Виявлено та проаналізовано взаємні кореляції ідей гедонізму й аскетизму у культурно-історичній ретроспективі. Здійснено спробу розглянути гедонізм і аскетизм як два полюси біолярного маргінального культурно-антропологічного феномену. З'ясовано, що традиційне протиславлення гедонізму й аскетизму в певному значенні є некоректним. Доведено, що з погляду "маргінальної антропології" їх можна розглядати як культурні концепти зі взаємно пересічними семантичними полями. Розкрито характерні особливості становлення та розвитку ідей гедонізму й аскетизму у класично-елліністичний період античності, Середньовіччя, епоху Відродження та Нового часу. Виявлено історичні варіації гедонізму й аскетизму, динаміку розвитку цих явищ і специфіку їх співвідношення. Визначено взаємозв'язок гедоністичних аскетичних ідей за принципами насолоди і страждання у контексті загальних світоглядних установок переломних культурно-історичних епох. Виявлено заподії змін гедоністичних і аскетичних принципів. Описано зумовлену ними динаміку явищ гедонізму й аскетизму в історії культури. З'ясовано концептуальні відмінності гедоністичних й аскетичних систем, а також загальні цілі, принципи та методи, що дало змогу розглядати гедонізм і аскетизм як два полюси єдиного маргінального культурно-антропологічного феномену.

  Скачати повний текст

У дисертації осмислено гедонізм як літературну стратегію, а саме якспосіб формування масиву художніх текстів посттоталітарної доби, що маютьна меті деконструювати та інтерпретувати усталені соцреалізмом морально-етичні та соціокультурні догми, спрямовані на замовчування й табуюванняважливих для духовного й фізичного розвитку особистості тем, а такожрозвінчати кодифіковані радянською владою міфи щодо місця й ролі людини всуспільстві, за яких єдино можливим механізмом одержання задоволення єслужіння на користь державі. На матеріалі прозових текстів українськихпостмодерністів (романи Софії Андрухович «Фелікс Австрія», Люко Дашвар«На запах м’яса», Анатолія Дністрового «Дрозофіла над томом Канта»,Сергія Жадана «Депеш Мод», Євгенії Кузнєцової «Спитайте Мієчку» таоповідання Катерини Бабкіної «Ми ніколи про це не говоримо», ХристіВенгринюк «Діліло», «Повінь», «Про Бога і про любов», «Пустеля», «Чуфут-Кале», «Шлях Лукаша», Лариси Денисенко «Я не хотіла бути Богом» таОлени Черніньки «Селфі в Парижі») проаналізовано види тілесних іпозатілесних гедоністичних практик, а також художньо-естетичні засоби ймеханізми їх реалізації у новітній прозі.^UThe dissertation elaborates on hedonism as a literary strategy, namely as a wayof forming an array of artistic texts of the post-totalitarian era, which aim todeconstruct and interpret the moral-ethical and socio-cultural dogmas established bysocial realism, aimed at silencing and tabooing topics important for the spiritual andphysical development of the individual, and also to debunk the myths codified by theSoviet authorities regarding the place and role of man in society, according to whichthe only possible mechanism of satisfaction is service for the benefit of the state.Based on the prose texts of Ukrainian postmodernists (the novels of SofiaAndruhovich Felix Austria, Lyuko Dashvar The Smell of Meat, Anatoly DnistrovoyDrosophila over the volume of Kant, Serhiy Zhadan Depeche Mod,Yevgenia Kuznetsova Ask Miechka and stories by Kateryna Babkina "We never talkabout it", Khristi Vengryniuk "Divide", "Flood", "About God and about love","Desert", "Chufut-Kale", "Lukash's path", Larisa Denysenko "I didn't want to be ByGod" and Olena Cherninka's "Selfie in Paris") types of bodily and extracorporealhedonistic practices, as well as artistic and aesthetic means and mechanisms of theirimplementation in modern prose, are analyzed.