Розглянуто фактори, що спричинили деформації суспільної свідомості та психології радянських громадян передвоєнної та воєнної доби, а саме: відсутність демократичних традицій; брак досвіду громадської самодіяльності, корпоративної та індивідуальної відповідальності й ініціативи серед різних верств населення; поєднання та переплетіння феодальних рудиментів з самодержавною формою правління, що підготувало підгрунтя для сталінської моделі суспільства та культу особи. Висвітлено процес розробки нових підходів і політичного інструментарію сталінського режиму стосовно неодержавлених громадських установ, які виявили лояльність до радянської влади. Розкрито особливості технології взаємин структур влади та громадських інституцій за екстраординарних умов війни. Зіставлено суспільно-політичні моделі німецько-румунського окупаційного та сталінського режимів, що дало змогу виявити кардинальні відмінності у їх підходах до обмеження компетенції громадських організацій. Запропоновано тезу, що основним параметром, яким визначалося місце та роль громадянської інституції в роки війни, була належність їх до певного політичного табору та апологетика ними відповідної ідеологічної платформи. Досліджено роль українських громадських установ самостійницької орієнтації у суспільно-політичних процесах не лише в західному, а й в інших регіонах України.

  Скачати повний текст