Проведено соціально-філософське дослідження феномену аскетизму. Виконано філософсько-історичний аналіз виникнення, становлення та функціонування аскетизму, виявлено його основні історичні типи: архаїчний, імперативно-нормативний і любовно детермінований. Поняття аскетизму визначено як соціоморальний принцип, що базується на самообмежуванні та самопримушуванні; специфічний засіб самовдосконалення моральних, інтелектуальних, вольових і фізичних здібностей людини; свідома, вольова, морально спрямована діяльність. Залучення у науковий обіг теологічних і релігійно-філософських праць з аскетизму дозволило розкрити технологію аскетики, її сутнісні риси, зміст, усвідомити аксіологічну природу, особливості формування оцінки аскетизму на індивідуальному і соціальному рівнях, соціальний вплив цієї оцінки, а також механізм самореалізації особистості як творчої, аскетично зорієнтованої діяльності.

  Скачати повний текст

Виявлено та проаналізовано взаємні кореляції ідей гедонізму й аскетизму у культурно-історичній ретроспективі. Здійснено спробу розглянути гедонізм і аскетизм як два полюси біолярного маргінального культурно-антропологічного феномену. З'ясовано, що традиційне протиславлення гедонізму й аскетизму в певному значенні є некоректним. Доведено, що з погляду "маргінальної антропології" їх можна розглядати як культурні концепти зі взаємно пересічними семантичними полями. Розкрито характерні особливості становлення та розвитку ідей гедонізму й аскетизму у класично-елліністичний період античності, Середньовіччя, епоху Відродження та Нового часу. Виявлено історичні варіації гедонізму й аскетизму, динаміку розвитку цих явищ і специфіку їх співвідношення. Визначено взаємозв'язок гедоністичних аскетичних ідей за принципами насолоди і страждання у контексті загальних світоглядних установок переломних культурно-історичних епох. Виявлено заподії змін гедоністичних і аскетичних принципів. Описано зумовлену ними динаміку явищ гедонізму й аскетизму в історії культури. З'ясовано концептуальні відмінності гедоністичних й аскетичних систем, а також загальні цілі, принципи та методи, що дало змогу розглядати гедонізм і аскетизм як два полюси єдиного маргінального культурно-антропологічного феномену.

  Скачати повний текст

Розглянуто психоаналітичну модель художньої творчості (ХТ) та визначено модифікаційні процеси післяфрейдівського періоду. Викладено типологію ХТ ("невротичний" - "шизофренічний" типи) та сформовано "портрет" митця у контексті "невротичної особистості нашого часу": "відсторонена особистість", неприйняття почуттів, усамітнене життя, "страх невизнання", аскетизм, "творча совість" на основі досліджень представників "глибинної" психології (К.-Г. Юнг) і неофрейдизму (К. Хорні, Е. Фромм). Розкрито значення патографії як засобу виявлення прихованих мотивів і стимулів ХТ. Вивчено український психоаналітичний досвід, що за сучасних умов сконцентрований на проблемах естетики психоаналізу, ХТ в контексті видової специфіки мистецтва та патографії.

  Скачати повний текст

Досліджено християнську етику як феномен культури у динаміці її виникнення, становлення та трансформації. Визначено конфесійні морально-етичні особливості на рівнях вищої моральності та побутовому. Виділено основні форми християнської моральності - етос святих, а також чернечий, народний християнський, католицький, православний, протестантський етос. Проаналізовано співвідношення офіційного та народного християнства, їх культури, розглянуто чернечі та мирські засади аскетизму, визначено перспективи розвитку християнської етики.

  Скачати повний текст

Дисертацію присвячено базоваму поняттю європейського лексикону, фундаментально важливому для людини духовної реалізації, необхідною складовою якої є аскетика. Метою дисертаційного дослідження є виявлення методологічних аспектів аскетики в контексті переходу від релігійно-богословського до філософсько-антропологічного тлумачення.Дисертаційне дослідження пропонує нову оптику розгляду аскетики в сучасному гуманітарному знанні. Розроблено новий підхід до аскетики в світлі постсекулярного діалогу між світським і релігійним. Представлений комплексний аналіз існуючих підходів до вивчення аскетики, методологічні розробки, діючі в гуманітарному і загальнонауковому просторі, їх термінологічний, понятійний і концептуальний потенціал. Шляхом порівняння богословського і філософського аскетичного дискурсу виявляються точки їх розбіжності, що задають проблемні імпульси сучасних методологічних досліджень. На підставі побудованої проблемної перспективи проводиться пошук примирення методологічних інструментів.Аскетика – це практика, точніше, рефлексивна практика. У контексті цієї практики людський суб'єкт розташовується в полі рефлексивної активності, здійснює свідому, цілеспрямовану трансформацію себе, прагне до конституювання своєї ідентичності. Виділено широту і універсальність аскетики. На підставі того, що аскетика існує повсюдно, і немає випадків спостережень аскетики за межами людських істот; можна зробити висновок, що аскетика – риса, притаманна людському суспільству. аскетика – «зв'язна ознака» людського суспільства. Аскетику можна вважати культурною універсалією і невід'ємною рисою людини.На рівні спільності аскетичних практик можна говорити про методологічність їхнього характеру. Всі вони спрямовані на досягнення іншого, ніж початковий, стану. Він розуміється як більш досконалий.Методологічні та онтологічні аспекти аскетики збігаються. Хоча аскетика відноситься до сфери методології, в даному випадку метод передбачає зміну сутності. Метод виводить нас на онтологію. Засоби досягнення мети в процесі аскетичного досвіду можуть задати новий рівень реальності для практикуючого суб'єкта. Аскетизм в будь-якому втіленні є сам по собі методом, тому що він припускає спрямованість, рух до чогось і, отже, пов'язаний з метою.Системний розгляд аскетики дозволив по-новому представити антропологію і її значення для дискурсу аскези. Тільки в рамках докладно розробленої антропології може ефективно осмислюватися проблема аскетики. На цьому когнітивному полі сходяться богослов'я та філософія. Спостереження за людиною у межах аскетичних практик («практична антропологія») стали основою для зміни сенсу антропології: із вчення про фізичну природу і конституцію людини, його незмінність вона трансформується у вчення про зміну людини, що спирається на тезу про невизначеність її природи, про важливість динаміки, руху, шляху для буття людини («буття в проекті»), здійснення себе, становлення собою. Дослідження трансформацій терміну у філософській традиції дозволяє констатувати єдність смислів при розбіжності термінології.У сучасній філософії ХХ-ХХІ ст. відбувається своєрідна реабілітація аскетики (М.Вебер, Ф.Юнгер, М.Фуко). Аскетизм розглядається як головний двигун процесу раціоналізації як нового відношення до світу і формування сучасних структур свідомості. Релігійні традиції інтерпретуються як способи породження значень, які впливають на способи здійснення соціальної дії. Релігії виявляються як системи духовних вправ, антропотехнік, інтерпретувати і «перекладати» які пропонується не релігієзнавству або етиці, а антропології («теорія присутності, що вправляється» П.Слотердайка). Ключові слова: антропологія, аскетика, дискурс аскези, структура аскетичного діяння, конструювання суб'єктності, православний персоналізм, практики турботи про себе, рефлексія.^UThe thesis is devoted to the basic concept of the European lexicon, which is fundamentally important for a person of spiritual realization, of which asceticism is a necessary component. The purpose of the dissertation research is the explication of the philosophical meanings of asceticism from its various definitions. Our goal was to consider the philosophical or methodological aspect of asceticism. We saw that asceticism exists as meaningful self-restraint and, accordingly, sets a new level of reality and, therefore, goal-setting as the possibility of achieving it. The breadth and universality of asceticism are highlighted. Asceticism can be considered a cultural universal and an integral feature of human society. And accordingly, it can be assumed that it is rooted in the nature of man as a social being. We can talk about methodological of ascetic practices at the level of ascetical community All of them are aimed at achieving a state other than the initial one. It is understood as more perfect. Methodological and ontological aspects of asceticism coincide. Although asceticism belongs to the field of methodology, in this case, the method involves a change in essence. The method takes us to ontology. Asceticism is not just an exercise or practice, it allows someone to become an author-builder of your personality and move on to the ontological foundations of own existence. The inclusion of asceticism in synergetic concepts would enable to see it as a method of scientific search for a new subjectivity. In the context of humanitarian synergetics, asceticism is part of the process of individual self-organization. In our opinion, asceticism is intended to demonstrate synergetic models on it. Synergetics just undertakes to describe this state of transition and transformation of a person in ascetic practices. Synergetics gives a person the opportunity to destroy all subjectivity that is familiar to him and again appear before the world as an open problem and opportunity to be. The features of the conceptualization of asceticism in classical and nonclassical thinking are highlighted. The structure of ascetic doing is described, which is broader than just practice, since it implies a systematic approach and a complex of all practices. The systematic consideration of asceticism made it possible to present anthropology in a new way and its significance for ascetic discourse. New meanings of anthropology were discovered under the influence of non-classical approaches, when the construction of statements, the formation of activities, ways of establishing objects and their relations become the subject of philosophy. Only within the framework of a detailed anthropology can the problem of asceticism be effectively comprehended. Science, theology, and philosophy converge on this cognitive field. The specificity of philosophical and religious dialogue in the analysis of asceticism is revealed on the material of European philosophical reflection of asceticism, presented by the author deeply interwoven into the history of Christian thought. Philosophy and theology of austerity are considered as parts of one whole, consistent with current trends in European thinking. In line with the philosophical and theological dialogue, the author's concept of “Eucharistic Man” was developed, which in turn provides substantial content for “Eucharistic Theology” and includes key anthropological principles. The author is looking for an opportunity to describe the Orthodox world view in a rational language, avoiding evaluative terms. Hence the attention to the categorical apparatus of Orthodox asceticism, the concept of “inner man”, the tendencies of Orthodox modernism. The current state of research on the concept of asceticism in philosophy is characterized by predominant attention to experience and the role of ascetic practices. Reflection of ascetic experience in the philosophy of the second half of the XX - beginning of the XXI century allowed to see asceticism surrounded by “spiritual practices”, “anthropotechnics” (technology of power in relation to a person) “practicing oneself” (taking care of oneself). Asceticism is considered as the main engine of the process of rationalizing attitudes towards the world and the formation of modern structures of consciousness. Asceticism is therefore an important component of many cultural traditions, which is one of the fundamental principles of culture, and is its universal prerequisite. The world of asceticism is the world of human activity, purposeful activity, the exercise of freedom. As a universal cultural practice, asceticism relies on a person's understanding not as a given, but, rather, as a task, fulfills the supertask “to come true”. Keywords: asceticism, ascetic discourse, structure of ascetic doing, anthropology, self-care practices, reflection, constructing subjectivity, Orthodox personalism.

Дисертаційна праця присвячена вирішенню проблеми Інтернет-залежності старшокласників та теоретичному обґрунтуванню її соціально-педагогічної профілактики. Актуальність теми дослідження зумовлена становленням інформаційної цивілізації, в якій глобалізація та діджиталізація культури людства надали безмежні можливості та створили унікальні умови для проникнення людини в кіберреальність за допомогою різноманітних Інтернет-технологій. Подібні соціокультурні обставини зумовили виникнення кіберсоціалізації (загалом, соціалізація у віртуальному просторі), стихійна складова якої домінує в процесі соціального розвитку нової генерації (представники ,,кіберпоколінняˮ), які мають реалізувати глобально-віртуальну культуру майбутнього, не втрачаючи при цьому власної людяності та соціальності реального світу.З’ясовано, що віртуальним соціальним мережам, доступ до яких надає Інтернет, притаманні якісні, сприятливі для соціального розвитку, властивості (доступність, мобільність, інтерактивність комунікації без часово-просторових обмежень тощо), які забезпечують сучасних старшокласників не тільки позитивним потенціалом для реалізації в кіберпросторі власних вікових соціальних потреб та потягів (створення кіберспільнот за інтересами, оперативний обмін медіаконтентом з великою кількістю людей, зменшення соціального аскетизму тощо), а й прихованими загрозами для їх соціальності (звуження кола інтересів, заміщення реального світу віртуальним, ,,безцензурнаˮ трансляція подій власного життя, викривлена репрезентація реального соціального ,,Яˮ багатоманітними віртуальними ролями, розвиток різних видів Інтернет-залежності), що у свою чергу підкреслює актуальність та необхідність інноваційного вдосконалення соціально-виховного впливу на них.Наукова новизна дослідження полягає в тому, що вперше обґрунтовано та визначено поняття ,,системи соціально-педагогічної профілактики в ЗЗСО схильності старшокласників до залежності від віртуальних соціальних мережˮ як ієрархічної цілісності взаємопов’язаних компонентів (суб’єкт-об’єктного, концептуально-цільового, середовищного, змістовно-технологічного, результативного) соціально-педагогічної діяльності та співзалежних етапів її реалізації (педагогізація зовнішнього та внутрішнього (реального та віртуального) середовищ ЗЗСО для підвищення ефективності соціально-педагогічної профілактики схильності старшокласників до залежності від віртуальних соціальних мереж, стимулювання самопрофілактики та соціальне загартування відсутності означеної схильності старшокласників у зовнішньому шкільному середовищі) для усунення або зменшення показників надмірного прагнення шкільної юні до віртуальної самореалізації в суспільних кіберструктурах за критеріями: когнітивний (помилкові знання щодо загроз взаємовідносин у кіберструктурах для соціального розвитку; викривлені знання щодо наслідків репрезентації у віртуальних соціальних мережах ,,Я-віртуальногоˮ відмінного від ,,Я-реальногоˮ), мотиваційно-ціннісний (відсутність позитивного ставлення до ,,Я-реальногоˮ та вмотивованість лише на віртуальну самореалізацію; стійкий інтерес до деструктивної кібердіяльності в соціальних мережах), емоційно-вольовий (страх невдачі реальних взаємовідносин та позитивні емоції від прагнення до деструктивної кібердіяльності ,,Я-віртуальногоˮ у віртуальних мережах; недостатність вольових зусиль для самостійного виходу з них), поведінковий (більшість вільного часу проводиться у віртуальних мережах; відсутність ефективних навичок самореалізації в реальному соціальному середовищі). Також: удосконалено зміст понять ,,Інтернет-залежність школярівˮ, ,,віртуальна соціальна мережаˮ (ВСМ), ,,залежність старшокласників від віртуальних соціальних мережˮ; через призму соціально-виховної парадигми систематизовано й узагальнено найефективніші напрями профілактики залежності юні від ВСМ у світі; розширено теоретичні уявлення про критерії та показники схильності старшокласників до залежності від ВСМ; розроблено відповідну програму соціально-педагогічної профілактики в ЗЗСО; подальшого розвитку набули методи, засоби і форми соціально-педагогічної профілактики Інтернет-залежності школярів у ЗЗСО.^UThe dissertation is devoted to solving the problem of Internet addiction of high school students and the theoretical justification of its socio-pedagogical prevention. The urgency of the research topic is due to the formation of information civilization, in which the globalization and digitalization of human culture have provided endless opportunities and created unique conditions for human penetration into cyber reality through a variety of Internet technologies. Such socio-cultural circumstances have led to the emergence of cybersocialization (in general, socialization in cyberspace), a natural component of which dominates the social development of the new generation (representatives of cybergeneration), which must implement global virtual culture of the future, but without losing their humanity and the sociality of the real world.It was found that virtual social networks, access to which is provided by the Internet, have high-quality, socially favorable properties (accessibility, mobility, interactivity of communication without time and space constraints, etc.), which provide modern high school students not only positive potential for realization in cyberspace of their own age-old social needs and inclinations (creation of cyber communities by interests, operative exchange of media content with a large number of people, reduction of social asceticism, etc.), but also hidden threats to their sociality (narrowing of interests translation of events of one's own life, distorted representation of the real social ,,Iˮ by various virtual roles, development of various types of Internet addiction), which, in turn, emphasizes the relevance and need for innovative improvement of social and educational impact on them.The scientific novelty of the study is that for the first time substantiated and defined the concept of ,,system of socio-pedagogical prevention in general secondary education institution (GSEI) on the propensity of high school students to depend on virtual social networksˮ as a hierarchical integrity of interconnected components (subject-object, conceptual-target, environmental, content-technological, effective) and interdependent content stages of social and educational impact, aimed at preventing excessive desire of schoolchildren to immerse themselves in social cyberstructures through the organization and coordination of internal and external (real and virtual) ) school environments for educational prevention of information and knowledge vacuum regarding the threats of cyber relationships, prevention of involvement in virtual communication by strengthening the real meaning of life orientations to construct ,,I-virtualˮ, similar to ,,I-realˮ, promoting self-prevention to increase motivation for productive activity and self-realization in real and virtual social environments in order to show a positive ,,I-realˮ and ,,I-virtualˮ and maintain a harmonious ,,I-socialˮ with its further social hardening. Also the content of the concepts ,,Internet addiction of schoolchildrenˮ, ,,virtual social networkˮ, ,,dependence of high school students on virtual social networksˮ has been improved; through the prism of the social-educational paradigm the most effective directions of prevention of dependence of youth on virtual social networks in the world are systematized and generalized; the theoretical ideas about criteria and indicators of tendency of senior pupils to dependence on virtual social networks are expanded; the corresponding program of social and pedagogical prevention in GSEI is developed; methods, means and forms of social and pedagogical prevention in GSEI of Internet dependence of schoolers have got the further development.