Висвітлено основні джерела та лінгвокультурні коди інтертекстуальності в українському художньому дискурсі та головні форми мовного її вияву. З точки зору лінгвістики інтертекст розглянуто як комунікативну одиницю, що встановлює зв'язки з попередніми текстами, суспільним та особистим контекстом життя автора. Досліджено особливості функціонування інтертекстуальності в українському художньому дискурсі. Фольклорні та біблійні інтертекстеми є лінгвальною формою експлікації концептуальної картини світу. Виразові можливості інтертекстем в авторських художніх текстах забезпечує мова. Через дію механізму предикації та номінації мовних одиниць лексичного рівня відбувається моделювання світобачення. Найбільш помітною є взаємодія літературних текстів з текстами Святого Письма в заголовках та епіграфах художніх творів української літератури, які найчастіше бувають прямими або трансформованими цитатами біблійного походження. Інтертекстуальність художнього тексту виявляється не лише на рівні заголовка чи епіграфа, але й на рівні цілого тексту, через трансформацію відомих сюжетів чи мотивів у художніх творах. Концепти як смислові й емоційні образи виявляють своє кодове призначення в художньому дискурсі, де вони стають інтертекстуальними мовними одиницями, семантичне наповнення яких продовжується в кожному новому індивідуально створеному авторському тексті.

  Завантажити