Дисертаційне дослідження присвячено науковим розвідкам формування компетентності культурного самовираження майбутніх учителів музичного мистецтва в закладах вищої освіти КНР. Зазначена проблема була успішно вирішена завдяки глибокому аналізу та систематизації теоретичних ідей, а також широкому узагальненню досвіду щодо розвитку компетентності культурного самовираження майбутніх учителів музичного мистецтва у навчальному середовищі закладів вищої освіти Китайської Народної Республіки. Синергія різноманітних підходів та методів дозволила отримати нові знання та розширити нашу здатність до впровадження кращих практик формування компетентності культурного самовираження. Робота містить анотацію, зміст, вступ, два розділи, висновки, загальні висновки, список використаних джерел наприкінці дисертації та додатки. Вступ дослідження включає обґрунтування актуальності і доцільності розв’язання означеної теми, виявлено суперечності, що виникають на основі неузгодженості теорії та практики, представлено зв’язок теми дисертації з науковими доробками провідних дослідників цієї теми; зазначено мету, завдання, об’єкт, предмет дослідження; окреслено теоретичні й методологічні основи дослідження та відповідні методи дослідження; визначено наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів; наведено відомості про апробацію результатів у ЗВО, структуру та обсяг дисертації, загальну кількість публікацій авторки за темою роботи. У першому розділі – «Теоретичні основи формування компетентності культурного самовираження майбутнього вчителя музичного мистецтва в закладах вищої освіти» – визначено ключові терміни та поняття, що використовуються в роботі, зокрема поняття «самовираження», «компетентність», «культура», «компетентність культурного самовираження» тощо. Це допомагає зрозуміти загальний зміст дослідження та уникнути неоднозначності й непорозумінь у сприйнятті термінів. З’ясовано, що компетентність культурного самовираження – це здатність та навички проявляти свою індивідуальність, творчість, емоції та особистісні якості через різні види діяльності, такі як мистецтво, музика, література, публічний виступ, письмові та усні висловлювання, а також взаємодія з іншими людьми як в офлайн, так і онлайн просторі. Компетентність культурного самовираження включає здатність виявляти свої унікальні риси, інтереси, думки та переконання, а також ефективно комунікувати ці аспекти своєї особистості із навколишнім світом. Ця компетентність передбачає не лише здатність знайти і виразити свої ідеї, але й уміння адаптуватися до різних ситуацій та аудиторій, дотримуватися норм та культурних особливостей спілкування. Вона сприяє розвитку особистості студента, підвищенню самооцінки та самопізнання, забезпечує здатність студента до самореалізації, позитивного ставлення до себе та своїх можливостей у культурному просторі. Автор розкриває особливості культурного самовираження в контексті підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва. Вони можуть включати аспекти творчості, виразності, індивідуальності тощо, які стосуються самовираження студентів під час навчання у закладах вищої освіти. Визначено сучасні можливості прояву культурного самовираження у майбутніх вчителів при навчанні у закладах вищої освіти. У цій частині дослідження звертається увага на актуальні можливості та засоби самовираження, які студенти можуть використовувати в процесі навчання в закладах вищої освіти. Це можуть бути сучасні інструменти, методи, підходи до навчання, що сприяють більш ефективному та творчому самовираженню при отриманні освіти. У другому розділі – «Дослідження структури сформованості компетентності культурного самовираження майбутнього вчителя музичного мистецтва в закладах вищої освіти КНР» досліджено структуру компетентності культурного самовираження майбутніх вчителів музичного мистецтва в Китаї, її формування у процесі навчання в Китаї та можливостям застосування цього досвіду в Україні. Розкрито структурні складові компетентності культурного самовираження майбутнього вчителя музичного мистецтва у контексті компетентнісного підходу: саморегуляція; адаптивність; благополуччя; взаємодія; постійне навчання та самовдосконалення; розвиток творчих ідей, синтез та поєднання концепцій та інформації з різних джерел. Відповідно до компетентнісного підходу розглянуто взаємозв’язок між знаннями, вміннями, досвідом та особистісними якостями, які впливають на ефективне самовираження студентів у педагогічній діяльності. Проведено порівняльний аналіз процесу формування компетентності культурного самовираження у майбутніх вчителів музичного мистецтва під час фахового навчання в китайських закладах вищої освіти та українських ЗВО. Висвітлено педагогічні підходи, методи та засоби, які застосовуються для розвитку і підтримки здатності студентів до творчого самовираження у майбутній педагогічній діяльності.^UThe dissertation study is devoted to the scientific exploration of the formation of cultural self-expression competence of future music teachers in higher education institutions of the People’s Republic of China. This problem was successfully solved thanks to a deep analysis and systematization of theoretical ideas, as well as a broad generalization of experience regarding the development of cultural self-expression competence of future music teachers in the educational environment of higher educational institutions of the People’s Republic of China. The synergy of various approaches and methods allowed us to gain new knowledge and expand our ability to implement better practices of cultural self-expression competence formation. The work contains an abstract, table of contents, introduction, two chapters, conclusions, general conclusions, a list of used sources at the end of the dissertation and appendices. The introduction of the study includes a justification of the relevance and expediency of solving the identified topic, revealed contradictions arising from the inconsistency of theory and practice, presented the connection of the dissertation topic with the scientific works of leading researchers of this topic; the goal, task, object, subject of research is indicated; the theoretical and methodological bases of research and relevant research methods are outlined; the scientific novelty, theoretical and practical significance of the obtained results are determined; information about the approval of the results at the Higher Education Institution, the structure and scope of the dissertation, the total number of publications by the author on the topic of the work are given. In the first chapter - "Theoretical foundations of the formation of cultural selfexpression competence of the future music teacher in institutions of higher education" - key terms and concepts used in the work are defined, in particular the term "selfexpression", "competence", "culture", "cultural self-expression competence", etc. This helps to understand the general content of the study and avoid ambiguity and misunderstandings in the perception of terms. It was found that the competence of cultural self-expression is the ability and skills to show one’s individuality, creativity, emotions and personal qualities through various activities, such as art, music, literature, public speaking, written and oral statements, as well as interaction with other people both offline and online. Cultural self-expression competence includes the ability to express one’s unique traits, interests, thoughts, and beliefs, and to effectively communicate these aspects of one’s personality to the world around us. This competence involves not only the ability to find and express one’s ideas, but also the ability to adapt to different situations and audiences, to adhere to the norms and cultural features of communication. It contributes to the development of the student’s personality, increasing self-esteem and self-knowledge, ensures the student’s ability to self-realize, a positive attitude towards himself and his capabilities. The author reveals the peculiarities of self-expression in the context of training future music teachers. They may include aspects of creativity, expressiveness, individuality, etc., which relate to the self-expression of students during their studies in institutions of higher education. The modern opportunities for cultural self-expression of future teachers while studying in institutions of higher education have been determined. In this part of the study, attention is paid to the actual opportunities and means of self-expression that students can use in the process of studying in institutions of higher education. These can be modern tools, methods, approaches to learning that contribute to more effective and creative self-expression when receiving an education. In the second chapter - "Investigation of the structure of cultural self-expression competence formation of future music teachers in higher education institutions of the People’s Republic of China" the structure of cultural self-expression competence of future music teachers in China, its formation in the process of learning in China and the possibilities of applying this experience in Ukraine are investigated.

Дисертацію присвячено проблемі вивчення самітницької літератури Японії інджя бунґаку (隠者文学) – самобутнього літературного напряму середньовічного періоду, що припав на кінець доби Хейан (794-1185 рр.), добу Камакура (1185-1333 рр.) та добу Муромачі (1336-1573 рр.). Цей напрям об’єднує в собі прозові й поетичні твори, написані самітниками та сфокусовані на самітницькій проблематиці. Матеріал дослідження представлений наступними художніми творами: китайськомовні вірші канші та японськомовні вірші вака з різних збірок доби Нара та Хейан; вірші Сайґьо зі збірок «Шінкокін-вакашю» та «Санкашю», моноґатарі доби Хейан («Такеторі-моноґатарі», «Ісе-моноґатарі», «Ґенджі-моноґатарі»), ніккі та дзуйхіцу доби Хейан («Каґеро ніккі», «Мурасакі-шікібу ніккі», «Макура-но соші», «Чітейкі»), ніккі та дзуйхіцу доби Камакура («Ходжьокі», «Товадзуґатарі» та«Цуредзуреґуса»), збірка сецува «Хошшіншю», вірші та трактати з теорії ренґа доби Муромачі.Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та додатків. Перший розділ включає розгляд базових питань, пов’язаних із феноменом самітництва: визначення термінів на позначення самітництва, аналіз причин поширення практики усамітнення в давній та середньовічній Японії, розгляд самітництва як трансгресивної практики. Другий розділ містить інформацію про появу самітницької тематики в японській літературі та її поступовий розвиток у часи Нара та Хейан. Третій розділ присвячено безпосередньо питанням визначення та наповнення явища самітницької літератури Японії.^UThis thesis is focused on the topic of Japanese recluse literature – a unique literary movement of the medieval period which thrived during the late Heian period (794-1185), Kamakura period (1185-1333), and Muromachi period (1336-1573). This movement combines poetry and prose whose authors were recluses and whose main focus was on the reclusive experience of its authors.The research material is represented by the following literary texts: Chinese-language kanshi poems and Japanese-language waka poems from various collections of the Nara and Heian periods; poetry of Saigyo (especially from the Sankashu and the Shinkokinshu); Heian period monogatari prose (Taketori-monogatari, Ise-monogatari, Genji-monogatari), Heian period nikki and zuihitsu literature (Kagero nikki, Murasaki shikibu nikki, Makura no soshi, Chiteiki), Kamakura period nikki and zuihitsu (Hojoki, Towazugatari, Tsurezuregusa), the setsuwa collection Hosshinshu, Muromachi period renga poetry and theoretical treatises onrenga poetry.The thesis consists of the introduction, three chapters, conclusions, the list of references, and the appendices. The first chapter focuses on the basic issues related to the phenomenon of reclusion: the definition of different Japanese and Ukrainian terms for reclusion, analysis of reasons for the spread of the practice of reclusion in ancient and medieval Japan, consideration of reclusion as a transgressive practice. The second chapter focuses on the emergence of the topic of reclusion in Japanese literature and its gradualdevelopment during the Nara and Heian periods. The third chapter is devoted to the issues of defining and describing the phenomenon of recluse literature in Japan.

Рак легень є основною причиною смерті від злоякісних новоутворень як у чоловіків, так і у жінок. Згідно з даними GLOBOCAN у 2020 році у світі було зареєстровано 2,2 мільйона нових випадків захворювання та 1,8 мільйона випадків смертей від цієї патології. Не зважаючи на увесь комплекс проведених заходів (радикального хірургічного втручання та ад’ювантної хіміотерапії), приблизно у 30% радикально пролікованих пацієнтів рак легень рецидивує протягом перших п'яти років. Середня тривалість безрецидивного періоду складає 15,7 місяців. Тому актуальною проблемою є встановлення предикторів рецидиву захворювання. Дисертаційна робота присвячена вивченню предикторів рецидиву недрібноклітинного раку легень у радикально прооперованих пацієнтів зі стадіями ІВ – ІІІА, що отримали курси ад’ювантної хіміо- або хіміопроменевої терапії. Для аналізу та обробки отриманих результатів дослідження були використані наступні методи: клінічні дані (вік пацієнта, стать, статус паління, категорії T, N, стадія захворювання, статус ECOG, тип хірургічного втручання), лабораторні (клінічний аналіз крові), гістологічні (гістологічний варіант та гістопатологічна градація пухлини, лімфоваскулярна інвазія), імуногістохімічні (рівень експресії маркерів PD-L, Ki67, p53, EGFR та ALK), статистичні (ROC-аналіз, однофакторний та багатофакторний регресійний аналіз Кокса, метод Каплана-Майєра). Дослідження було ретроспективним, проводилось на основі даних історій хвороб та амбулаторних карток 104 пацієнтів, які отримали радикальне хірургічне лікування та ад’ювантну хіміотерапію з приводу ІВ-ІІІА стадії недрібноклітинного раку легень. Пацієнти з N2 пройшли курси хіміопроменевої терапії згідно стандартів NCCN. Медіана спостереження склала 40 місяців (інтервал від 36 до 84 місяців). За цей період рецидив захворювання стався у 42 (40,4 %) пацієнтів, 38 (90,5 %) із них померли. Ще 4 (9,5 %) осіб померло внаслідок інших причин. Місцеворегіонарні метастази було зафіксовано у 10 (23,8 %) пацієнтів, у 9 (21,5 %) осіб з’явилися віддалені метастази в легені, у 7 (16,7 %) – в нирки, ще по 4 (по 9,5 %) – в кістки, лімфатичні вузли шиї, печінку та головний мозок. Рецидив захворювання зареєстровано в усіх пацієнтів з N2. Окремо для цієї групи пацієнтів були досліджені особливості метастазування. Однофакторний регресійний аналіз Кокса показав, що стать, категорія T, категорія N, гістологічна диференціація та статус паління були суттєво пов’язані із рецидивом захворювання. Багатофакторний регресійний аналіз Кокса визначив категорію Т, гістологічну диференціацію та статус паління як незалежні предиктори рецидиву. Важливою частиною роботи було вивчення впливу маркерів запалення на рецидив недрібноклітинного раку легень. На підставі результатів, отриманих під час роботи над дисертаційним дослідженням, була розроблена анкета для медичних працівників, яка дозволяє оцінити ступінь ризику рецидиву захворювання у пацієнтів з IB-IIIA стадіями онкологічного процесу на етапі перед проведенням ад’ювантної хіміо- чи хіміопроменевої терапії. Крім того, визначений оптимальний режим проведення КТ під час періоду спостереження. Для проведення дослідження та визначення предикторів рецидиву раку легень використовувалися загальнодоступні клініко-лабораторні показники. Не зважаючи на велику кількість публікацій щодо прогнозування рецидиву раку легень, основна маса досліджень проводилася на азійській популяції. Серед українців подібне дослідження проводилось вперше. Отримані дані мають соціально-економічне значення, оскільки дозволяють виявити пацієнтів високого ризику на етапі після радикального лікування, але до початку медикаментозної спеціалізованої терапії. На цьому етапі можлива персоніфікація діагностичного процесу (подальше молекулярно-генетичне дослідження), лікувального процесу (збільшення кількості курсів хіміотерапії, обрання більш агресивної схеми хіміотерапії, вибір таргетної чи імунотерапії), а також більш ретельне спостереження за пацієнтом (виконання КТ органів грудної клітки, черевної порожнини та головного мозку з контрастуванням, ретельний огляд у онколога та сімейного лікаря, тощо). Перераховані заходи дозволять мінімізувати витрати на лікування, пов’язані з рецидивом раку легень та непрацездатністю пацієнта. Дисертаційне дослідження може бути використане як навчальнометодична література під час підготовки спеціалістів у галузі онкології, торакальної онкохірургії та патологічної анатомії.^ULung cancer is the leading cause of death from malignant neoplasms in both men and women. According to GLOBOCAN data, 2.2 million new cases of the disease and 1.8 million deaths from this pathology were registered worldwide in 2020. Despite the complexity of performed measures (radical surgery and adjuvant chemotherapy), approximately 30% of radically treated patients have lung cancer recurrence within the first five years. The average duration of the recurrence-free period is 15.7 months. The dissertation is devoted to studying predictors of recurrence of non-small cell lung cancer in radically operated patients with stages IB – IIIA who received courses of adjuvant chemotherapy or chemoradiotherapy. The following methods were used to analyze and process the research results: clinical data (patient age, sex, smoking status, categories T, N, disease stage, ECOG status, type of surgical intervention); laboratory results (blood count tests); histological ( histological variant and histopathological grading of the tumor, lymphovascular invasion); immunohistochemical (expression level of PD-L, Ki67, p53, EGFR and ALK markers); statistical (ROC analysis, univariate and multivariate Cox regression analysis, Kaplan-Meier method). The retrospective study was based on the medical histories and outpatient records of 104 patients who received radical surgical treatment and adjuvant chemotherapy for stage IB-IIIA non-small cell lung cancer. Based on the results obtained during the work on the dissertation research, a questionnaire was developed for medical professionals, which allows the assessment of the degree of risk of disease recurrence in patients with IB-IIIA stages of the disease at the stage before adjuvant chemotherapy or chemoradiotherapy. In addition, the optimal CT scan mode during the observation period was determined. Public clinical and laboratory indicators were used to conduct the study and determine predictors of lung cancer recurrence. Despite many publications on the prediction of lung cancer recurrence, most studies have been conducted in Asian populations. Such a study among Ukrainians was conducted for the first time. The obtained data are of socio-economic importance, as they allow identifying high-risk patients at the stage after radical treatment but before the start of specialized drug therapy. At this stage, it is possible to personalize the diagnostic process (further molecular genetic research), the treatment process (increasing the number of chemotherapy courses, choosing a more aggressive chemotherapy regimen, choosing targeted or immunotherapy), as well as more careful observation of the patient (performing PET-CT, expanding the list CT scan areas required for research, a thorough examination by an oncologist and a family doctor, etc.). The listed measures will minimize treatment costs associated with lung cancer recurrence and patient disability. The dissertation research can be used as educational and methodological literature during the training of specialists in oncology, thoracic surgery, and pathological anatomy.

У дисертації вивчено суть явища національної самосвідомості та психологічні аспекти історичного міфу, а також проаналізовано специфіку впливу історичних міфів на національну самосвідомість студентів ЗВО і розроблено методологічні рекомендації щодо впровадження результатів дослідження в навчальний процес. У дисертації розглянуто природу національної самосвідомості у контексті поняття самосвідомості в цілому, проаналізовано підходи до її структури та взаємозв’язки з національною ідентичністю, вивчено стан дослідження проблеми розвитку національної самосвідомості особистості у вітчизняній та світовій психології. Виявлено зв’язки між позитивною національною ідентичністю та високим рівнем толерантності, що мінімізує ризики розвитку етнічної ворожнечі та її експлікації в етнічних цькуваннях. Визначено психологічні функції міфу: інтегруючу (об’єднувальну), дезінтегруючу (розрізнювальну), ідентифікуючу, оптимізаційну (спрощувальну), прескриптивну (виховну) та пояснювальну. Міф за своєю природою суб’єктивний, оскільки в його основу можуть лягти отримані з різних джерелі дані, та універсальний, з огляду на його архетипність (відображення повторюваного досвіду людства). Міф має тісні взаємозв’язки з пам’яттю, зокрема з історичною, яка відображає бачення суспільством свого минулого. Емпірично доведено вплив вивчення літератури, що містить історичні міфи, на рівень сформованості компонентів національної самосвідомості студентської молоді, а також її готовність до міжнаціональної та міжкультурної взаємодії. За результатами експерименту було сформульовано методичні рекомендації спрямовані на розвиток національної самосвідомості студентів українських ЗВО. Ключові слова: національна самосвідомість, національна ідентичність, історичний міф, наратив, аксіологія, рефлексія, література, студенти ЗВО, життєвий сценарій, етнічні цькування, інтелігенція.^UThe dissertation contains the study of the essence of the phenomenon of national self-consciousness and the psychological aspects of the historical myth, as well as analyzes the specifics of the impact of historical myths on the national self-consciousness of students of higher education institutions. Methodological recommendations for the implementation of research results in the educational process were also developed.The psychological functions of the myth are as follows: integrating (unifying), disintegrating (differentiating), identifying, optimizing (simplifying), prescriptive (educational) and explanatory. A myth is subjective in nature, since it can be based on the data obtained from various sources. It is also universal, due to its archetypal nature (reflection of the repeated experience of humanity). Myth has close relationships with memory, in particular with historical memory, which reflects society’s vision of its past.The influence of studying literature containing historical myths on the level of formation of the components of the national self-consciousness of student youth, as well as their readiness for inter-ethnic and inter-cultural interaction, has been empirically proven.Based on the results of the experiment, methodological recommendations aimed at the development of national self-consciousness of students of Ukrainian higher education institutions were designed. Key words: national self-consciousness, national identity, historical myth, narrative, axiology, reflection, literature, HEI students, life script, ethnic harassment, intelligentsia.

Дисертація представляє комплексне дослідження пісенно-хорової музики для дітей, створеної авторами різного типу (композиторами-професіоналами, композиторами-аматорами, авторами аранжувань та адаптацій) у добу державної незалежності України (1991-2021). У дослідженні застосовано територіальний принцип; його проведено на прикладі одного субрегіону західноукраїнських земель – Львівщини, чим започатковано цільові комплексні ареальні студії пісенно-хорової музики для дітей у контексті музичної культури України. Дослідження обраної теми дає змогу повніше окреслити різнобічність творчості сучасних українських композиторів і авторів аранжувань та адаптацій; репертуарні «потреби» дитячих хорових колективів – як у науково-теоретичному, так і художньо-творчому аспектах. Актуальність даного дослідження визначено реаліями концертного життя досліджуваного у дисертації періоду, прикметною рисою якого є те, що висвітлено у дисертації пісенно-хорові твори для дітей становлять значну частину виконавського репертуару дитячих хорових колективів Львівщини, проте залишаються поза увагою дослідників. Причиною зацікавлення цим ареалом є його багатовікова та спрямована на музичне та духовне просвітництво хорова культура, що стає надзвичайно актуальним у перші десятиліття доби державної незалежності України. Водночас, ареал Львівщини вирізняється серед інших регіональних традицій оригінальністю задумів та втілення нових «платформ» дитячого колективного музикування, які виникли в добу державної незалежності України за підтримки місцевих органів влади, зокрема тематично та жанрово спрямованих фестивалів «“Жайвір” скликає друзів», «Співаймо канон» та «Велика коляда», що зумовили інтинсивний розвиток пісенно-хорової музики для дітей у цьому ареалі. Це зумовлює як відбір та аналіз репертуарних одиниць для вивчення, так і безпосередній контакт та творчу співпрацю із авторами, постаті яких обговорено на сторінках цього дослідження. Це реалізовано виконанням головних завдань дисертаційної роботи: проаналізовано та систематизовано наукову літературу на досліджувану тематику; виявлено та охарактеризовано джерельну базу дослідження; сформовано теоретико-методологічні засади дослідження на основі вивчення мистецтвознавчих джерел; висвітлено історико-культурні умови активізації та поширення дитячого хорового виконавства Львівщини; проаналізовано творчий доробок сучасних українських композиторів та авторів аранжувань та адаптацій, які працюють у галузі дитячої пісенно-хорової творчості; проаналізовано хормейстерську і композиторську діяльність провідних авторів у галузі пісенно-хорової творчості для дітей, виявлено їх роль у процесі професіоналізації хорового життя Львівщини доби державної незалежності України (1991-2021); Результати дослідження реалізовано у можливостях застосування даного матеріалу у навчальних курсах з хорознавства, хорова література та історії української музики; у спеціальних дисциплінах, присвячених зв’язкам педагогіки та музики; в практичній діяльності хормейстера та педагога хорового класу навчальних закладів різних рівнів (аматорських гуртках, ДШМ, ДМШ, диригентсько-хорових напрямів музичних академій, інститутів мистецтв і музичних коледжів, музично-педагогічних і музикознавчих факультетів університетів), а також для науково-популярних лекцій, концертів.^UThe dissertation presents a comprehensive study of song and choral music for children created by different types of authors (professional composers, amateur composers, authors of arrangements and adaptations) during the period of state independence of Ukraine (1991-2021). The study applies the territorial principle; it was conducted on the example of one subregion of the Western Ukrainian lands - Lviv region, which launched targeted comprehensive area-based song and choral music studios for children in the context of the musical culture of Ukraine. The study of the chosen topic makes it possible to more fully outline the versatility of the work of contemporary Ukrainian composers and authors of arrangements and adaptations; the repertoire "needs" of children's choirs - both in scientific and theoretical, as well as artistic and creative aspects. The relevance of this study is determined by the realities of the concert life of the period studied in the dissertation, a distinctive feature of which is that the song and choral works for children covered in the dissertation constitute a significant part of the performance repertoire of children's choirs in the Lviv region, but remain beyond the attention of researchers.The reason for the interest in this area is its centuries-old choral culture aimed at musical and spiritual enlightenment, which became extremely relevant in the first decades of Ukraine's state independence. At the same time, the Lviv region stands out among other regional traditions for the originality of its ideas and the implementation of new "platforms" of children's collective music making that emerged during the period of Ukraine's state independence with the support of local authorities, in particular, the thematically and genre-oriented festivals "Zhayvir Gathers Friends," "Let's Sing the Canon," and "Great Carol," which led to the intensive development of song and choral music for children in this region. This determines both the selection and analysis of repertoire units for study, as well as direct contact and creative collaboration with the authors whose figures are discussed in this study. This was realized by fulfilling the main tasks of the dissertation: analyzing and systematizing the scientific literature on the topic under study; identifying and characterizing the source base of the study; forming the theoretical and methodological foundations of the study based on the study of art historical sources; highlighting the historical and cultural conditions for the activation and spread of children's choral performance in Lviv region; analyzing the creative work of contemporary Ukrainian composers and authors of arrangements and adaptations working in the field of children's song and choral performance.The results of the study are realized in the possibilities of using this material in courses on choral literature and history of Ukrainian music; in special disciplines devoted to the relationship between pedagogy and music; in the practical activities of choirmasters and teachers of choir classes in educational institutions of various levels (amateur groups, children's and youth music schools, conducting and choral departments of music academies, institutes of arts and music colleges, music pedagogical and musicology faculties of universities), as well as for popular science lectures and concerts.

У дисертації здійснено комплексний порівняльний аналіз теоретичних положень та практичного досвіду реалізації міжпредметних зв’язків у процесі вивчення музики школярами в закладах загальної середньої освіти КНР для визначення перспективних напрямів використання педагогічно цінних ідей у сучасних умовах розвитку китайської та української загальної середньої освіти. Актуальність дослідження зумовлена такими основними чинниками, як: процеси гуманізації освітнього процесу та особлива роль музичного мистецтва у розв’язанні цих завдань; значущість якісної музичної освіти школярів, яка здатна виховувати гармонійну особистість, її культуру і цінності; важливість формування у школярів цілісних знань та єдиної, цілісної картини світу; педагогічна доцільність порівняльних досліджень щодо реалізації міжпредметних зв’язків у процесі вивчення музики школярами в закладах загальної середньої освіти різних країн світу, зокрема КНР та України. На основі аналізу широкого спектру наукових джерел розкрито витоки ідеї реалізації міжпредметних зв’язків в музичній освіті в історикопедагогічній думці КНР та України, проаналізовано й уточнено суть основних понять, що стосуються проблеми дослідження: «міжпредметні зв’язки», «інтеграція», «освітня інтеграція»; схарактеризовано види та функції міжпредметних зв’язків у музичній освіті школярів. Розкрито міжпредметні зв’язки музичного мистецтва з різними навчальними предметами (мова і література, математика, історія, географія, краєзнавство, інформатика, образотворче мистецтво тощо). Схарактеризовано реалізацію міжпредметних зв’язків у змісті музичної освіти школярів у закладах загальної середньої освіти КНР через упровадження інтегрованих навчальних курсів, реалізацію зв’язків музичного мистецтва з іншими навчальними предметами, урахування регіональності у процесі вивчення музики школярами. Розкрито реалізацію міжпредметних зв’язків через організаційні форми (інтегровані уроки, проведення конкурсів, постанови музичних п’єс, вистав театру тіней, шоу талантів тощо) та методи (пальчикові ігри та різні ігрові вправи, метод «попутного» навчання, метод співу «по пальцях розкритої долоні», малюнок тушшю на рисовому папері за допомогою пензлика, малювання мелодії, метод проєктів, шумовий оркестр, складання пісень і віршів, порівняння пісень, написання мелодії до вірша, інсценізація, декламація, спів пісень, інтерпретація прослуханих музичних творів, визначення їх форми і жанру, сприймання та порівняння звучання музичних інструментів різних народів світу, зіставлення та порівняння музичних творів різних стилів тощо) музичної освіти школярів.^UThe thesis presents the comprehensive comparative analysis of the theoretical foundations and practical experience in implementing interdisciplinary connections in the process of music education for secondary school students in the People’s Republic of China in order to determine perspective directions for the use of pedagogically valuable ideas in the modern conditions of development of Chinese and Ukrainian general secondary education. The relevance of the study is caused by such main factors as: the processes of humanization of the educational process and the special role of musical art in solving these tasks; the importance of schoolchildren’s high-quality musical education, which is able to form a harmonious personality, his culture and values; the importance of forming schoolchildren’s integral knowledge and a single, integral picture of the world; the pedagogical expediency of comparative studies on the implementation of interdisciplinary connections in the process of music education for secondary school students in different countries of the world, in particular the People’s Republic of China and Ukraine. Based on the analysis of a wide range of scientific sources, the origins of the ideas of implementing interdisciplinary connections in music education in the historical and pedagogical thought of the People’s Republic of China and Ukraine have been revealed; the essence of the main concepts related to the research problem (“interdisciplinary connections”, “integration”, “educational integration”) has been analyzed and clarified; the types and functions of interdisciplinary connections in music education of schoolchildren have been characterized. The interdisciplinary connections of musical art with various educational subjects (language and literature, mathematics, history, geography, local history, computer science, art, etc.) have been characterized. The implementation of interdisciplinary connections in the content of music education for secondary school students in the People’s Republic of China through the introduction of integrated educational courses, the implementation of connections between musical art and other educational subjects and taking into account the regionality in the process of music education for secondary school students has been characterized. The implementation of interdisciplinary connections through organizational forms (integrated lessons, conducting competitions, staging of musical plays, shadow theatre performances, talent shows, etc.) and methods of musical education of schoolchildren (finger games and various game exercises, the method of “accompanying” learning, the method of singing “with the fingers of an open hand”, drawing with ink on rice paper using a brush, drawing a melody, project method, noise orchestra, composing songs and poems, comparing songs, writing a melody to a poem, staging, recitation, singing songs, interpreting listened musical works, defining their forms and genres, perception and comparison of the sound of musical instruments of different nations of the world, comparison of musical works of different styles, etc.).

Дисертація є цілісним дослідженням філософських поглядів американського мислителя Джона Дьюї в контексті діяльності Метафізичного клубу в Університеті Джонса Гопкінса.У роботі здійснено аналіз ранніх публікацій Дж. Дьюї: праць, написаних та опублікованих в період навчання в Університеті Джонса Гопкінса (1882-1884 рр.), і частково тих, які були опубліковані до та після навчання. Диференціація джерел дозволила прослідкувати трансформацію філософських поглядів Дж. Дьюї та проаналізувати контекст основних тематик дискусій назасіданнях Метафізичного клубу. Першоджерела та критична література розглядаються комплексно у кожному розділі задля всебічного огляду інтелектуальної біографії американського мислителя.Методологія історико-філософського дослідження базується на методах, обраних з урахуванням специфіки з одного боку історико-філософського аспекту дослідження контексту діяльності Метафізичного клубу, а з іншого – особливостей дослідження інтелектуальних біографій мислителів, їхніх ідей, поглядів та думок.В дисертації здійснено історико-філософське дослідження особливостей американського інтелектуального середовища ХІХ ст. Завдяки використанню жанру інтелектуальної історії було досліджено основні тенденції інтелектуального середовища, а завдяки зверненню до біографічної історіографії було досліджено основні філософські погляди американського мислителя в період участі в Метафізичному клубі з особливою увагою до діяльності Метафізичного клубу в Університеті Джонса Гопкінса. Історія Метафізичного клубу бере свій початок у 1880-х роках у Гарвардському університеті, який заснував Ч. С. Пірс. Метафізичний клуб об’єднав визначних науковців: Ч. С. Пірса, В. Джеймса, О. В. Голмса, Дж. С. Морріса. В праціпідкреслено особливу роль Дж. С. Морріса у становленні Дж. Дьюї як філософа.У досліджені використано скан-копії «Циркулярів Університету Джонса Гопкінса» (1882–1884 рр.), в яких опубліковано витяги з протоколів засідань Метафізичного клубу зі свідченнями про участь Дж. Дьюї, фотокопію рукописної книги записів засідань Метафізичного клубу в Університеті Джонса Гопкінса та цифрові архіви листів Дж. Дьюї. Продемонстровано, що Дж. Дьюїбрав активну участь у діяльності Метафізичного клубу. Здійснено аналіз основних ідей статей та матеріалів виступів (тих, які збереглися), розкрито вплив колег та вчителів на формування поглядів Дж. Дьюї, продемонстровано їх вплив на подальшу філософську діяльність американського мислителя.^UThe dissertation is a study of the philosophical views of the American thinker John Dewey in the context of the activities of the Metaphysical Club at Johns Hopkins University.The dissertation provides a thorough analysis of John Dewey’s early publications, encompassing works written and published during his tenure at Johns Hopkins University (1882–1884), as well as those published both before and after this period. This approach allows for a nuanced examination of the evolution of John Dewey’s philosophical ideas over time.By considering a range of sources, the dissertation not only traces the development of John Dewey’s philosophical teachings but also delves into the broader intellectual context, particularly focusing on the major themes discussed at the meetings of the Metaphysical Club. The inclusion of primary sources, alongside critical literature, enhances the comprehensive nature of the review, providing adetailed exploration of the intellectual biography of the American thinker.This analytical framework offers a holistic understanding of John Dewey’s philosophical journey, offering insights into the interconnectedness of his ideas and the intellectual milieu that influenced him. The inclusion of primary sources enriches the dissertation, contributing to a more nuanced and well-rounded exploration of John Dewey’s early intellectual development.The methodology of historical and philosophical research is based on methods chosen taking into account the specifics of the subject of research. On the one hand, the historical and philosophical aspect of the study of the activities of the Metaphysical Club and its context is taken into account, and on the other hand, the specifics of the study of intellectual biographies of thinkers, their ideas, views, and opinions. Taking into account the specifics of the subject and object of the study, as well as the tasks that are solved in this study, an emphasis was placed on historical and philosophical reconstruction.The dissertation provides a historical and philosophical study of the peculiarities of the American intellectual environment of the 19th century. The main trends of the intellectual environment were explored using the genre of intellectual history, and biographical historiography, the main philosophical views of American thinkers were explored. Particular attention was paid to the figure of John Dewey and their participation in the activities of the Metaphysical Club at Johns Hopkins University. The history of the Metaphysical Club dates back to the 1880s at Harvard University, Cambridge, Massachusetts, which was founded by Charles SandersPierce, it brought together intellectuals, young scientists, students, teachers, public figures, etc. The Metaphysical Club was an association of prominent scientists: Charles Sanders Pierce, William James, Oliver Wendell Holmes Jr., and George Sylvester Morris. The dissertation emphasized the special role of George Sylvester Morris, a teacher at Johns Hopkins University, in the development of John Dewey as a philosopher.John Dewey’s active participation in the Metaphysical Club is welldocumented through records of the club’s meetings and official circulars from Johns Hopkins University. His engagement in the intellectual discussions and the materials from his preserved speeches and articles were thoroughly analyzed. This examination provided insights into the key ideas that John Dewey explored during his time with the Metaphysical Club.The influence of his colleagues and teachers within the club played a crucial role in shaping John Dewey’s philosophical perspectives. By delving into the content of his speeches and writings from that period, it becomes evident how the intellectual environment of the Metaphysical Club contributed to the development of John Dewey’s philosophical outlook. This exploration not only sheds light on John Dewey’s active involvement in the club but also demonstrates the profound impact that this intellectual community had on the trajectory of his philosophical contributions. The Metaphysical Club served as a platform for the exchange of ideas and intellectual stimulation, significantly influencing John Dewey’s thoughts and shaping the course of his subsequent philosophical endeavors.

Дисертація є першим комплексним дослідженням художнього репортажу в українській літературі початку ХХІ ст.Об’єктом літературознавчого аналізу стали художні репортажі Л. Белея «Ліхіє дев’яності: Любов і ненависть в Ужгороді» (2019), М. Беспалова «Ліхіє дев’яності: Кузня кадрів Дніпропетровськ» (2016), О. Гавроша «Стрий і старий» (2013), Є. Гончарової «За день до Дебальцевого» (2016), В. Івченка «Ліхіє дев’яності: Як не сумували Суми» (2015), Д. Казанського «Санітарна зона» (2013), О. Криштопи «Ліхіє дев’яності: Станіславський феномен» (2016), «Україна: масштаб 1:1» (2017), В. Курико «Чернігівська справа Лук’яненка» (2020), В. Молодія «Петлі Апеннінського черевика» (2014), Є. Подобної «Закарпатський легіон» (2018), П. Стеха «Над прірвою в іржі» (2018).Наукова новизна роботи. Вперше в українському літературознавстві охарактеризовано поняття художній репортаж у зв’язку з особливостями функціонування жанру у світових національних літературах, визначено його місце в українській прозі початку ХХІ ст. Сформульовано дефініцію художній репортаж як жанру нефікційної літератури, з’ясовано сталі ознаки, виокремлено жанрові різновиди, здійснено комплексний аналіз зображально-виражальних засобів, проаналізовано роль автора, показано тенденції розвитку в сучасній прозі.Практичне значення отриманих результатів постає в тому, що матеріали досліджень можуть бути використані під час викладання навчальних дисциплін, спецкурсів, присвячених вивченню специфіки художнього репортажу як жанру нефікційної літератури, що сприятиме відкриттю широких можливостей для дослідження сучасної прози.Особистим внеском здобувача є формулювання дефініції художній репортаж, з’ясування його жанрово-стильових ознак. Показано, що художній репортаж як жанр нефікційної літератури перебуває на етапі становлення й потребує чіткої методологічної основи для класифікації. Дисертація виконана самостійно, формулювання результатів і висновків належать дисертантці.Художній репортаж належить до нефікційного дискурсу. Справджується думка, що нефікційні твори актуалізуються в години суспільних змін і життєвих катаклізмів, доленосних рішень і суперечливих політичних ситуацій. То ж цей жанр сьогодні посилено розвивається в українському літературному просторі й завдяки пожвавленню процесу перекладу польських репортажів.Художній репортаж у національній літературі пройшов складні етапи розвитку, має давню спорадичну історію – від розповіді до репортажу, подорожнього репортажу та репортажного роману, і перебуває у фазі становлення. Головна заслуга виділення цього жанру належала українським письменникам 20-х рр. ХХ ст. У моменти, коли втрачається довіра до фікційних сюжетів, розкриття проблем не досягається наявними арсеналами художньої літератури, реципієнт прагне бути очевидцем подій, дізнатись про особисті спостереження автора, переосмислити уже відоме.Отже, недостатність теоретико-практичних аспектів художнього репортажу, систематизації, цілісного розгляду в контексті сучасної української прози й зумовлює актуальність дослідження.У дослідженні проаналізовано наукові праці, присвячені художньому репортажу в різних національних літературах, зокрема в англійській, американській, німецькій, норвезькій, польській, що дало можливість виокремити власне національні ознаки жанру.Перший розділ дисертаційної роботи присвячено вивченню феномену «документальна література». На основі репрезентативних праць учених (М. Варикаша, О. Галич, А. Галич, Л. Гінзбург, О. Качуровський, Г. Клочек, Н. Колошук, О. Рарицький, Т. Черкашина) окреслено становлення й розвиток документальної літератури, художньо-документальної літератури, літератури факту, нефікційної літератури й літератури нон-фікшн. Визначено, що кожен із термінів виник у певний період літературного процесу.Простежено зародження репортажу як форми повідомлення та ефективного культурного способу обміну інформацією. Першопочатки репортажу – у Біблійних текстах, «Іліаді» Гомера, мандрівних репортажах Марко Поло, хроніках і літописах.У західному та українському літературознавствах співіснують терміни «літературний репортаж», «нова журналістика» (низка термінів, які використовуються паралельно з новою журналістикою – креативне письмо, літературна / альтернативна / наративна журналістика, неожурналістика, паражурналістика, нон-фікшн, проза сирого факту, суб’єктивна проза, документальний роман, література ідей, ґонзо-журналізм) та «художній репортаж».З’ясовано, що художній репортаж – це жанр нефікційної літератури, утворений шляхом поєднання видових (кіно, музика, образотворче мистецтво, скульптура, фотографія, ЗМІ) і родо-жанрових (епос, драма) ознак. В основі жанрової моделі художнього репортажу – журналістський репортаж.У другому розділі подано класифікацію художнього репортажу...^UThe dissertation is the first comprehensive study of artistic reportage in Ukrainian literature of the beginning of the 21st century.The object of the literary analysis was the feature reports of L. Beley "The Roaring Nineties: Love and Hate in Uzhhorod" (2019), M. Bespalov "The Roaring Nineties: Dnipropetrovsk Personnel Forge" (2016), O. Gavrosh "Stry and old" (2013), E. Goncharova's "A day before Debaltseve" (2016), V. Ivchenko's "The Roaring Nineties: How the Sumys Didn't Miss You" (2015), D. Kazansky's "Sanitary Zone" (2013), O. Kryshtopy "The Roaring Nineties: The Stanislavsky Phenomenon" (2016), "Ukraine: Scale 1:1" (2017), V. Kuriko "The Chernihiv Case of Lukyanenko" (2020), V. Molodiy "Hinges of the Apennine Shoe" (2014 ), E. Podhoyi "Transcarpathian Legion" (2018), P. Stekha "Over the Abyss in Rust" (2018).Scientific novelty of the work. For the first time in Ukrainian literary studies, the concept of artistic reportage was characterized in connection with the peculiarities of the functioning of the genre in world national literatures, and its place in Ukrainian prose of the beginning of the 21st century was determined. The definition of artistic reportage as a genre of non-fiction literature is formulated, constant features are clarified, genre varieties are distinguished, a comprehensive analysis of visual and expressive means is carried out, the role of the author is analyzed, and development trends in modern prose are shown.The practical significance of the obtained results is that the research materials can be used during the teaching of educational disciplines, special courses devoted to the study of the specifics of artistic reportage as a genre of non-fiction literature, which will contribute to the opening of wide opportunities for the study of modern prose.The personal contribution of the winner is the formulation of the definition of artistic reportage, the clarification of its genre and style features. It is shown that feature reportage as a genre of non-fiction literature is at the stage of formation and needs a clear methodological basis for classification. The dissertation was completed independently, the formulation of the results and conclusions belong to the dissertation student.Feature reporting belongs to non-fictional discourse. The opinion that non-fiction works are actualized in the hours of social changes and life cataclysms, fateful decisions and controversial political situations is confirmed. Also, this genre is developing strongly today in the Ukrainian literary space thanks to the revitalization of the process of translation of Polish reports.Feature reportage in national literature has gone through complex stages of development, has a long sporadic history - from story to reportage, travel reportage and reportage novel, and is in the phase of formation. The main credit for the selection of this genre belonged to Ukrainian writers of the 20s of the 20th century. At moments when trust in fictional stories is lost, the disclosure of problems cannot be achieved by the available arsenals of fiction, the recipient seeks to be an eyewitness to the events, to learn about the author's personal observations, to rethink what is already known.So, the lack of theoretical and practical aspects of artistic reportage, systematization, holistic consideration in the context of modern Ukrainian prose determines the relevance of the research.The research analyzed scientific works devoted to artistic reportage in various national literatures, in particular in English, American, German, Norwegian, Polish, which made it possible to single out the national characteristics of the genre.The first chapter of the dissertation is devoted to the study of the phenomenon of "documentary literature". On the basis of the representative works of scientists (M. Varikasha, O. Halych, A. Halych, L. Ginzburg, O. Kachurovskyi, H. Klochek, N. Koloshuk, O. Rarytskyi, T. Cherkashina), the formation and development of documentary literature, artistic - documentary literature, factual literature, non-fiction literature and non-fiction literature. It was determined that each of the terms arose in a certain period of the literary process.The emergence of reporting as a form of communication and an effective cultural way of exchanging information is traced. The beginnings of reporting are found in Biblical texts, Homer's Iliad, Marco Polo's travel reports, chronicles and annals.In Western and Ukrainian literary studies, the terms "literary reportage", "new journalism" coexist (a number of terms that are used in parallel with new journalism - creative writing, literary / alternative / narrative journalism, neo-journalism, para-journalism, non-fiction, prose of raw fact, sub objective prose, documentary novel, literature of ideas, gonzo journalism) and "art reportage"...

Дослідження присвячено проблемі синтезу музики і танцю у мистецтві другої половини ХХ – початку ХХІ століття. Схарактеризовано синтез музики і танцю у мистецтві як мистецтвознавчо-теоретичну проблему. Окреслено поняттєво-термінологічний апарат дослідження. Систематизовано історіографічну базу дисертації за чотирма групами за хронологічним і проблемним критеріями. З’ясовано історичні особливості розвитку синтезу мистецтв та виявлено сутнісні характеристики останнього за первісних часів, а також в роки Середньовіччя, Відродження, Романтизму. Розглянуто взаємозв’язок мистецтв кінця ХІХ – початку ХХ століття та його особливості на початку ХХІ століття. Висвітлено можливі шляхи синтезу музики і танцю з різними видами мистецтв та встановлено, музика спроможна взаємодіяти із просторовими (архітектура, живопис), тимчасовими (література) та просторово-часовими (театр, кіно) видами мистецтв. Танець здатний до синтезу із просторовими (архітектура, живопис, скульптура, графіка, декоративно-прикладне мистецтво), тимчасовими (література), просторово-часовими (театр) видами мистецтв. Результатом синтезу музики та просторових видів мистецтв є створення мультимедійних інсталяцій. Синтез танцю з архітектурою передбачає використання простору як полотна для танцю. Синтез танцю та живопису передбачає створення відповідних спектаклів. Результатом синтезу музики і танцю з літературою є лібрето до балету чи опери. Розглянуто генезу та особливості синтезу мистецтва музики і танцю. Аргументовано, що синтез музики і танцю має тривалу історію, яка зародилася за первісних часів та стародавніх цивілізацій. Вагоме значення для синтезу мистецтва музики і танцю мала поява балету, який об’єднав представлені види мистецтва у стилізовано-формалізовану манеру, котра відзначається технічно складною хореографією, що поставлена на класичну музику. Продемонстровано сутність синтезу мистецтв музики і танцю в роки модернізму та його особливості за постмодерного часу. Проаналізовано взаємозв’язок музики і танцю на прикладі балетного та оперного мистецтва. Встановлено, яскравого поєднання музика і танець набуває в балетному спектаклі, який демонструє взаємозв’язок хореографії та музикальності, де танцювальні рухи гармоніюють з ритмом, мелодією та динамічними відтінками музики, яка створюється спеціально для спектаклю. Здійснивши аналіз найбільш яскравих балетних зразків (Жізель», «Дон Кіхот», «Лебедине озеро», «Баядерка», «Спляча красуня», «Лускунчик», «Весна священна», «Ромео і Джульєтта», «Попелюшка», «Сон літньої ночі») встановлено, останні тісно поєднують музику і танець. Балетні сцени демонструють складну танцювальну техніку, яка цілком відповідає музичним варіаціям, що забезпечує цілісну і синхронізовану сюжетну лінію спектаклю. Спосіб інтеграції танцювального руху до загальної основи постановки, де центральне місце займають музика і драматургія, відображено в оперних спектаклях, а саме: «Весілля Фігаро», «Дон Жуан», «Чарівна флейта», «Ріголетто», «Травіата», «Аїда», «Кармен», «Мадам Баттерфляй», «Турандот». Доведено, танцювальні сцени в зазначених операх не тільки взаємодіють із музичним супроводом, а й візуально доповнюють та посилюють сюжетну лінію спектаклю. Виявлено специфіку синтезу музики і танцю на сучасній сцені Китаю. З’ясовано, інноваційні комп’ютерні технології стали частиною мистецтва, зокрема танцювальних постановок. Останні синтезують в собі не тільки музику і танець, а й технології інноваційного характеру, серед яких першість належить проекційному мапуванню, технології захоплення руху та інтерактивним мультимедійним засобам. Проаналізовано сучасні китайські танцювальні постановки «Відлуння вічності» та «Перезавантаження» та доведено, синтез музики і танцю посилюється за рахунок використання світлодіодного екрану, який виступає фоновим оформленням спектаклів, а також завдяки технології захоплення руху, сутність якої полягає в тому, що рухи танцівників перетворюються на анімацію в реальному часі, яка взаємодіє з зображенням на екрані, створюючи безшовний синтез не тільки між фізичним і цифровим світом, а й мистецтвом музики і танцю. Крім того, синтез музики і танцю в запропонованих постановках полягає в тому, що хореографія синхронізована з осучасненою музичною партитурою, яка реагує на рухи танцівників.^UThe study is devoted to the problem of synthesis of music and dance in the art of the second half of the XX – early XXI century. The synthesis of music and dance in art is characterized as an art historical and theoretical problem. The conceptual and terminological apparatus of the study is outlined. The historiographical base of the dissertation is systematized into four groups according to chronological and problematic criteria. The historical peculiarities of the development of the synthesis of arts are clarified and the essential characteristics of the latter in primitive times, as well as in the Middle Ages, the Renaissance, and Romanticism are revealed. The interrelation of the arts of the late nineteenth and early twentieth centuries and its peculiarities in the early twenty-first century are considered.The article highlights possible ways of synthesizing music and dance with different types of art and establishes that music is able to interact with spatial (architecture, painting), temporal (literature), and spatio-temporal (theater, cinema) art forms. Dance is capable of synthesizing with spatial (architecture, painting, sculpture, graphics, decorative arts), temporal (literature), and spatio-temporal (theater) arts. The result of the synthesis of music and spatial arts is the creation of multimedia installations. The synthesis of dance with architecture involves the use of space as a canvas for dance. The synthesis of dance and painting involves the creation of appropriate performances. The synthesis of music and dance with literature results in a libretto for a ballet or opera.The genesis and peculiarities of the synthesis of music and dance are considered. It is argued that the synthesis of music and dance has a long history, which originated in primitive times and ancient civilizations. The emergence of ballet, which united the presented art forms in a stylized and formalized manner, characterized by technically complex choreography set to classical music, was of great importance for the synthesis of music and dance. The essence of the synthesis of the arts of music and dance in the years of modernism and its peculiarities in postmodern times is demonstrated.The article analyzes the relationship between music and dance on the example of ballet and opera. It is established that music and dance are most vividly combined in a ballet performance, which demonstrates the relationship between choreography and musicality, where dance movements harmonize with the rhythm, melody and dynamic shades of music created specifically for the performance. Having analyzed the most striking ballet examples («Giselle», «Don Quixote», «Swan Lake», «Bayaderka», «Sleeping Beauty», «The Nutcracker», «The Rite of Spring», «Romeo and Juliet», «Cinderella», «The Midsummer Night’s Dream»), it was found that the latter closely combine music and dance. The ballet scenes demonstrate a complex dance technique that fully corresponds to the musical variations, which ensures a coherent and synchronized storyline of the performance. The way in which dance movement is integrated into the general framework of the production, where music and drama are central, is reflected in opera performances, namely: «The Marriage of Figaro», «Don Giovanni», «The Magic Flute», «Rigoletto», «La Traviata», «Aida», «Carmen», «Madama Butterfly», «Turandot». It is proved that the dance scenes in these operas not only interact with the musical accompaniment, but also visually complement and enhance the storyline of the performance.The specifics of the synthesis of music and dance on the contemporary Chinese stage are revealed. It has been found that innovative computer technologies have become part of art, in particular dance performances. The latter synthesize not only music and dance, but also innovative technologies, among which the first place belongs to projection mapping, motion capture technology and interactive multimedia. The article analyzes the contemporary Chinese dance productions «Echoes of Eternity» and «Reboot» and proves that the synthesis of music and dance is enhanced by the use of an LED screen, which acts as a background for the performances, as well as through motion capture technology, the essence of which is that the dancers' movements are transformed into real-time animation that interacts with the image on the screen, creating a seamless synthesis not only between the physical and digital worlds, but also between the art of music and dance. In addition, the synthesis of music and dance in the proposed productions is that the choreography is synchronized with a modernized musical score that responds to the movements of the dancers.

У дисертації розв’язується проблема наукової реконструкції та джерелознавчої актуалізації документальних комплексів служб Альфреда Розенберґа у структурі Націонал-соціалістичної робітничої партії Німеччини: Зовнішньополітичного відомства (1933–1942) та Cлужби Уповноваженого фюрера у справі нагляду за загальним духовним і світоглядним навчанням та вихованням (1934–1945). Для цього охарактеризовано систему політико-ідеологічних поглядів А. Розенберґа як світоглядну доктрину націонал-соціалізму, її вплив на організацію та зміст діяльності його партійних служб, склад і зміст створених ними документальних архівних комплексів, більша частина яких нині зберігається у Федеральному архіві Німеччини та у Центральному державному архіві вищих органів влади та управління України. Визначено їхню джерелознавчу репрезентативність, повноту, взаємопов’язаність, компліментарність. Проаналізовано структуру та функції цих служб Розенберга у НСДАП, методи їхнього впливу на формування колективної свідомості німецького народу через діяльність в галузі культури (література, театр, музика, образотворче мистецтво тощо) і науки (історія, археологія, етнографія та ін.), контролю за системою освіти та ідеологічного виховання у НСДАП, їхню видавничу діяльність, висвітлено внесок співробітників цих служб у розробку різних аспектів ідейної основи націонал-соціалізму. Визначено, що було два основних етапи існування служб А. Розенберґа у НСДАП, пов’язані з двома історичними періодами. Перший охоплює 1933–1939 рр., коли відбувся прихід нацистів до влади у Німеччині, була розгорнута підготовка її до зовнішньої експансії; другий – роки Другої світової війни (1939–1945 рр.). Перший характеризується визначенням структури і функцій цих служб, розширенням їхнього штату, розвитком напрямів їхньої діяльності. Приватну канцелярію Розенберґа було перетворено на його партійну канцелярію і почалося формування її діловодного архіву, де з роками було зібрано документи про широку діяльність Розенберґа та його публікації. Зовнішньополітичне відомство та Служба Уповноваженого у цей час займалися поглибленням ідей Розенберґа, їх опрацюванням для подальшої практичної реалізації, а також намагалися встановити ідеологічний контроль не лише у НСДАП, а й поширити його у суспільстві. Другий етап пов’язаний з періодом Другої світової війни, коли ідеологічна робота служб Розенберґа поширюється на Вермахт і окуповані нацистами території, але розповсюдження ідеологічної доктрини продовжується вже з урахуванням нових обставин. Виникають нові форми використання наукових досліджень для ідеологічної боротьби на окупованих територіях. Зросло значення Служби Уповноваженого, оскільки АПА згорнуло свою діяльність на межі 1942–1943 рр. Велася масштабна лекційна пропаганда націонал-соціалістичних ідей через спеціально створені лекторії, виставкову діяльність, що розкривала велич Німеччини через її історію, культуру і мистецтво, робота з молодіжними, жіночими та робітничими товариствами Німеччини, якими опікувалася НСДАП і які перебували у сфері діяльності служб Розенберґа. Спеціальні відділи Служби Уповноваженого готували методичні матеріали щодо підготовки лекцій і виставок, різних культурних та політичних заходів.Встановлено, що ці партійні структури А. Розенберґа були пов’язані між собою, тому документи, створені ними в результаті їхньої діяльності, утворюють цілісну документальну систему. Зв’язковою ланкою у системі цих служб була Канцелярія Розенберґа що виконувала організаційні та координуючі функції. Значна частина її фонду складається з праць самого А. Розенберґа, біографій та бібліографії за різні роки, чернеток його статей, публічних виступів тощо – все це збирали та упорядковували співробітники Канцелярії. Другу велику частину складає різноманітне листування.Охарактеризовано співпрацю Служби Уповноваженого з Вермахтом в галузі політичного навчання військовослужбовців, а також зміни тематики нацистської пропаганди під час війни: її трансформації в бік антибільшовистської та світової єврейської загрози, антиамериканізму та інших світових політичних та ідеологічних течій, розвиток досліджень історії, політики, економіки та культури окупованих країн для широкого використання у пропаганді нацистської ідеології, поширення теми критики радянського більшовизму у військовій адміністрації на окупованих територіях, а також серед чиновників цивільного управління. Висвітлено окремі ідеологічні аспекти діяльності Оперативного штабу Розенберґа та Міністерства окупованих східних територій у їхньому зв'язку з діяльністю Служби Уповноваженого фюрера у справі нагляду за загальним духовним і світоглядним навчанням та вихованням, спростовано деякі усталені погляди щодо незначної ролі А. Розенберґа та його служб у внутрішній та зовнішній політиці Третього райху.^UThe dissertation addresses the problem of scientific reconstruction and source-critical actualization of documentary complexes of Alfred Rosenberg's offices within the structure of the NSDAP: the Office of Foreign Affairs (Außenpolitisches Amt der NSDAP) (1933–1942) and the Office of the Fuehrer’s Commissioner for the Supervision of the entire intellectual and ideological schooling and training of the NSDAP, referred to in the research as the Commissioner's Office (Beauftragter des Führers für die gesamte geistige und weltanschauliche Erziehung der NSDAP) (1934–1945), along with some associated societies and unions, notably the Nordic Society and the Fighting League for German Culture.The historiography of the problem and its source base are considered. The composition and content of the Rosenberg’s NSDAP offices documentary archival complexes, which were dispersed across various countries after the war and have been recently returned to the German Federal Archives, are analyzed, and their documentary complexity, source-representativeness, completeness, interconnectivity, and complementarity are determined. The main milestones of A. Rosenberg's party-political career and his essential works ("The Future Path of German Foreign Policy" (1927), "The Myth of the 20th Century" (1930)) are highlighted.Rosenberg`s complete ideological system and the components of the worldview doctrine of National Socialism aimed at building a new "national state" and its struggle against the enemies of National Socialism (Freemasonry, Judaism, Bolshevism, liberal values, etc.) for the revival and purity of the Nordic race and the conquest of "living space," are characterized. Regarding foreign policy activities, attention was paid to some diplomatic aspects of war preparation, including neutralizing European states regarding the remilitarization of Germany, propagating National Socialist ideology abroad, and information provision about the political and economic state of various countries on the brink of the war. The influence of A. Rosenberg's ideological doctrine on the organization and content of his offices, their structure and functions, the introduction of its practical implementation in the worldview of the German people, the methods of influencing the formation of the collective consciousness through extensive publishing (monographs and collections of works, own newspapers, serial publications), and socio-cultural activities in the NSDAP, public and state institutions of the Third Reich in the fields of culture (literature, theatre, music, fine arts, etc.) and science (history of Nordic and other races, philosophy), as well as pedagogical activities (the Diplomatic School and the organization of the Higher School as the NSDAP university), and control over the education system and ideological training in the NSDAP through the preparation of methodological recommendations, instructions, and lecture courses, are revealed.The circle of the most important employees of the offices, as well as the contribution of Nazi figures to the development of various aspects of the ideological foundation of National Socialism and the means of its implementation in foreign policy activities and the domestic political life of Germany in the second half of the 1930s and during the Second World War, are established.The ideological aspects of the activities of the Rosenberg’s Special Task Force (Einsatzstab Reichsleiter Rosenberg) and the Ministry of Occupied Eastern Territories are highlighted in their connection with the activities of the Führer's Commissioner's Office in the field of National Socialist education, the confiscation of a wide range of ideological sources, library and archival collections, the creation of libraries (Western and Central libraries of the Higher School), Rosenberg’s Eastern Library, the library of the Institute for the Study of the Jewish Question, the Cultural-Political Archive, ideological purges of libraries in occupied territories, and the selection of materials for use in anti-Bolshevik propaganda.Some established views on the insignificant role of A. Rosenberg and his offices in the domestic and foreign policies of the Third Reich, aimed at implementing the ideas of National Socialism, their ideological contribution to the preparation of the Second World War and the occupation, are refuted. The documents involved in the Nuremberg Trials and the articles of accusation that determined the verdict of the International Military Tribunal are examined. The documentary complexes reflect the structure, functions, and directions of activities of Rosenberg’s offices in the NSDAP in both the domestic and foreign policies of Germany. They are characterized by integrative completeness, which lies in the theoretical and practical implementation of various components of National Socialist ideology in its systematic nature and significant contribution to the ideological preparation of the Second World War.

Дисертація є комплексним дослідженням проблеми морально-етичного виховання дітей у дусі співжиття і комфортного співіснування людини і світу живого, невід’ємною частиною якого вона є, і від розв’язання якої певною мірою залежить майбутнє всього людства. У цьому контексті особливої уваги заслуговує проблема взаємовідносин між людиною/дитиною та твариною. Нині вона постала як актуальна. Аби усвідомити всю її злободенність та гостроту маємо звернутися до її витоків і засад, здобутків, напрацювань і прорахунків, які її супроводжували впродовж усього історичного розвитку. Розбудова відповідного сучасного освітньо-виховного простору вимагає опертя на історико-педагогічне знання, вивчення його складу, структури, тобто нерозривного зв’язку минулого, сучасного і майбутнього у загальному русі до розв’язання зазначених питань. Дисертація носить міждисциплінарний характер, дотична до декількох галузей наук – насамперед освітніх, літературознавчих, правових, а також природничих, медичних, сільськогосподарських, в яких тварини виступають об’єктом або суб’єктом дослідження чи виконання професійних завдань. Відтак, вибір історико-педагогічної теми дослідження, її міждисциплінарність спонукали нас до пошуку, залучення, вивчення та класифікації досить широкого кола джерелознавчої літератури та джерел, аналіз яких дозволив здійснити цілісну об’єктивну й неупереджену оцінку розвитку обраної теми.Обрані підходи до дослідження, й насамперед хронологічно-системний надали змогу прослідкувати появу і розвиток різних концепцій щодо виховання у дітей гуманного ставлення до тварин, охарактеризувати їх залежність від багатьох чинників, а саме: ставлення до цих проблем у суспільстві, ролі громадської думки, спрямованості освітнього процесу, насамперед його змістового наповнення, віку дитини, відображення питань життя і поведінки тварин в літературі для дітей, роль авторитетного дорослого (вчителя, батька/матері, дитячого письменника, літературного героя) тощо, тобто розглянути це явище у контексті соціально-культурних, педагогічних і почасти суспільно-політичних детермінант. Саме цей підхід дав змогу прослідкувати наступність і перервність у розвитку цієї тематики, зникнення у певні роки через те, що перед освітою і вихованням постали завдання, не притаманні дитинству. Як інструментарії застосовано історіографічний, герменевтичний, мікроісторичний, біографічний підходи, що були реалізовані через такі методи як аналіз, синтез, узагальнення та ін. Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше: – темою обрано генезу формування у дітей ціннісного ставлення до тварин як окрему педагогічну і освітньо-виховну проблему, розроблено концептуальні засади і методологію цього феномена з опорою на достатню джерельну базу, що у своїй сукупності дозволило системно і цілісно прослідкувати процеси становлення і розвитку комплексу гуманістичних ідей щодо поводження з тваринами засобами навчально-пізнавальної та дитячої літератури, освітнього процесу, позакласної та позашкільної діяльності, візуальних джерел з кінця ХІХ до початку ХХІ століття;– розкрито подальший розвиток поєднання морально-етичних, емоційно-ціннісних і діяльнісних складників як головної умови виховання у дітей почуття піклувального і бережливого ставлення до світу живого, насамперед до свійських тварин;– визначено й охарактеризовано концепції, що панували в різні віки і десятиліття: романтично-ідеалізовану (для найменших) і пізнавально-співчутливу (для старших) (кінець ХІХ – початок ХХ ст.); соціально-утилітарно-прагматичну (радянський період ХХ ст.), усвідомлено-відповідально-діяльнісну (кінець ХХ –початок ХХІ ст.), які, часом, надавали приклади ставлень, протилежних панівним.Подальшого розвитку в дослідженні набули:– розкриття ідей гуманного ставлення до всього живого, яке висловлювали в своїй педагогічній, художній, публіцистичній творчості та в епістолярній спадщині видатні педагоги й письменники (І. Горбунов-Посадов, Б. Грінченко, В. Сухомлинський, К. Ушинський,);– класифікація, систематизація і аналіз джерел з проблематики дослідження, до якої були широко залучені бібліографічні видання-каталоги, як цінні ресурси розкриття розглядуваної проблеми.У ході дослідження уточнено:– понятійно-категоріальний апарат дослідження (тварина, світ живого, співчуття, милосердя, відповідальність, антропоморфізм, анімалізм, література, для дітей, популяризаторська література);– роль і значення дитячої літератури і підручників для читання; науково популярної та пізнавальної літератури; хрестоматій та антологій дитячої літератури крізь призму екологічної етики, гуманізації освіти, її морально-етичного потенціалу у вихованні етичного ставлення до світу живого.^UThis scientific work is comprehensive research of the issue of moral and ethical education of children that promotes cohabitation and comfortable coexistence of humans and living world an integral part of which they are, and the solution of which, to an extent, determines the future of the humanity. In this context, a special attention should be given to the issue of the relations between a human/child and an animal. This issue is very relevant nowadays. To understand its urgency and acuteness we need to look at its origins and backgrounds, achievements, best practices, and miscounts that followed it during the historical development. Building a relevant modern educational space requires drawing on historical and pedagogical knowledge, examination of its composition, structure, in other words, relating past, present, and future in the general movement toward solving the mentioned issues. This paper is multidisciplinary, adjacent to several science dimensions, primarily, education, literature, law, as well as natural science, medicine, agriculture, in which animals are involved, to solve professional tasks. Therefore, the choice of this historic and pedagogical topic for research, its multidisciplinary spurred the search, engagement, study, and classification of quite broad spectrum of source literature, as well as sources, the analysis of which allowed for wholesome, objective, and non-bias evaluation of the subject of choice.The approaches chosen for the research with chronologic and history one being the primary, enabled us to trace the emergence and development of different concepts to develop humane treatment of animals by children, describe their conditioning upon many factors, namely, how these issues are viewed in the society, the role of public perception, the focus of educational process, and its contents, first of all, child’s age, reflection of the issues of animal life and behavior in children’s literature, the role of a trusted adult (a teacher, parents, children’s book writer, literature character) etc., in other words, look at the phenomena in the context of social and political factors. This is the approach that helped to see the succession and discontinuity in the development of this theme, its disappearance in some years since education fulfilled atypical for childhood tasks. Historiographic, hermeneutic, microhistory and biographical approaches were used as tools and implemented through such methods as analysis, synthesis, generalization, etc.Scientific novelty of the research lies in the fact, that for the first time ever: –selected as the topic was the genesis of developing value-based attitude toward animals as a dedicated pedagogical and educational problem, developed were the conceptual backgrounds and methodology of this phenomenon with the basis on sufficient source base which in its aggregate allowed for systematic and wholesome study of the processes for establishing and developing the framework of humanistic ideas with regard to treating animals using the tools of educational and cognitive as well as children’s literature, educational process, extra curriculum activity of the late ХІХ to the early ХХІ centuries; – discussed was the further development of combination of moral and ethical, emotional, and value-based, as well as activity components, as the main prerequisite to teach children the importance of care and careful treatment to the living world and domestic animals, first of all;– defined and described were the concepts that dominated in different years and decades: romantic and idealistic (for the youngest), and cognitive and sympathy (for the 20 oldest) (late ХІХ – early ХХ century); social-utilitarian-pragmatic (Soviet era), conscious-responsible-active (late ХХ – early ХХІ century), which, with time, set examples of attitudes that were different from those dominant. The following was further developed in the research: – discussing the ideas of humane treatment of all living that were voiced out in their pedagogical, literary and publicity works and epistolary heritage by infamous pedagogues and writers (I. Horbunov-Posadov, B. Hrinchenko, V. Sukhomlynskyi, K. Ushytskyi); – classification, systematization and analysis of sources and problems of the research to which we included bibliographic catalogues as valuable resources for the discussion of the issue under consideration.The following were clarified in the process of the research: – conceptional and category framework (animal, living world, sympathy, compassion, responsibility, anthropomorphism, animalism, literature for children, promotional literature); – role and significance of children’s literature and reading textbooks; popular scientific literature through the lens of environmental ethics, humanization of education, its moral and ethical potential in bringing up ethical attitude to living world.

Судова реформа 2016 року, в ході якої внесені суттєві зміни до Конституції Україна та інших нормативно-правових актів, стосувалась процедури здійснення судочинства, порядку обрання суддів, правового статусу судді, системи судоустрою, органів суддівського врядування та самоврядування тощо. Позитивно, що зазначена реформа здійснювалася з урахуванням сучасного європейського досвіду та залученням фахівців Ради Європи: переважна більшість їх рекомендацій, висловлених щодо судоустрійного законодавства України, була взята до уваги. Водночас нові виклики - зміни у суспільно-політичному житті, пандемія Соvid 19, повномасштабне вторгнення російської федерації в Україну, набуття Україною статусу країни кандидата в члени Європейського Союзу, обумовили продовження реформування судової влади, яке триває й на теперішній час.Одним із ключових досягнень судової реформи 2016 року є створення Вищої ради правосуддя, яка, на відміну від Вищої ради юстиції, отримала більш розширені та різнопланові повноваження, реалізація яких спрямована на забезпечення незалежності судової влади. Враховуючи той факт, що незалежність судової влади є однією з ключових умов для функціонування демократичної, незалежної та правової держави, дослідження ролі Вищої ради правосуддя у забезпеченні незалежності судової влади є вкрай актуальним. Вища рада правосуддя є не єдиним органом судової гілки влади, на який покладено завдання щодо забезпечення незалежності судової влади, проте єдиним органом, повноваження якого щодо забезпечення незалежності суддів визначено на рівні Основного Закону. Вища рада правосуддя знаходиться у складному стані: у 2021 році було припинено розгляд дисциплінарних скарг, а 22 лютого 2022 року ВРП припинила свою роботу загалом. Війна в Україні також негативно вплинула на можливість поновлення діяльності ВРП. Розблокування роботи цього конституційного органу на початку 2023 року призвело до потреби вирішення як накопчених, так і нових проблем, у тому числі у сфері забезпечення ВРП незалежності судової влади. До прикладу, на сьогодні у Вищій раді правосуддя накопичилось близько 13 000 скарг на суддів, що потребують розгляду. Наведене підкреслює актуальність обраної теми та необхідність в її всебічному висвітленні. Аргументовано, що вітчизняна наукова література з питань суддівського врядування характеризується: 1) присвяченням переважної більшості досліджень Вищій раді юстиції, що виглядає логічним, адже остання проіснувала дев’ятнадцять років, а Вища рада правосуддя функціонує шість років; 2) фрагментарністю уваги до ролі ВРП у забезпеченні незалежності судової влади (переважна більшість досліджень присвячена її правовій природі, конституційно-правовому статусу, загальним засадам діяльності, дисциплінарним повноваженням щодо суддів тощо); 3) поодиноким характером досліджень міжнародних та європейських стандартів функціонування подібних до ВРП судових рад в сучасному світі. Встановлено, що незалежність судової влади як правове явище має внутрішній (на рівні свідомості конкретного представника судової влади) та зовнішній (на рівні державно-правової системи) аспекти. Внутрішня незалежність є обов’язком судді під час здійснення правосуддя, а зовнішня незалежність судової влади – це надання судді практичної можливості виконати вказаний обов’язок бути незалежним, що здійснюється за допомогою конституційно-правового механізму, який складається з системи гарантій, процедур, взаємодії органів влади.^UThe judicial reform of 2016, during which significant changes were made to the Constitution of Ukraine and other normative legal acts, related to the procedure for conducting judicial proceedings, the procedure for electing judges, the legal status of judges, the judicial system, bodies of judicial governance and self-governance, etc. It is positive that this reform was carried out taking into account modern European experience and the involvement of experts from the Council of Europe: the vast majority of their recommendations regarding the judicial legislation of Ukraine were taken into account. At the same time, new challenges - changes in social and political life, the Соvid 19 pandemic, the full-scale invasion of the russian federation into Ukraine, Ukraine's acquisition of the status of a candidate country for membership of the European Union, have led to the continuation of the reform of the judiciary, which is still ongoing.One of the key achievements of the judicial reform in 2016 is the creation of the High Council of Justice, which, unlike the Supreme Council of Justice, received more extensive and diverse powers the implementation of which is aimed at ensuring the independence of the judiciary. Considering the fact that the independence of the judiciary is one of the key conditions for the functioning of a democratic, independent and legal state, the study of the role of the High Council of Justice in ensuring the independence of the judiciary is extremely relevant.The High Council of Justice is not the only body of the judicial branch of government tasked with ensuring the independence of the judiciary, but the only body whose authority to ensure the independence of judges is defined at the level of the Basic Law.The High Council of Justice is in a difficult situation: in 2021, the consideration of disciplinary complaints was stopped, and on February 22, 2022, the High Council of Justice ceased its work altogether. The war in Ukraine also had a negative impact on the possibility of resuming the activities of the HCJ. Unblocking the work of this constitutional body at the beginning of 2023 led to the need to solve both accumulated and new problems, including in the field of ensuring the independence of the judiciary by HCJ. For example, as of today, the High Council of Justice has accumulated about 13,000 complaints against judges that need consideration.It is argued that domestic scientific literature on issues of judicial governance is characterized by: 1) devoting the vast majority of research to the Supreme Council of Justice, which seems logical, because the latter existed for nineteen years, and the High Council of Justice has been functioning for six years; 2) fragmented attention to the role of the High Council of Justice in ensuring the independence of the judiciary (the vast majority of studies are devoted to its legal nature, constitutional and legal status, general principles of activity, disciplinary powers over judges, etc.); 3) the isolated nature of research on international and European standards of functioning of judicial councils similar to the HCJ in the modern world.It was established that the independence of the judiciary as a legal phenomenon has internal (at the level of consciousness of a specific representative of the judiciary) and external (at the level of the state legal system) aspects. Internal independence is the duty of a judge during the administration of justice, and external independence of the judiciary is the provision of a practical opportunity for a judge to fulfill the specified duty to be independent, which is carried out with the help of a constitutional and legal mechanism, which consists of a system of guarantees, procedures, interaction of bodies authorities.

Українська література другої половини ХХ століття представлена іменами визначних митців, з-поміж яких необхідно назвати В. Дрозда. У дисертаційній роботі розглянуто праці, присвячені доробку письменника, виділено основні елементи поетики творів, на які звертали увагу науковці. У такий спосіб було з’ясовано, що на сьогодні відчувається потреба в поглибленому аналізі певних аспектів його творчості, зокрема мотивних домінант, які є важливими маркерами концепцій художніх текстів та індивідуального стилю автора. Важливо зауважити, що проза В. Дрозда періоду 1970–1980-х років ілюструє балансування в межах двох способів зображення дійсності – соцреалістичного та химерного – і врешті утверджується неповторний почерк письменника. Визначено, що таке роздвоєння авторського мислення зумовлене культурно-політичними умовами доби, що, незважаючи на певні ознаки деканонізації, все одно прикметна догматичністю, цензурним режимом і заохоченням влади до кон’юнктурного прозописання, про яке В. Дрозд розкаже устами персонажа-Петруні в романі «Спектакль» (1985).Об’єкт і предмет дослідження спонукав нас звернутися до осмислення літературознавчих понять мотиву, домінанти, а також простежити провідні ознаки соцреалізму та химерної прози, специфіку їхнього вираження в словесному мистецтві.Спираючись на означений вище теоретико-методологічний комплекс, ми виділили мотивні домінанти прози В. Дрозда 1970–1980-х років: ідеологічної свідомості, стоїчної особистості, екології душі (для творів, у яких домінують риси соцреалізму); роздвоєння, маскування, перетворення (для химерних художніх текстів). У відображенні названих домінант письменник послуговується літературними засобами і прийомами: контрасту, антитези, гіперболи, ретроспекції, психологізму; бінарними опозиціями («свій – чужий», «високе – низьке», «матеріальне – духовне», «місто – село», «раціональне – ірраціональне», «звірине – людське» та іншими), архетипами (Тіні, Матері, Дитини, Вогню, Лісу) тощо.У романах соцреалістичної поетики – «Ритми життя» (1974), «Дорога до матері» (1978), «Земля під копитами» (1979), «Інна Сіверська, суддя» (1985) – В. Дрозд змальовує сильного і виняткового позитивного героя з акцентом на морально-етичні риси, романтизуючи його образ. Проте в названих творах автор, незважаючи на яскраво виражені радянські міфологеми, намагається показати особистість з наголосом на її мікросвіті та поєднати соціальну проблематику з філософською.Новаторство В. Дрозда повною мірою ілюструється його химерною прозою. Найяскравішими зразками періоду 1970–1980-х років є повість «Ирій» (1974), романи «Вовкулака (Самотній вовк)» (1982), «Спектакль» (1985). У цих творах епік у завуальованих, театралізованих формах наголошує на амбівалентній сутності людини. Він художньо втілює ідеї трансформації, множинності (маскування, перетворення, роздвоєння) особистості, що вимушена вдаватися до передбачених стратегій поведінки, аби функціонувати в радянському соціальному середовищі.У дисертації з’ясовано, що два вияви творчості митця – химерний та соцреалістичний – мають різні мотивні домінанти, які сприяють розумінню авторської концепції, увиразнюють своєрідність поетики героя в аналізованих текстах і відображають особливості літературного процесу другої половини ХХ століття. Виявлення та вивчення мотивних домінант прози В. Дрозда 1970–1980-х років є перспективним дослідженням, адже сприяє ґрунтовному аналізу його художньої спадщини.^UUkrainian literature of the second half of the 20th century is represented by the names of prominent artists, among whom V. Drozd should be mentioned. The dissertation examines the works devoted to the writer's work, highlights the main elements of the poetics of the works, to which scientists paid attention. In this way, it was found that today there is a need for an in-depth analysis of certain aspects of his work, in particular, motive dominants, which are important markers of the concepts of artistic texts and the author's individual style.In our paper, it was found out that V. Drozd's prose of the 1970s and 1980s deserves a scientific rethinking. It illustrates balancing within the two ways of depicting reality, namely socialistic realist and chimeric and finally establishes the writer's unique handwriting. It is determined that such a splitting of the author's thinking is due to the cultural and political conditions of the time, which, despite certain signs of decanonization, is still noteworthy by dogmatism, censorship and the encouragement of the authorities to the opportunistic prose writing, which V. Drozd will tell through the character-Petruni's lips in the novel «Spectacle» (1985).The object and subject of the research forced us to turn to the understanding of the literary concepts of motive, dominant, as well as trace the leading signs of socialist realism and chimerical prose, the specifics of their expression in verbal art.Based on the above theoretical and methodological complex, we identified the motif dominants of V. Drozd's prose of the 1970s and 1980s: ideological consciousness, stoic personality, ecology of the soul (for works dominated by the features of socialist realism); bifurcation, masking, transformation (for chimerical artistic texts). In the reflection of these dominants, the author uses literary means and techniques of contrast, antithesis, hyperbole, retrospection, psychologism; binary oppositions («one's own» – «another's», «high – low», «material – spiritual», «city – village», «rational – irrational», «beast – human» and others), archetypes (Shadow, Mother, Child, Fire, Forest), etc. In the novels of socialist realist poetics, namely «Rhythms of Life» (1974), «The Road to the Mother» (1978), «The Land Under the Hooves» (1979), «Inna Siverska, the Judge» (1985), V. Drozd depicts a strong and exceptional positive character with an emphasis on moral and ethical features, romanticizing his image. But the writer, despite the pronounced Soviet mythologems, tries to preserve the freedom of the author's speech by demonstrating a personality with an emphasis on its microcosm and combining social problems with philosophical ones.V. Drozd's innovation is fully illustrated by his chimerical prose. The most striking examples of the period of the 1970s and 1980s are the story «Iriy» (1974), the novels «Vovkulaka (Lone Wolf)» (1982), «Spectacle» (1985). In these works, the writer emphasizes the ambivalent essence of human in veiled, theatrical forms. He artistically embodies the ideas of transformation, plurality (bifurcation, masking etc.) of personality, which is forced to resort to the envisaged behavior strategies to function in the Soviet social environment.The paper found that two manifestations of creativity of the artist, namely chimerical and socialist realist ones, have different motif dominants that contribute to the comprehension of the author's concept and artistic thinking, express the originality of the hero's poetics in the analyzed texts, and reflect the peculiarities of the literary process of the second half of the twentieth century. The identification and study of the motif dominants of V. Drozd's prose of the 1970s and 1980s is a promising study because it contributes to the substantiated analysis of his artistic heritage.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що становлення демократичної та правової української держави, інтеграція в європейське та світове співтовариство, переосмислення ролі і значимості вищої освіти поставили ряд педагогічних завдань щодо підготовки компетентного вчителя іноземної мови, здатного до удосконалення своїх професійних навичок. У вступі обґрунтовано актуальність теми; вказано зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами; визначено мету та завдання, об’єкт і предмет, методи дослідження; викладено наукову новизну й практичне значення одержаних результатів; подано відомості про публікації, структуру та обсяг дисертації. У першому розділі – «Теоретичні засади підготовки майбутніх учителів німецької мови в закладах вищої освіти на основі акмеологічного підходу» – розглянуто стан розробленості проблеми дослідження в науковій літературі, конкретизовано поняттєво-категоріальний апарат дослідження, висвітлені особливості підготовки майбутніх учителів німецької мови в закладах вищої освіти на основі акмеологічного підходу. У другому розділі – «Діагностика підготовки майбутніх учителів німецької мови на основі акмеологічного підходу» – проаналізовано стан підготовки майбутніх учителів німецької мови в закладах вищої освіти; визначено критерії, показники та рівні готовності майбутніх учителів німецької мови в закладах вищої освіти; описано організацію дослідження та програму констатувального етапу експерименту.У третьому розділі – «Експериментальна перевірка ефективності педагогічних умов підготовки майбутніх учителів німецької мови на основі акмеологічного підходу» – представлено модель підготовки майбутніх учителів німецької мови на основі акмеологічного підходу, обґрунтовано педагогічні умови підготовки майбутніх учителів німецької мови на основі акмеологічного підходу та описано їх реалізацію, проаналізовно та узагальнено результати експериментального дослідження. Практичне значення одержаних результатів полягає в розробленому діагностичному інструментарії, удосконаленні змісту робочих програм і навчально-методичного забезпечення таких дисциплін, як «Практичний курс німецької мови», «Методика навчання другої іноземної мови (німецької)», «Методика навчання другої іноземної мови (німецької) в закладах профільної середньої освіти», «Практична граматика німецької мови», «Педагогіка» та інші; модернізації змісту виробничої практики майбутніх учителів німецької мови; підготовці дидактичних матеріалів («банк творчих проєктів», завдань до практичних занять тощо) для здобувачів вищої освіти освітніх ступенів «Бакалавр» та «Магістр». Укладено авторський курс «Проєктне навчання німецької мови: візії‚ стратегії‚ перспективи», який сприятиме вдосконаленню змісту фахової підготовки конкурентоздатних професіоналів у рамках освітньо-професійної програми «Середня освіта (Мова і література (англійська, німецька))».^UThe relevance of the study is due to the fact that the formation of a democratic and legal Ukrainian state, integration into the European and world community, rethinking the role and significance of higher education have set a number of pedagogical tasks for the training of a competent foreign language teacher capable of improving their professional skills. In the introduction, the relevance of the topic is substantiated; the connection of the work with scientific programs, plans, subjects is indicated; the purpose and objectives, object and subject, research methods are determined; the scientific novelty and practical significance of the results obtained are stated; information on publications, structure and scope of the dissertation is presented. The first section – “Theoretical Foundations of Future German Language Teachersʼ Training in Higher Education Institutions on the Basis of Acmeological Approach” – considers the state of development of the research problem in the scientific literature, specifies the conceptual and categorical apparatus of the research, highlights the peculiarities of future German language teachersʼ training in higher education institutions on the basis of acmeological approach. The second section – “Diagnostics of Future German Language Teachersʼ Training on the Basis of Acmeological Approach” – analyzes the state of future German language teachersʼ training in higher education institutions; defines the criteria, indicators and levels of future German language teachersʼ readiness in higher education institutions; describes the organization of the study and the program of the ascertaining stage of the experiment.The third section – “Experimental Verification of the Effectiveness of Pedagogical Conditions of Future German Teachersʼ Training Based on the Acmeological Approach” – presents the modeling of future German teachersʼ training based on the acmeological approach, substantiates the pedagogical conditions of future German teachersʼ training based on the acmeological approach and describes their implementation, analyzes and summarizes the results of the experimental study. The practical significance of the obtained results consist in the developed diagnostic tools, improvement of the content of curriculum and educational and methodological support of such disciplines as “Practical course of the German language”, “Methodology of teaching a second foreign language (German)”, “Methodology of teaching a second foreign language (German) in institutions of specialized secondary education”, “Practical grammar of the German language”, “Pedagogy” and others; modernization of the content of practice of future teachers of the German language; preparation of didactic materials (a bank of creative projects, assignments for practical classes, etc.) for students of the Bachelorʼs and Masterʼs degrees. The authorʼs course “Project-based learning of the German language: visions, strategies, perspectives” has been developed, which will contribute to the improvement of the content of professional training of competitive professionals within the educational and professional program “Secondary education (Language and literature (English, German))”.

Дисертаційне дослідження присвячене проблемі формування екологічної культури студентів економіко-гуманітарних коледжів. Доведено, що екологічна культура постає новою світоглядною парадигмою та істотним аспектом соціокультурного буття, що потребує формування екологічно орієнтованого мислення, спрямованого на критичне переосмислення антропогенного впливу на навколишнє середовище, необхідності глибокого розуміння нерозривного зв’язку між людиною та природою на ціннісній морально-естетичній основі на засадах усвідомлення реалізації альтернативних підходів економного споживання у проблемному полі небайдужості, співпереживання та обмеження особистісних потреб.Здійснено експлікацію екологічної культури на основі таких визначальних теоретико-методологічних засад осмислення особливостей формування нової екологічної парадигми у проблемному полі взаємодії «людина-природа», як: ноосферне мислення, ідеї «нового гуманізму», «коеволюційний підхід», «концепції сталого розвитку». Відзначено, що екологічна культура як складова культури в цілому та істотний компонент особистісної культури постає як прагнення реалізувати людське життя в природному середовищі на ціннісній морально-духовній основі, потребуючи усвідомлення нерозривного зв’язку людини з природою й необхідності формування глибокого розуміння взаємоузгодженості особистих потреб із збалансованим ладом природного довкілля.У дисертації експліковано теоретико-методологічний досвід вітчизняної та зарубіжної теорії та практики проблем екологічної культури студентів економіко-гуманітарних коледжів, обґрунтовано компоненти, критерії, показники та рівні її сформованості. Визначено нові підходи до формування екологічної культури шляхом упровадження педагогічних умов і структурно-функціональної моделі, здійснено експериментальну перевірку їх результативності під час вивчення дисциплін «Біологія», «Екологія», «Українська література». Зокрема, комплекс педагогічних умов у дослідженні складають: екологізація змісту дисциплін загальнонаукової і соціально-гуманітарної підготовки на засадах інтегративного підходу; спрямованість підготовки студентів економіко-гуманітарних коледжів на формування екологічної етики, заснованої на екологічних імпративах і ціннісному ставленні до природи; актуалізація особистісного потенціалу студентів в екологічно орієнтованому освітньому середовищі; забезпечення мотивації майбутніх фахівців соціально-економічних спеціальностей до екологічно доцільної професійної діяльності. Доведено, що педагогічна модель формування екологічної культури студентів економіко-гуманітарних коледжів засобами реалізації інтегративного підходу являє собою системний комплекс, що містить цільовий, теоретико-методологічний, організаційно-змістовий та результативний блоки, що репрезентують цілеспрямований педагогічний пошук та фундаментальну стратегію змін у процесі реалізації екологічної та фахової освіти з метою професійного та особистісного становлення.^UThe study is devoted to the problem of the development of students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges by means of implementing an integrative approach. The content of the concepts “ecological culture of students of economic and humanitarian colleges” and “development of students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges” based on generalization of philosophical and pedagogical investigations, was specified. It is proved that ecological culture appears as a new worldview paradigm and an essential aspect of socio-cultural existence, which requires the formation of ecologically oriented thinking, aimed at a critical rethinking of anthropogenic impact on the environment, the need for a deep understanding of the inextricable connection between man and nature on a valuable moral and aesthetic basis principles of awareness of implementation of alternative approaches of "restraining" consumption in the problematic field of indifference, empathy and limitation of personal needs.In this context, it is considered that the environmentalization of education is an organic component of the entire educational strategy of personal development that dictates the need for worldview reorientation of consciousness to affirm the priorities of nature in relation to human needs, which acts as a powerful means of preventing the global ecological crisis.The understanding of the strategy for the development of students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges proves that it is built on integrative principles and involves the coordination of natural and scientific thinking with humanitarian thinking, thus involving not only the sphere of rational cognition, but also the sensory and emotional one, which allows affirming the creative role of the principles of humanization and humanizing the educational process. In the conditions of multiplicity and polyvariability of the process of the development of students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges, the integrative approach aims at the construction of a synthetic educational model, in the context of which literature, art, poetry, artistic crafts, leisure practices, etc. are organically included. It asserts the unity and indivisibility of the process of the development of students’ ecological culture, taking it beyond specific disciplinary boundaries.The component structure students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges (cognitive, axiological, humanistic, activity) was improved. The pedagogical conditions for the development of students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges by means of implementing an integrative approach are substantiated (greening of the content of the disciplines of general scientific and social and humanitarian training based on the principles of an integrative approach; the focus of students’ of economic and humanitarian colleges training on the formation of environmental ethics based on ecological imperatives and a value attitude to nature; actualization of the personal potential of students in ecologically oriented educational environment; ensuring the motivation of future specialists of social and economic specialties to ecologically expedient professional activity). A structural and functional model of the development of students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges by means of implementing an integrative approach, which combines target, theoretical and methodological, organizational-content and effective blocks was developed. Educational and methodological support for the development of students’ ecological culture at economic and humanitarian colleges was developed and implemented in to the educational process by means of implementing an integrative approach. Experimental and research work was developed and tested in the context of ascertainment-diagnostic, formative and control stages of the pedagogical experiment

У дисертації на основі аналізу історико-педагогічної, філософської, психологічної літератури вітчизняних і зарубіжних учених, інтернет-ресурсів обґрунтовано актуальність проблеми, уточнено сутнісні ознаки базових понять дослідження «толерантність/інтолерантність» «рівні толерантності», «толерантні відносини», «виховання толерантності у дітей дошкільного віку», «комунікативне толерантне середовище закладу дошкільної освіти», «дитяча література», «література для дітей». Толерантність трактуємо як здатність до партнерства і співпраці, готовність сприймати навколишніх, не зважаючи на відмінності; терпимість до інших думок, вірувань і поведінки, визнання / прийняття різноманіття й рівності інших. Визначено етапи розвитку теорії і практики виховання толерантності у дітей дошкільного віку засобами української дитячої літератури другої половини ХХ – початку ХХІ ст.: І етап – 1959–1989 рр. – прийняття основних положень про захист прав дитини, виховання її на засадах гуманності, взаєморозуміння, терпимості, миру і загального братерства; ІІ етап – 1989–1995 рр. – визнання правового статусу дитини, необхідності її виховання за принципами свободи, рівності, солідарності, гідності, терпимості і миру; ІІІ етап – 1995–2000 рр. – система освіти визнана дієвим інструментом виховання толерантності дитини, відбувається відродження традицій національного дошкілля, активний творчий пошук педагогів щодо створення дидактичних посібників для ЗДО, в українській дитячій літературі домінують теми особистісної взаємодії, розуміння морально-психологічного стану людини та її соціального оточення; ІV етап – 2000–2022 рр. – реформування системи дошкільної освіти України у руслі педагогіки толерантності та гуманізації (впровадження Державного стандарту дошкільної освіти (2021 р.) на засадах компетентнісного підходу відповідно до міжнародних стандартів якості.Проаналізовано педагогічний потенціал української дитячої літератури другої половини ХХ – початку ХХІ ст., виокремлено конструктивні ідеї щодо актуалізації історико-педагогічного досвіду виховання толерантності у дітей дошкільного віку з урахуванням сучасних інноваційних освітніх тенденцій. Встановлено, що на виховання особистості дошкільників значний вплив має українська дитяча література, яка насичена цінними для розвитку дитини психологічними моделями поведінки, аксіологічним спрямуванням, життєвим досвідом і традиціями українців.Охарактеризовано зміст і специфіку поетичних і прозових творів української дитячої літератури у межах досліджуваного періоду на предмет її використання у закладі дошкільної освіти (ЗДО) для виховання толерантності дошкільників. Обґрунтовано методи виховання толерантності у дітей дошкільного віку (формування свідомості, емоційного розвитку та самовиховання, організації діяльності, спілкування, формування досвіду толерантних стосунків) та підходи до виховання толерантності (гуманістичний, компетентнісний, особистісно орієнтований, педагогічний, психологічний). Вивчено стан досліджуваної проблеми у сучасній практиці ЗДО: результати проведеного опитування педагогів-дошкільників різних реґіонів України дали змогу виявити їхнє розуміння змісту толерантності/інтолерантності в сучасних умовах; виявити форми, методи прийоми та твори дитячої літератури, які є предметом використання ними у роботі з дітьми. За результатами опитування вихователів та аналізу художніх творів для дітей окресленого періоду рекомендовано ті, які містять найбільш виразний зміст для виховання толерантності (вірші Григорія Фальковича «Про заздрощі», «Про любов», Галини Малик «Страшна дівчинка», «Криве дзеркало», «Жадібний Андрій», оповідання Оксани Кротюк «Друг», «Літачок», «Негарна звичка», казки Лесі Мовчун «Арфа для павучка», «Гостина», «Вітрик», «Тиша», Зірки Мензатюк «Тисяча парасольок», «Загублене серце» та ін.). Запропоновано педагогічний інструментарій для підвищення ефективності виховання толерантності у дітей дошкільного віку засобами української дитячої літератури. Окреслено пріоритетні напрями роботи педагога з дошкільниками з метою виховання толерантності засобами дитячої художньої книги досліджуваного періоду.^UIn the dissertation, based on the analysis of historical-pedagogical, philosophical, and psychological literature of domestic and foreign scientists, and Internet resources, the relevance of the problem has been substantiated. The essential features of the basic concepts of the study “tolerance/intolerance”, “levels of tolerance”, “tolerant relations”, “teaching tolerance to preschoolers”, “communicative tolerant environment of preschool education institution”, “children’s literature”, “literature for children” are given. Tolerance is considered as the ability to collaborate and cooperate, the willingness to accept others, regardless of differences; tolerance for other opinions, beliefs, and behavior, recognition/acceptance of diversity, and equality of others.The stages of the development of the theory and practice of teaching tolerance to preschool children (second half of the 20th – beginning of the 21st century): I stage – the adoption of basics on the protection of children’s rights, their education based on humanity, mutual understanding, tolerance, peace, and general fraternity; II stage – 1989-1995 – recognition of the children legal status, the necessity to educate them according to the principles of freedom, equality, solidarity, dignity, tolerance, and peace; III stage – 1995–2000 – the education system was recognized as an effective tool for the development of a child's tolerance, the revival of national preschool traditions, educators’ active creative search for didactic aids for preschool children, themes of personal interaction, perception of the moral and psychological state of a person and his/her social environment dominate in Ukrainian children's literature; IV stage – 2000–2022 – the reformation of the Ukrainian preschool education system in the direction of pedagogy of tolerance and humanization (implementation of the State Standard of Preschool Education (2021) based on the competence approach in accordance with international quality standards.The pedagogical potential of Ukrainian children’s literature of the second half of the 20th – the beginning of the 21st century has been analyzed, and constructive ideas regarding the actualization of the historical and pedagogical experience of teaching tolerance to preschoolers have been highlighted, considering modern innovative educational trends. It has been proven that Ukrainian children's literature, enriched with psychological models of behavior, axiological orientation, life experience, and traditions of Ukrainians that are valuable for the child's development, has a significant impact on preschoolers’ personality development.The content and specifics of poetic and prose works of Ukrainian children’s literature within the studied period are characterized by the purpose of their use in the preschool education institution (PEI) for teaching tolerance to preschoolers. The state of the problem under study in modern PEI practice has been studied: the results of the survey of preschool teachers from different regions of Ukraine made it possible to reveal their awareness of the content of tolerance/intolerance in modern conditions; to identify the forms, methods, techniques, and works of children's literature that are the subject of their use in working with children. According to the results of the survey of educators and the analysis of artistic works for children of the outlined period, those that contain the most expressive content for teaching tolerance are recommended (Hryhoriy Falkovich’s poems “About Jealousy”, “About Love”, Galyna Malyk’s “Scary Girl”, “Crooked Mirror”, “Greedy Andrew”, Oksana Krotyuk’s stories “Friend”, “Airplane”, “Bad Habit”, Lesya Movchun’s fairy tales “A Harp for a Spider”, “Social Party”, “Little Wind”, “Silence”, Zirka Menzatyuk’s “One Thousand Umbrellas”, “Lost Heart”, etc.). Pedagogical tools for increasing the effectiveness of teaching tolerance to preschool children by means of Ukrainian children’s literature are proposed. The priority directions of educators working with preschoolers for the purpose of teaching tolerance by means of children's fiction books of the studied period have been outlined.

АНОТАЦІЯБортнік Жанна. Концепція лімінальності в літературознавчій парадигмі: проєкція на сучасну українську драму. – Рукопис.Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальностей 10.01.06 – теорія літератури; 10.01.01 – українська література. – Волинський національний університет імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки України. – Луцьк, 2023.У дисертації розроблено методологію лімінального дослідження літературних текстів, простежено лімінальні процеси в сучасній українській драматургії в контексті мистецьких (зокрема театральних) тенденцій. На матеріалі п’єс сучасних українських драматургів, праць із різних галузей знань, які стосуються етапів усвідомлення концепції лімінальності, розглянуто парадигму лімінальних процесів, що відбуваються в сучасній драмі на рівнях змісту і форми, а також при репрезентації в культурному полі. Концепцію лімінальності введено в літературознавчий дискурс як дієву методологію дослідження межових літературно-театральних процесів і явищ та продемонстровано на обширному матеріалі сучасної української драматургії. Жанрову матрицю ритуалу переходу показано як спосіб утілення лімінальної естетики і як метод інтерпретації художнього тексту лімінальної природи. Простежено трансформацію драми ХХ – поч. ХХІ ст., визначено комплекс основних інваріантних та варіативних ознак новітньої української драми, показано специфіку тематичного діапазону і зв’язок із загальним характером світових мистецьких процесів, особливості конфлікту, персонажів, сюжетобудови, специфіка хронотопу, мовленнєвої організації сучасної драми. Здійснено родо-жанрову кодифікацію сучасної драматургії, схарактеризовано «чернеткову естетику». На прикладі сучасної української драматургії розглянуто специфіку втілення жанрової матриці ритуалу переходу як авторської художньої стратегії. У контекст дослідження включено твори сучасних українських драматургів Н. Ворожбит, П. Ар’є, А. Бондаренка, К. Пенькової, Т. Киценко, Л. Тимошенко, Н. Блок, Лєни Лягушонкової та ін. Для вивчення межових феноменів в літературознавстві запропоновано низку теоретичних понять в авторському формулюванні: лімінальна фаза (етап), лімінальній часопростір, лімінальна позиція, лімінальний об’єкт, жанрова лімінальність, інтермедіальна лімінальність, рецептивна лімінальність, лімінальність зламу епох; лімінальна епоха. Досліджено творчу діяльність театрального колективу «Гармидер» з яскраво вираженою лімінальною естетикою в контексті взаємодії драматургії та сучасних театральних проєктів. Ключові слова: лімінальність, драма, сучасна українська драматургія, жанр, ритуал переходу, постдокументальне, монодрама, часопростір, магічний реалізм, постдрама.^USUMMARYBortnik Zhanna. The Concept of Liminality in the literary studies paradigm: projection on Contemporary Ukrainian Drama. – Manuscript. Dissertation for the Doctor of Philological Sciences degree in specialties 10.01.06 – Literary Theory; 10.01.01 – Ukrainian Literature. – Lesya Ukrainka Volyn National University. Ministry of Education and Science of Ukraine. – Lutsk, 2023.The dissertation developed the methodology of liminal research of literary texts, traced liminal processes in Contemporary Ukrainian drama in the context of artistic (especially theatrical) trends. The paradigm of liminal processes occurring in contemporary drama at the levels of content and form, as well as during representation in the cultural field, is considered on the basis of the plays of modern Ukrainian playwrights, works from various fields of knowledge, which relate to the stages of awareness of the concept of liminality. The concept of liminality was introduced into the literary discourse as an effective methodology for the study of boundary literary-theatrical processes and phenomena and demonstrated on the extensive material of contemporary Ukrainian drama. The genre matrix of the ritual of passage is shown as a way of embodying liminal aesthetics and as a method of interpreting an artistic text of a liminal nature. The transformation of the drama of the 20th century − beginning is traced. 21st century, a complex of the main invariant and variable features of the contemporary Ukrainian drama is defined, the specifics of the thematic range and the connection with the general nature of world artistic processes, the specifics of the conflict, characters, plot structure, the specifics of the chronotope, the speech organization of contemporary drama are shown. Genre-genre codification of contemporary drama was carried out, «draft aesthetics» was characterized. On the example of contemporary Ukrainian drama, the specifics of the implementation of the genre matrix of the ritual of transition as an author’s artistic strategy are considered. The works of modern Ukrainian playwrights N. Vorozhbyt, P. Aryeh, A. Bondarenko, K. Penkova, T. Kytsenko, L. Tymoshenko, N. Blok, Lena Lyagushonkova and others are included in the context of the study. For the study of boundary phenomena in literary studies, a number of theoretical concepts are proposed in the author’s formulation: liminal phase (stage), liminal space-time, liminal position, liminal object, genre liminality, intermedia liminality, receptive liminality, liminality of the turn of epochs; liminal epoch. The creative activity of the theater group «Garmyder» with a pronounced liminal aesthetic was studied in the context of the interaction of dramaturgy and modern theater projects.Key words: liminality, drama, contemporary Ukrainian dramaturgy, genre, rite of passage, post-documentary, monodrama, spacetime, magical realism, postdrama.

Становище національних меншин у державі є безумовно важливим як для Польщі, так і для України, особливо в процесі євроінтеграції. Поляки – одна з найдавніших та найбільших етнічних меншин України, що з’являється на цих теренах ще в княжі часи. Так за останнім переписом, який провели у 2001 р., поляків в Україні було 144,1 тис.У кінцевому результаті, на прикладі організацій української Полонії, можемо глибше зрозуміти важливість трансформаційних національних процесів у сучасності, що мають місце в Україні, передбачити та уникнути помилок, які виникають у суспільстві на міжнаціональному ґрунті.Отримані результати дослідження демонструють становлення, розвиток польських громадських товариств та їхню діяльність у галузі культури в 1991–2014 рр. та взаємозв’язок формування таких об’єднань із державотворчими процесами в Україні у відповідний історичний період.Мета дисертації полягає в тому, щоб на основі історичного аналізу існуючих наукових розробок і широкої джерельної бази всебічно схарактеризувати та проаналізувати процес становлення, діяльності польських громадських організацій, динаміку культурно-просвітницьких та правових напрямів розвитку Полонії в Україні з 1991 по 2014 рр.Джерельну базу роботи складають документи й матеріали, покликані висвітлити окремі аспекти проблематики дисертації. Серед основних типів джерел, які використано у дослідженні, є нормативно-правові акти (вітчизняні та міжнародні), документи установ і організацій, публіцистичні джерела, періодичні видання, біографічна література, аналітичні звіти, соціологічні опитування та вебресурси. Більшості джерел із досліджуваної тематики притаманний високий рівень цифровізації.У досліджені висвітлюється діяльність польських національно-культурних об’єднань у контексті відродження та розвитку їхнього культурного та духовного життя. У роботі особлива увага приділена культурно-освітньому та правовому аспектам функціонування Полонії України, дослідженню її організаційних засад на теренах України.У дослідженні проаналізовано умови історичного становлення, розвитку польських громадських організацій та їхню основну правову базу для діяльності в Україні польської меншини. Зазначена чисельність і демографічні зміни польської національної меншини та вплив цих факторів на розвиток їхньої культурної діяльності. Розкрито концептуальні засади особливостей створення та функціонування польських культурних громадських організацій та етнографічних товариств Полонії. Як результат, це дає змогу зрозуміти етапи становлення польських об’єднань, прослідкувати територію їхнього поширення.Окрема увага приділена дослідженню основних напрямків просвітницької діяльності полонійних об’єднань, зокрема створення шкіл, класів та інших закладів культурно-еститечного розвитку для популяризації й поширення польської мови, історії, культури, звичаїв та обрядів. Можна стверджувати, що їхня робота ефективна не лише серед етнічних поляків, але й серед інших народів нашої держави, адже відсоток українців, які вивчають та знають польську мову, з кожним роком збільшується.Чільне місце у роботі займає аналіз особливостей та специфіки польських об’єднань у питаннях розвитку польськомовної преси та ЗМІ, інтернет ресурсів, телебачення, радіомовлення. Саме завдяки такій діяльності українські польські товариства підтверджують свою присутність у інформаційному полі, що доводить: польська національна меншина з кожним роком стає більш згуртованою.Досліджено й схарактеризовано заснування і напрями діяльності художніх закладів та організацій естетичного виховання Полонії в Україні. Можемо говорити, що ці організації, значною мірою, – самофінансовані, за винятком невеликої допомоги Консульств та уряду Республіки Польща. В Україні ж належних умов для їхнього розвитку не закладено. Також обґрунтовано важливість створення та підтримки культурно-масових заходів для національних меншин, зокрема і для Полонії. У роботі висвітлено найбільші культурно-масові заходи, які відбулися за участі польських громадських культурних товариств або організовані ними.Положення й висновки дослідження можуть бути використані при розробці нормативних і спеціальних курсів, спецсемінарів, наукових студій з новітньої історії України із проблематики національних меншин, етнополітики, історії культури, культурної антропології, історії повсякдення, міждержавних відносин, історії Польщі; у підготовці статей, монографій, підручників і навчальних посібників з даної тематики. Ключові слова: Україна, Республіка Польща, національна меншина, етнополітика, українсько-польські відносини, громадські організації, польська освіта, етнічні фестивалі, преса, громадсько-політична активність, асиміляція, міграція, фольклор, національна спадщина, церква.^UThe position of national minorities in the country is certainly important for both Poland and Ukraine, especially in the process of European integration. Poles are one of the oldest and largest ethnic minorities in Ukraine, which appeared in this area in princely times. Thus, according to the last census conducted in 2001, there were 144.1 thousand Poles in Ukraine. Polonia's activities play an important role in the transformation of society, the rapprochement and understanding of the Ukrainian and Polish peoples, and the establishment of interstate partnership.The study of public associations of Polonia of Ukraine provides an opportunity to assess the specific activities of Ukraine during the Perestroika and the years of independence, in culture (formation of societies, institutions of aesthetic education, media) to meet the humanitarian needs of the Polish minority.Ultimately, on the example of the organizations of the Ukrainian Polonia, we can better understand the importance of transformational national processes in modern Ukraine, anticipate and avoid mistakes that occur in society on an interethnic basis.The source base of the work consists of documents and materials designed to highlight certain aspects of the dissertation. Among the main types of sources used in the study are regulations (domestic and international), documents of institutions and organizations, journalistic sources, periodicals, biographical literature, analytical reports, opinion polls and web resources. Most sources on the subject are characterized by a high level of digitization.The study highlights the activities of Polish national and cultural associations in the context of the revival and development of their cultural and spiritual life. The paper pays special attention to the cultural, educational, social and legal aspects of the functioning of Polonia of Ukraine and the study of its organizational principles in Ukraine.The study analyzes the conditions of historical formation, development of Polish public organizations and their main legal basis for the activities of the Polish minority in Ukraine.The conceptual bases of the peculiarities of the creation and functioning of Polish cultural public organizations and ethnographic societies of Polonia are revealed. As a result, it makes it possible to understand the stages of formation of Polish associations, to trace the territory of their spread.Particular attention is paid to the study of the main areas of educational activities of Polonian associations, including the establishment of schools, classes and other educational institutions to promote and disseminate the Polish language, history, culture, customs and traditions. Their work is effective not only among ethnic Poles, but also among other peoples of our country, because the percentage of Ukrainians who study and know the Polish language is growing every year.A prominent place in the work is occupied by the analysis of the peculiarities and specifics of Polish associations in the development of the Polish-language press and mass media, Internet resources, television, and radio broadcasting. Due to such activities Polish societies of Ukraine confirm their presence in the information field, which proves that the Polish national minority is becoming more cohesive every year.The foundation and directions of activity of art institutions and organizations of aesthetic education of Polonia in Ukraine are studied and characterized. We can say that these organizations are, to a large extent, self-financed, with the exception of a little help from the Consulates and the Government of the Republic of Poland. In Ukraine, however, there are no proper conditions for their development.The importance of creating and supporting cultural events for national minorities, including Polonia, is also substantiated. The paper highlights the largest cultural events that took place with the participation of Polish public cultural societies or organized by them.The provisions and conclusions of the study can be used in the development of normative and special courses, special seminars, research studies on the recent history of Ukraine on national minorities, ethnopolitics, cultural history, cultural anthropology, everyday history, interstate relations, Polish history; in the preparation of articles, monographs, textbooks and manuals on this topic.Key words: Ukraine, Republic of Poland, national minority, ethnopolitics, Ukrainian-Polish relations, public organizations, Polish education, ethnic festivals, press, social and political activism, assimilation, migration, folklore, national heritage, church.

Проаналізовано наукові напрацювання українських та зарубіжних вчених, присвячені студійній хореографічній роботі, її місцю в культурно-мистецькому житті Києва 1910–1920-х рр. Історіографія проблеми умовно розподілена за п'ятьма групами: наукові праці, в яких фрагментарно висвітлено окремі аспекти обраної теми дослідження; дослідницькі розвідки, що розв'язують проблематику розвитку хореографічного мистецтва в Києві у 1910–1920-х рр.; наукові студії, пов'язані з вивченням процесів розвитку радянського хореографічного мистецтва першої третини ХХ ст.; культурологічні праці, що проливають світло на хід формування театральної царини Києва 1910–1920-х рр.; мистецтвознавчі праці, в яких представлено аналіз діяльності світового та українського художнього авангарду початку ХХ ст. Вагому роль у ході дослідження відіграли довідникові виданнями початку ХХ ст., радянські часописи 1910–1920-х рр., 1960–1980-х рр., автобіографічна література. Важливим стали словники, спеціалізовані довідникові та енциклопедичні видання, які містять фактологічні дані з дисертаційної проблематики.Джерельна база дослідження представлена документами з фондів Центрального державного історичного архіву України в м. Києві, Державного архіву Київської області та Архіву Музею театрального, музичного та кіномистецтва України (Київ). Другий розділ присвячено дослідженню культурно-мистецьких процесів, що відбувалися у зазначений період в Києві та з'ясуванню ролі європейського та російського мистецького чинника у них. Зазначено, що творча розбудова культурно-мистецької царини Києва у перші два десятиліття ХХ ст. відбувалася одночасно у всіх творчих площинах. Цьому, зокрема, сприяло економічне, політичне й культурне становище Києва до Першої світової війни (один з провідних культурних центрів не лише Російської імперії, а й Європи), після неї та за деякий час після революційних подій у Москві та Петрограді 1917 р., коли місто на Дніпрі стало зосередженням потужних мистецьких сил, що прибули з північних столиць колишньої імперії внаслідок пошуку втраченого побутового комфорту та нових творчих можливостей. Важливими мистецькими осередками, які істотно вплинули на формування культурного обличчя Києва у 1910–1920-х рр., стали: творче об'єднання «Кільце» (О. Екстер, О. Богомазов, К. Васильєва, Н. Шифрін, І. Рабінович та ін.), літературний гурток Б. Якубського (М. Зеров, М. Рильський, П. Тичина, Г. Костюк, М. Драй-Хмара, О. Бургардт та ін.), «Нарбутівський гурток» (П. Тичина, Л. Курбас, Ю. Михайлів, М. Семенко, Ф. Ернст, О. Чапківський та ін.), мистецький клуб «ХЛАМ», експериментальна школа «Школу руху» Б. Ніжинської, АХЧУ (Ф. Кричевський, І. Їжакевич, Г. Світлицький, М. Самокиш та ін.), АРМУ (М. Бойчук, О. Богомазов, М. Бурачек, В. Меллер, В. Єрмилов, О. Хвостенко-Хвостов та ін.). Важливим прикладом авангардних пошуків у театральному мистецтві стала творчість режисерів К. Марджанова, Л. Курбаса, Ю. Остерви, М. Терещенка, М. Бонч-Томашевського, а також кінорежисерів та операторів – Г. Затворницького, П. Єзерського, Семеновича, Підгорецького.З'ясовано, що внесок європейських та російських майстрів сцени у розвиток культурного простору Києва сприяв важливим мистецьким зрушенням, які відбулися як в академічній царині (класичний балет), так і у сфері хореографічних експериментів початку ХХ ст. Встановлено, що балет як культурно-мистецьке явище сформувався в Києві у 1900–1910-х рр. на підґрунті роботи балетмейстерів польського походження (С. Ленчевський, М. Ланге, В. Зелевський, А. Романовський, А. Познанський та ін.), які спільно з невеликим танцювальним колективом Київського міського театру вперше презентували ряд одноактних хореографічних спектаклів на музику європейських композиторів. Показ повноактних вистав став можливим завдяки гастрольній діяльності російських танцівників (С. Андріянов, О. Балашова, Л. Єгорова, Т. Карсавіна, М. Кшесинська, М. Обухов, О. Смирнова, М. Фроман, Б. Пожицька та ін.), а також потужній балетмейстерській роботі вихованців московської та петербурзької танцювальних шкіл (Б. Ніжинська, О. Кочетовський, М. Мордкін, І. Чистяков, Л. Жуков), які впродовж 1910–1920-х рр. першими в історії українського балету представили на київській сцені ряд всесвітньо відомих хореографічних творів академічної спадщини в редакціях провідних практиків світової балетної сцени (О. Горського, Л. Іванова, М. Петіпа, М. Фокіна). З'ясовано, що впровадження експериментальної діяльності у царині хореографії стало можливим завдяки гастролям європейських танцівників Т. Ар, Л. Джонсон, А. Дункан, В. Герт та ін., які презентували іншу (неакадемічну, вільну, пантомімну, експресіоністську) манеру танцю.^UThe scientific developments of Ukrainian and foreign scientists devoted to studio choreographic work, its place in the cultural and artistic life of Kyiv in 1910-1920s are analyzed. Historiography of the problem is conditionally divided into five groups: scientific works, in which some aspects of the chosen research topic are covered in fragments; research investigations that solve the problem of the development of choreographic art in Kyiv in 1910-1920s; scientific studies related to the study of the processes of development of Soviet choreographic art during the first third of the XX century; cultural works that clarify the formation of the theatrical sphere of Kyiv in the 1910-1920s; art works, which present an analysis of the world and Ukrainian artistic avant-garde of the early XX century. Reference books published in the early XX century, Soviet journals of 1910-1920s and 1960-1980s, autobiographical literature played a significant role in the study. Dictionaries, specialized reference books and encyclopedic editions, which contain factual data on dissertation issues, also have become important.The source base of the study is represented by documents from the funds of the Central State Historical Archive of Ukraine in Kyiv, the State Archives of Kyiv region and the Archives of the Museum of Theater, Music and Cinematography of Ukraine (Kyiv).It is established that the formation of the European cultural and artistic field of the early XX century was influenced by original philosophical and aesthetic concepts formed by representatives of the artistic environment as a reaction to major historical changes that took place in Europe during the 1910-1920s. It is proved that the search for a new artistic "language" affected all spheres of art (literature, music, architecture, sculpture, dance, painting, decorative and applied art, etc.) and contributed to the formation of a new type of artist – a universal personality that can realize in several artistic areas. Among the most influential artistic movements were Fauvism, Cubism, Surrealism, Expressionism, Dadaism, Futurism, and others.The second section provides the study of cultural and artistic processes that took place during this period in Kyiv and clarification of the role of European and Russian artistic factors in these processes. It is noted that the creative development of the cultural and artistic sphere of Kyiv in the first two decades of the XX century took place simultaneously in all creative areas. This was facilitated, in particular, by the economic, political and cultural situation of Kyiv (one of the leading cultural centers not only of the Russian Empire but also of Europe) before the First World War, after it and some time after the revolutionary events of 1917 in Moscow and Petrograd, when the city on the Dnipro river became a concentration of powerful artistic forces that came from the northern capitals of the former empire in search of lost everyday comfort and new creative opportunities. Among the important artistic centers that significantly influenced the formation of the cultural face of Kyiv in the 1910-1920s were the creative association Kiltse (Koltso, Ring) (A. Ekster, A. Bogomazov, K. Vasilieva, N. Shyfrin, I. Rabinovych etc.), literary group of B. Yakubskyi (M. Zerov, M. Rylskyi, P. Tychyna, H. Kostiuk, M. Drai-Khmara, O. Burghardt, etc.), Narbutovsky circle (Narbutovsky club/group) (P. Tychyna, L. Kurbas, Y. Mykhailiv, M. Semenko, F. Ernst, O. Chapkivskyi, etc.), art club H.L.A.M. (acronym from Ukrainian words which mean painters, writers, artists, musicians), experimental school Shkola rukhu (School of Movement) by B. Nijinska, AKHCHU (Association of Artists of Red Ukraine) (F. Krychevskyi, I. Yizhakevych, H. Svitlytskyi, M. Samokysh, etc.), ARMU (Association of Revolutionary Art of Ukraine) (M. Boichuk, A. Bogomazov, M. Burachek, V. Meller, V. Yermylov, O. Khvostenko-Khvostov, etc.). An important example of avant-garde research in theatrical art was the work of directors K. Mardzhanov (Kote Marjanishvili), L. Kurbas, J. Osterwa, M. Tereshchenko, M. Bonch-Tomashevskyi, as well as film directors and cinematographers – H. Zatvornytskyi, P. Yezerskyi, Semenovych, Pidhoretskyi.It was found that the contribution of European and Russian artists in the development of the cultural space of Kyiv led to important artistic changes that took place both in academia (classical ballet) and in the field of choreographic experiments of the early XX century.It was established that ballet as a cultural and artistic phenomenon was formed in Kyiv in the 1900-1910s on the basis of the work of choreographers of Polish origin (S. Lenchevskyi, M. Lange, V. Zelevskyi, A. Romanovskyi, A.

Сучасний розвиток української морської галузі позначений пошуком ефективних способів вдосконалення якості професійної підготовки та дипломування моряків у відповідності до стандартів асоціації агентств гарантії якості Європейського простору вищої освіти, Міжнародної організації зі стандартизації та Міжнародної морської організації. Моніторинг навчальних досягнень в цьому випадку є засобом отримання об'єктивної, валідної інформації про стан і результати освітнього процесу. Об'єкт дослідження – становлення та розвиток моніторингу навчальних досягнень студентів морських закладів освіти. Предмет дослідження – генеза моніторингу навчальних досягнень студентів морських закладів освіти України (1944 – початок ХХІ століття). Мета дослідження – на основі ретроспективного аналізу виявити особливості організації моніторингу навчальних досягнень студентів морських закладів освіти України в 1944 – на початку ХХІ століття та визначити перспективи імплементації ретроспективного досвіду в сучасних умовах.Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків.У дисертації комплексно досліджено моніторинг навчальних досягнень студентів морських закладів освіти України у досліджуваний період та особливості його здійснення, виокремлено перспективи імплементації ретроспективного досвіду в сучасних умовах.Схарактеризовано джерельну базу дослідження, яку складають опубліковані та неопубліковані матеріали, що зберігаються в архівних фондах Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України, Державного архіву Херсонської області, архівів морських закладів освіти, зокрема Херсонського морського коледжу Херсонської державної морської академії; наукові праці та публікації провідних вітчизняних та зарубіжних учених 1944 – початок XXI століття (монографії, дисертації, автореферати, підручники, навчальні та методичні посібники, статті); законодавчі та нормативні акти, статистичні збірники, матеріали з'їздів, конференцій, галузеві стандарти вищої освіти, нормативні документи, навчальні плани, навчальні програми; вимоги та стандарти Міжнародної морської організації; фонди бібліотек: Національної бібліотеки України В. І. Вернадського, Херсонської обласної універсальної наукової бібліотеки ім. Олеся Гончара; вітчизняна історико-педагогічна та психолого-педагогічна література досліджуваного періоду. Уточнено зміст понять «моніторинг», «навчальні досягнення», «навчальні досягнення студентів морських закладів освіти», «моніторинг навчальних досягнень студентів морських закладів освіти».У здійсненому дослідженні хронологічні межі охоплюють 1944–2017 рр. Вибір нижньої хронологічної межі (1944 р.) зумовлений прийняттям Постанови Державного комітету оборони № 5311 «Про заходи щодо підготовки командних кадрів морського флоту» та реорганізацією морської освіти. Верхня хронологічна межа (початок ХХІ століття) пов'язана із запровадженням в Україні Манільських поправок до додатка до Міжнародної конвенції, Кодексу з підготовки і дипломування моряків та несення вахти (2012 р.) і прийняттям Закону України «Про освіту» (2017 р.), які зумовили реорганізацію моніторингу навчальних досягнень студентів морських закладів освіти.Відповідно до хронологічних меж дослідження окреслено та обґрунтовано періодизацію становлення та розвитку моніторингу навчальних досягнень студентів морських закладів освіти: І період (1944–1957 рр.) – організаційний (субперіоди: 1944–1949 та 1950–1957 рр.), ІІ період (1958–1983 рр.) – реформаційний (субперіоди: 1958–1964 та 1965–1983 рр.); ІІІ період (1983–2017 рр.) – модернізаційний (субперіоди: 1983–1990 та 1991–2017 рр.). Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів порушеної проблеми. Перспективним для подальшого наукового пошуку вважаємо дослідження моніторингу навчальних досягнень студентів морських закладів освіти в умовах модульно-рейтингової технології (початок XXI століття).Практичне значення дисертаційного дослідження полягає в розробці спецкурсу «Особливості моніторингу навчальних досягнень студентів морських закладів освіти України у 1944–2012 рр.» та методичних рекомендацій до нього. Результати роботи можуть бути використані для вдосконалення підготовки майбутніх фахівців морської галузі.^UThe current development of the Ukrainian maritime industry is marked by the search for effective ways to improve the quality of training and certification of seafarers in accordance with the standards of the Association of Quality Assurance Agencies of the European Higher Education Area, the International Organization for Standardization and the International Maritime Organization. Monitoring academic achievement in this case is a means of obtaining objective, valid information about the state and results of the educational process.The object of research is to monitor the academic achievements of students of maritime educational institutions. The subject of research is the genesis of monitoring the educational achievements of students of maritime educational institutions of Ukraine (1944 - the beginning of the XXI century). The study aims to identify the peculiarities of the genesis and organization of monitoring the academic achievements of students of maritime educational institutions of Ukraine in 1944 - early XXI century and to identify the leading trends in testing the quality of training of future marine specialists.Thesis consists of an introduction, two sections, conclusions, a list of sources, appendices.The dissertation examines the monitoring of academic achievements of students of maritime educational institutions of Ukraine in the study period and the features of its implementation, highlights the prospects for the implementation of retrospective experience in modern conditions.The source base of the research is characterized, which consists of published and unpublished materials stored in the archives of the Central State Archive of higher authorities and administration of Ukraine, the State Archives of Kherson region, archives of maritime educational institutions, including Kherson Maritime College of Kherson State Maritime Academy; scientific works and publications of leading domestic and foreign scientists 1944 – the beginning of the XXI century (monographs, dissertations, abstracts, textbooks, teaching and methodical manuals, articles); legislative and normative acts, statistical collections, materials of congresses, conferences, branch standards of higher education, normative documents, curricula, educational programs; requirements and standards of the International Maritime Organization; library funds: the National Library of Ukraine VI Vernadsky, Kherson Regional Universal Scientific Library. Oles Honchar; domestic historical– pedagogical and psychological – pedagogical literature of the studied period.In the research the author represents the concept of "monitoring", "educational achievements", "educational achievements of students of maritime educational institutions", "monitoring of educational achievements of students of maritime educational institutions" is specified.In the research, the chronological boundaries cover 1944–2017. The choice of the lower chronological boundary (1944) is due to the adoption of the State Defense Committee Resolution № 5311 "On measures to train command personnel of the Navy" and the reorganization of maritime education. The upper chronological limit (beginning of the XXI century) is related to the introduction in Ukraine of the Manila Amendments to the Annex to the International Convention and the Code of Training and Certification of Seafarers and Watchkeeping (2012) and the adoption of the Law of Ukraine "On Education" (2017) , which led to the reorganization of monitoring the academic achievements of students of maritime educational institutions.According to the chronological boundaries of the study, the periodization of the formation and development of monitoring of academic achievements of students of maritime educational institutions is outlined and substantiated: I period (1944–1957) – organizational (subperiods: 1944–1949 and 1950–1957), II period (1958–1983) – reformation (subperiods: 1958–1964 and 1965–1983); ІІІ period (1983–2017) – modernization (subperiods: 1983–1990 and 1991–2017). The research does not cover all aspects of the problem. We consider the study of monitoring the academic achievements of students of maritime educational institutions in the conditions of modular rating technology (beginning of the XXI century) to be promising for further scientific research.The practical significance of the dissertation research lies in the development of a special course "Peculiarities of monitoring the academic achievements of students of maritime educational institutions of Ukraine in 1944–2012" and methodical recommendations to it. The results of the work can be used to improve the training of future specialists in the maritime industry.