Висвітлено історичний розвиток регіонів Іспанії, внаслідок якого виник державний устрій, визначений чинною Конституцією, прийнятою в 1978 р. Досліджено особливості започаткування державності на Піренейському півострові, період Реконкісти як передумову формування та правового оформлення автономістських ідей іспанського народу, механізм іспанської станово-представницької монархії та абсолютизму XIII - XVIII ст., процеси законодавчого оформлення ідей національного централізму та регіональних привілеїв за буржуазних трансформацій Іспанської держави у другій половині XVIII - XIX ст. Висвітлено боротьбу народів та історичних областей Іспанії за автономний статус за умов монархічного режиму реставрації Альфонса XIII та диктатури генерала Примо де Ривера (1902 - 1931 рр.), автономістські тенденції та національні настрої за часів Іспанської республіки та тоталітарної держави генерала Ф.Франко (1932 - 1975 рр.), конституційне становлення системи державного устрою Іспанії в останній чверті XX та на початку XXI ст.

  Скачати повний текст

Встановлено, що на етапі раннього абсолютизму особливого значення та сили набуває особистість самого монарха. Виявлено, що процеси державотворення в Англії першої половини XVI ст. супроводжувалися змінами, а саме еволюцією середньовічних органів влади та створенням нових установ. Проаналізовано розвиток судово-адміністративної та фінансової системи держави, зроблено аналіз зарубіжних концепцій: "Король в парламенті", "Тюдорівська революція в управлінні".

  Скачати повний текст

У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на території Галичини у досліджуваний період, наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено правові основи організації і діяльності крайових судів у Галичиниі в складі Австрії та Австро-Угорщини (1850–1918 рр.). У дисертаційному дослідженні здійснено теоретичне узагальнення історичного досвіду організації і діяльності крайових судів у Галичині в складі Австрії та Австро-Угорщини (1850–1918 рр.). Дослідження цієї важливої наукової проблеми надало можливість обґрунтувати авторське концептуальне бачення головної тенденції розвитку в Галичині наприкінці XVIII – середини ХІХ ст. австрійської судової влади та європейських правових традицій. Саме наприкінці XVIII ст. в руслі реалізації австрійської політики освіченого абсолютизму було сформовано суд як важливий державно-правовий інститут, який характерний до романо-германської правової сім'ї. Суд, як головний орган судочинства, став об'єктивно необхідним компонентом механізму охорони і захисту прав та інтересів людини у досліджуваний період. Наголошено, що наприкінці XVIII – середини ХІХ ст. під впливом політичних та соціально-економічних трансформацій австрійська правова система та судочинство зазнали крдаинальних змін у напрямку централізації, систематизації, лібералізації судового процесу й поступового відокремлення суду від адміністрації. Ці зміни були спрямовані на створення ефективного механізму абсолютистської держави. Упроваджувані зміни ґрунтувалися на просвітницьких концепціях природного права, філософсько-правових ідеях справедливості й суспільної користі. Для Галичини це також означало відмову від пережитків середньовіччя, зокрема, домініального і станового принципу судочинства. Досліджено, що на крайові суди у Галичині покладалася функція контролю, а фактично внутрішнього контролю над діяльністю самого суду і установ, які діяли при ньому – Адвокатська палата, Нотаріальна палата. Важливим елементом контролю був нагляд над станом утримання в'язнів у окрузі відповідальності суду. У випадку Східної Галичини – це львівські і одна станіславівська в'язниці. Контролююча функція була безпосередньо пов'язана з дисциплінарною діяльністю крайових судів. Ще однієї важливою функцією крайових судів у Галичині був апеляційний розгляд для судів першої інстанції у цивільних справах (для кримінальних таким органом був Вищий крайовий суд у Львові).^UIn the dissertation, on the basis of the analysis of normative legal acts in force in the territory of Galicia during the studied period, scientific literature, archival documents and other written sources, the legal bases of organization and activity of regional courts in Galicia as part of Austria and Austria-Hungary (1850–1918s). In the dissertation is done the theoretical generalization of the historical experience of organization and activity of regional courts in Galicia within Austria and Austria-Hungary (1850–1918s). The study of this important scientific problem made it possible to substantiate the author's conceptual vision of the main tendency of development in Galicia at the end of the 18th – the middle of the 19th centuries. Austrian judiciary and European legal traditions. It was at the end of the XVIII century. In the wake of the Austrian policy of enlightened absolutism, the court was formed as an important state-law institution, characteristic of the Romano-German legal family. The Court, as the main judicial body, became an objectively necessary component of the mechanism for the protection and protection of human rights and interests during the period under review. It is emphasized that at the end of XVIII – the middle of XIX century influenced by political and socio-economic transformations, the Austrian legal system and the judiciary have undergone drastic changes in the direction of centralization, systematization, liberalization of the judicial process and gradual separation of the court from the administration. These changes were aimed at creating an effective mechanism for an absolutist state. The changes introduced were based on the educational concepts of natural law, the philosophical and legal ideas of justice and public benefit. For Galicia, this also meant abandoning the remnants of the Middle Ages, in particular, the dominant and class principle of justice. It is investigated that the regional courts in Galicia were entrusted with the function of control and, in fact, internal control over the activity of the court itself and the institutions that operated under it – the Bar, the Notary Chamber. An important element of control was the supervision of the state of detention in the area of court responsibility. In the case of East Galicia, it is the Lviv and Stanislavsky prisons. The supervisory function was directly related to the disciplinary activities of the local courts. Another important function of the local courts in Galicia was the appellate review of the courts of first instance in civil cases (the highest regional court in Lviv was criminal for such bodies).

У дисертації на підставі аналізу нормативно-правових актів, чинних на території Австрії у досліджуваний період, наукової літератури, архівних документів та інших писемних джерел комплексно досліджено здійснення державно-правових реформ в Австрії у 40-90-х роках ХVІІІ ст. У дисертаційному дослідженні здійснено обґрунтування сутності реформ освіченого абсолютизму в Австрійській імперії, показано їхні причини, передумови та філософсько-правові засади. Відзначено, що хоч реформи Марії Терезії та Йосифа ІІ доцільно розглядати в контексті європейських змін того часу, все ж освічений абсолютизм на австрійському ґрунті мав лише йому притаманні особливості (камералістські принципи ведення економіки, тактична гнучкість при бажанні зберегти етнічно розрізнену імперію, опора на церкву). Показано передумови, етапи та особливості (у т.ч. труднощі) модернізації австрійського державного механізму, яка була спрямована передусім на централізацію та створення ефективного управлінського апарату; централізація була покликана зміцнити владу імператора і підірвати політичну вагу регіональних еліт згідно з принципом – державна влада – єдина за своєю суттю. Введено в науковий обіг низку архівних джерел, завдяки яким з'ясовано, що адміністративні й економічні реформи Йосифа ІІ сприяли інтеграції розрізнених провінцій Австрійської імперії в єдиний господарський комплекс, чого не вдалося сповна зробити Марії Терезії. Меркантилістська й камералістська політика імператорського двору сприяли поліпшенню економічного становища держави. Ключовою серед господарських реформ, без сумніву, стала ліквідація кріпосного права, що одночасно позитивно вплинуло як на аграрний, так і на промисловий сектори економіки. Після проведення селянської реформи 1781–1782 рр. селянин перестав бути кріпаком й опинився під захистом державного права (їх стали трактувати повноправними громадянами); він посідав оброблюваний ним ґрунт і мав право отримувати з нього дохід, поміщик не міг його усунути з цієї земельної ділянки, як це було з кріпаком.^UIn the dissertation on the basis of the analysis of normative-legal acts operating in the territory of Austria in the researched period, scientific literature, archival documents and other written sources the complex research of realization of state-legal reforms in Austria in 40-90th years of XVIII century is comprehensively investigated. The dissertation research substantiates the essence of the reforms of enlightened absolutism in the Austrian Empire, shows their causes, preconditions and philosophical and legal principles. It is noted that although the reforms of Maria Theresa and Joseph II should be considered in the context of European changes at the time, the educated absolutism on Austrian soil had only its own characteristics (chamberlain principles of economics, tactical flexibility in maintaining an ethnically divided empire, reliance on the church). Prerequisites, stages and features (including difficulties) of modernization of the Austrian state mechanism, which was aimed primarily at centralization and the creation of an effective management apparatus, are shown; centralization was designed to strengthen the power of the emperor and undermine the political weight of regional elites in accordance with the principle – state power – one in essence. A number of archival sources have been put into scientific circulation, which show that the administrative and economic reforms of Joseph II contributed to the integration of the scattered provinces of the Austrian Empire into a single economic complex, which Maria Theresa failed to do completely. The mercantilist and chamberlain policies of the imperial court helped to improve the economic situation of the state. The key among economic reforms, no doubt, was the abolition of serfdom, which at the same time had a positive effect on both the agricultural and industrial sectors of the economy. After the peasant reform of 1781–1782, the peasant ceased to be a serf and found himself under the protection of state law (they began to be treated as full citizens); he owned the land he cultivated and could receive income from it, the landlord could not remove him from this land, as was the case with the serf.

У дисертації показано, що правове регулювання земельних відносин на західноукраїнських землях напередодні інкорпорації до складу Республіки Польщі (1919–1921 рр.) безпосередньо залежало від правової традиції держав, у складі яких перебували українські землі. Доведено, що з часу інкорпорації Галичини до складу монархії Габсбурґів, австрійський уряд поряд з політичним упорядкуванням справ реалізовував економічну політику, вигідну передусім для всієї держави, а не лише для певних суспільних верств. Це вплинуло на обмеження привілеїв шляхти та перетворення селян на підданих держави. Поліпшення правового становища селян, зокрема охорона права селянського землекористування, розглядалося як важливий засіб зміцнення держави в економічному плані. Права селян опинилися під захистом держави. Позитивну роль у цьому відношенні відіграли 1) земельні реформи «освіченого абсолютизму» наприкінці XVIII ст. та 2) скасування у 1848 р. панщини. Зробивши, де-юре, галицького селянина власником землі, реформи розірвали зв'язок між ним і паном та спонукали до більшого зацікавлення політичним життям. Розкрито зміст державної політики Другої Речі Посполитої у сфері правового регулювання земельних відносин на території Західної України (1921–1939 рр.)., показано її розвиток в умовах відродження польської державності, визначено місце і роль тогочасної державної політики у становленні правового регулювання земельних відносин досліджуваного періоду, а також наголошено, що політика міжвоєнної Республіки Польщі переслідувала важливі соціальні й політичні цілі, зокрема полягала асиміляції українського населення та прагненні польського уряду вирішити проблему земельного перенаселення на польській етнічній території та посилити економічний й політичний вплив держави на західноукраїнські землі. Встановлено, що основними соціально-економічними, політичними та юридичними чинниками, які зумовили становлення і розвиток правового регулювання земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.) були: високий ступінь концентрації вільних земель після приєднання території Західної України; недосконалість та суперечливість різних джерел права у Галичині та на Волині, які не здатні були в повному обсязі однаково регулювати земельні відносини, зокрема щодо права володіння, користування та розпорядження землею. Проаналізовано процес формування нормативно-правової бази в результаті чого було визначено основні види правових джерел, які регулювали земельні відносини у на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.). Доведено, що австрійське цивільне законодавство відігравало одну з визначальних ролей у правовому регулюванні земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1933 рр.); показано, що становлення правового регулювання у Республіці Польщі, а відтак поширення його на територію Західної України, було пов'язано із земельною реформою, яка була важливим політичним актом, одним із символів відновлення державної незалежності Республіки Польщі в 1918 р. Земельний Закон 1925 р. став політичним компромісом, а відтак захищав інтереси лише певних груп населення, пропагуючи осадництво і парцеляцію. Здійснено порівняльно-правовий аналіз суб'єктів земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.)., визначено їх соціально-правовий статус, роль та місце у земельно-правових процесах. Зокрема на основі вивчення архівних матеріалів встановлено, що попри прагнення центрального уряду, реалізація земельних реформ на території Західної України відбувалася повільно, існував пасивний спротив великих землевласників, не згодних з політикою подрібнення великих земельних угідь. Виявлено загальні риси та відмінності у правовому регулюванні зобов'язань, що виникали з права власності та права володіння на земельну ділянку на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.). Обґрунтовано, що найвищого свого розвитку українське суспільство досягло в другій половині ХVІІ – першій половині ХVІІІ ст., коли в основу системи регулювання земельних відносин покладався пріоритет приватної власності на земельну ділянку, а також показано, що будь-яке відхилення від цього і надання у законодавчому порядку переваг суб'єктам права інших форм власності призводило до зниження темпів економічного розвитку, посилення соціального напруження і протистояння у суспільстві, а також визначено основні тенденції розвитку правового регулювання земельних відносин на території Західної України у складі Республіки Польщі (1921–1939 рр.), зокрема доведено, що загальний вектор цієї еволюції був спрямований на формування інституту приватної власності на земельну ділянку.^UThe dissertation shows that the legal regulation of land relations in the western Ukrainian lands on the eve of incorporation into the Republic of Poland (1919–1921) directly depended on the legal tradition of the states that included the Ukrainian lands. It has been shown that since the incorporation of Galicia into the Habsburg monarchy, the Austrian government, along with the political order of affairs, has pursued an economic policy that benefits the state as a whole, not just certain sections of society. This affected the restriction of the privileges of the nobility and the transformation of peasants into subjects of the state. Improving the legal status of peasants, in particular the protection of the rights of peasant land use, was seen as an important means of strengthening the state in economic terms. The rights of peasants were protected by the state. 1) land reforms of «enlightened absolutism» at the end of the XVIII century played a positive role in this regard. and 2) the abolition in 1848 of serfdom. By de jure making the Galician peasant the owner of the land, the reforms severed ties between him and the lord and led to a greater interest in political life. The content of the state policy of the Second Rzeczpospolita in the field of legal regulation of land relations in Western Ukraine (1921-1939) is revealed, its development in the conditions of Polish statehood revival is shown. It was emphasized that the policy of the interwar Republic of Poland pursued important social and political goals, including the assimilation of the Ukrainian population and the Polish government's desire to solve the problem of land overpopulation on Polish ethnic territory and strengthen economic and political influence in western Ukraine. It is established that the main socio-economic, political and legal factors that led to the formation and development of legal regulation of land relations in Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939) were: high concentration of vacant lands after the annexation of Western Ukraine; imperfections and contradictions of different sources of law in Galicia and Volhynia, which were not able to fully regulate land relations in the same way, in particular regarding the right to own, use and dispose of land. The process of formation of the legal framework was analyzed, as a result of which the main types of legal sources that regulated land relations in the territory of Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921–1939) were identified. It is proved that the Austrian civil legislation played one of the decisive roles in the legal regulation of land relations in the territory of Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1933); It is shown that the formation of legal regulation in the Republic of Poland, and thus its spread to the territory of Western Ukraine, was associated with land reform, which was an important political act, one of the symbols of restoration of state independence of Poland in 1918. became a political compromise, and thus defended the interests of only certain groups of the population, promoting settlement and parcelling. A comparative legal analysis of the subjects of land relations in the territory of Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939), their socio-legal status, role and place in land law processes. In particular, based on the study of archival materials, it was found that despite the efforts of the central government, the implementation of land reforms in Western Ukraine was slow, there was passive resistance from large landowners who disagree with the policy of fragmentation of large lands. The general features and differences in the legal regulation of obligations arising from the right of ownership and ownership of land in Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939). It is substantiated that the Ukrainian society reached its highest development in the second half of the XVII - first half of the XVIII century, when the system of regulation of land relations was based on the priority of private ownership of land, and it is shown that any deviation from this the order of preference for subjects of law of other forms of ownership led to a decrease in economic development, increasing social tensions and confrontation in society, as well as identified major trends in legal regulation of land relations in Western Ukraine as part of the Republic of Poland (1921-1939), in particular, it is proved that the general vector of this evolution was aimed at the formation of the institution of private ownership of land.

Дисертаційна робота присвячена комплексному аналізу історії церковно-парафіяльних шкіл в системі освіти ХІХ–початку ХХ століть, що в свою чергу дозволяє зробити висновок, що церковно-парафіяльні школи відігравали важливу роль у процесі виховання та навчання підростаючого покоління. Царський уряд обрав православне духовенство як охоронця інтересів освіти імперії. Духовенству було доручено управління початковими школами, які офіційно називалися церковно-парафіяльними, а в 1836 році православне духовенство отримало право відкривати школи для навчання селянських дітей Закону Божому, читанню, письму і рахунку, а за Миколи I були офіційно визнані школи при монастирях і церквах. Святійший Синод заохочував духовенство відкривати парафіяльні школи у своєму царському указі від 29 жовтня 1836 року. Починаючи з 1884 року, російський імперський уряд розробив і видав низку указів і постанов щодо освітньої діяльності духовенства: «Положення про церковно-парафіяльні школи» 1884 року, «Навчальний план церковно-парафіяльних шкіл» 1886 року, «Положення про школи грамоти» 1891 року, «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви» та «Положення про церковно-парафіяльні школи Православної Церкви та правила управління школами грамоти» у 1896 році та «Положення про церковні школи» у 1902 році. Публікація цих документів ознаменувала новий етап у розвитку церковних шкіл, коли парафіяльні школи отримали державну підтримку і стали невід’ємною частиною початкових шкіл. Протягом короткого періоду часу послідовно втілювалися в життя плани заснування церковно-парафіяльних шкіл, створювалися церковно-парафіяльні ради та надавалася підтримка школам на місцевому рівні.У роботі вперше визначено основні передумови розвитку церковно-парафіяльних шкіл як культурно-просвітницького осередку православ’я: боротьба з тотальною неграмотністю населення; створення єдиної системи початкових закладів освіти; виховання підростаючого покоління на християнських засадах задля подолання проявів девіантної поведінки; політика «освіченого абсолютизму» та ін. Обґрунтовано організацію процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст.: превалювання релігійного компоненту над світським у теорії навчання та виховання; надання катехітичним предметам переваги першочерговості; зосередженість на дисциплінарності, природовідповідності, трудовому вихованні; перевага виховних цілей над навчальними; рівномірність розподілу навчальних предметів за днями тижня задля забезпечення однакової зайнятості школярів; навчальний матеріал подавався учням з урахуванням особливостей наявного життєвого досвіду; індивідуалізація впливів на учнів та ін. Розкрито принципи (наступності й міцності знань, пов’язаності з життям, практично-прикладної спрямованості, індивідуалізації, відповідальності, єдності навчання і виховання), зміст (навчальні плани і програми включали: теорію освіти й виховання, читання та письмо, історію, географію рідного краю, арифметичні знання, трудове навчання з садо-городньої та польової роботи, релігійну освіту, церковний спів); форми та види діяльності (підготовка до виступів та заходів просвітницько-релігійного змісту, гурткова робота зі співу та рукоділля, садівництво, наставництво над молодшими учнями). Науково обґрунтовано динаміку процесу навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах ХІХ – початку ХХ ст., визначено основні етапи: ( І (початок ХІХ ст. – 1864 р.) – формування мережі початкових шкіл України; ІІ (1864 р. – 1884 рр.) – реформування системи церковно-парафіяльних шкіл; ІІІ – (1884 – початок ХХ ст.) – розвиток церковно-парафіяльної школи та її занепад. У дисертації виявлено та схарактеризовано творчі постаті священнослужителів (митр. Платон, еп. Ієронім (Екземплярський), прот. Данило Данилевський свящ. Афанасій Сокологорський та ін.); викладачів (М. Реморов, Д. Сокологорська, В. Воблий, В. Овсієвський, дияк. Григорій Сандулов та ін.) авторів підручників і посібників (М. Корф, Х. Алчевська, К. Побєдоносцев, В. Зеньківський, С. Рачинський, С. Миропольський, О. Удод та ін.), які: розробили теоретичні й практичні засади навчання і виховання дітей у церковно-парафіяльних школах; обґрунтували систему принципів життя церковно-парафіяльних шкіл; науково узагальнили досвід початкової освіти ХІХ – 20-ті рр. ХХ ст.; змоделювали освітню систему церковно-парафіяльної школи. Священнослужителі, педагоги працюючи в церковно-парафіяльних школах, розробляли оригінальні підручники й посібники, вносячи в її зміст духовний і водночас особистісно-соціальний компоненти.Практична значущість роботи полягає у можливостях використання її результатів і розроблених рекомендацій у процесі підготовки фахівців гуманітарних спеціальностей і вихованні дітей у загальноосвітніх закладах освіти, у системі післядипломної педагогічної освіти та методичної роботи з учителями різних фахів.^UThe dissertation is devoted to a comprehensive analysis of the history of parish schools in the education system of the 19th-early 20th centuries, which in turn allows us to conclude that parish schools played an important role in the process of education and training of the younger generation.The clergy were entrusted with the management of primary schools, which were officially called church-parish schools, and in 1836 the Orthodox clergy received the right to open schools for teaching peasant children the Law of God, reading, writing and arithmetic. The Holy Synod encouraged the clergy to open parish schools in its royal decree of October 29, 1836. Starting from 1884, the Russian imperial government developed and issued a number of decrees and regulations regarding the educational activities of the clergy: «Regulations on Church and Parish Schools» of 1884, «Curriculum of Church and Parish Schools» of 1886, «Regulations on Literacy Schools» of 1891, «Regulations on Parish Schools of the Orthodox Church» and «Regulations on Parishl Schools of the Orthodox Church and Rules for the Management of Literacy Schools» in 1896 and «Regulations on Church Schools» in 1902. The publication of these documents marked a new stage in the development of church schools, when parish schools received state support and became an integral part of primary schools.For the first time, the work defines the main prerequisites for the development of church-parish schools as a cultural and educational center of Orthodoxy: the fight against the total illiteracy of the population; creation of a unified system of primary education institutions; education of the younger generation on Christian principles in order to overcome manifestations of deviant behavior; the policy of «educated absolutism» and others. The organization of the process of education and upbringing of children in church-parish schools of the 19th and early 20th centuries is substantiated: the predominance of the religious component over the secular in the theory of education and upbringing; giving priority to catechetical subjects; concentration on discipline, conformity to nature, labor education; the superiority of educational goals over educational ones; the uniformity of the distribution of educational subjects by days of the week in order to ensure equal employment of schoolchildren; educational material was given to students taking into account the peculiarities of the existing life experience; individualization of influences on students, etc. The principles (consistency and solidity of knowledge, connection with life, practical-applied orientation, individualization, responsibility, unity of education and upbringing), content (curriculums and programs included: theory of education and upbringing, reading and writing, history, geography of native regions, arithmetical knowledge, labor training in gardening and field work, religious education, church singing); forms and types of activities (preparation for performances and events of educational and religious content, group work on singing and needlework, gardening, mentoring younger students). The dynamics of the process of education and upbringing of children in church-parish schools of the 19th - early 20th centuries are scientifically substantiated, the main stages are identified: (I (beginning of the 19th century - 1864) - formation of a network of primary schools in Ukraine; II (1864 – 1884 years.) – reforming the system of church-parish schools III – (1884 – the beginning of the 20th century) – the development of the church-parish school and its decline.The dissertation revealed and characterized the creative figures of clergymen (metr. Platon, bishop Hieronymus (Ekzemplyarskyi), archpriest Danylo Danylevskyi, priest Athanasius Sokologorskyi, etc.); teachers (M. Remorov, D. Sokologorska, V. Voblii, V. Ovsievskyi, deacon Hryhoriy Sandulov, etc.) authors of textbooks and manuals (M. Korf, H. Alchevska, K. Pobyedonostsev, V. Zenkivskyi, S. Rachinskyi , S. Myropolskyi, O. Udod, etc.), who: developed theoretical and practical principles of education and upbringing of children in church and parish schools; substantiated the system of life principles of church and parish schools; scientifically summarized the experience of primary education in the 19th - 20s of the 20th century; modeled the educational system of the church - parish school. Clergymen and teachers working in church and parish schools developed original textbooks and manuals, adding spiritual and at the same time personal and social components to its content.The practical significance of the work lies in the possibilities of using its results and developed recommendations in the process of training specialists in humanitarian specialties and raising children in general educational institutions, in the system of postgraduate pedagogical education and methodical work with teachers of various specialties.