Виявлено, що понятійно-категоріальний апарат Г. Назіанзина за формою мав системний зв'язок із напрацьованою базою філософії античності, але з новим змістовним навантаженням у контексті вчення про людину апостола Павла та ряду інших християнських богословів. Встановлено місце антропологічних ідей, поглядів на богоподібність людини в творах ранньовізантійського філософа у загальному історико-філософському контексті. Доведено, що цілокупність (ціло-мудрість) людини, її виважений душевно-вольовий стан, і "просвітлений дух" мислиться Богословом як гарантія таємного спогляданням Бога на противагу зовнішнім, натуралістично-споглядальним, досвідно-логічним пошукам Істини як процесу, який іманентно містить в собі ряд неминучих похибок, помилок (гріха, зла). Реконструйовано особливості осмислення людського єства Г. Богословом, вказані ним шляхи до возз'єднання із первозданним Образом і Подобою (обожненням) на підставі базового синтезу мислительної тріади: віра - ум (розум) - розумна віра. Проаналізовано на прикладі Г. Назіанзина головну роль ортодоксального богословсько-містичного релігійного досвіду у становленні християнської антропології (богослов'я) на противагу релігійно-міфічним, еклектичним побудовам неоплатонізму. Доведено, що саме відношення до феномену магізму було одним із спонукальних чинників для Г. Богослова у пошуках та розумінні християнської духовності під час формування, ортодоксального вчення та ново-нікейських догматів.

  Завантажити