Визначено, що імунітетом у кримінальному судочинстві є сукупніть виняткових правових норм, частина яких належить до міжнародного публічного та національного конституційного права, законодавства про судоустрій, а також до кримінально-процесуального права. Обгрунтовано необхідність узагальнення правових норм про імунітет, що містяться у різних нормативно-правових актах, виходячи з найголовнішого значення норм Конституції України та потреби гармонізації норм національного законодавства з міжнародно-правовими договорами. Розвинуто положення, що імунітет певних посадових осіб у сфері кримінального процесу визначається Конституцією України, яка є законом прямої дії. Зазначено, що недоторканість Президента України, народних депутатів України, суддів покликана забезпечити правомірність притягнення їх до кримінальної відповідальності та застосування заходів кримінально-процесуального примусу. Внесено пропозиції щодо подальшого розвитку законодавства про імунітет Президента України, доведено необхідність вилучення з числа гарантій недоторканості народних депутатів України надання згоди Верховною Радою України на притягнення до кримінальної відповідальності, усунення інших існуючих обмежень стосовно проведення слідчих дій відносно цих осіб, обгрунтовано потребу в обмеженні імунітету лише гарантіями за умов застосування заходів процесуального примусу. Сформульовано пропозиції щодо необхідності розглядати імунітет свідків у контексті конституційного права особи давати (чи відмовити давати) показання стосовно власної поведінки виключно з власної волі. Наведено аргументи стосовно подальшого вдосконалення кримінально-процесуальних норм, згідно з якими забезпечується реалізація конституційного права особи відмовитись давати будь-які показання щодо своїх близьких родичів та членів сім'ї. На підставі аналізу законодавства доведено, що вирішення питань захисту таємниці довірених відомостей, які складають таємницю особистого життя громадянина, потребує чіткого та однозначного нормативного закріплення в КПК України кола суб'єктів, на яких поширюється обов'язок зберігати такі відомості, а також визначено правову природу таких відомостей.

  Скачати повний текст

Висвітлено життя та творчість П.В.Клименка - талановитого вченого-історика, джереловознавця, архівознавця, археографа, організатора архівної справи в Україні 1920 - 1930-х рр., педагога. На підставі всебічного історіографічного аналізу, наукової спадщини вченого, з використанням широкої джерельної бази вивчено внесок П.В.Клименка у справу збереження архівів та пам'яток старовини. Досліджено проблеми соціально-економічної історії України XVII - XVIII ст., історію розвитку цехового ремесла, виробничого руху українського населення XVIII - початку XIX ст. Визначено пріоритетні напрями досліджень історика, реконструйовано процес становлення П.В.Клименка як історика та джерелознавця. Розкрито фактори, що вплинули на формування його світогляду та наукових поглядів, зміст і характер наукових студій. Уперше в українській історіографії систематизовано та комплексно досліджено творчу спадщину П.В.Клименка, проаналізовано його персональний внесок у науку.

  Скачати повний текст