Проаналізовано механізми драматизації малої прози письменника, а саме, образків-сценок. Доведено, що діалоги (монологи) персонажів замінюють традиційну оповідь, є чинником сюжетного розвитку, динаміки конфліктів. Досліджено композиційну структуру прямого мовлення, особливості прагматики висловлювань, засоби мовленнєво-психологічної характеристики героїв, часопросторову організацію тексту. Розглянуто жанрові різновиди ліричної прози В. Стефаника, а саме: поезію у прозі, образок (пейзажний малюнок), етюд, ліричну автобіографію, новелу-рефлексію, новелу-візію. Визначено тенденції ліризації висловлювання, своєрідність суб'єктно-об'єктної організації оповіді, композиційної будови, засобів образотворення. Виявлено формально-семантичні особливості символічних висловлювань, використання тропеїчних форм у структурі епічної оповіді, які зумовлюють артикуляцію нових смислових відтінків мовлення. За результатами дослідження родо-жанрових модифікацій малої прози В. Стефаника зроблено висновки щодо загальнохудожніх тенденцій розвитку літератури кінця XIX - початку XX ст.

  Скачати повний текст

Досліджено романну творчість Г. Гріна під кутом зору трагічної іронії. На основі філософських та естетичних праць A. Шопенгауера, Ф. Ніцше, Г. В. Ф. Гегеля, К. Терлволла, М. де Унамуно, B. Пігулевського виявлено й осмислено концепцію трагічної іронії як філософсько-естетичного феномену, що втілює модерністську епістемологічну парадигму та має комплекс характерних поетикальних ознак. Проаналізовано чотири групи романів 1936 - 1982 pp., які втілюють різні етапи шукань автора: дослідження можливостей християнської доктрини, осмислення духовної кризи за допомогою екзистенціалістського поняття абсурду, вивчення перспектив поєднання публічного та приватного світів за допомогою ліберальної іронії та спроби реінтеграції антиномій шляхом діалогу. Доведено, що трагічна іронія як світоглядна й естетична концепція відіграє засадничу роль у всіх визначальних романах Г. Гріна, що дозволяє розглядати доробок письменника в системі модерністського типу творчості. Незважаючи на присутність у пізніх романах письменника постмодерних художніх стратегій, трагічна іронія Г. Гріна утримує свою модерністську природу, оскільки наголошує на трагічному розколі між внутрішнім і зовнішнім, індивідом і світом і втілює болісні духовні пошуки людини XX ст.

  Скачати повний текст