Встановлено концептуальні засади еволюційно-стилістичної парадигми у лінгвостилістичних та літературознавчих дослідженнях, а саме у стилістиці байки як жанру та типу тексту, які базуються на системно-структурному та синергетичному підході. Еволюцію стилю німецької байки досліджено з погляду теорії самоорганізації систем. З'ясовано, що синергія стилю обіймає всі рівні системи "соціально-мовленнєве середовище - мова - байка - стиль - архетип". Проаналізовано еволюцію стилю німецької віршованої байки протягом 8 сторіч з виокремленням декількох епох: Середньовіччя, Гуманізму, Реформації, Бароко, Просвіти, XIX та XX ст. Запропоновано базову модель еволюції стилю й відповідні моделі за епохами, в яких враховуються головні соціальні, тематичні, стильові атрактори та відповідні стилістичні засоби, а також стильові риси. Розроблено еволюційно-стильову типологію байки: виокремлено головні стильові архетипи, які складалися й еволюціонували протягом сторіч та існують і в наш час: риторично-стислий, поетично-розважальний, соціально-критичний, дитячої та юнацької байки, жартівливо-комічної байки, сучасної абстрактно-інтелектуальної байки з глобалізованим образно-символічним значенням. Здійснено стилістико-порівняльний аналіз еволюції німецької, української та російської байок, у процесі якого застосовано розроблену методику класифікації образів-символів за їх семантичною ємністю та методику виокремлення й опису стильових архетипів. З'ясовано, що еволюція стилю німецької, української та російської байок відбувається за однаковими літературознавчими законами.

  Скачати повний текст

Досліджено текстово-дискурсивні властивості сучасного британського й американського жартів. Розглянуто жарт як когнітивне утворення, поява якого зумовлюється розумінням комунікативної активності людини в контексті сміхової культури та досліджується в аспекті його соціального побутування та комунікативної ситуації. Інтегруючи відповідні лінгвістичні елементи, комунікація може здійснюватися за допомогою жарту, який функціонує в гумористичному різновиді дискурсу і виявляється в реалізації інконгруентності на дискурсивному рівні. Встановлено, що інконгруентність є базовим когнітивним механізмом жарту, який експлікується на лінгвоситуативному рівні (порушення онтологічних, логіко-поняттєвих, валоративних норм), а також на лінгвальному рівні (порушення мовних, мовленнєвих, текстових і жанрових норм), маніфестуючись у парадоксі: відхилення від норми є нормою сміхового сприйняття світу. Виявлено у жарті лінгвальні засоби та функції створення комічного ефекту. Досліджено інтерпретативну роль адресата, прагмастилістичні функції антропонімів, інтертекстуальність у тексті анекдоту.

  Скачати повний текст

Досліджено проблему підвищення ефективності вогнезахисту фанери завдяки застосуванню просочувальних засобів. Теоретично встановлено й експериментально доведено умови вогнезахисту фанери. З'ясовано взаємозв'язок процесів піролізу та горіння фанери з фізико-хімічними властивостями просочувального засобу з антипірен, полімерного антисептика, гідрофобізатора (флегматизуванням, інгібуванням та ізолюванням теплопередачі), що призводить до перетворення легкозаймистого матеріалу на важкогорючий. Визначено оптимальне співвідношення складу суміші для вогнезахисту й експериментально підтверджено, що залежно від кількості компонентів просочувальної суміші у фанері займисті вироби з фанери мають показники пожежної небезпеки, а саме: є важкогорючі та важкозаймисті, які не поширюють полум'я поверхнею, з помірною димотвірною здатністю, а за токсичністю продуктів горіння - помірно небезпечними, що дозволяє застосовувати будівельні конструкції з вогнезахищеної фанери на об'єктах різного призначення.

  Скачати повний текст

Досліджено механізми та чинники родо-жанрових трансформацій української драматургії кінця XIX - XX ст. Зроблено спробу систематизувати процеси родо-жанрової динаміки, що виявилися у міжжанрових відношеннях і зумовлені стилізацією, імітацією, пародіюванням, травестіюванням жанрових прототипів драми. Досліджено структурні відношення інтеграції жанрових начал та їх диференціації у межах одного драматургічного жанру, що позначилося на характері взаємодії жанрових начал за умов родо-жанрової дифузії та призвело до поширення неоднорідних за жанровою природою п'єс, а саме: мелодрами-фрашки, жарта-водевіля, трагікомедії. Доведено, що характер драматургічної адаптації романно-повістевих сюжетів набував жанрової чинності та виявляв інтенції жанрового мислення драматургів. Розглянуто тенденції ампліфікації однієї ознаки, зокрема сатиричності, і закріплення її як видового чинника жанру та фактора жанрової динаміки. Проаналізовано взаємозв'язок жанрових трансформацій з явищем деструктуризації жанрових ознак та розмиванням жанрової домінанти. Досліджено міжродові тенденції епізації та ліризації драматургічного висловлювання в одноактній українській драмі кінця XIX - початку XX ст. Виявлено жанрові різновиди одноактних драм і способи закріплення у структрі драматургічного висловлювання ознак епічної та ліричної драми.

  Скачати повний текст

На підставі аналізу наукових джерел і результатів проведених досліджень обгрунтовано, що нові умови мешкання чеських поселенців у Північному Приазов'ї - географічні, соціально-економічні, близькість українського, російського, болгарського, німецького оточення зумовили формування у сфері духовної та матеріальрної культури колоністів локальних етнокультурних особливостей. Комплексно досліджено чеське поселення Чехоград. Проаналізовано етапи переселення чехів з їх історичної батьківщини спочатку в Крим, а пізніше - у Північне Приазов'я. Висвітлено соціально-економічний розвиток переселенців, починаючи з 1870-х рр. до кінця XX ст. За результатами прроведених експедиційних досліджень визначено традиційні чеські звичаї, взаємопов'язані з календарною та родинною обрядністю. Досліджено асиміляційні процеси під впливом іноетнічного оточення. Відзначено, що завдяки застосуванню сільгоспмашин та можливості збільшити власний парк агротехнічних засобів чеські селяни досягли висого рівня у сільськогоподарському виробництві. У скотарстві приазовських чехів великого масштабу набуло розведення великої рогатої худоби, головним чином молочних порід. Певне місце займало розведення коней, овець, беконних порід свиней і кіз. Традиційне житло чехів Північного Приазов'я, поступово трансформуючись шляхом розвитку від простих напівземлянкових споруд до складних цегляних конструкцій, зберегло особливості традиційного чеського дому та набуло нових характеристик, притаманних спорудам мешканців навколишніх поселень. Національні елементи в одязі чеських колоністів зберігалися майже до початку XX ст., хоча в крої його основних частин поширилася мода міського типу. Усна народна творчість чеських переселенців представлена головним чином піснями, а казки, перекази, загадки, легенди майже не збереглися. Взаємопов'язаний з побутом пісенний фольклор супроводжував майже всі родинні та календарні свята та достатньо добре зберігся. Календарний фольклор предаставлений світськими та духовними колядками, віншуваннями, обрядовий фольклор - весільними та поховальними піснями. Післяобрядовий представлений баладами, соціально-побутовою лірикою, жартівливими, сатиричними та танцювальними зразками.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Актуальність теми зумовлена контроверзійною та парадоксальною ситуацією, за якої, з одного боку, відбувається та відтворюється масове розповсюдження мобільних електронних пристроїв для переважної більшості населення, а з іншого боку – падіння можливостей та здатностей формальних власників контролювати та усвідомлювати вплив пристроїв на себе до кінця та повністю. На гносеологічному ж рівні виникає протиріччя, за якого на рівні дискурсу та повсякденних практик людей мобільні електронні пристрої проявляють нові якості, тоді як соціологія не висунула досі підходу до визначення, вимірювання, дослідження, квантифікації та кваліфікації цих якостей.У першому розділі тексту дисертації здійснено розробку понятійно-категоріального апарату дослідження суб'єктності речей.Індивідуальна соціальна випрацювана суб'єктність інтерпртується як властивість соціалізованого актора, яка проявляється у здійсненні ним соціального акту, що виражає взаємообумовленість «Я»-ідентичності й історично обумовленої «Ми»-ідентичності цього актора та усвідомлення ним власної об'єктності (а отже, і меж соціальної суб'єктності – її обумовленості соціальними обставинами). Соціальна фабрикована суб'єктність – це властивість соціального актора, яка проявляється у здійсненні ним соціального акту, що виражає домінування «Я»-ідентичності над «Ми»-ідентичністю, і що споживається через демонстрацію зовнішніх індикаторів «Я»-ідентичності та «Ми»-ідентичності актора. У якості уточнення цих категорій дано визначення таким поняттям, як соціальний акт носія випрацюваної суб'єктності та акт фабрикованої суб'єктності.Визначено природу та механізми виробництва індивідуальної соціальної суб'єктності (людини) та соціальної суб'єктності інститутів й речей (у тому числі мобільних електронних пристроїв).У другому та третьому розділах тексту дисертації досліджено, кориговано та верифіковано підходи до вивчення речей як частини соціального світу, зокрема, звужено межі соціальної суб'єктності речей, що не мала чітких кордонів у розробках Б. Латура, М. Каллона, Дж. Ло, К. Кнорр Цетіни та В. Вахштайна.Зокрема, важливим актором, що продукує такі дискурси, виступають сучасні медіа. Дискурс-аналіз заголовків новинних видань показав, що з 80 новинних заголовків, у яких згадувалися електронні пристрої або програмне забезпечення, 22 містили повідомлення з індикаторами фабрикації суб'єктностіТакож було емпірично уточнено перелік інструментів фабрикації соціальної суб'єктності речей. Дискурс-аналіз інтернет-жартів дозволив вийти на такі інструменти, як антропоморфізація, емпатія, сексуалізація, визнання домінування (над людиною).Здійснено соціологізацію концепції «запускання явленості» речей М. Хайдеггера. При цьому її синтезовано з концепцією актантів Б. Латура.З вищенаведеного була сконструйована та верифікована гіпотеза «екзогабітусу», вибудована на базі поняття «габітусу» П. Бурдьє.У другому та третьому розділах також автор звертається до, верифікуваючи та інструменталізуючи:- теорії соціальних практик П. Бурдьє, В. Волкова, О. Хархордіна.- поняття «об'єктуалізації» К. Кнорр Цетіни. Уточнено, що феномен об'єктуалізації є наслідком реіфікації відносно соціальних інститутів та речей.- теорії реіфікації Дьйордя Лукача. Уточнено, що феномен реіфікації споріднений з описаними нами процесами фабрикації та окупації суб'єктності, є наслідком цих процесів.- теорії інституціоналізації П. Бергера та Т. Лукмана. Проаналізована спорідненість процесів інституціоналізації з процесами фабрикації та окупації суб'єктності.- методології метатеоретичного дослідження соціологічних категорій. У ході аналізу досліджень суб'єктності враховується соціально-історичний контекст розвитку різних поглядів на феномен суб'єктності.- теорії макдональдизації Джона Рітцера, у імплікаціях якої було виявлено та концептуалізовано процеси трансформації макдональдизації в уберизацію та амазонізацію.Процес уберизації розглянуто в рамках трьох кейс-стаді, які продемонстрували, що уберизація є важливим контекстом такої фабрикації суб'єктності людей, за якої фабрикована суб'єктність підміняє випрацювану суб'єктність.^UThe urgency of the topic is due to the controversial and paradoxical situation in which, on the one hand, there is a mass distribution of mobile electronic devices for the vast majority of the population, and on the other hand - the decline of capabilities and ability of formal owners to control and understand. At the epistemological level, there is a contradiction in which at the level of human discourse and everyday practices, mobile electronic devices show new qualities, while sociology has not yet put forward an approach to defining, measuring, researching, quantifying and qualifying these qualities.In the first section of the dissertation text the conceptual and categorical apparatus of research of subjectivity of things is developed.Individual socially developed subjectivity is interpreted as a property of a socialized actor, which is manifested in the implementation of a social act, which expresses the interdependence of "I" -identity and historically determined "We"-identity of this actor and his awareness of his own objectivity (and hence boundaries of social subjectivity - its conditionality by social circumstances). Socially fabricated subjectivity is a property of a social actor, which is manifested in the implementation of his social act, which expresses the dominance of "I"-identity over "We"-identity, and consumed through the demonstration of external indicators of "I"-identity and "We"-identity of the actor. As a clarification of these categories, the definition of such concepts as the social act of the bearer of the developed subjectivity and the act of fabricated subjectivity is given.The nature and mechanisms of production of individual social subjectivity (human) and social subjectivity of institutions and things (including mobile electronic devices) are determined.The second and third chapters of the dissertation text explore, correct and verify approaches to the study of things as part of the social world, in particular, narrow the boundaries of social subjectivity of things that had no clear boundaries in the works of B. Latour, M. Callon, J. Lo, K. Knorr Cetina and W. Wachstein.In particular, modern media are an important actor in producing such discourses. Discourse analysis of news headlines showed that of the 80 news headlines that mentioned electronic devices or software, 22 contained messages with indicators of fabrication of subjectivity.The list of tools for fabricating the social subjectivity of things has also been empirically refined. Discourse analysis of Internet jokes allowed to reach such tools as anthropomorphization, empathy, sexualization, recognition of dominance (over man).Sociologization of the concept of "triggering the appearance" of things M. Heidegger. It was synthesized with the concept of B. Latour's actants.From the above, the hypothesis of "exohabitus" was constructed and verified, built on the basis of the concept of "habitus" by P. Bourdieu.In the second and third chapters, the authour also refers to, verifying and instrumentalizing:- theories of social practices of P. Bourdieu, V. Volkov, O. Kharkhardin.- the concept of "objectification" by K. Knorr Cetina. It is clarified that the phenomenon of objectification is a consequence of ratification in relation to social institutions and things.- György Lukacs' theories of reification. It is clarified that the phenomenon of reification is related to the processes of fabrication and occupation of subjectivity described by us, and is a consequence of these processes.- theories of institutionalization of P. Berger and T. Lukman. The affinity of institutionalization processes with the processes of fabrication and occupation of subjectivity is analyzed.- methodologies of metatheoretical research of sociological categories. The analysis of subjectivity studies takes into account the socio-historical context of the development of different views on the phenomenon of subjectivity.- John Ritzer's theory of McDonaldization, in the implications of which the processes of transformation of McDonaldization into uberization and amazonization were identified and conceptualized.The process of uberization is considered in the framework of three case studies, which demonstrated that uberization is an important context of such fabrication of human subjectivity, in which fabricated subjectivity replaces the developed subjectivity.

«Козак Мамай» – це образ козака-запорожця, який сидить на землі зі схрещеними ногами і грає на струнному щипковому інструменті, що його можна прийняти за старовинну кобзу. Воїна малюють переважно самотнім – в степу, чи на лісовій галявині, під деревом – здебільшого під дубом. Воїн готує на вогнищі їжу, а біля нього лежать на землі та висять на гілках дерева його речі – шапка, зброя, посуд, часто – герб. Біля козака стоїть осідланий кінь, прив’язаний до списа. Аналізуються наукові гіпотези попередніх дослідників про причини появи цього надзвичайно популярного в середовищі українського народу образу воїна-музиканта. Метою роботи є створення цілісного уявлення про мистецькі твори «Козак Мамай», які посідають важливе місце в українській культурі вже протягом не менше чотирьох століть, а також – визначення напрямків еволюції цього легендарного образу та з’ясування його місця і ролі в українському мистецтві.До теперішнього часу дійшло приблизно сто таких творів ХVІІІ–ХІХ ст. Об’єктивні труднощі дослідження «мамаїв» полягають у тому, що більшість давніх творів ХVІІІ–ХІХ ст. не датовано і час їх написання датується за супровідними вторинними даними. Актуальність нашої роботи зумовлена тим, що й на нинішній час образ «козака Мамая» не зник з передових позицій поступу українського мистецтва. Образ розвивається та еволюціонує і в нових цивілізаційних – інтелектуальних та технологічних – умовах світового розвитку. Найпоширенішою залишається проста композиція: образ самотнього сидячого козака, біля якого стоїть його вірний кінь та лежить зброя і стоїть посуд. Воїн відпочиває, але він зосереджено-спокійний і внутрішньо готовий до смертельного бою. Значно розширюють сприйняття образу «козака Мамая» твори складної композиції. На цих творах поряд із Мамаєм з’являються інші персонажі: товариші козака, жінки та дівчата, торговець-шинкар, пан-поляк, офіцер чи солдат російської армії. Окрему групу становлять твори періоду Коліївщини, епіцентром якої стали події в місті Умані. Із часом прізвище Мамай викликає дедалі більший інтерес дослідників до реальних осіб, які його мали. Спочатку його пов’язували з двома реальними гайдамаками середини ХVІІІ ст., яких повісили у 1750 та 1758 роках. У результаті багатолітніх досліджень автор дисертації вперше встановив, що прізвище Мамай мали понад три десятки українських козаків ХVІІ–ХVІІІ ст. Вони були запорожцями, а частина з них брала участь у гайдамацькому русі. Це дозволило зробити важливий висновок: образ героя українських народних картин «Козак Мамай» насправді є збірним, узагальненим і легендарним.Ще однією специфічною особливістю «мамаїв» є наявність на картинах текстових написів, переважно поетичних: як лаконічних, так і доволі розлогих. Нерідко за розмірами ці написи наближаються до обсягів віршованої поеми, розкриваючи внутрішній світ козака-запорожця, його духовні цінності та бачення світу, збагачуючи сприйняття образу «козака Мамая».Було виявлено, що окремі написи на «мамаях» тісно перегукуються, а то й цілком збігаються з фрагментами текстів вертепних вистав, які ставили студенти-бурсаки під час новорічно-різдвяних свят. Установлено, що в них поєднано віршовані фрагменти – прислів’їв і приказок, народних пісень, жартівливої поезії тогочасних студентів-бурсаків, парафрази релігійних текстів і т. ін. Унаслідок цього в текстах сміхові мотиви дивовижно поєднуються з серйозними, курйозні – зі світоглядними, побутові – з філософськими, вульгарно-матеріалістичні – з релігійними та навіть містичними.На початкових етапах свого суспільно-історичного розвитку цей художній образ зафіксував появу козацтва як нової громадсько-політичної сили українського народу. Невдовзі козацтво стало могутнім захисником соціальних і релігійних прав та національних інтересів українського народу в боротьбі із зовнішніми ворогами та поневолювачами. Із часом образ «козака Мамая» став асоціюватися з позаперсоналізованим, узагальненим та ідеалізованим образом козака-запорожця. Цього міфологізованого воїна наділено реальними та уявними високими моральними чеснотами й рисами цих хоробрих захисників рідної землі. Важливо зауважити, що на трактування образу козака мала значний вплив і соціальна належність власників цих творів, під художні смаки яких нерідко підлаштовувалися художники, які писали подібні картини. «Мамаї» були завжди популярні серед широких мас українського селянства, що в минулому становило більшість українського народу. Теоретичні результати виконаного дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення розвитку мистецтва України ХVIII–XIX ст. та в узагальнювальних дослідженнях з історії й теорії українського мистецтва. Напрацьований матеріал може бути задіяний для укладання каталогів, енциклопедичних довідників, при уточненні реєстрів пам’яток мистецтва.^UThe term “Cossack Mamai” refers to the image of a Zaporozhian Cossack sitting on the ground with his legs crossed and playing a musical instrument such as a kobza or a bandura. Warriors are painted mostly alone – in the steppe or in a forest clearing, under a tree – mostly under an oak tree. A warrior prepares food on the hearth, and next to him lie on the ground and hang on the branches of a tree his belongings – a hat, weapons, dishes, often – a coat of arms. A saddled horse tied to a spear is standing near the Cossack.The scientific hypotheses of previous researchers about the reasons for the emergence of this image of a warrior-musician, extremely popular among the Ukrainian people, are analyzed. The purpose of our work is an attempt to explain why these paintings during the 18th–19th centuries. enjoy such great success among the Ukrainian people.About one hundred (approximately one hundred) such works of the 18th–19th centuries have reached our (present) time. The objective difficulties of the study of “mamais” are that most of the ancient works of the 18th–19th centuries are not dated and the time of their writing is dated according to the accompanying secondary data.The relevance of our work is due to the fact that even at the present time the image of “Cossack Mamai” has not disappeared from the leading positions of the progress of Ukrainian art. The image develops and evolves in the new civilizational, intellectual and technological conditions of world development. The most common composition remains simple: the image of a lonely, seated Cossack, next to which stands his faithful horse, weapons and dishes. The warrior rests, but he is focused-calm and internally ready for a deadly fight. The works of complex composition significantly expand the perception of the image of “Cossack Mamai”. In these works, other characters appear alongside Mamai: fellow Cossacks, women and girls, a merchant-shinkar, a Polish gentleman, an officer or soldier of the Russian army. A separate group consists of works from the period of Haydamachchyna, the epicenter of which was the events in the city of Uman. As a result of our long-term research, it was established for the first time that more than three dozen Ukrainian Cossacks of the 17th–18th centuries had surnames. They were Zaporizhia, and some of them participated in the Haydamak movement. This allowed us to draw a very important conclusion: the image of the hero of Ukrainian folk paintings “Cossack Mamai” is actually collective, generalized and legendary.Another specific feature of “mamais” is the presence of textual inscriptions on the paintings, mostly poetic: both small and very large. The size of these inscriptions is often close to the size of a poetic poem, revealing the inner world of the Cossack-Zaporozhian, his spiritual values and vision of the world. The texts enrich the perception of the depicted image of “Cossack Mamai”.It was found that individual inscriptions on “mamais” closely echo, and even completely coincide with fragments of the texts of nativity plays, which were performed by bursak students during the New Year and Christmas holidays. It was established that they combined poetic fragments – proverbs and sayings, folk songs, humorous poetry of the then Bursak students, paraphrases of religious texts, etc. As a result, in the texts, funny motives are surprisingly combined with serious ones, curious ones with worldview ones, everyday ones with philosophical ones, vulgar-materialistic ones with religious and even mystical ones.At the initial stages of its socio-historical development, this artistic image recorded the emergence of the Cossacks as a new social and political force of the Ukrainian people. Soon Cossacks became a powerful defender of social and religious rights and national interests of our people in the fight against external enemies and enslavers. Over time, the image of the Mamai Cossack became associated with the depersonalized, generalized and idealized image of the Zaporozhian Cossack. This mythologized warrior is endowed with the real and imaginary high moral virtues and traits of these brave defenders of the native land.It is important to note that the social affiliation of the owners of these works had a significant influence on the interpretation of the image of the Cossack, whose artistic tastes were often adapted by the artists who painted similar paintings. “Mamais” have always been popular among the broad masses of the Ukrainian peasantry, which in the past constituted the majority of the Ukrainian people.The theoretical results of the research can be used for further study of the development of Ukrainian art in the 17th–19th centuries and in general studies on the history and theory of Ukrainian art. The developed material can be used for the compilation of catalogs, encyclopedic guides, when clarifying registers of art monuments.

Дисертацію присвячено вивченню одного з фундаментальних сегментів знакової системи М. Лисенка, що адаптує засади кобзарського виконавства ХІХ століття. Опираючись на праці філософів, філологів та музикознавців, розкрито вплив бандурного виконавства на семіологічну систему М. Лисенка. Відштовхуючись від методології Ч. Пірса, поглядів М. Хая, О. Козаренка, які стосуються поняття «музичного знаку» – визначено такий його особливий різновид як «бандурний знак». У згаданих працях обґрунтовано поняття тембру як одного з чинників формування національного звукового ідеалу етнічної культури. Найтиповіші елементи виконання кобзарів визначено як «бандурні знаки», які М. Лисенко і використав, переосмислюючи прийоми автентичного кобзарського мистецтва. Вони стали частиною його національної музичної мови. Для збагачення фортепіанної партії семантикою бандури композитор переважно використовував знаки-ікони. З’ясовано, що у створенні ілюзії бандурного акомпанементу М. Лисенко використав амбівалентне трактування бандурних знаків. Їх визначено як «фортепіанно-бандурні» знаки, які виступають як «знаки-індекси», оскільки вказують на типові ознаки супроводу кобзарів. Доведено, що М. Лисенко усвідомлено використав найпростіші прийоми гри кобзарів, а саме: дублювання елементів мелодії, варіанти тризвуків з пропущеною квінтою або терцією, спрощені каданси, відтворив іманентні штрихи виконання на автентичному інструменті. Композитор осмислено переніс їх у фортепіанну фактуру. Розглянуто варіанти та способи втілення фортепіанно-бандурних знаків в обробках народних пісень. При аналізі фортепіанної партії застосовано термін «тембральна інтеграція бандури» та подано його визначення. Проаналізовано варіабельність поєднання інструментальних фактур різного типу та визначено їх синтезуючі види: симбіоз, зрощення. Досліджено вплив кобзарського виконавства на тембральну інтеграцію в епіко-драматичних солоспівах. Застосовуючи порівняльний аналіз дум кобзарів, визначено нові знаки-ікони, які композитор іманентно відтворив у вокальній та фортепіанній партіях. В результаті семантичного аналізу простежено біфункційність знаків. У солоспівах та обробках народних пісень різних жанрів композитор застосовував знаки-ікони (форшлаги, арпеджійовані акорди) з іншим семантично-образним навантаженням. Подвійність властива і знакам-індексам. Варіанти неповних тризвуків з дублюванням прими або квінти акорду у трьох або чотирьох октавах, спрощені каданси, характерні елементи супроводу дум використовувалися в ліричних, жартівливих, танцювальних, епіко-драматичних солоспівах. Визначено способи втілення знаків та їх функціювання. Досліджено синтез тембрально-виконавських знаків бандури, ліри, дзвонів в епіко-драматичних романсах. Їх трактовано як знаки-ікони дзвону та знаки-індекси, що характерні для супроводів кобзарів та лірників. Таке поєднання збагачує фортепіанну фактуру, виявляє новаторські риси тембрового мислення композитора та підкреслює основну ідею музичних творів.У дисертації вперше:•?простежено вплив бандурного мистецтва на музичну мову композитора (на прикладі обробок народних пісень для голосу з фортепіано та солоспівах з циклу «Музика до "Кобзаря" Т. Шевченка»);•?виявлено у творчості М. Лисенка новий тип музичних знаків;•?з огляду на виявлену тембральну інтеграцію у фортепіанних партіях лисенківських творів – ці знаки вперше названо «бандурними»; •?визначено «фортепіанно-бандурні» знаки та способи їх втілення у фортепіанній партії обробок народних пісень та солоспівів; •?на основі існуючих філософських, лінгвістичних та семіотичних досліджень категорії «знаку» запропоновано тлумачення нових типів бандурних знаків з їх розмежуванням на знаки-ікони, знаки-індекси та знаки-символи;•?введено термін «іманентне відображення бандурних знаків»;•?проаналізовано використання бандурних знаків у низці обробок українських народних пісень та солоспівів М. Лисенка як одного з характерних елементів його музичної мови; •?запропоновано визначення «алюзійний» щодо одного зі способів запровадження бандурних знаків у фортепіанну та вокальну партію солоспівів;•?визначено принцип «навмисного спрощення фортепіанної фактури» як специфічного авторського способу організації музичної тканини;•?виявлено бандурні знаки у семантичному аналізі солоспівів з циклу «Музика до "Кобзаря" Т. Шевченка»;•?застосовано термін «тембральна інтеграція бандури».^UThe dissertation is devoted to the study of one of the fundamental segments of the sign system of M. Lysenko, which adapts the principles of the kobzar performance of the nineteenth century. Thanks to existing works of philosophers, philologists and musicologists, it reveals the influence of bandura performance on the semiological system of M. Lysenko. According to the methodology of C. Peirce and already exsisting thoughts of M. Khay, O. Kozarenko, which concerning the concept of «musical sign» – an absolutely unique variety as a «bandura sign» has been defined. The mentioned works substantiate the notion of timbre as one of the factors in the formation of the national sound ideal of ethnic culture. The most typical elements of kobzars’ performance are defined as «bandura signs», which M. Lysenko used, rethinking the techniques of authentic kobzar art. To enrich the piano part with bandura semantics, the composer mainly used icon signs. It was found that in creating the illusion of bandura accompaniment M. Lysenko used an ambivalent interpretation of bandura signs. They are defined as «piano-bandura» signs. They act as «index signs», after which they mark the typical signs of accompanying kobzars.It is proved that M. Lysenko consciously used the simplest techniques of kobzars' play, namely: duplication of melody elements, variants of triads with omitted quint or third, simplified cadences. He also reproduced immanent strokes of execution on an authentic instrument and meaningfully transferred them to the piano texture. The variants and methods of transfer of piano-bandura signs in arrangements of folk songs were considered. The term «timbral bandura integration» was used in the analysis of the piano part and its definition was given. The variability (variance) of the combination of various instrumental textures was analyzed. Types of texture synthesis such as symbiosis and splicing are defined. The influence of kobzar performance on timbral integration in epic-dramatic solos is studied. Applying comparative analysis of kobzars' dumas, new signs-icons reproduced by the composer in vocal and piano parts have been identified. As a result of the semantic analysis, the bifunctionality of the signs was traced. In romances and arrangements of folk songs of various genres, the composer used sings-icons (grace notes, arpeggiated chords) with a different semantic and figurative load. Duality is also characteristic of sings-indices. Variants of incomplete triads with duplication of the prima or the quint chord in three or four octaves, simplified cadences, characteristic elements of duma accompaniment were used in lyrical, humorous, dance, epico-dramatic solos. Methods of implementing signs and their functioning are defined. The synthesis of timbral and performance signs of bandura, lyre, and bells in epic-dramatic romances has studied.They are interpreted as bell icons signs and indices signs typical for accompaniments of kobzars and lyrnyky (solo lyric singer). This combination enriches piano texture, reveals the innovative features of the composer’s timbre thinking and emphasizes the main idea of musical works.In the dissertation, it was studied out for the first time:•?The influence of bandura art on the musical language of the composer (on the example of arrangements of folk songs for voice with piano and solo singing from the cycle «Music to "Kobzar" by T. Shevchenko») was tracked; •?A new type of musical signs discovered in M. Lysenko's work; •?In view of the revealed timbral integration in piano parties of Lysenko's works these signs were for the first time defined and named «bandura signs»; •?«Piano-bandura» signs and ways of their implementation in the piano part of arrangements of folk songs and romances are defined;•? The interpretation of new types of bandura signs with their differentiation into icon signs, index signs and symbolic signs is proposed based on the analysis of numerous philosophical, linguistic and semiotic studies;•?The term «immanent display of bandura signs» was introduced. •?The use of bandura signs in a number of arrangements of Ukrainian folk songs and romances by M. Lysenko is analyzed as one of the characteristic elements of his musical language;•?The definition of «allusive» is proposed in relation to one of the ways of introducing bandura signs into the piano and vocal parts of romances;•?The principle of «deliberate simplification of the piano texture» is determined, as a specific author's method of organizing the musical fabric;•?It was made a semantic analysis of romances from the cycle «Music to "Kobzar" by T. G. Shevchenko» in the context of identifying bandura signs; •?It was used the use of the term «timbral integration of bandura».