Здійснено всебічний аналіз руху за об'єднання монгольських народів у першій половині XX ст., ставлення до нього населення різних монгольських земель, з залученням широкого кола джерел, результатів теоретико-методологічних досліджень наукової проблеми й узагальнень поглядів і підходів до неї фахівців. Визначено шляхи реалізації об'єднавчої політики, а також ефективність руху та його результати. Аргументовано, що тенденція до об'єднання існувала серед усіх гілок монгольского етносу, за виключенням калмиків. Запропоновано припущення, що політика Зовнішньої Монголії (МНР) була спрямована на об'єднання тих терен з монгольським і тувинським населенням, що у 1911 р. перебували у складі Китаю. Показано, що об'єднавчу політику монгольські народи та тувинці намагалися впроваджувати політичним, військовим, дипломатичним шляхами, а також за рахунок створення спільного культурного простору та шляхом еміграції.

  Скачати повний текст