Розглянуто поняття "суспільна згода" як системотвірна основа будь-якого суспільства, оскільки вона регулює операції "інклюзії/ексклюзії", відокремлення "своїх" від "чужих", які є базовими для конституювання суспільної системи. Подібне відокремлення конкретизується за допомогою функціональної тріади "орієнтація - інтеграція - агресія", яка охоплює всі напрямки ідентифікації й об'єднання людських колективів і спільнот. Обгрунтовано тезу про те, що в рамках операції "орієнтації" діють концептуальні метафори "сховища", "стежини", "сили" та "зв'язків", сценарій взаємодії яких є підставою для легітимації влади, символічного порядку та соціальної єдності, обумовлюючи тип суспільства. На підставі наданої концептуальної схеми проаналізовано типи згоди в історії суспільства, де основну увагу приділено аналізу типу згоди в політичних суспільствах, яка має вигляд "консенсус інтересів" і будується на основі принципів соціальної справедливості. Показано, що специфікою посткомуністичних суспільств є принциповий еклектизм досягнення сценаріїв суспільної згоди, серед яких основною моделлю виступає популістська модель згоди як змови лідера з масами. Виявлено системні параметри кризи всіх видів суспільної згоди в Україні та сформульовано висновок про те, що єдиним кроком подолання "консенсуального колапсу" може бути "консенсус еліт".

  Завантажити