role than theological ones in their formation, that is, the incentive to separate into a separate branch of Eastern Christianity was the desire to preserve its identity and the attempt to save itself from the cultural expansion of Byzantium. The breakdown of relations with the Churches of the Byzantine tradition did not mean the separation from Rome, the dialogue that laid the foundation for the establishment of the Eastern Catholic Churches, liturgically and historically related to the Eastern Non-Orthodox churches. On the basis of statistical analysis it is proved in the work that modern Christianity in the Middle East is represented primarily by Eastern Non-Orthodox Churches and Eastern Catholic Churches. It was in these Churches that the Alexandria, East Syrian, Armenian, and Antiochic liturgical rite, which were ousted from the use in the Churches of the Byzantine tradition, were preserved.

Місце духовенства та вірних Львівської архідієцезії та підлеглих львівським архієпископам-митрополитам дієцезій з катедрами у Луцьку, Холмі, Перемишлі, Баї, Кам'янці та Києві у стосунку до східних християн полягало в принципі у захисті та поширенні латинських доктрин віри та обряду в умовах зустрічі культур на руських землях. В цьому ключі латинські прелати організовували ювілейні святкування, антигуситські та антиосманські хрестові походи, здійснювали дипломатичну, інквізиційну та фіскальну служби, проповідували правди віри східним християнам, вочевидь, здійснюючи спроби конверсій, та дбали про костели. Вони мали державну підтримку у Короні Польській та Великому князівстві Литовському у цьому. Загалом, в історії міжконфесійних відносин у Львівській архідієцезії присутні приклади конверсій, толеранції, протистоянь, втрати та збереження церковного майна, міжконфесійного об'єднання шляхти для захисту власних прав, залучення християн до антиосманських хрестових походів для порятунку Константинополя. Імплементація ж церковних уній на найвищому ієрархічному рівні відкривала перспективу встановлення aurea mediocritas – “золотої середини”, – між прозелітизмом, якого дотримувались латинське духовенство архідієцезії, та толеранцією. Важливим досягненням у цьому напрямку став королівський дозвіл Владислава ІІІ на функціонування східних парафій у володіннях Ягеллонів поряд з церковними структурами Латинської Церкви в рамках міжконфесійного порозуміння у Флоренції. При цьому, у стосунку до східних християн, відбувався відхід від назви “схизматики” та звернення до м'якшого означення – християни східного, грецького обряду. Більше того, з огляду на зростання загроз зі сторони осман та Москви, Апостольський Престол здійснив спроби збереження значення катедр східного обряду у Галичі та Києві.^UIn essence, place of the clergy and faithful of the Lviv Latin Archdiocese and subordinated to the Archbishops-Metropolitans of Lviv dioceses with cathedras in Lutsk, Kholm, Przemyśl, Baia, Kamianets and Kyiv in relation to Eastern Christians was to protect and spread the Latin doctrines of faith and culture. In this way, the Latin prelates organized jubilee celebrations, anti-Hussite and anti-Ottoman crusades, conducted diplomatic, inquisitorial and fiscal services, preached the truths of the faith to Eastern Christians, apparently, by attempting conversions, and cared for temples. They had governmental support in the Crown of Poland and the Grand Duchy of Lithuania in this. In general, the history of interfaith relations in the Lviv Latin Archdiocese includes examples of conversions, tolerance, confrontation, loss and preservation of church property, interfaith alliance of the nobility to protect their rights, involvement of Christians in anti-Ottoman crusades to rescue Constantinople. The implementation of the Church Unions at the highest hierarchical level opened the prospect of establishing aurea mediocritas – “golden mean” – between proselytism, which was followed by Latin clergy of the Archdiocese, and tolerance. An important achievement in this direction was the royal permission of King Władysław III for functioning of parishes of the Eastern rite in the possession of the Jagiellonians, alongside with the ecclesiastical structures of the Latin Church according to the interfaith understanding in Florence. At the same time, in relation to Eastern Christians, there was a departure from the name “schismatics” and a reference to a softer definition – Christians of the Eastern, Greek rite. Moreover, given the growing threats from the Ottomans and Moscow, the Holy See tried to preserve the importance of cathedras of the Eastern Rite in Halych and Kyiv.