Уточнено змістове наповнення поняття "дискурс", описано формально-змістові ознаки жанрів мовознавчої комунікації, презентовано характеристику інтертекстуальних зв'язків у сучасному мовознавчому дискурсі, досліджено явище міжгалузевої та міжмовної термінологічної інтерефренції. Встановлено, що сучасний мовознавчий дискурс є когнітивно-комунікативним феноменом, кінцевим результатом якого є текст. Український мовознавчий дискурс охарактеризовано високим ступенем інтертекстуальності, оскільки спирання на лінгвістичні прецедентні тексти додає сучасному знанню більшої ваги, переконливості й уможливлює діалогізацію мовознавчої думки.

  Скачати повний текст

З використанням широкого кола джерел проаналізовано державну політику у сфері становлення та розвитку загальноосвітньої школи в Україні, показано вплив "українізації" на формування та розвиток загальноосвітніх закладів для представників української, російської та інших національностей, що мешкали на території України в 1920 - на початку 1930-х рр. Висвітлено значення загальноосвітньої школи в системі народної освіти України, її роль у культурно-просвітницькому процесі та професійній підготовці учнів в 1920 - 1930 рр. Розкрито негативний вплив класової ідеології на навчально-виховну роботу загальноосвітніх закладів за умов обмеженої демократії 1920 - початку 1930-х р. та пріоритету класових цінностей над загальнолюдськими. Проаналізовано кадрову політику наркомату освіти та її зв'язок з соціально-економічним та політичним життям країни в досліджуваний період. Узагальнено досвід національно-культурного будівництва 1920-х рр.та його вплив на розвиток загальноосвітніх закладів та підготовку кваліфікованих кадрів.

  Скачати повний текст

Здійснено дослідження теоретико-методологічних засад формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді. Визначено її загальну структуру та зміст. Науково обгрунтовано, що національне виховання можливе у загальноосвітніх і вищих навчальних закладах за умови реалізації навчальних інтеркультурних програм і напрямів виховної роботи, яка передбачає врахування принципів полікультурності та введення в самобутні культурні світи. Запропоновано систему формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді. Розроблено та перевірено методики дослідження розвитку елементів структури національної самосвідомості особистості. На підставі результатів педагогічного експерименту підтверджено ефективність запропонованих методик діагностики та системи формування національної самосвідомості учнівської та студентської молоді.

  Скачати повний текст

Робота присвячена науковому аналізу такого явища як необережне співзаподіяння шкоди суспільним відносинами, що охороняються законодавством України про кримінальну відповідальність. Досліджено історичний шлях витоку та ґенезис проблеми вчинення єдиного необережного злочину (за теперішньою термінологією – кримінального правопорушення) кількома суб’єктами. Проаналізовано вітчизняний та зарубіжний досвід вирішення цього питання. Встановлено, що необережне співзаподіяння шкоди як поняття, що використовується у теорії кримінального права має всі необхідні передумови для розгляду його в якості самостійного положення теорії кримінального права. Досліджено питання дефініції необережного співзаподіяння з огляду на наявність різноманітних наукових точок зору щодо виділення та розуміння тих чи інших ознак цього поняття. Обґрунтовано новий підхід до розгляду дискусійного питання його об’єктивних та суб’єктивних зв’язків між співзаподіювачами шкоди з необережності. Загалом, до ознак необережного співзаподіяння пропонується відносити: 1) множинність суб’єктів кримінального правопорушення; 2) наявність взаємодії дій (та/або бездіяльності) співзаподіювачів необережної шкоди, яка включає у себе: а) об’єднання зусиль у формі ситуативної спільності, технічного (механічного) взаємозв’язку, чи поєднання останніх б) єдність діяння, в) єдиний для всіх співзаподіювачів суспільно небезпечний наслідок, г) наявність причинного зв’язку між діями (бездіяльністю) співзаподіювачів та суспільно небезпечним наслідком, що настав; 3) суб’єктивний зв’язок між співзаподіювачами; 4) необережне співзаподіяння можливе лише при вчиненні необережного кримінального правопорушення. Під необережним співзаподіянням пропонується розуміти вчинення декількома суб’єктами кримінального правопорушення через взаємодію діянь, що з необережності спричинило єдиний суспільно небезпечний наслідок.Обґрунтовано існуючий у науці підхід щодо поділу випадків необережного співзаподіяння на дві типологічні групи: паралельне та послідовне. Запропоновано також виділяти окремі типологічні групи необережного співзаподіяння за критерієм характеристики суб’єктивної сторони та об’єктивної сторони вчиненого: 1) необережне співзаподіяння при відсутності якого б то не було суб’єктивного взаємозв’язку між суб’єктами з приводу заподіяної шкоди (яке має як мінімум два підвиди – це «автономне необережне співзаподіяння» та «усвідомлене необережне співзаподіяння»); 2) необережне співзаподіяння з наявністю певного роду двостороннього зв’язку між суб’єктами. Встановлено, що підставою кримінальної відповідальності співзаподіювачів суспільно небезпечного наслідку з необережності є вчинення ними суспільно небезпечного діяння, передбаченого нормою статті Особливої частини КК України, яке містить склад кримінального правопорушення. Доведено, що межі кримінальної відповідальності за необережне співзаподіяння мають розглядатися з точки зору особливостей суб’єктного складу, предметного складу вини та ступеня об’єктивного вкладу учасників діяння до суспільно небезпечного наслідку. Встановлено, що більшість помилок органів досудового розслідування та суддів зводиться до неправильного визначення об’єктивного «вкладу» та предметного змісту вини, які у свою чергу є визначальними параметрами підтвердження виникнення або існування об’єктивних і суб’єктивних зв’язків між співзаподіювачами шкоди з необережності. Аргументовано, що суб’єктом кримінальних правопорушень при необережному співзаподіянні є переважно спеціальний суб’єкт. Підтверджено, що при характеристиці осудності можна виділити два її види – «загальну» – здатність до адекватної поведінки у звичайних умовах, та «спеціальну» – здатність до адекватної поведінки в умовах нервово-психічних перевантажень. Аргументовано, що нормативна регламентація положень про необережне співзаподіяння є необхідним елементом вирішення проблеми притягнення до кримінальної відповідальності кількох суб’єктів за вчинення необережного кримінального правопорушення. Доведено, що при індивідуалізації покарання за необережне співзаподіяння, необхідно враховувати такі обставини: характер і ступінь фактичної участі у вчиненому діянні, а також значення цієї участі у настанні суспільно небезпечного наслідку. Сформульовані в дисертації теоретичні положення, пропозиції, висновки та рекомендації у подальшому можуть бути використані у теоретичних розробках проблеми необережного співзаподіяння, у нормотворчій діяльності, для удосконалення діяльності органів досудового розслідування та судів, у підготовці комплексних програм із запобігання необережних кримінальних правопорушень.^UThe work is devoted to the scientific analysis of such a phenomenon as negligence co-causality of damage by social relations protected by the legislation of Ukraine on criminal liability. The historical path of the leak and the genesis of the problem of committing a single careless crime (according to the current terminology - a criminal offense) by several subjects have been studied. The domestic and foreign experience of solving this issue is analyzed. It has been established that negligent co-inflicting harm as a concept used in the theory of criminal law has all the necessary prerequisites for considering it as an independent provision of the theory of criminal law.The question of the definition of negligence co-causality has been studied in view of the presence of various scientific points of view regarding the selection and understanding of certain signs of this concept. A new approach to the consideration of the debatable issue of its objective and subjective connections between co-causers of damage due to carelessness is substantiated. In general, the signs of negligence co-causality are suggested to include: 1) multiplicity of subjects of the criminal offense; 2) the presence of interaction of actions (and/or inaction) of co-causers of negligent damage, which includes: a) joint efforts in the form of situational cooperation, technical (mechanical) interconnection, or a combination of the latter b) unity of action, c) a single a socially dangerous consequence for all co-causers, d) existence of a causal connection between the actions (inaction) of co-causers and the resulting socially dangerous consequence; 3) subjective connection between co-instigators; 4) negligence co-causality is possible only when committing a negligent criminal offense.Negligence co-causality is proposed to be understood as the commission of a criminal offense by several subjects as a result of interaction of actions, which caused a single negligence socially dangerous consequenceThe scientific approach to dividing cases of negligence co-causality into two typological groups: parallel and sequential is substantiated. It is also proposed to distinguish separate typological groups of negligence co-causality according to the criterion of characterizing the subjective side and the objective side of the committed: 1) negligence co-causality in the absence of any subjective relationship between the subjects regarding the damage caused (which has at least two subtypes are «autonomous negligence co-causality» and «conscious negligence co- causality»); 2) negligence co-causality with the presence of a certain kind of twoway communication between subjects. It was established that the basis of criminal liability of co-instigators of a socially dangerous consequence due to carelessness is their commission of a socially dangerous act, provided for by the norm of the article of the Special Part of the Criminal Code of Ukraine, which contains the composition of a criminal offense. It is proven that the limits of criminal liability for negligence co-causality should be considered from the point of view of the features of the subject composition, the objective composition of guilt and the degree of objective contribution of the participants of the act to the socially dangerous consequence. It has been established that most of the errors of pre-trial investigation bodies and judges are reduced to the incorrect definition of the objective «contribution» and the objective content of guilt, which in turn are the determining parameters for confirming the occurrence or existence of objective and subjective connections between co-causers of harm with carelessness It is argued that the subject of criminal offenses in case of negligence co-causality is mainly a special subject. It has been confirmed that two types of sanity can be distinguished – «general» - the ability to behave adequately in normal conditions, and «special» - the ability to behave adequately in conditions of neuropsychological overload. It is argued that the normative regulation of provisions on negligence co-causality is a necessary element of solving the problem of bringing several subjects to criminal responsibility for committing a negligent criminal offense. It has been proven that when individualizing the punishment for negligence co-causality, the following circumstances must be taken into account: the nature and degree of actual participation in the committed act, as well as the significance of this participation in the occurrence of socially dangerous consequences.The theoretical propositions, proposals, conclusions and recommendations formulated in the dissertation can be used in the future in the theoretical development of the problem of negligence co-causality, in rule-making activities, to improve the activities of pre-trial investigation bodies and courts, in the preparation of complex programs for the prevention of careless criminal offenses.

Дисертація є комплексним науковим дослідженням обмежувальних заходів кримінально-правового характеру, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство, закріплених у нормі статті ст. 911 Кримінального Кодексу України (далі – КК України), на підставі якого розроблено обґрунтовані пропозиції та рекомендації щодо вдосконалення нормативних положень про обмежувальні заходи у КК України та практики їх застосування. Запропоновано розширення обмежувальних заходів кримінально-правового характеру з метою застосування останніх до осіб, які вчинили кримінальні правопорушення проти статевої свободи та статевої недоторканості особи та кримінальні правопорушення, пов’язані з насильством за ознакою статі, та застосування обмежувальних заходів до неповнолітніх осіб, які вчинили кримінальні правопорушення, пов’язані з домашнім насильством та насильством за ознакою статі. Висловлено й обґрунтовано пропозицію криміналізувати систематичне вчинення насильства за ознакою ста́ті та нормативно закріпити поняття «кримінальне правопорушення, пов’язане з насильством за ознакою ста́ті», авторське формулювання якого надається.Обґрунтовано необхідність розмежування термінів «захід», «засіб», у тому числі «обмежувальні заходи», «обмежувальні засоби», «заходи безпеки» та запропоновано в нормативно-правовому полі уживати саме термін «захід».З позиції системного аналізу досліджено спеціальні заходи протидії домашньому насильству, регламентовані Законом України № 2229-VIII від 07.12.2017 р. «Про запобігання та протидію домашньому насильству». Визначено місце та роль обмежувальних заходів кримінально-правового характеру в зазначеній системі та їх відмінності від інших спеціальних заходів. Констатовано, що система нормативно-правових заходів запобігання та протидії домашньому насильству складається із заходів щодо тимчасового обмеження прав та покладення обов’язків на кривдника, який вчинив домашнє насильство, а також із заходів, що застосовуються до особи, яка підозрюється, обвинувачується або вчинила кримінальне правопорушення, пов’язане з домашнім насильством. На підставі існуючої у теорії кримінального права системи соціально-правових обставин досліджено та виокремлено чинники (обставини) соціальної обумовленості норм про обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство. Сформульовано висновок, що правова природа обмежувальних заходів кримінально-правового характеру полягає у тому, що вони є найсуворішими заходами серед спеціальних заходів протидії домашньому насильству, зокрема, примусовими кримінально-правовими заходами, що мають додатковий характер і застосовуються судом у разі вчинення повнолітньою особою кримінального правопорушення, пов’язаного з домашнім насильством. При цьому констатовано, що вони є складовою системи інших заходів кримінального-правового характеру і можуть бути як додатком до покаранням, так і альтернативою йому. Їх мета полягає в обмеженні потерпілої від насильства особи від дій кривдника та запобіганні у майбутньому будь-яким формам насильства щодо неї. За своєю правовою природою обмежувальні заходи кримінально-правового характеру відносяться до заходів безпеки, що зумовлюється специфічною метою їх застосування, суб’єктом, до якого вони можуть бути застосовані, передумовою, умовою, підставою застосування та характером видів обмежувальних заходів, регламентованих КК України.Ураховуючи проблему відмежування кримінально караного домашнього насильства, регламентованого нормою ст. 1261 КК України, від адміністративного правопорушення, закріпленого у нормі ст. 1732 Кодексу України про адміністративні правопорушення України (далі – КУпАП України), здійснено узагальнення правових позицій Верховного Суду з питання відмежування цих видів правопорушень. Як результат, для забезпечення правильної кваліфікації кримінально караного домашнього насильства запропоновано вирішення переліку питань, сутність яких полягає у дослідженні: 1) специфічної об’єктивної сторони, що полягає у систематичному вчиненні насильницьких дій принаймні в одній із трьох передбачених у законі форм насильства – фізичного, психологічного чи економічного; 2) правильності визначення систематичності вчинення діяння, яке полягає у вчиненні діяння втретє (незалежно від застосованої в попередніх насильницьких актах тієї чи іншої форми насильства та від факту їх документування) за умови, що настав хоча би один з указаних у законі наслідків; 3) способу легального визначення поняття «фізичне насильство» як форми домашнього насильства; 4) матеріального складу діяння, обов’язковою ознакою об’єктивної сторони якого є суспільно небезпечні наслідки у вигляді фізичних чи психологічних страждань, втрати працездатності, емоційної залежності, погіршення якості життя потерпілої особи.За результатами проведеного дослідження запропоновано та обґрунтовано необхідність внесення певних змін та уточнень до положень чинного законодавства про обмежувальні заходи кримінально-правового характеру.^UThe thesis is a comprehensive scientific study of the restrictive measures of a criminal law nature applied to persons who have committed domestic violence, enshrined in Article 911 of the Criminal Code of Ukraine, based on which scientifically based proposals and recommendations have been developed to improve the provisions on restrictive measures in the Criminal Code of Ukraine and the practice of their application. It has been proposed to expand restrictive measures of a criminal law nature with the aim of applying the latter to persons who have committed criminal offenses against sexual freedom and sexual integrity of a person, as well as criminal offenses related to gender-based violence and the application of restrictive measures to minors who have committed criminal offenses related to domestic violence and gender-based violence. At the same time, it has been proposed to criminalize acts of systematic violence based on gender.The differentiation of the terms "means", "restrictive means", "restrictive measure", "security measures" has been substantiated and it has been proposed to use the term "measure" in the regulatory legal environment. Owing to the conducted systematic analysis, the special measures of Ukraine to combat domestic violence, regulated by the Law of Ukraine № 2229-VIII from 07.12.2017 "On Prevention and Combating Domestic Violence", have been investigated. The place and role of restrictive measures of a criminal law nature in the specified system and differences from other special measures have been highlighted. It has been established that the system of legal measures to prevent and combat domestic violence consists of types of measures to temporarily restrict rights and impose obligations on the offender who committed domestic violence, as well as measures applied to a person who is suspected, accused, or has committed a criminal offense related to domestic violence.The conclusion has been formulated that the legal nature of restrictive measures of a criminal law nature is that they are the most severe measures among special measures to combat domestic violence, in particular, compulsory criminal law measures that are of an additional nature and are applied by the court in the event of an adult committing a criminal offense, related to domestic violence. At the same time, thanks to the conducted systematic analysis of criminal law measures other than punishment, their origin and formation have been investigated. Their purpose is to limit the victim of violence from the actions of the offender and to prevent any form of violence against him/her in the future. By their legal nature, restrictive measures of a criminal law nature are security measures, which is determined by the specific purpose of their application, the subject to whom they can be applied, the prerequisite, the condition, the basis of application and the nature of the types of restrictive measures regulated by the Criminal Code of Ukraine.?Considering the problem of demarcation of criminally punishable domestic violence, regulated by Article 1261 of the Criminal Code of Ukraine from the administrative offense stipulated in Article 1732 of the Administrative Code of Ukraine, a generalization of the legal positions of the Supreme Court on the issue of demarcation of the criminal offense provided for in Article 1261 of the Criminal Code of Ukraine, from a similar administrative offense (Article 1732 of the Administrative Code of Ukraine) has been carried out. It has been proposed to provide for the approval at the legislative level of a list of issues necessary for the correct qualification of criminally punishable domestic violence, the essence of which consists in the study of: 1) a specific objective side, which consists in the systematic commission of violent acts in at least one of the three forms of violence provided for in the law - physical, psychological or economic; 2) the correctness of determining the systematicity of committing an act, which consists in committing the act for the third time (regardless of the form of violence used in previous violent acts and the fact of their documentation), provided that at least one of the consequences specified in the law has occurred; 3) the method of legal definition of the term "physical violence" as a form of domestic violence; 4) the material nature of the act, the objective side of which is a mandatory feature of socially dangerous consequences in the form of physical or psychological suffering, loss of work capacity, emotional dependence, deterioration of the victim's quality of life.As a result of the research led to the justification of the need to make certain changes and clarifications to the provisions on restrictive measures of a criminal law nature.

В роботі досліджена кримінальна відповідальність за порушення правил безпеки польотів повітряних суден особами, які не є працівниками повітряного транспорту. Встановлені особливості елементів та ознак складу кримінального правопорушення, підходи до кваліфікації порушення правил повітряних польотів, сформульовані пропозиції з удосконалення норм про кримінальну відповідальність за це кримінальне правопорушення.Проаналізовано об’єкт порушення правил повітряних польотів. Ним пропонується вважати суспільні відносини, що забезпечують безпеку руху, як частину громадської безпеки в широкому значенні. Такими є відносини, що убезпечують, зокрема, рух та експлуатацію залізничного, водного, повітряного, автомобільного, магістрального трубопровідного транспорту.Здійснено систематизацію охоронюваних розділом ХІ Особливої частини КК безпосередніх об’єктів кримінальних правопорушень і виділено видові об’єкти – суспільні відносини, що убезпечують рух та експлуатацію таких видів транспорту: 1) залізничного, 2) водного, 3) повітряного, 4) автомобільного та іншого, допущеного до участі в дорожньому русі, 5) магістрального трубопровідного. Установлено обставини виділення відносин убезпечення повітряного транспорту як видового об’єкта: характер середовища діяльності, суттєво обмежені об’єктивні можливості для нейтралізації небезпек, потенційно більша тяжкість наслідків у разі катастрофи повітряного судна, складна структура організації руху, складність пілотування повітряних суден.Досліджено основний і додаткові обов’язкові об’єкти порушення правил повітряних польотів. Основним безпосереднім об’єктом є суспільні відносини, що забезпечують безпеку польотів повітряних суден. Обґрунтовано, що основним суспільно небезпечним наслідком порушення правил повітряних польотів є шкода відносинам, що забезпечують безпеку польотів, яка полягає в зниженні встановленого рівня безпеки, а додатковими – ті, які безпосередньо названі в диспозиціях частин 1 – 3 ст. 281 КК. Останні поділяються на реальну шкоду і створення загрози її заподіяння. Пропонується шлях декриміналізації «делікту небезпеки», передбаченого ч. 1 ст. 281 КК.Проаналізовано реальну шкоду, відображену в ч. 2 і ч. 3 ст. 281 КК. Матеріальною шкодою запропоновано охоплювати майнову шкоду – лише прямі збитки. Під великим розміром слід розуміти майнову шкоду, яка в 300 і більше разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян. Поняттям інші тяжкі наслідки (ч. 3) охоплюється заподіяння особливо великих прямих збитків, що в рази перевищують великий розмір майнової шкоди, а також тяжка шкода довкіллю, зміст якої є оцінним.Досліджено особливості причинного зв’язку між порушенням правил безпеки польотів повітряних суден та передбаченими ст. 281 КК наслідками. Так, відсутність сертифікату льотної придатності, дозволу на виконання польотів, кваліфікації та свідоцтва авіаційного персоналу, нездійснення реєстрації повітряного судна чи неінформування уповноважених органів про політ, а так само керування під впливом речовин, що знижують увагу та швидкість реакції чи в стані втоми, – можуть бути обставинами у складі конкретного порушення правил повітряних польотів лише якщо вони були головною умовою настання наслідку, для з’ясування чого слушним є цільовий підхід до встановлення причинного зв’язку.Проаналізовано ознаки суб’єкта порушення правил повітряних польотів. Він визнається спеціальним, а для його встановлення необхідна відсутність хоча б однієї з таких ознак працівника повітряного транспорту: 1) належність до працівників авіаційного персоналу, 2) перебування у трудових відносинах з підприємствами, установами чи організаціями незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного транспорту, 3) наявність обов’язків, що стосуються забезпечення безпеки польотів повітряних суден, 4) безпосередній зв’язок цих обов’язків із вчиненим діянням. Суб’єкти цього кримінального правопорушення поділяються на два види: 1) діяльність яких унормована, 2) діяльність яких не внормована (сторонні щодо безпеки польотів особи).Визначено форми та зміст вини у складі порушення правил повітряних польотів. Вона може полягати в кримінально протиправних самовпевненості чи недбалості або в змішаній формі вини, за якої психічне ставлення до діяння виражається в прямому умислі, а до суспільно небезпечного наслідку – в кримінально протиправних самовпевненості чи недбалості. Мотивація суб’єкта цього кримінального правопорушення ґрунтується на поєднанні різних детермінуючих порушення правил факторів.^UThe work examines criminal liability for violation of aircraft flight safety rules by persons who are not employees of air transport. Features of the elements and signs of a criminal offense are established, approaches to the qualification of a violation of the rules of air flights are formulated, proposals are formulated to improve the norms on criminal liability for this criminal offense.The object of violation of the rules of air flights was analyzed. He proposes to consider social relations that ensure traffic safety as part of public safety in a broad sense. Such are the relations that ensure, in particular, the movement and operation of railway, water, air, road, main pipeline transport.The immediate objects of criminal offenses protected by Section XI of the Special Part of the Criminal Code were systematized and special objects - social relations that ensure the movement and operation of the following types of transport were identified: 1) railway, 2) water, 3) air, 4) automobile and other , allowed to participate in road traffic, 5) main pipeline. Circumstances for the selection of air transport security relations as a special object have been established: the nature of the activity environment, significantly limited objective possibilities for neutralizing dangers, potentially greater severity of consequences in the event of an aircraft crash, complex structure of traffic organization, difficulty of piloting aircraft.The main and additional mandatory objects of violation of the rules of air flights were studied. The main immediate object is public relations that ensure the safety of aircraft flights.It is substantiated that the main socially dangerous consequence of violating the rules of air flights is damage to relations that ensure flight safety, which consists in reducing the established level of safety, and additional - those directly named in the provisions of parts 1 - 3 of Article. 281 of the Criminal Code. The latter are divided into real damage and creation of a threat of its occurrence. A way of decriminalization of the "delict of danger" provided for in Part 1 of Art. 281 of the Criminal Code.The real damage reflected in Part 2 and Part 3 of Art. 281 of the Criminal Code. Material damage is proposed to include property damage - only direct damage. A large amount should be understood as property damage that is 300 or more times higher than the tax-free minimum income of citizens. The concept of other serious consequences (part 3) covers the occurrence of particularly large direct damages, which many times exceed the large amount of property damage, as well as severe damage to the environment, the content of which is estimable.The specifics of the causal relationship between the violation of aircraft flight safety rules and the provisions of Art. 281 of the Criminal Code with consequences. Thus, the absence of an airworthiness certificate, permission to perform flights, qualifications and certificates of aviation personnel, failure to register the aircraft or failure to inform the authorized authorities about the flight, as well as driving under the influence of substances that reduce attention and reaction speed or in a state of fatigue, can to be circumstances as part of a specific violation of the rules of air flights only if they were the main condition for the occurrence of the consequence, to find out what is appropriate is a targeted approach to establishing a causal relationship.The signs of the subject violating the rules of air flights were analyzed. It is recognized as special, and its establishment requires the absence of at least one of the following characteristics of an air transport worker: 1) belonging to aviation personnel, 2) being in labor relations with enterprises, institutions or organizations, regardless of the forms of ownership, that ensure the operation of air transport , 3) the presence of duties related to ensuring the safety of aircraft flights, 4) the direct connection of these duties with the committed act. Subjects of this criminal offense are divided into two types: 1) whose activity is regulated, 2) whose activity is not regulated (strangers to the flight safety of a person).Forms and content of guilt as part of violation of air flight rules are defined. It can consist of criminally unlawful self-confidence or negligence or in a mixed form of guilt, in which the mental attitude to the act is expressed in direct intent, and to a socially dangerous consequence - in criminally unlawful self-confidence or negligence. The motivation of the subject of this criminal offense is based on a combination of various factors determining the violation of the rules.