Дисертаційну роботу присвячено аналізу взаємодії громадянського суспільства й державної влади в умовах інтеграції України в ЄС. Наголошено на необхідності вироблення правових, організаційних і суспільних механізмів такої співпраці з метою формування внутрішньої та зовнішньої політики України, спрямованої на забезпечення національної безпеки. Виконання українською стороною Угоди про асоціацію між Україною та ЄС сприяє формуванню політики національної безпеки. У цьому контексті особливої ваги набуває активізація громадянського суспільства та його участь через громадські організації у створенні й контролі суспільно-політичного безпекового середовища. Однією з ефективних форм співпраці громадянського суспільства й державної влади, що практикується у ЄС, є коаліційний принцип утворення громадських об'єднань, також і за участі представників державної влади та громадських організацій. Проаналізовано успішні практики співпраці, зокрема упровадження принципів е-демократії, які були започатковані Ініціативою «Партнерство «Відкритий Уряд». Акцентовано увагу на необхідності кардинальних змін у відносинах між громадянським суспільством і державною владою через посилення на законодавчому рівні статусу громадських організацій у розробленні та ухваленні рішень, спрямованих на виконання положень Угоди про асоціацію між Україною та ЄС з метою дотримання принципів національної безпеки.Ключові слова: Угода про асоціацію між Україною та ЄС, громадянське суспільство, громадська організація, органи державної влади, коаліція, національна безпека, євроінтеграція, відкритий уряд, е-урядування, е-демократія.^UThis work is a comprehensive analysis of the peculiarities of the interaction of civil society and state authorities in the context of European integration commitments, revealing the peculiarities of the impact of this interaction on the formation and implementation of national security policy priorities. The evolution of Ukraine's integration processes with the EU in the context of ensuring the interests of society and the state in general is traced throughout the work, which theoretically and methodologically substantiates Ukraine's foreign policy choice: for example, the signing of the Association Agreement with the EU corresponds to security principles as established by political science theories. From the standpoint of neorealism, on the one hand, signing is an effective step for the country to ensure its national security in a changing geopolitical situation. From the standpoint of neoliberalism, on the other hand, the Agreement is also a positive factor due to the launch of security mechanisms, such as the development of democratic institutions, and the intensification of interaction between society and the state. The Association Agreement is also a wise choice as seen in the context of social constructivism: first, Ukraine's European choice was initiated primarily by civil society. Secondly, thanks to the implementation of the Agreement, Ukraine is gradually integrating with European institutions, thus strengthening national security. And given the gradual enlargement of the EU to the East, the claims of neorealists about the impossibility of political integration of states with different levels of socio-economic potential are unfounded.It demonstrates that Ukraine's European integration and its level of national security depend primarily on social stability. This stability can be ensured by partnership between civil society and public authorities. However, such a state is possible only in the presence of several factors that characterize society as civil and the government as democratic. These include: the level of political consciousness, adherence to universal values, attention to social challenges, the desire for cohesion and a shared goal. In this thesis, it is determined that civil society is a community of citizens with a high level of social competency, which through their organizations implement the implementation of their political will regarding national development and security on the principles of partnership and dialogue with state authorities.The means by which interaction between civil society organizations (CSOs) and state authorities are also revealed. The correlation between them is regulated by the relevant legislation. This can be divided into two categories; first into domestic legislative initiatives that determine the status of non-governmental organizations (NGOs) as well as their forms of cooperation with (and mechanisms of oversight on) government. Second are international initiatives that contribute to Ukraine's integration and thus, as previously demonstrated, national security – through the intensification of the activities of public organizations in the adoption of state policies and decisions. These include, first and foremost, the Open Government Partnership Initiative. Although Ukraine joined it long before the ratification of the Association Agreement, its goals are fully in line with Ukraine's European integration course set out in the Agreement, and the implementation of both international instruments has a synergistic effect.The most effective democratic initiatives implemented through partnership activities of CSOs and state authorities have been identified. These include, first of all, the tools of e-democracy, which contribute to the adaptation of the administrative and social system of Ukraine to that of Europe.Recommendations are provided to improve the interaction between CSOs and public authorities in order to accelerate European integration reforms in the context of national security. Thus, the mechanisms of interaction between public organizations and government agencies do not yet meet their expected potential. Although there are many main problems that need to be addressed, the priorities are: a) improving the regulatory framework for the activities of advisory bodies; b) introducing and broadening civic education; c) developing a clear mechanism for submitting and processing e-petitions and conducting e-consultations, taking into account the public's ability to monitor (and participate in) all stages of policy-making; d) expansion of the participation of NGOs and coalitions in legislative activities, taking into account the necessary expenditures in the state budget.Keywords: Аssосіаtіоn Аgrееmеnt, civil society, public authorities, coalition, national security, European integration, open government, e-democracy.

Досліджено еволюцію західноєвропейської соціал-демократії на прикладі Соціал-демократичної партії Німеччини та Лейбористської партії Великобританії. Відзначено, що затвердження ревізіонізму, традиції модернізувати свою теорію відповідно з об'єктивними змінами у суспільстві, сприяло тому, що еволюція соціал-демократії відбувалась у взаємозв'язку з еволюцією західного суспільства. Доведено, що еволюція європейського суспільства була ліберально орієнтованою, відповідала прагненням західної людини до розширення свободи - політичної, економічної, культурної. За півтора сторіччя соціал-демократія пристосувалась до цього процесу, поступово стала використовувати як засадничі ліберальні принципи, погляди, рецепти. Запропоновано практичні рекомендації щодо стратегії розвитку української соціал-демократії.

  Скачати повний текст

Досліджено процес переходу сучасного суспільства від індустріального до інформаційного устрою. Проаналізовано теоретичні та методологічні засади розвитку інформаційного суспільства, а також модель інформаціоналізму як методології його розвитку. Розглянуто існуючі світові стратегії розвитку інформаційного суспільства. Досліджено світові індекси та моделі даного суспільства. Висвітлено особливості його розвитку у західних демократіях, а також визначено основні пріоритети та вивчено сучасний стан і перспективи дослідженого розвитку в Україні. Розкрито основний зміст інформаційного суспільства за сучасних умов розвитку, а також досліджено модель інформаціоналізму як методології розвитку даного суспільства. Обгрунтовано поняття інформаційної свідомості як фундаментальної засади переходу суспільства до життєдіяльності за умов інформаційного устрою. Доведено необхідність стратегічного та поетапного інституційного забезпечення розвитку інформаційного суспільства в Україні.

  Скачати повний текст

Джерельною основою дослідження є свідчення античних авторів, епіграфіка, зображення римської скульптури (колона та трофей Трояна), нумізматичні та речові матеріали, а також військово-оборонні пам'ятки. Розглянуто історичну ситуацію в Карпато-Дунайському ареалі та викладено у хронологічній послідовності події протистояння даків і римлян, кельтських племен бойїв і таврисків, населенням міст - полісів Західного та Північно-Західного Понту, сарматських племінних об'єднань язигів і роксолан. На підставі аналізу речей озброєння встановлено особливість екіпірування й складу дакійського війська. За результатами дослідження реконструйовано зразки військового зодчества. Розглянуто місцеві традиції зброярства, військового будівництва й виділення елементів, запозичених під час контактів з кельтами, греками, римлянами та сарматами. З метою з'ясування місця дакійського війська серед озброєних формувань варварського й античного світу проаналізовано здобутки військового навчання римлян, сарматів і германців. Зроблено висновок, що військова справа даків відповідала рівню своєї епохи, а дакійське військо може бути віднесеним до найбільш боєздатних формувань варварського світу.

  Скачати повний текст

Досліджено процес демократизації країн Латинської Америки, політичних процесів і структур регіону у аспекті динаміки та балансу авторитарних і демократичних форм влади, що мали місце, починаючи з другої половини XX ст. Уперше в українській історіограії на базі широкого джерельного й історіографічного матеріалу з'ясовано певні риси процесу становлення, розвитку демократизації країн Латинської Америки. Установлено, що концептуалізації "умов демократизації" потребують трансформації або відмови від раніш підтверджених емпіричних узагальнень. З'ясовано, що ліберальну модель демократії недоцільно застосовувати до країн Латинської Америки (показник рівня економічного розвитку як пояснювальна зміна не працює для регіону в цілому, а також для конкретних країн). Відзначено, що політична демократія залежить не тільки від композиції політичних інститутів.

  Скачати повний текст

Дане дисертаційне дослідження є одним із перших комплексних досліджень, у якому на підставі аналізу теоретико-правових джерел і правозастосовної практики визначено сутність та особливості адміністративно-правової охорони військового майна та запропоновано напрями вдосконалення нормативно-правових актів у зазначеній сфері. У роботі розкрито правову природу військового майна, аргументовано необхідність виділення військового майна в окремий (специфічний) вид, з особливостями правового регулювання. Виявлено, що важливість належної охорони та захисту військового майна породжена підвищеною небезпекою для оточуючих особливостями призначення військових організацій (оборона місцевості від можливого агресора; безпосередня участь в бойових діях тощо) та специфікою військового майна (вогнепальна зброя та боєприпаси, бойова і спеціальна військова техніка, вибухові речовини тощо).^UThis dissertation research is one of the first complex researches in which on the basis of the analysis of theoretical and legal sources and law enforcement practice the essence and features of administrative and legal protection of military property are defined and directions of perfection of normative legal acts in the specified sphere are offered. The author reveals the legal nature of military property, argues the need for the allocation of military property in a separate (specific) form, with the peculiarities of legal regulation. It was found that the importance of proper protection and defense of military property is caused by the increased danger to others of the purpose of military organizations (defense of the area from a possible aggressor; direct participation in hostilities, etc.) and the specifics of military property (firearms and ammunition, combat and special military equipment, explosives, substances, etc.).

Дисертацію присвячено комплексному лінгвістичному дослідженню англійських термінів військової справи. Увагу зосереджено на аналізі процесів номінації військових термінів, вивченні особливостей їхньої будови та семантики з погляду сучасного термінознавства.Системно-структурний підхід та комплексна методика дослідження дали змогу визначити й схарактеризувати номінативні та структурно-семантичні особливості англійської термінології військової справи; проаналізувати термінологічні одиниці галузі з погляду їх утворення, будови та семантичних ознак. У роботі виявлено головні способи поповнення термінологічного апарату військової сфери, визначено їх продуктивність та виокремлено словотворчі моделі термінів. Особливу увагу приділено дослідженню структурних ознак термінологічних одиниць, у результаті якого здійснено структурну диференціацію термінів на монолексемні терміни, складні слова-терміни та терміни-словосполучення. Досліджено лексико-семантичні процеси синонімії, антонімії, полісемії та омонімії характерні для військової терміносистеми. Диференційовано процеси термінологізації, детермінологізації та транстермінологізації англійських термінів військової справи. Виявлено роль метафори в процесі творення англійських термінів військової справи та виокремлено моделі метафоричних переносів. Запропоновано і проаналізовано семантичну типологію метафор та особливості мотивації в англійській термінології військової справи.Ключові слова: термін, термінологія, терміносистема, військова справа, номінація, структурна модель, семантична ознака, метафора, мотивація.^UDissertation is devoted to the complex linguisticstudy of English military terms. Attention is paid to the analysis nomination processesof English military terms, and to the study of structure and meaningin present-day scientific trends.The system and structural approaches, combined with a complex methodology have been applied to characterize nominative and structural-semantic particularitiesof English military terminology; analyzed its terminological units, nomination, their structure, system and semantic features.The main ways of military terms formationhave been carried out, its productivity has been characterized and the most productive models have been distinguished. Attention has been paid to singling out and systematization of the structural peculiarities of military terms, which have been classified into three groups: one-stem terms, compound terms, and terminological word combinations.The lexical-semantic processes of synonymy, antonymy, polysemy and homonymy have been investigated. The processes of terminologisation, determinologisation and transterminologisation of English military terms have been differentiated. The role of metaphor in the process of formation English military terms has been revealed and the models of metaphorical transfers have been distinguished. The semantic types of metaphors have been singled out and the particularities of English military terms motivation have been analyzed. Key words: term, terminology, terminological system,military terminology, nomination, structural model,semantic feature, metaphor, motivation.

У дисертації розглянуто політичне представництво з точки зору богословської антропології. У дослідженні розкриваються наступні проблеми: (1) питання ролі політичного представництва в антропології; (2) питання ролі політичного представництва в історії європейського врядування; (3) питання ролі політичного представництва в християнській церкві. Актуальність теми дослідження визначається необхідністю досягнення ясності у визначення демократії в контексті зростання осі автократичних режимів, які позиціонують себе як більш демократичні, ніж ліберальні демократії, оскільки представляють людей більш безпосередньо. З цією метою, в дослідження побудована “антропологія представницької демократії”, що виходить з "ортодоксальній" теорії політики, заснованій на "конститутивній теорії представництва", та протипоставленій "неортодоксальній" теорії політики, заснованій на "інструментальній теорії представництва". Актуальність цієї роботи зумовлена ризиком того, що хвиля популізму на Заході призведе до перетворення ліберальних демократій на "масові" "плебісцитарні" демократії, змодельовані на основі "неортодоксальної" теорії політики, де успіх представництва вимірюється безпосередністю копіювання "волі" народу. Щоб запобігти цьому сценарію, розроблено нюансовану антропологію політичного представництва, яка дозволяє оцінити, чи є "народ" значуще присутнім в діях уряду. Доказано, що сучасна представницька демократія є продуктом вчення і дисципліни християнської Церкви – практичним застосуванням "високого" соборного богослов'я репрезентації, яке стверджує, що незрівнянно різні реальності можуть представляти одна одну, і політичним застосуванням "духовної вправи", яка є конститутивною для Церкви – життя в "ім'я" іншого, за умови, що політики діють в "ім'я" народу, а згідно з народною "волею", оскільки "воля" – це те, що володіє вже наявними благами та бореться проти ворогів, які претендують на ті ж самі блага; тоді як "ім'я" об'єднує різні вольові акти в логічну історію розвитку. Політичне представництво, центральним референтом та субʼєктом якого є "ім'я", варте свого часу, тому що "ім'я" є тією частиною людини, що живе в мові, тобто бере участь в грі з ненульовою сумою, яка творить з нічого, а тому перетворює політику на "будівництво міста словами" ("Держава" 369a); тоді як акцент на народній "волі" сакралізує вже чинні визначення інтересів, унеможливлює переговори, і, таким чином, зводить політику до безпосереднього зіткнення між волями – "друзями" і "ворогами". Загальний висновок дисертації полягає у позиціюванні представницької демократії як системного наслідку вчення і практики християнської церкви. Стверджується, що теологічно грамотна антропологія свідчить про конститутивну теорію представництва. Тобто, вона розглядає політичне представництво не як щось, з чим потрібно покінчити якомога швидше, не кажучи вже про те, щоб обійти його на користь прямої демократії, а як діяльність, яка є абсолютно вартою свого часу, тому що вона є синонімічною з освітою та очищенням – і чим більша відстань, тривалість та різниця між представниками та представленими, тим більше є простору для мислення та любові, що і є найвищою духовною вправою; а отже, представництво є прекрасним і веселим - адже представництво не є засобом зробити так, щоб наші бажання були почуті, це процес виховання наших бажань, кінцем якого є усвідомлення, що саме представництво і є наше кінцеве бажання – вчитися пізнавати і любити те, що є іншим, знаходити місце (χώρα) для іншого всередині нас та для нас всередині іншого, дисципліна "взаємопроникнення" (περιχώρησις). Представницька демократія просто робить це взаємопроникнення сувереном. Таким чином, якщо Церква конституюється актом представництва – життям-в-іншому, то політика, яке природно з нього випливає, розуміється не як визначення та нейтралізація ворога, але як божественний акт впізнавання-себе-в-іншому, навіть у ворогові, акт солідарізації задля благ, які можна здобути лише в координації та скуштувати лише в спільноті.^UThis dissertation is a critical study of the concept of political representation from the vantage point of theological anthropology. The following problems are treated in the study: I. The question of the role of political representation in anthropology; II. The question of the role of political representation in the European history of governance; III. The question of the role of political representation in the Orthodox Church. The relevance of the research topic is determined by the need for clarity in the definition of democracy in the time of the rise of the axis of the autocracies across the world which present themselves as more democratic than the liberal democracies by virtue of representing people in a more immediate fashion. For this purpose, a dichotomy is developed between the “orthodox” theory of politics, based on the “constitutive theory of representation” and the “unorthodox” theory, based on the “instrumental theory of representation”. The urgency of this research is the looming risk that the rise of populism within in West will reduce liberal democracies to mass “plebiscitary” democracies, thereby causing the demise of the democratic world from within. The scientific novelty of this study consists of (1) a nuanced anthropology of political representation which delineates the criteria that allows scholars to assess whether a “people” is substantially present in the acts of their government; (2) a theory of modern representative democracy as a legitimate “learning outcome” of the orthodoxy and orthopraxy of the Christian Church; and (3) an “orthodox” theory of politics based on the practical application of what can be called the “high” conciliar theology of representation that posits that irreducibly different realities can “stand for” each other and the “spiritual exercise” that constitutes the Church – the practice of living in another’s “name”. Political representation whose cornerstone is the “name”, a democracy where politicians act in the “name” of the people and not according to the popular “will”, since the “will” is that which possesses extant goods and coercers rival claimants of selfsame goods, whereas the “name” unites various acts of volition into an intelligible developmental timeline, is worthwhile because the “name” is a part of language, a non-zero-sum game that creates from nothing, attunement to which turns politics into “building a city with words” (Republic 369a), whereas the emphasis on the “will” of the people makes negotiation impossible by sacralising the popular definitions of rival interests and therefore reducing politics to the immediate clash of the warring wills. The overall outcome of the dissertation is a theory of representative democracy as a “learning outcome” of the teaching and practice of the Christian Church. It is claimed that the theologically literate anthropology organically endorses the constitutive theory of representation. That is to say, it treats political representation not as something to be done with as quickly as possible, let alone circumvented in favour of ostensibly preferable direct democracy, but as the activity which is ultimately worthwhile because it is coextensive with education and redemption – and the farther the distance, the longer the duration, and the bigger the difference between the constituent and constituted powers, the more there is learning and loving to do – which is the ultimate spiritual exercise; and hence it is beautiful and fun – for representation is not a means to make our desires heard, it is the process by which we learn to desire better until we recognise that our ultimate desire is representation itself – knowing and loving what is other as other without end, finding a place (χώρα) within us for the weirdo, queer, and stanger – and within them for us; the discipline of “interpenetration” (περιχώρησις). By turning this interpenetration into the law of the land, representative democracy makes language sovereign over the whole of human life. Thus, if the Church is constituted by the act of representation – by the act of being-in-the-other, then the politics that naturally emerges from it ought to begin not with defining and neutralising the enemy but with the divine act of recognising oneself in the stranger, even in the enemy; the act of solidarisation for the sake of the good which is impossible to attain without coordination and enjoy without company.

Проведено комплексний аналіз правового статусу військових частин як суб'єктів цивільного права. Обгрунтовано об'єктивну потребу їх участі у цивільних відносинах у зв'язку з необхідністю реалізації ними своїх майнових та особистих немайнових прав і обов'язків, актуалізацією самостійності під час вирішення питань, пов'язаних з децентралізованим забезпеченням своїх повсякденних потреб. Доведено, що військовим частинам притаманні всі сутнісні ознаки, необхідні для надання їм офіційного статусу юридичної особи. Встановлено, що бюджетна установа є формою, за допомогою якої військова частина може брати участь у цивільних правовідносинах. Розкрито зміст поняття цивільної правосуб'єктності військових частин, розглянуто основні форми її реалізації у речових і зобов'язальних правовідносинах, встановлено порядок та умови цивільної відповідальності за взяті зобов'язання.

  Скачати повний текст

Проаналізовано військову та громадську діяльність відомого українського військового, громадського діяча, підполковника Армії УНР, історика Василя Хомича Проходи в першій половині ХХ ст. крізь призму воєнних, суспільно-політичних процесів в Україні та еміграції. Розглянуто основні етапи військової діяльності в лавах російської армії напередодні та в перший рік Першої світової війни, українського війська Української держави, Дієвої Армії УНР. Визначено внесок В. Проходи у боротьбу за державність і незалежність в роки Української революції (1917–1921). Охарактеризовано напрями громадської діяльності В. Проходи в ЧСР у міжвоєнний період. Розглянуто внесок В. Проходи у формування суспільних цінностей студентського середовища Української господарської академії, виокремлено коло його однодумців – студентів і викладачів, серед яких – майбутні лідери національно-культурних організацій в еміграції. Відзначено, що перебуваючи в студентських громадських організаціях («Академічна громада» та ін.) у міжвоєнний період ХХ ст. він доклав чимало зусиль для захисту освітніх, національно-культурних, соціальних прав у ЧСР. Проаналізовано організаційну діяльність В. Проходи щодо становлення і розвитку українського сокільського руху в Чехословаччині, об'єднання сокільських організацій за кордоном, підтримки тісної співпраці з центром – «Соколом-Батьком» у Львові. Виділено його внесок в організаційну працю і створення теоретичних засад українських професійних громадських об'єднань в ЧСР.З'ясовано, що в роки Другої світової війни він працював інженером з будівництва шосейних доріг, оборонних споруд, фабрик в Німеччині, Австрії, Чехії, Словаччині, Прибалтійських державах, СРСР, лише спорадично підтримуючи зв'язки з українськими громадськими організаціями, окремими їх членами. Звернено увагу на арешт та слідство щодо В. Проходи в лютому–вересні 1945 р. та його подальше заслання в м. Таллінн, згодом – в м. Ленінград, а потім – у Комі АРСР у 1945–1954 рр.^UThe dissertation analyzes the military and public activities of the famous Ukrainian military, public figure, lieutenant colonel of the UNR Army, historian Vasyl Khomich Prokhoda in the first half of the twentieth century. Through the prism of military, socio-political processes in Ukraine and emigration. Emphasis is placed on the peculiarities of the formation of his outlook, in particular, it is shown that the basis of expressive national-patriotic consciousness. The main stages of military activity in the ranks of the Russian army before and in the first year of the First World War, the Ukrainian army of the Ukrainian state, the UNR Army of the Army are considered. The contribution of V. Prokhoda to the struggle for statehood and independence during the Ukrainian Revolution (1917 – 1921) was determined. The directions of social activity of V. Passages in the Czechoslovakia during the interwar period of the twentieth century are characterized. The contribution of V. Passages in the formation of social values of the student environment of the Ukrainian Academy of Economics is considered, the circle of his like-minded students and teachers, among whom are the future leaders of national-cultural organizations in emigration, are distinguished. It is noted that being in student non-governmental organizations (“Academic Community” etc.) in the interwar period of the twentieth century he made considerable efforts to protect educational, national, cultural and social rights in the Czechoslovak Republic. The organizational activity of V. Prokhoda on the formation and development of the Ukrainian Sokil movement in Czechoslovakia, the association of Sokil organizations abroad, the support of close cooperation with the headquarters – Sokil-Father in Lviv are analyzed. His contribution to the organizational work and creation of theoretical foundations of Ukrainian professional public associations in the Czechoslovakia are highlighted. It was found out that during the Second World War he worked as an engineer for the construction of highways, defense structures, factories in Germany, Austria, Czech Republic, Slovakia, the Baltic States, the USSR, only sporadically maintaining relations with Ukrainian civic organizations, some. Attention is drawn to the arrest and investigation of V. Prokhoda in February–September 1945 and his subsequent exile in Tallinn, later in Leningrad, and then in the Komi Autonomous Soviet Socialist Republic in 1945–1954.

Досліджено формування військової інфраструктури Волинського князівства в XI - XIV ст., охарактеризовано військово-гюлітичну ситуацію в регіоні, висвітлено прилучення цієї землі до Київської держави. Доведено, що внаслідок цього прилучення відбувся синтез місцевих і середньо подніпровських елементів в основних компонентах оборонної інфраструктури: фортифікації, озброєнні та дружинному спорядженні, духовній сфері воїнства та його соціальній структурі. Відзначено присутність західнослов'янських, скандинавських і степових запозичень у військовій культурі Волині. Вивчено початки кам'яного оборонного будівництва у волинських містах, встановлено етапи його розвитку. Простежено територіальний розвиток мережі стратегічних шляхів та укріплень, літописних міст, вивчено їх оборонну структуру. Відзначено, що військова інфраструктура Волинського князівства була складовою частиною давньоукраїнських державних утворень.

  Скачати повний текст

Здійснено комплексний аналіз сутності, змісту, структури, механізмів формування та напрямів практичної реалізації військової могутності сучасної Української держави. Розглянуто військову могутність як складне багатопотенціальне соціально-політичне утворення, що визначає характер адаптації незалежної України до регіональних і світових геополітичних реалій, а також впливає на кількісно-якісні характеристики подальшого становлення національної воєнної організації. Систематизовано й оновлено понятійно-категоріальний апарат теорії та практики забезпечення військової могутності держави. Розкрито взаємозв'язок між військовою могутністю сучасної держави та її воєнною безпекою і обороноздатністю. Визначено сукупність державних механізмів, призначених для формування військової могутності України. Досліджено шляхи підвищення ефективності їх функціонування. Висвітлено взаємовплив військової політики Української держави та її військової могутності на прикладі взаємодії України з Російською Федерацією та НАТО.

  Скачати повний текст

  Скачати повний текст

Вперше у вітчизняній історіографії здійснено комплексну реконструкцію організаційних та функціональних компонентів скіфського війська, запропоновано періодизацію виникнення та розвитку військової організації скіфів. Проаналізовано природні умови скіфського часу та їх вплив на розвиток воєнної справи. Систематизовано знання про війни за участю скіфів, уточнено та обгрунтовано хронологію їх походів до Передньої Азії у VII ст. до н.е., виявлено особливості скіфського воєнного мистецтва. Зроблено спробу дослідити систему забезпечення воєнних дій скіфського війська. На підставі оцінки кардинальних змін у комплексі озброєння, військовій організації, способах та прийомах ведення бойових дій зроблено припущення про те, що у скіфський період відбулась революція у воєнній справі на теренах Південно-Східної Європи.

  Скачати повний текст

Розкрито етапи й особливості формування військової організації України. Встановлено, що військова організація у своїх історико-сутнісних виявах стимулює процеси утвердження національної ідентичності, формування ознак єдності української спільноти, уможливлює збереження національного духу й особливостей буття, втілює в собі потужний потенціал і ресурс державотворення. Досліджено ідею безпосередньої залежності військового будівництва від загальних трансформаційних процесів українського суспільства, самоорганізаційних засад функціонування військової організації. Обгрунтовано головні напрями створення нової соціальної моделі військової організації.

  Скачати повний текст

Відтворено генезис військової освіти (ВО) в Україні за 1991 - 2001 рр., на підставі аналізу конкретно-історичних передумов визначено її етапи, проаналізовано та систематизовано загальні риси розвитку та становлення. Обгрунтовано сучасну систему військової освіти (СВО) на засадах гуманістичної філософії освіти з урахуванням позитивного вітчизнянного та зарубіжного досвіду. Визначено її структуру та теоретико-методологічні засади оптимального функціонування. Проаналізовано досвід підготовки офіцерських кадрів декількох розвинутих країн світу. Розкрито та удосконалено зміст базових категорій та понять підготовки військових фахівців відповідно до гуманістичної парадигми ВО. Досліджено особливості управління ВО, наведено практичні підходи до управлінського забезпечення ефективності функціонування СВО, а також перспективи його подальшого розвитку. Здійснено методологію функціонального моделювання та стратегічного планування розвитку СВО.

  Скачати повний текст

Комплексно досліджено соціальні та політичні аспекти військової реформи в Російській Федерації у 1990 - 1997 рр. Вивчено зовнішні та внутрішні політичні передумови реформування збройних сил СРСР. Розглянуто місце армії в радянському суспільстві напередодні розпаду СРСР. Висвітлено еволюцію відношення державних і партійних структур, різних громадських організацій до проблеми реформування армії. Проаналізовано форми, методи та шляхи запровадження військової реформи в СРСР. Визначено вплив утворення співдружності Незалежних Держав, розпаду збройних сил СРСР на початок формування російської армії. Визначено й охарактеризовано основні етапи запровадження військової реформи в Збройних силах Російської Федерації, висвітлено політичні та соціальні аспекти її реалізації. Розглянуто підходи російських партій і суспільних рухів щодо реформування армії. Показано місце соціального захисту військовослужбовців, військово-патріотичного виховання російської молоді та військової освіти в державній політиці Російської Федерації.

  Скачати повний текст

Досліджено проблемні теоретичні та прикладні аспекти вступу громадян на військову службу, їх просування та припинення військово-службових відносин. Висвітлено правовий зміст поняття військової служби, визначено основну мету її функціонування. Встановлено характерні особливості військової служби, виявлено відмінності від інших видів державної служби. Зроблено висновок про належність військової служби до особливого виду державної. Розглянуто істотні елементи правового статусу військовослужбовця як суб'єкта військово-службових відносин: права, обов'язки, обмеження, гарантії, пільги та проблеми їх реалізації. Проаналізовано військово-службові правовідносини, запропоновано класифікацію й обгрунтовано їх належність до адміністративно-правового виду. Досліджено підстави виникнення суспільних відносин між державою та громадянином України, пов'язаних з його вступом на військову службу, особливості механізму просування та припинення військово-службових відносин. Проаналізовано стан нормативних актів, що регулюють зазначені питання. Обгрунтовано недосконалість законодавчого забезпечення військово-службових відносин і запропоновано шляхи усунення виявлених недоліків. Визначено основні напрямки правового регулювання військово-службових відносин і наведено пропозиції щодо внесення відповідних законодавчих змін.

  Скачати повний текст

З'ясовано організаційно-функціональну структуру, особливості комплектації, мобілізації, управління, бойової підготовки та забезпечення Війська Запорізького періоду Нової Січі та визначено місце запорізького козацтва в системі збройних сил Російської імперії. Реконструйовано бойовий шлях і конкретизовано особливості військової служби підрозділів Війська Запорізького у ході російсько-турецьких війн 1735 - 1739 рр. та 1768 - 1774 рр. Визначено ступінь відповідності бойових традицій і воєнного мистецтва Запорізького козацтва європейській воєнній теорії та практиці XVIII ст. Висвітлено роль бойового досвіду запорізького козацтва періоду Нової Січі у боротьбі з турецько-татарськими військами у подальшому розвитку воєнної справи України та Росії.

  Скачати повний текст

Розкрито особливості управління військовою службою як галуззю державного управління й окремим інститутом державної служби. Вперше військову службу визначено як організаційно-правовий інститут державної служби. Запропоновано визначення юридичної відповідальності військовослужбовців. Вперше зроблено пропозиції щодо доцільності доповнення чинного Кодексу України про адміністративні правопорушення окремою главою - стосовно визначення складів корупційних діянь та інших порушень, пов'язаних з корупцією у військовій справі. Доведено наявність додаткових ознак, що характеризують військовослужбовців як суб'єктів адміністративних проступків.

  Скачати повний текст