Сорока М.Б. Становлення та розвиток системи реферування української наукової літератури (1991-2000 рр.): Автореф. дис... канд. іст. наук: 07.00.08 / НАН України; Національна бібліотека України ім. В.І. Вернадського. — К., 2001. — 19 с.

Національна академія наук України
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського

СОРОКА Марина Борисівна

УДК 002.63 : 001.814 (477)

Становлення та розвиток системи реферування
української наукової літератури
(1991—2000 рр.)

Спеціальність 07.00.08 – книгознавство,
бібліотекознавство, бібліографознавство

АВТОРЕФЕРАТ
дисертації на здобуття наукового ступеня
кандидата історичних наук

Київ — 2001

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського.

Науковий керівник     академік НАН України, доктор філософських наук,
професор ОНИЩЕНКО Олексій Семенович,
Національна бібліотека України імені
В.І.Вернадського, генеральний директор
 
Офіційні опоненти:   доктор історичних наук, професор
ОМЕЛЬЧУК Володимир Юхимович,
Національна бібліотека України імені
В.І.Вернадського, завідувач відділу
національної бібліографії
 
    кандидат історичних наук
ХРИСТОВА Наталія Миколаївна,
Український державний науково-дослідний інститут
архівної справи та документознавства Державного
комітету архівів України, завідувачка відділу
 
Провідна установа   Київський національний університет культури і
мистецтв Міністерства культури і мистецтв України,
кафедра міжнародної інформації, м. Київ

Захист відбудеться " 21 " червня 2001 р. о 14 00 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.165.01. по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук у Національній бібліотеці України імені В.І.Вернадського за адресою: 03039, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

З дисертацією можна ознайомитися в читальному залі бібліотекознавчої літератури Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського, Київ, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

Автореферат розіслано “ 19 ” травня 2001 р.

Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради
кандидат економічних наук                                  Чекмарьов А.О.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Інформація — національний ресурс, збереження, розвиток і раціональне використання якого є проблемою державного значення. Законами України “Про інформацію”, “Про наукову і науково-технічну діяльність” перед бібліотеками та органами НТІ поставлено завдання кардинального вдосконалення інформаційного забезпечення сталого розвитку суспільства та державотворчих процесів в Україні, що передбачає, зокрема, досягнення якісно нового рівня обслуговування вчених і спеціалістів на основі традиційних і новітніх інформаційних продуктів та послуг. Фахівці очікують позитивних змін і в зв'язку з реалізацією Указу Президента України “Про заходи щодо розвитку національної складової глобальної інформаційної мережі Інтернет та забезпечення широкого доступу до цієї мережі в Україні”, що покликаний розширити доступ до документографічних і фактографічних БД, а також електронних видань, активно створюваних останніми роками.

У світі історично склалася розгалужена система інформування щодо нових напрямків розвитку науки та культури, яка представлена сукупністю реферативних журналів (РЖ). Значення їх важко переоцінити: РЖ здійснюють оперативне інформування різних категорій споживачів інформації про літературу, яка видається, сприяють ретроспективному пошуку видань, зменшують негативний вплив пов’язаного з диференціацією наук розсіяння документів, інформують про досягнення в суміжних галузях наук, інтеграцію наукових напрямів і дисциплін тощо. Значна кількість РЖ, що надходить в Україну, знайомить вітчизняних учених з новими напрямами світової науки. Однак у цій системі майже не репрезентовано українську науково-технічну та суспільно-політичну літературу. Відсутність цілісної вітчизняної системи реферування, яка б урахувала форми та методи бібліографування, що склалися історично, й новітні вимоги щодо інформаційного забезпечення науки, стає завадою на шляху якісного бібліотечно-бібліографічного обслуговування, міждержавного обміну науковою інформацією, виходу інтелектуальних доробок України за її межі.

За цих умов зростає гострота проблеми розробки та впровадження розгалуженої, диференційованої за галузями знання й інтегрованої в масштабах країни Національної системи реферування української наукової літератури, завданням якої буде відбір, аналітико-синтетичне опрацювання та кумуляція всієї наукової інформації, що вийшла друком в Україні, про Україну, видана вітчизняними авторами різними мовами й українською мовою в усьому світі. Особливого значення набуває комплексність інформаційних послуг. Поряд із наданням інформації у вигляді друкованих РЖ має бути розроблено сервіс для її кумуляції та збереження в загальнодержавній реферативній базі даних (БД), а також доведення цієї інформації до споживачів на електронних носіях і засобами глобальних комп'ютерних мереж. Реферативні ресурси України повинні стати ядром національних інформаційних ресурсів і наукової інфосфери держави та, водночас, сегментом світової інформаційної системи.

Практичне значення досліджуваної проблеми, її недостатнє опрацювання в науково-теоретичному плані обумовили вибір теми дисертаційного дослідження.

Зв’язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційне дослідження є складовою частиною завдань Національної програми інформатизації: “Створити національну систему інформаційних ресурсів” (Постанова Верховної Ради України від 13 липня 1999 р. N 914-XIV), “Створити національну систему електронного інформаційно-бібліотечного ресурсу” (Постанова Кабінету Міністрів України від 22 березня 1999 р. N 431), а також планової НДР Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського “Розробка архітектури й інформаційної технології електронної бібліотеки” (постанова Бюро Відділення історії, філософії та права НАН України від 4 листопада 1998 р. N 121/127).

Об’єктом дослідження є система реферування української наукової літератури в галузі соціальних, гуманітарних, природничих і технічних наук.

Предметом дослідження є історичні передумови та науково-інформаційні засади процесу створення системи реферування української наукової літератури (1991—2000 рр.).

Мета роботи: дослідження процесу становлення Національної системи реферування у 90-і роки XX ст., оцінка сучасного стану й розробка наукових засад її розвитку.

Досягнення поставленої мети передбачає розв’язання наступних завдань:

Хронологічні межі дослідження охоплюють період 1991—2000 рр., коли відбулися суттєві зміни в інформаційній інфраструктурі українського суспільства і розпочалося становлення національної системи наукової інформації.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що автором:

Теоретична значимість дисертаційного дослідження полягає в розробці наукових засад створення та розвитку Національної системи реферування наукової літератури за умов становлення інформаційної інфраструктури українського суспільства. Їх сутність — у поєднанні принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання потоку українських наукових видань усіма суб'єктами вітчизняної системи документальних комунікацій з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД та підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів.

Методологічною основою дисертації є системний аналіз предмету дослідження з використанням історико-порівняльного, хронологічного та книгознавчого підходів. До реалізації дослідницьких завдань залучалися також методи історіографічного й інформаційного аналізів і аналітичні методи порівняння та узагальнення.

Практичне значення. Результати дослідження апробовано та впроваджено в практику співпраці Служб реферування Національної бібліотеки України імені В.І.Вернадського (НБУВ) та Інституту проблем реєстрації інформації НАН України (ІПРІ). Розроблені автором рекомендації щодо аналітико-синтетичного опрацювання масивів наукових документів застосовано в процесі формування загальнодержавної реферативної БД і підготовці галузевих випусків УРЖ. Реферативну БД “Україніка наукова” 1999 р. встановлено на Web-сервері НБУВ для використання її ресурсів читачами та віддаленими абонентами.

Особистий внесок здобувача полягає в розробці української моделі системи реферування наукової літератури з урахуванням історії розвитку науково-допоміжної бібліографії у 90-і роки XX ст., обгрунтуванні методики аналітико-синтетичного опрацювання документів і формування загальнодержавної реферативної БД, визначенні напрямів багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів, а також безпосередній участі в створенні й впровадженні Національної системи реферування.

Апробація результатів дисертації. Наукове дослідження тривало впродовж 1998—2000 рр. Основні його положення та результати наведено в 10 публікаціях у фаховій періодиці та тематичних збірниках наукових праць, доповідях на міжнародних наукових конференціях “Інформаційна діяльність наукової бібліотеки” (Київ, 13-16 жовтня 1998 р.), “Бібліотечно-інформаційні ресурси наукової бібліотеки: формування та використання” (Київ, 12-15 жовтня 1999 р.), “Науково-технічні бібліотеки в єдиному інформаційному просторі України” (Київ, 13-16 червня 2000 р.), “Бібліотеки — центри науково-інформаційних ресурсів ХХІ століття” (Київ, 9-13 жовтня 2000 р.), а також семінарі “Інтеграція електронних ресурсів бібліотек України” (Київ, 13-15 листопада 2000 р.) та науково-практичній конференції “Соціокультурні чинники розвитку інтелектуального потенціалу українського суспільства і молодь” (Київ, 29-30 листопада 2000 р.).

Джерельну базу дослідження складають нормативні акти України в галузі інформаційної діяльності, наукові праці з історії, наукознавства, теорії бібліотекознавства, бібліографознавства й інформатики, а також фахова періодика. З метою вивчення досвіду діяльності світових служб реферування опрацьовано профільні інформаційні ресурси Internet.

Структура дисертації. Структуру дисертації зумовлено логікою дослідження, його метою та основними завданнями. Дослідження обсягом 159 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків і додатків. Список використаних джерел містить 219 позицій.

Основний зміст дисертації

У “Вступі” обгрунтовано актуальність обраної теми, визначено об’єкт, предмет, мету, методологічні засади дослідження, основні завдання та джерела вивчення проблеми. Викладено наукову новизну та практичне значення отриманих результатів.

У першому розділі “Поняття й еволюція концепцій наукового реферування”, який складається з трьох підрозділів, висвітлено історіографію проблеми — основні етапи виникнення та розвитку реферування, досліджено розвиток теорії й методології наукового опрацювання документів, розглянуто основні термінологічні аспекти реферування.

Історія існування реферату як інформаційного документа налічує більше трьох століть. Практика становлення реферативної періодики пов’язана з появою перших наукових журналів спочатку в Західній Європі (60-і рр. XVII ст.), а потім у Росії (20-30 рр. XVIII ст.). Сторінки їх було заповнено не стільки статтями, скільки повідомленнями про нові книги з оцінкою й коротким викладенням змісту. Формування спеціалізованих реферативних служб і журналів почалося наприкінці XVIII ст. у зв’язку з успіхами фізико-математичних, хімічних та технічних наук і зростанням обсягів відповідної літератури.

Прийоми аналізу змісту первинних документів спочатку були запозичені з методики бібліографічної роботи. Далі теорія й методика реферування набули розвитку на підставі організації та функціонування безпосередньо реферативних видань як в окремих країнах, так і світі загалом. На початку ХХ ст. тривають пошуки щодо розкриття змісту документів у рекомендаційній бібліографії та бібліографії для фахівців. Основне завдання реферування в ті часи було визначено як повне відбиття змісту першоджерела (праці В.Г.Анастасевича, Г.О.Ільїнського, К.І.Дерунова, О.М.Бєлова).

На 30-і роки припадають перші спроби вивчення теорії й методики реферування. Особливої ваги набувають проблеми функціонального призначення рефератів і анотацій, їх типізація, відбір матеріалів для опрацювання. Основні погляди щодо реферування знайшли відображення у працях К.Р.Симона, Ф.І.Яшунської, Б.Н.Рутовського. Як вважав К.Р.Симон, саме реферативна періодика в змозі забезпечити найважливіші вимоги, висунуті до джерел бібліографічної інформації: неперервність та систематичність. У роботах В.Лазарєва, О.Я.Подземського, Ю.А.Шауера обговорено актуальні питання підготовки, видання й використання реферативної інформації. О.Я.Подземський та Ф.І.Яшунська вважали, що реферат у більшості випадків повинен замінити первинний документ. Так формувався тип інформативного розширеного реферату. К.Р.Симон відстоював думку про те, що реферат повинен збагатити дослідника інформацією щодо нових ідей, фактів, але не розкривати їх детально, тобто сприяв формуванню типу індикативного реферату.

У 20-і роки в Україні були спроби видавати спеціальні покажчики літератури для фахівців, анотації в яких наближалися за своїм характером до рефератів. З 1927 р. до практики увійшла публікація оглядів наукової літератури, що вийшла за рік, підбивалися підсумки розвитку окремих галузей знань. У складанні їх брали участь видатні вчені: академіки П.А.Тутковський, М.В.Птуха, професори С.І.Маслов, Є.В.Соколов та ін.

Інформацією про нову літературу з різних галузей техніки та її оцінкою займалися у той час АН УРСР, науково-дослідні інститути і кафедри, Харківська спілка Науково-технічного товариства АН УРСР, Всеукраїнська асоціація інженерів, Науково-технічне управління Вищої Ради народного господарства УРСР. Останнім було здійснено спробу створення в Україні РЖ з техніки. 1925 р. був виданий “Огляд новітньої іноземної літератури”, метою якого була публікація оглядів статей технічних журналів, які вийшли з друку за останні два місяці. А протягом 1928-1930 рр. виходив журнал “Технічні новини”, де систематично друкувалися реферати найцікавіших статей із зарубіжних журналів.

У 40-50-і рр. розвиток реферативної справи набув своєрідної форми, що мала і позитивні сторони, і серйозні недоліки. РЖ з будь-якої галузі науки в цілому замінилися збірниками рефератів з однієї окремої теми, що виходили епізодично. Таке обмеження дозволяло кожному збірнику достатньо глибоко та широко висвітлити це питання, але шляхом відмови від систематичного інформування про літературу галузі в цілому. Але з часом будь-який реферативний збірник втрачає своє значення навіть з того спеціального питання, якому він присвячений. Тільки систематичне інформування про найважливішу літературу цілої галузі важливе для вчених, саме планово організована система реферативних органів спроможна забезпечити належну повноту й оперативність інформаційного обслуговування науковців.

Поступово складання, редагування рефератів, підготовка та випуск реферативних видань стають складовою частиною науково-інформаційної діяльності, яка швидко розвивалася. У 50-і рр. було запропоновано широку програму організації реферативної періодики. Суть її була такою:

Зі становленням і розвитком інформатики започатковано новий етап у розвитку реферування. Великого значення набувають проблеми автоматизації семантичних процесів. Цим питанням присвячено численні праці дослідників з розвинених країн Заходу — Г.Луна, Л.Освальда, Г.Едмундсона, Р.Вілліса, Л.Ерла, російських учених — В.П.Леонова, А.Л.Шуміліної, В.Е.Берзона, С.А.Карасева, українських фахівців — І.В.Замаруєвої, Н.В.Шаронової, Н.Ф.Хайрової та ін.

Кожна наукова дисципліна вимагає створення чітко сформульованої системи понять та відповідних термінів, тому останній параграф цього розділу присвячено саме конкретизації дефініцій понять “реферування”, “реферативна інформація”, “реферат”, “анотація” тощо.

Показано, що реферат як багатофункціональний вторинний документ, виконує значну кількість функцій: інформативну, науково-комунікативну, індикативну, адресну, прогностичну. Реферат, як стисле точне викладення змісту документа, що включає основні фактичні відомості та висновки, разом з анотацією — характеристикою твору друку з точки зору змісту, призначення, форми та інших особливостей — сприяє найбільш повному та точному складанню пошукових образів документів, створенню інформаційно-пошукових систем, є основою для складання оглядів та засобом міжнародного обміну інформацією. На відміну від бібліографічної інформації, що виконує функцію відображення певного масиву документів, реферативна вирішує завдання систематизації, пошуку, оцінки, узагальнення та рекомендації інформації з першоджерел.

Узагальнення вітчизняного та зарубіжного досвіду показало, що основними аспектами дослідження проблем реферування є історія, методика та організація процесів аналітико-синтетичної переробки інформації. Історію становлення реферативної справи розроблено в працях Г.К.Бистрової, О.А.Гречихіна, Б.А.Семеновкера. Об’єктами постійних дискусій залишаються теоретичні аспекти реферування, які розглянуто у працях відомих бібліографознавців, інформатиків, книгознавців — В.А.Виноградова, Р.С.Гіляревського, Г.С.Жданової, О.І.Михайлова, В.І.Свінцова, В.І.Соловйова, А.І.Чорного, серед них: вимоги до рефератів, принципи реферативного аналізу текстів, особливо за умов використання ЕОМ тощо. Уточненню типології видань, що підлягають реферуванню, присвячено ряд праць українських дослідників С.Г.Кулешова та Г.М.Швецової-Водки. Розробці критеріїв відбору матеріалів для аналітико-синтетичного опрацювання належну увагу приділено в роботах вітчизняних фахівців у галузі бібліографування та архівної справи (Л.А.Дубровіної, С.В.Кульчицького, В.Ю.Омельчука), в яких розглядаються питання визначення понять українська книга, україніка та розроблено методику опису наукових видань, у тому числі рукописів і архівних документів. Окремим питанням опрацювання документів присвячено роботи Т.І.Ківшар, М.М.Пещак, М.М.Романюка, М.С.Слободяника. Впровадженню новітніх технологій та дослідженню проблем створення інформаційних бібліографічних, повнотекстових та архівних ресурсів присвячено численні праці В.Г.Боряка, Л.Й.Костенка, А.О.Чекмарьова та ін.

Значно менше висвітлено у фаховій літературі питання організаційної структури побудови національних інформаційних систем, відсутні грунтовні праці стосовно саме аналізу концептуальних положень створення таких систем, критеріїв відбору літератури для відображення в них, не розроблено принципи організації та взаємодії реферативних служб на національному та міжнародному рівнях з метою максимально повного відбиття світового документально-інформаційного потоку.

* * *

У другому розділі “Становлення та розвиток українських реферативних видань (90-і рр. ХХ ст.)” проаналізовано проблеми повноти відображення української наукової літератури в інформаційних виданнях Державної системи науково-технічної інформації (ДСНТІ) СРСР та досліджено стан розвитку РЖ в Україні за останнє десятиріччя ХХ ст.

На початку 90-х рр. інформаційне обслуговування наукових досліджень здійснювалось органами ДСНТІ СРСР, яка охоплювала всі галузі народного господарства та мала свої осередки в усіх регіонах країни. Характерними ознаками ДСНТІ були ієрархічність побудови та відповідність структурі управління народним господарством. Централізоване опрацювання основних видів документів у всесоюзних інститутах і центрах інформації дозволяло виключити дублювання у процесі закупівлі літератури, істотно знизити витрати галузевих і територіальних інформаційних систем на формування та використання інформаційних ресурсів, забезпечити доступ до централізованих масивів усім зацікавленим організаціям та підприємствам.

ДСНТІ функціонувала на основі розподілення функцій між інформаційними органами різних рівнів у збиранні, опрацюванні, збереженні та розповсюдженні науково-технічної інформації. На “верхньому” рівні цієї системи було розташовано всесоюзні органи інформації: ВІНІТІ; ВНТІЦ; ЦНДІПІ; ДПНТБ тощо. Другий рівень складали республіканські та територіальні (багатогалузеві), а також галузеві інститути науково-технічної інформації та економічних досліджень. На низовому рівні системи перебували інформаційні підрозділи та науково-технічні бібліотеки організацій і підприємств.

Основним виробником інформації (бібліографічної, реферативної, фактографічної, прогнозно-аналітичної) були інформаційні та бібліотечні центри, які складали верхній рівень ДСНТІ. Саме тут опрацьовувався увесь потік світової науково-технічної інформації. Завдяки багатогалузевому охопленню, одноразовому опрацюванню матеріалів, створенню паралельних рядів бібліографічних посібників, видання цих органів були конкурентоспроможними, вони користувалися найбільшим попитом серед науковців і дослідників. Другий потік утворювали неопубліковані документи, в яких було наведено результати науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), технологічний досвід, раціоналізаторські пропозиції тощо. Подібні документи надходили з низових осередків до центральних галузевих органів, де вони синтезувалися та здобували належне висвітлення в виданнях інформаційного органа відповідної галузі.

Основний обсяг продукції всесоюзних центрів інформації становили реферативні видання — 71 %, на частку бібліографічного й оглядово-аналітичного інформування припадало відповідно 13 і 1,6 %, решта — інші форми інформування. Серед найбільш відомих РЖ, які виходили в СРСР і досі користуються великим попитом, у тому числі серед українських дослідників, слід назвати видання ВІНІТІ. У 250 галузевих випусках РЖ ВІНІТІ щорічно друкується близько 1 млн. рефератів. Для їх підготовки використовується більше 10 тис. журналів 85 країн світу.

Республіканські (регіональні) інститути науково-технічної інформації були головними в республіці з інформування про документи міжгалузевої тематики, науково-технічні досягнення та передовий досвід з різних питань промисловості, будівництва, транспорту, економіки, а також матеріали національними мовами. Республіканські центри пристосовували бібліографічну, реферативну, оглядову інформацію всесоюзних та галузевих центрів до потреб фахівців регіону, а також надсилали до них відомості про найбільш перспективні розробки в регіоні й, таким чином, також ставали виробниками вторинної інформації. Саме цим займався УкрНДІ НТІ, який випускав оглядову та експрес-інформацію з вузькогалузевих та проблемно-тематичних питань, аналітичні огляди для керівників виробництва "Нове в науці, техніці та виробництві" (26 серій) і готував інформаційні карти та анотовані переліки технічної документації.

Складовою частиною ДСНТІ була інформаційна система з суспільних наук, головним центром якої був Інститут наукової інформації з суспільних наук (ІНІСН). Одним з видів діяльності Інституту був випуск проблемно-тематичних реферативних і бібліографічних збірників, а також аналітичних оглядів, які готувалися в співпраці з академічними інститутами. Система наукової інформації з суспільних наук мала й ряд галузевих і регіональних центрів та мережу інформаційних відділів у наукових установах і вузах. Галузеві інформаційні органи функціонували у сфері вищої освіти, культури та мистецтва, права тощо. Регіональні інформаційні центри (відділи, сектори) входили до складу академій союзних республік. Їх головним завданням було збирання, наукове опрацювання та зберігання інформації з суспільних наук, найбільш цікавої для наукових установ та державних органів республіки. Вони також координували інформаційну діяльність у межах регіону та узагальнювали досвід низових інформаційних ланок, щоб поповнювати центральні інформаційні видання та банк даних в ІНІСН. Свою мережу інформаційного забезпечення мали й гуманітарні наукові установи АН УРСР, діяльність яких координувало Відділення наукової інформації АН УРСР.

У підсумку вищезгаданого, слід зазначити, що на початок 90-х рр. у СРСР було закладено основи державної системи НТІ. Вона охоплювала: усі сфери суспільної діяльності — науку, виробництво, освіту, культуру, мистецтво; усі категорії споживачів інформації; виконувала майже всі види завдань інформаційного обслуговування — облік, опис, систематизацію, оцінювання, узагальнення, підсумки, рекомендацію, аналіз, прогноз (два останніх вимагали подальшого розвитку та вдосконалення); була представлена різноманітними типами інформаційних видань (бібліографічних, реферативних, оглядово-аналітичних і прогностичних). Українська наукова література виступала складовою частиною загального потоку наукових джерел, що підлягали аналітико-синтетичному опрацюванню в системі органів ДСНТІ.

Розпад СРСР призвів до необхідності становлення в кожній з 15 незалежних держав національної системи НТІ. Йшлося саме про становлення цих систем, адже формуванням національних інформаційних ресурсів республіканські системи НТІ практично не займалися через надмірну централізацію ДСНТІ.

На сьогоднішній день в Україні вже налагоджено механізм опрацювання результатів НДДКР на базі Українського інституту науково-технічної та економічної інформації. Для патентної та нормативно-технічної документації створено власні системи обліку та державної реєстрації. Бібліографічним обліком вітчизняних публікацій займається Книжкова палата України, яка випускає серію поточних державних бібліографічних покажчиків — "Літописів".

Останніми роками на сторінках української бібліотечної преси, у статтях та виступах М.М.Єрмошенка, М.І.Сенченка, Р.П.Карташова, В.М.Бірбраєра, Л.О.Кочубей неодноразово порушувалося питання про необхідність створення українського РЖ. Здійснено окремі спроби випуску реферативних видань. З 1993 р. Українським центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи розпочато видання Медичного РЖ. Книжкова палата України стала засновником “Реферативного журналу України” і зараз випускає 2 серії цього видання: “Політика. Політичні науки” та “Економіка. Економічні науки”. Державною науково-технічною бібліотекою України з травня 1997 р. почав видаватися на паперовому та електронному носіях РЖ “Депоновані наукові роботи”. Центральною науковою сільськогосподарською бібліотекою УААН у грудні 1999 р. розпочато випуск РЖ “Агропромисловий комплекс України”. Але аналіз реферативних видань, які виходять в Україні, свідчить про те, що основну частину роботи з інформаційного забезпечення наукових досліджень в Україні ще не зроблено. Названі РЖ характеризуються обмеженнями щодо видового або тематичного наповнення.

Найменшого розвитку на сьогодні зазнала оглядово-аналітична діяльність. За наявності значної кількості інформаційно-аналітичних центрів у різних міністерствах, відомствах, політичних партіях і громадських організаціях в систему загальнодоступних документальних комунікацій їх продукція практично не поступає, що унеможливлює її ефективне використання.

Нагальною потребою стає розробка та впровадження Національної системи реферування української літератури з метою аналітико-синтетичного опрацювання всього вітчизняного потоку наукової інформації й кумуляції та зберігання результатів опрацювання у загальнодержавній БД, яка має стати основою для підготовки комплексу науково-інформаційних видань, включаючи створення оглядово-аналітичних і прогностичних матеріалів.

* * *

У третьому розділі “Наукові засади створення Національної системи реферування” проаналізовано досвід організації та діяльності міжнародних реферативних інформаційних систем. Викладено концептуальні положення, які покладено в основу Національної системи реферування, описано й обгрунтовано методику створення загальнодержавної реферативної БД “Україніка наукова”, випуску на її основі Українського реферативного журналу “Джерело”. Розглянуто напрями розвитку цієї системи, зокрема, організації міждержавного обміну реферативною інформацією.

Зважаючи на безперервне зростання кількості друкованої та неопублікованої інформації й підвищення цін на передплату, одним з найреальніших засобів її повного охоплення під час формування БД є тісна співпраця бібліотек та інформаційних центрів зі створення розподілених інформаційних ресурсів, що мають взаємно використовуватись. Інтегрування таких ресурсів сприяє підвищенню ефективності інформаційної діяльності, швидшому її розвитку та вдосконаленню — відбувається розподіл праці щодо збирання й обробки документів, підвищується повнота інформування завдяки доступу кожної системи до БД інших систем.

Розробка вітчизняних автоматизованих систем опрацювання та розповсюдження інформації вимагає використання зарубіжного досвіду створення та експлуатації великих автоматизованих інформаційних систем, таких як MEDLARS (в галузі медицини), INIS (в галузі ядерної науки та техніки) тощо. INIS утворено 1970 р. Міжнародним агентством з атомної енергії. У роботі системи беруть участь 45 країн та 14 міжнародних організацій. Організаційним принципом системи INIS є децентралізована підготовка інформації країнами-учасницями системи за єдиними стандартами, опрацювання інформації в центрі (м. Відні) та розповсюдження зведених масивів даних між країнами. Оскільки INIS є першою, дійсно міжнародною інформаційною системою, її можна розглядати як модель під час розробки та проектування аналогічних систем в інших галузях.

Прикладом великої автоматизованої інформаційної системи, яку розроблено в одній країні, а використовують шляхом модифікації програм також і в інших є система аналізу та пошуку біомедичної літератури MEDLARS—MEDLINE. На сьогодні в Америці існує 108 національних інформаційних центрів, які входять до цієї системи. Крім того, MEDLARS має також регіональні центри в різних країнах світу. Національна медична бібліотека США надає зацікавленим у співробітництві зарубіжним інформаційним службам усю необхідну технічну документацію, організує навчання персоналу, а країни-співучасниці забезпечують систему MEDLARS заіндексованими бібліографічними описами публікацій.

Вивчення досвіду створення та функціонування великих інформаційних систем дозволило визначити їх основні особливості:

Викладені особливості функціонування міжнародних систем реферування та специфіка організації вітчизняної системи документальних комунікацій зумовили необхідність проведення теоретичних досліджень для розробки науково-обгрунтованих засад побудови Національної системи реферування наукової літератури. Основним результатом цих досліджень стали два запропоновані нами концептуальні положення, що мають бути покладені в основу створення цієї системи. Головною концептуальною засадою побудови цілісної системи реферування в Україні повинно стати поєднання принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняної наукової літератури з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Друге положення визначає організаційні засади технології безпосереднього опрацювання наукової літератури, згідно з яким до робіт з реферування публікацій слід залучати, насамперед, індивідуальних і колективних авторів (учених, фахівців, наукові установи, навчальні заклади), оскільки вони зацікавлені у включенні відомостей про результати своїх досліджень і розробок до національного інформаційного ресурсу, а через нього — до світової системи наукової комунікації.

З викладених концептуальних положень випливає наступна тріада технологічних циклів, які слід послідовно виконувати в процесі практичної реалізації запропонованої моделі реферування української наукової літератури:

У викладеній технологічній тріаді загальнодержавна реферативна БД є ядром Національної системи реферування. Інформаційні потоки з ланок підготовки публікацій, їх видання, розповсюдження, бібліографування та зберігання надходять до цієї бази для централізованого опрацювання (конвертування вхідних файлів у внутрішньосистемний формат БД, авторитетного контролю ряду елементів бібліографічних даних, наукового та літературного редагування отриманих записів) і наступного зберігання. Використання створених реферативних ресурсів також здійснюється на основі загальнодержавної БД.

Вирішення проблеми створення Національної системи реферування кооперативними зусиллями суб'єктів і об'єктів системи документальних комунікацій України — багатоетапний процес, до якого послідовно підключатимуться всі зацікавлені інституції. На першому етапі основні роботи зі створення загальнодержавної реферативної БД взяли на себе НБУВ та ІПРІ.

Було визначено методику розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання обов'язкового примірника документів і розроблено ресурсозберігаючі (з використанням принципу одноразового вводу даних) комп'ютерні технології реалізації цієї методики. Обгрунтовано архітектуру Національної системи реферування наукової літератури й форматне та лінгвістичне забезпечення загальнодержавної реферативної БД. Значну увагу приділено вирішенню комплексу питань стосовно підготовки до видання УРЖ (склад і тематичне наповнення галузевих серій, періодичність їх випуску тощо) на паперових носіях та компакт-дисках і підтримки доступу до національних реферативних ресурсів засобами глобальних комп'ютерних мереж.

На основі теоретичних розробок 1999 р. почалося формування загальнодержавної БД “Україніка наукова”, яке здійснюється шляхом реферативної обробки обов'язкового примірника книжкових наукових видань, що надходить до НБУВ, та статей з серіальних видань, які розписуються в ІПРІ. Сьогодні БД розкриває зміст лише 30% українських наукових журналів. Включення всього репертуару потребує організації галузевих та/або регіональних центрів первинної кумуляції інформації, які крім перетворення на електронну форму вже прореферованих матеріалів можуть здійснювати також самостійне реферування, систематизацію та підготовку до друку галузевих випусків УРЖ у рамках інтегрованого технологічного циклу.

Використання інформаційних ресурсів БД “Україніка наукова” має 5 напрямів. Перший з них пов'язаний з генерацією в автоматизованому режимі текстових файлів трьох галузевих серій УРЖ “Джерело”:

1999—2000 рр. всі серії виходили щоквартально, 2001 р. здійснено перехід до їх випуску 6 разів на рік. У перспективі планується більш детальна диференціація серій (зокрема, виокремлення масивів медичної та сільськогосподарської тематики) і забезпечення їх оперативної щомісячної підготовки.

Другий напрям використання ресурсів загальнодержавної реферативної БД — випуск електронних копій РЖ на компакт-дисках. Перший комплект CD-ROM-копій УРЖ створено ІПРІ 1999 р. у вигляді структурованого текстового файла у форматі PDF (Portable Doсument Format). Надалі передбачено також підготовку і випуск копій БД “Україніка наукова”, що дозволить користувачам здійснювати багатоаспектний пошук інформації.

Ефективним є й підтримка он-лайнового доступу до БД засобами глобальних комп'ютерних мереж, що здійснюється НБУВ з 1999 р., оскільки цей напрям використання реферативної складової національних інформаційних ресурсів забезпечує максимальну оперативність отримання даних. Інформація в БД поновлюється щомісячно і стає доступною користувачам мережі Internet ще до виходу з друку УРЖ “Джерело”.

Відзначено особливу важливість використання БД для створення на її основі Національної електронної бібліотеки України, що здійснюється методом повнотекстового розширення реферативної БД (встановленням гіпертекстових посилань на наявні електронні версії публікацій). Адже кінцевою метою звертання читачів у бібліотеку є отримання повних текстів документів. Електронна бібліотека та реферативна БД як система-навігатор, що допомагає здійснювати пошук необхідної інформації — це саме ті інформаційні ресурси, яких вимагає сучасний читач від сучасної бібліотеки.

Значну увагу приділено також п'ятому, перспективному напряму використання реферативних ресурсів — включенню вітчизняної наукової інформації до світової системи документальних комунікацій. Він передбачає виділення галузевих фрагментів БД і їх наступну передачу до відповідних міжнародних реферативних БД (MEDLINE, CAS, INIS тощо). Для цього слід організувати співпрацю Національної системи реферування з відповідними службами в інших країнах, а зацікавленим вітчизняним учасникам процесу кооперативного опрацювання наукової інформації перейти до підготовки рефератів українською, російською й англійською мовами, що сприятиме більш повному відображенню результатів наукових робіт українських учених і фахівців у світовому інформаційному просторі.

Основні результати та висновки

У дисертації подано теоретичне узагальнення і нове вирішення актуального наукового завдання, що виявляється в розробці засад створення Національної системи реферування української літератури за умов становлення інформаційної інфраструктури країни в 90-і роки XX ст. На основі дослідження історії розвитку реферативної справи в світі та аналізу сучасного стану науково-інформаційної діяльності в державі розроблено українську модель системи реферування науково-технічних і суспільно-політичних видань, сутність якої полягає в поєднанні принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняних наукових видань суб'єктами системи документальних комунікацій (бібліотеками, інформаційними центрами, видавництвами тощо) та централізованого формування загальнодержавної реферативної БД і підтримки багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів.

В основу організації робіт з реферування покладено принцип зацікавленості індивідуальних і колективних авторів (учених, наукових установ, навчальних закладів тощо) у включенні своїх творів до національного інформаційного ресурсу — загальнодержавної реферативної БД “Україніка наукова” — і, таким чином, ознайомлення світової спільноти з вітчизняними виданнями.

Визначено критерії відбору літератури, що підлягає реферуванню: наукові документи (монографії, енциклопедії, довідники, словники, серіальні видання, збірники наукових праць, матеріали конференцій, автореферати дисертацій, препринти тощо), що вийшли друком в Україні, про Україну, видані вітчизняними авторами різними мовами та українською мовою в усьому світі. Розроблено методику аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняної наукової літератури з використанням ресурсозберігаючих комп’ютерних технологій її реалізації.

Запропоновано архітектуру Національної системи реферування, в основу якої покладено кооперативне опрацювання української наукової літератури бібліотеками, органами НТІ, видавництвами та видавничими організаціями й наступне централізоване поповнення та підтримка загальнодержавної реферативної БД. Визначено форматне та лінгвістичне забезпечення БД “Україніка наукова”, що дозволяє здійснювати багатоаспектний пошук документів і обмін тематичними масивами реферативної інформації на національному й міжнародному рівнях.

Обгрунтовано склад і тематичне наповнення галузевих серій УРЖ, що враховує стан розвитку вітчизняної науки й дозволяє поступово розширювати спектр серій і перейти до їх щомісячного випуску.

Результати теоретичних досліджень впроваджено в практику у вигляді загальнодержавної реферативної БД “Україніка наукова”, представленої на Web-сервері НБУВ (з 1999 р.), та трьох галузевих серій УРЖ “Джерело”.

На підставі проведених досліджень і отриманих результатів можна зробити наступні висновки:

  1. На початку 90-х рр. XX ст. в Україні існувала історично обумовлена система бібліографування та реферування наукових (друкованих, рукописних і архівних) документів. Впродовж останнього десятиріччя відбувався перехід від випуску розрізнених і обмежених у видовому та галузевому аспектах реферативних видань до формування цілісної системи аналітико-синтетичного опрацювання всієї наукової літератури держави, який завершився становленням Національної системи реферування. Українську модель побудови такої системи можна рекомендувати до використання і в інших країнах, які приступають до створення власної інформаційної інфраструктури.

  2. Головним напрямом розвитку Національної системи реферування слід вважати координацію зусиль провідних бібліотечних, інформаційних, наукових та видавничих установ України з її удосконалення та наповнення дійсно вичерпною інформацією щодо результатів діяльності українських учених і фахівців у галузі соціальних та гуманітарних і природничих та технічних наук.

  3. Система реферування має стати основою для підготовки широкого спектра науково-інформаційних матеріалів (сигнальних, бібліографічних, власне реферативних, а також оглядово-аналітичних і прогностичних).

  4. Важливою формою використання значних потенційних можливостей БД “Україніка наукова” є започатковане створення на її основі Національної електронної бібліотеки України, що здійснюється методом повнотекстового розширення реферативних записів.

  5. Серед перспективних форм використання загальнодержавної реферативної БД потрібно відзначити можливість організації на базі її інформаційних ресурсів Служби електронної доставки документів.

  6. Національна система реферування має розглядатися як основний інструмент інтеграції України до світової системи документальних наукових комунікацій. Реалізація такої функції потребує налагодження міждержавного обміну інформацією та участі в кооперативному наповненні міжнародних реферативних БД.

Основний зміст дисертації викладено в таких публікаціях автора:

  1. Зайченко Н., Сорока М. Український реферативний журнал (методологічні та практичні засади розробки і створення) // Бібл. вісн. — 1999. — N 1. — С. 10-12.
  2. Сорока М. Система реферування українських наукових видань (основні концептуальні положення) // Бібл. вісн. — 1999. — N 3. — С.5-7.
  3. Сорока М.Б. Автоматизована технологія підготовки та випуску Українського реферативного журналу “Джерело”// Наук. пр. Нац. б-ки імені В.І.Вернадського. — К.: НБУВ, 2000. — Вип. 5. — С. 288-295.
  4. Сорока М.Б. Інформаційне забезпечення науки в Україні (90-і рр. ХХ ст.). Створення національної системи реферативної інформації // Вісн. Кн. палати. — 2000. — N 8. — С. 20-25.
  5. Сорока М.Б. Інформаційне забезпечення науки в Україні (90-і рр. ХХ ст.). Створення національної системи реферативної інформації (Закінчення) // Вісн. Кн. палати. — 2000. — N 9. — С. 20-22.
  6. Сорока М.Б. Украинская модель системы реферирования научной литературы // Библиотеки национальных академий наук: Проблемы функционирования, тенденции развития: Науч.-практ. и теорет. сб. Вып. 1 /Редкол.: А.С.Онищенко и др. — К.: НБУВ, 2000. — С. 97-103.
  7. Сорока М.Б. Загальнодержавна реферативна база даних “Україніка наукова” як ядро Національної системи реферування // НТІ. — 2000. — N 3. — С. 58-62.
  8. Сорока М.Б. Реферативна база даних “Україніка наукова” в інформаційному забезпеченні науки та техніки // Реєстрація, зберігання і оброб. даних. — 2000. — 2, N 4. С. 91-95.
  9. “Україніка наукова” — Загальнодержавна реферативна база даних /НАН України; Нац. б-ка України ім.В.І.Вернадського; Уклад.: М.Б.Сорока, А.О.Чекмарьов, Л.Й.Костенко. — К., 2000. — 19 с.
  10. Національна електронна бібліотека України: проектні рішення, інформаційні ресурси, вхідні формати / Нац. б-ка України ім.В.І.Вернадського / Уклад. А.О.Чекмарьов, М.Б.Сорока; Ред. М.М.Єрмошенко — К., 2000. — 17 с. : іл.

Сорока Марина Борисівна. Становлення та розвиток системи реферування української наукової літератури. 1991 — 2000 рр. — Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата історичних наук зі спеціальності 07.00.08. — книгознавство, бібліотекознавство, бібліографознавство. Національна бібліотека України імені В.І.Вернадського. — Київ, 2001.

Дисертацію присвячено розробці засад створення Національної системи реферування української літератури. На основі вивчення історії розвитку реферативної справи в світі та аналізу сучасного стану науково-інформаційної діяльності в державі розроблено українську модель побудови системи реферування наукових видань, в основу якої покладено поєднання принципів розподіленого аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняних наукових видань суб'єктами системи документальних комунікацій з централізованим формуванням загальнодержавної реферативної БД і підтримкою багатоаспектного використання її інформаційних ресурсів. Розроблено методику аналітико-синтетичного опрацювання потоку вітчизняної наукової літератури з використанням ресурсозберігаючих комп’ютерних технологій її реалізації. Запропоновано архітектуру Національної системи реферування, визначено форматне та лінгвістичне забезпечення БД “Україніка наукова”. Результати теоретичних досліджень впроваджено в практику у вигляді загальнодержавної реферативної БД “Україніка наукова”, представленої на Web-сервері НБУВ, та трьох галузевих серій УРЖ “Джерело”.

Ключові слова: система реферування, наукова література, аналітико-синтетичне опрацювання документів, реферативний журнал, інформаційні ресурси.

* * *

Soroka M.B. Formation and Development of Ukrainian Scientific Literature’s Abstracting System. 1991—2000. — Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Historical Science on speciality 07.00.08. of Book Science, Library Science, Bibliography. V.I.Vernadsky National Library of Ukraine (VNLU). – Kyiv, 2001.

The Dissertation is dedicated to the development of principles of creation of Ukrainian literature’s National abstracting system. On the basis of study of history of the world’s abstract business’s development and analysis of the modern condition of scientific and information activity in the state there has been developed a Ukrainian pattern of establishment of scientific editions’ abstracting system. As its principle there has been taken unification of distributed analytical and synthetic processing of domestic scientific editions’ stream by subjects of the documentary communications’ system with centralized formation of the nation-wide abstract data base and maintenance of multi-aspect use of its information resources. There have been developed methods of analytical and synthetic processing of domestic scientific literature’s stream with using of resources saving computer technologies of its realization. There has been suggested an architecture of the National abstracting system and determined formatted and linguistic provision of the data base “Ukrainika Naukova (Scientific Ukrainian literature and literature about Ukraine)”. The results of theoretical researches have been put into practice in the form of the nation-wide abstracting data base “Ukrainika Naukova”, represented on V.I.Vernadsky National Library of Ukraine’s web-server and on three branch series of the Ukrainian Abstracting Journal “Djerelo”.

Key words: abstracting system, scientific literature, analytical and synthetic processing of documents, abstract journal, information resources.

* * *

Сорока М. Б. Становление и развитие системы реферирования украинской научной литературы. 1991 — 2000 гг. — Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата исторических наук по специальности 07.00.08 — книговедение, библиотековедение, библиографоведение. Национальная библиотека Украины имени В.И.Вернадского. — Киев, 2001.

В диссертационной работе проанализированы история развития реферирования в мире и современное состояние научно-информационной деятельности в Украине. Отмечено, что в начале 90-х гг. ХХ в. в Украине сложилась исторически обусловленная традиционная система библиографирования и реферирования научных (печатных, рукописных и архивных) документов. В последнее десятилетие ХХ в. в стране произошел переход от выпуска разрозненных и ограниченных в видовом и тематическом аспектах реферативных изданий к формированию целостной системы аналитико-синтетической обработки всей украинской научной литературы, который завершился становлением Национальной системы реферирования.

Суть украинской модели системы реферирования состоит в объединении принципов распределенной аналитико-синтетической обработки потока отечественных научных изданий субъектами системы документальных коммуникаций (библиотеками, информационными центрами, издательствами и т.д.) и централизованного формирования общегосударственной реферативной БД, с поддержанием многоаспектного использования ее информационных ресурсов.

В основу организации работ по реферированию положен принцип заинтересованности индивидуальных и коллективных авторов (ученых, научных организаций, учебных заведений и т.д.) во включении своих произведений в национальный информационный ресурс — общегосударственную реферативную БД “Научная украиника”, чтобы таким образом, знакомить мировое сообщество с отечественными публикациями.

В процессе исследования определены критерии отбора литературы для реферирования — научные документы, которые опубликованы в Украине, про Украину, изданы отечественными авторами на разных языках и на украинском языке во всем мире. Разработана методика аналитико-синтетической обработки потока отечественной научной литературы с использованием ресурсосберегающих компьютерных технологий.

Предложена архитектура Национальной системы реферирования, которая внедрена в практику кооперативной обработки украинской научной литературы. Результат этой работы — общегосударственная реферативная БД “Научная украиника”. Она является ядром системы реферирования, ее главной составляющей. Определено форматное и лингвистическое обеспечение этой БД, которое позволяет осуществлять обмен тематическими массивами реферативной информации на национальном и международном уровнях. Обоснован состав и тематическое наполнение отраслевых серий Украинского реферативного журнала с учетом состояния развития отечественной науки.

Результаты теоретических исследований внедрены в практику в виде общегосударственной реферативной БД “Научная украиника”, которая представлена на Web-сервере НБУВ (с 1999 г.), и трех отраслевых серий УРЖ “Джерело”.

Определены перспективы развития Национальной системы реферирования, среди которых: создание на ее основе Национальной электронной библиотеки Украины и Службы электронной доставки документов. Предложено рассматривать Национальную систему реферирования как основной инструмент интеграции Украины в мировую систему документальных научных коммуникаций. Реализация этой функции требует организации межгосударственного обмена информацией и участия в кооперативном наполнении международных реферативных БД.

Ключевые слова: система реферирования, научная литература, аналитико-синтетическая обработка документов, реферативный журнал, информационные ресурсы.

Підписано до друку 15.05.2001.
Формат 60х84 1/16. Умов. друк. арк. 1,19. Папір офсетний.
Друк офсетний. Наклад 100 прим. Зам. № 5.
Друкарня НБУВ.
03039, Київ-39, просп. 40-річчя Жовтня, 3.

© Сорока Марина Борисівна, 2001
Національна бібліотека України імені В.І. Вернадського
www.nbuv.gov.ua